іменем України
11 грудня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/5764/24
Головуючий у першій інстанції - Маринченко О. А.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1568/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 вересня 2024 року (місце ухвалення - м. Чернігів, повний текст рішення складено - 19.09.2024) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування посилалась на те, що у період шлюбу, який було розірвано за рішенням суду, між сторонами народилась дитина - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка посилається, що згідно рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07.08.2020 з ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання дочки, та позивачка вказує, що дочка проживає разом з матір'ю та нинішнім чоловіком позивачки. В обґрунтування позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_1 зазначає, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків, що виражається у тому, що він не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не спілкується з дитиною взагалі, що порушує її нормальне самоусвідомлення. Батько дитини свідомо нехтує своїми обов'язками щодо виховання своєї доньки. Дитина проживає разом з матір'ю та її нинішнім чоловіком ОСОБА_4 , які фактично виховують її самостійно, створюють їй належні умови виховання, утримують її, купляють одяг, взуття та інші речі необхідні для нормального розвитку дитини. У позові ОСОБА_1 просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.09.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено повністю. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести, і його слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних матір та батька. Посилаючись на позицію викладену Верховним Судом у постанові від 21.11.2021 у справі № 592/17972/19 зазначив, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в їх діях. Разом з тим, суд першої інстанції встановивши, що відповідач виконує свої обов'язки по утриманню дитини, заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, а також судом взято до уваги висновок органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення його батьківських прав суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.09.2024, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
За доводами апеляційної скарги рішення суду є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
У скарзі заявниця посилається на те, що зверхнє ставлення та неприпустиме відношення директора центру соціальних служб ОСОБА_5 до позивачки ОСОБА_1 під час засідання комісії щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки, у зв'язку з чим позивачкою було подано скарги на такі дії директора наслідком чого з ОСОБА_5 було проведено відповідну роботу, що потягло за собою конфлікт інтересів на другому засіданні комісії щодо позбавлення батьківських прав відповідача в комісії якої була ОСОБА_5 , наслідком було прийнято, на думку позивачки, неповний та необ'єктивний висновок, який унеможливлює задоволення позовних вимог.
Скаржниця зазначає, що в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 вказувала, що відповідач є залежним від наркотиків, пороте судом першої інстанції пояснення свідка до уваги не прийнято та не зазначено в судовому рішенні. Крім того, посилається на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08.10.2024 яким ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 130 КУпАП України було притягнуто до відповідальності за керування транспортними засобами в стані наркотичного сп'яніння та накладено штраф.
Щодо сплати аліментів відповідачем вказує, що позивачка в рахунок аліментів на утримання дитини отримала в жовтні 2024 року 215, 52 грн та 97, 24 грн.
Доводом апеляційної скарги також є те, що відповідач та третя особа в судові засідання не з'являлися жодного разу.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що з 18.06.2016 сторни перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.06.2020 було розірвано (а.с. 13).
Від шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 07.08.2020 стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліменти на дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09.07.2020 і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 11-12).
17.06.2022 позивачка зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 , у зв'язку з чим змінила прізвище « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 » (а.с. 17).
Згідно витягів з реєстру територіальної громади дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за місцем реєстрації матері ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 (а.с. 6, 7).
Відповідно до довідки № 49 від 12.04.2024, виданої Чернігівським колегіумом № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_3 дійсно навчається в 2-А класі цього колегіуму (а.с. 15).
З копії характеристики Чернігівського колегіуму № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області на ученицю 2-А класу ОСОБА_3 від 17.04.2024, вбачаються позитивні якості дитини та її активна участь у шкільному житті, та крім того, вказано, що батьки (мама) приділяє належну увагу вихованню дитини (а.с. 16).
Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 22.07.2024 № 478 затверджено висновок щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 50).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу необхідність застосування якого потрібно довести, і його слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних матір та батька. Посилаючись на позицію викладену Верховним Судом у постанові від 21.11.2021 у справі № 592/17972/19 зазначив, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в їх діях. Разом з тим, суд першої інстанції встановивши, що відповідач виконує свої обов'язки по утриманню дитини, заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, а також судом взято до уваги висновок органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення його батьківських прав суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.
У підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, позивачка посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків, пов'язаних з вихованням дитини, а саме: не піклується про дитину, не забезпечує її фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування, не піклується про неї, не приймає участь у вихованні.
Разом з тим, у справі відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, також у справі відсутні докази, що дитина насправді усвідомлює наслідки позбавлення батьківських прав її батька.
Крім того, як встановлено у висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 50), ОСОБА_1 на засіданні комісії наполягала на необхідності позбавити батьківських прав ОСОБА_2 через те, що він не цікавиться життям дочки, не відвідує її, проте зазначила, що аліменти він сплачує. Крім того, батько на засіданні комісії категорично заперечував проти позбавлення його батьківських прав та повідомив, що подарунки ОСОБА_11 дарував, зі святами вітав. Він працює, своєчасно сплачує аліменти, шкідливих звичок не має, вважає, що дочка наразі налаштована матір'ю проти нього, тому вважає за необхідне травмувати дитину своїми діями, на спілкування з ОСОБА_12 .
Надавши оцінку фактичним обставинам справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що налагодження стосунків між батьком та донькою відповідає інтересам дитини, яка позбавлена можливості спілкування з батьком, проте батько сплачує аліменти на дитину, що не заперечує позивачка як під час засідання комісії, так і в апеляційній скарзі.
Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).
Не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги щодо зверхнього ставлення та неприпустимого відношення директора центру соціальних служб ОСОБА_5 до позивачки ОСОБА_1 наслідком чого, на думку позивачки, стало прийняття неповного та необ'єктивного висновку щодо недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 56 ЦК України, пункту 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року N 866 (далі - Порядок), органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.
Рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 22.07.2024 № 478, а також висновок щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є документами, які подаються для прийняття відповідного рішення, тобто вони є лише доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами та не може бути самостійним способом захисту. Ці документи можуть бути лише доказом, якому буде надаватися оцінка при вирішенні по суті питання, для вирішення якого вони складались і, відповідно, при вирішенні якого з ними можна погодитись чи не погодитись.
Крім того, слід зазначити, що засідання комісії з питань захисту прав дитини на якому вирішено надати рекомендації органу опіки та піклування, для прийняття рішення про затвердження висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав відповідача проводиться колегіально, та рішення приймаються на ньому також колегіально, а тому посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на поведінку директора центру соціальних служб ОСОБА_5 до позивачки, що, на думку скаржниці стало підставою для прийняття рішення не на її користь, є необґрунтованим, та не спростовує висновків суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного вище не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і доводи, щодо не врахування показів свідка ОСОБА_6 , яка вказувала, що відповідач є залежним від наркотиків, що також не зазначено в судовому рішенні, як і посилання на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08.10.2024 яким ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 130 КУпАП України було притягнуто до відповідальності за керування транспортними засобами в стані наркотичного сп'яніння та накладено штраф, оскільки відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Щодо доводів ОСОБА_1 як підставу для скасування рішення суду першої інстанції про те, що відповідач та третя особа в судові засідання не з'являлися жодного разу слід зазначити наступне.
Статтею 43 ЦПК України визначені права та обов'язки учасників справи. Згідно п. 2 ч. 1 вказаної статті встановлено, що учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
Таким чином, у даному випадку, оскільки місцевим судом явка учасників справи не була визнана обов'язковою, явка відповідача та третьої особи в судові засідання є їх правом, а не обов'язком, крім того, судом встановлено, що сторони у справі повідомлені належним чином, та крім того, від третьої особи в матеріалах справи маються заяви про розгляд справи без участі їх представника (а.с. 40 зворот, 48).
Позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, тому з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення його батьківських прав, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що відповідач свідомо не виконує свою функцію батька по відношенню до дитини, що свідчить про самоусунення від виховання дитини є необґрунтованими з огляду на відсутність належних і допустимих доказів в матеріалах справи на підтвердження вказаних посилань.
Позивачкою ОСОБА_1 належними та допустимими доказами як в суді першої, так і апеляційної інстанціях не доведено, що позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки є обґрунтованим заходом впливу і буде слугувати якнайкращим інтересам самої дитини та не доведено, що змінити поведінку батька по відношенню до дитини немає можливості.
З огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.
З урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Рішення місцевого суду постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 16.12.2024.
Головуючий Судді: