про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
м. Вінниця
16 грудня 2024 р. Справа № 120/16547/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Яремчук Костянтин Олександрович, розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року у справі № 120/1293/19-а, від 29 жовтня 2021 року у справі № 120/8417/21-а, від 29 квітня 2022 року у справі № 120/98/22-а, від 10 квітня 2023 року у справі № 120/1494/23, від 30 червня 2023 року у справі № 120/5553/23, від 15 вересня 2023 року у справі № 120/2803/23, від 23 жовтня 2023 року у справі № 120/13144/23, від 23 жовтня 2023 року у справі № 120/4357/24 пенсійний орган зобов'язано здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 .
У квітні 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою, у якій просив виплатити йому невиплачені суми пенсії, які були нараховані на виконання згадуваних вище судових рішень.
Листом від 16 квітня 2024 року вих. № 5697-4967/С-2/8-0200/24 відповідач надав ОСОБА_1 розрахунки заборгованості пенсійних виплат, що утворилася у зв'язку із виконанням рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 120/8417-21а, від 29 квітня 2022 року у справі № 120/92/22-а, від 10 квітня 2023 року у справі № 120/1494/23, від 15 вересня 2023 року у справі № 120/2803/23 та від 23 жовтня 2023 року у справі № 120/13144/23.
Позивач не погоджується із бездіяльністю пенсійного органу щодо невиплати нарахованих сум пенсії за вказані вище періоди, а тому звернувся з цим позовом до суду з вимогою стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області кошти в сумі 604958,77 гривень.
Пунктом 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Ознайомившись із позовною заявою та долученими до неї матеріалами, дійшов висновку відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на таке.
Як свідчить зміст позовної заяви, підставою для звернення до суду слугувала невиплачена пенсійним органом заборгованість ОСОБА_1 , що утворилася внаслідок виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 120/8417-21а, від 29 квітня 2022 року у справі № 120/98/22-а, від 10 квітня 2023 року у справі № 120/1494/23, від 15 вересня 2023 року у справі № 120/2803/23 та від 23 жовтня 2023 року у справі № 120/13144/23.
Зокрема, із долучених до позовної заяви розрахунків слідує, що на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 120/8417-21а, від 29 квітня 2022 року у справі № 120/98/22-а, від 10 квітня 2023 року у справі № 120/1494/23, від 15 вересня 2023 року у справі № 120/2803/23 та від 23 жовтня 2023 року у справі № 120/13144/23 пенсійним органом проведено перерахунок пенсії позивача та нараховано кошти в сумі 57705,18 гривень, 408112,44 гривень, 11330 гривень, 55512,15 гривень, 28264 гривень, 40285 гривень та 3750 гривень відповідно.
При цьому загальна сума заборгованості, що утворилася на виконання згадуваних вище судових рішень склала 604958,77 гривень.
Відтак, звертаючись до суду з цим позовом, позивач переслідує мету домогтися стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області заборгованості в сумі 604958,77 гривень, яка утворилася у зв'язку з невиконанням рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 120/8417-21а, від 29 квітня 2022 року у справі № 120/98/22-а, від 10 квітня 2023 року у справі № 120/1494/23, від 15 вересня 2023 року у справі № 120/2803/23 та від 23 жовтня 2023 року у справі № 120/13144/23.
Тобто, із наведених вище обставин слідує, що спірні правовідносини фактично виникли у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням згаданих вище судових рішень.
Разом із тим положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Частиною п'ятою статті 372 КАС України визначено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
За частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Аналіз наведених вище приписів свідчить про те, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а та від 16 лютого 2019 року у справі № 816/2016/17.
Статтею 382 КАС України визначені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Варто звернути увагу на те, що наведені вище норми процесуального закону мають на меті забезпечити належне виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Відтак у разі невиконання чи неналежного виконання відповідачем судових рішень у справах № 120/8417-21а, № 120/98/22-а, № 120/1494/23, № 120/2803/23 та № 120/13144/23 позивач може скористатися процесуальним механізмом судового контролю та звернутися до суду першої інстанції із відповідною заявою про визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними відповідно до статті 383 КАС України, а не подавати новий позов.
Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 260/1898/22, від 24 вересня 2020 року у справі № 640/15623/19 та ряду інших.
Аналізуючи предмет спору у цій справі, доходжу висновку, що даний позов фактично спрямований на виконання судових рішень, що ухвалені за результатами розгляду справ № 120/8417-21а, № 120/98/22-а, № 120/1494/23, № 120/2803/23 та № 120/13144/23.
Тобто позивач у цій справі фактично обрав інший спосіб захисту в спірних правовідносинах, які вже вирішені судом, а саме шляхом подання позову про визнання протиправною бездіяльності відповідача, допущеною при виконанні судових рішень, та стягнення нарахованих коштів.
Проте суд наголошує, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
В той же час, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Відтак слід дійти висновку, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судових рішень, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17 та від 21 листопада 2019 року у справі № 802/1933/18-а.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому слід врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, що наведені у постанові від 20 лютого 2023 року (справа № 260/3380/21). Так, суд касаційної інстанції виснував, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
За вказаних обставин ініційований позивачем (його представником) спір не може бути вирішеним як адміністративним судом, так і судами інших судових юрисдикцій, оскільки стосується вимог про зобов'язання відповідача виконати у бажаний для позивача спосіб судові рішення у справах № 120/8417-21а, № 120/98/22-а, № 120/1494/23, № 120/2803/23 та № 120/13144/23.
При цьому, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача при виконанні згадуваних судових рішень порушено його права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку статей 382, 383 КАС України (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
Таким чином, суд дійшов висновку відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.
Керуючись статтями 170, 171, 248 КАС України,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів.
Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття.
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович