Номер провадження: 11-сс/813/1900/24
Справа № 521/18938/24 1-кс/521/3583/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
12.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Малиновської окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 22.11.2024 року відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ясна Поляна Миколаївського району Миколаївської області, громадянина України, із середньою освітою, офіційно не працюючого, маючого на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.307 КК України, в рамках кримінального провадження № 12024162470001621 від 20.11.2024 року,-
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді було відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП України в Одеській області ОСОБА_9 та обрано підозрюваному ОСОБА_10 запобіжний захід у цілодобового домашнього арешту на строк до 13.01.2025 року із забороною підозрюваному ОСОБА_8 , цілодобово залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Відмовляючи у задоволенні клопотання, слідчий суддя зазначив, що застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту відносно ОСОБА_8 буде достатнім та необхідним для належної поведінки підозрюваного і таким, що зможе запобігти ризикам передбаченим ст. 177 КПК України, оскільки підстав для застосування більш суворого запобіжного заходу на даний час, під час розгляду клопотання, слідчим суддею не встановлено.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись з ухвалою слідчого судді прокурор подав апеляційну скаргу в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Апелянт зазначає про те, що слідчим суддею не взято до уваги наявність ризиків, зазначених у клопотанні, що в свою чергу у вказує на неможливість застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, а невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам справи є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Позиції учасників апеляційного розгляду
У судовому засіданні апеляційного суду прокурор Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити.
Захисник ОСОБА_7 та підозрюваний ОСОБА_8 заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора і просили оскаржувану ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали за клопотанням слідчого та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду
Згідно з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення наведеного в практиці Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, №182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, а саме незаконне придбання та зберігання, перевезення наркотичних засобів у великих розмірах, з метою збуту.
Апеляційний суд зазначає, що обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, підтверджується долученими до клопотання слідчого доказами, а саме: рапортом співробітників поліції віл 20.11.2024 №24202, рапортом ст. о/у в ОВС відділу ГУНП в Одеській області ОСОБА_11 , протоколом огляду місця події від 20.11.2024, протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_8 від 21.11.2024, протоколом допиту свідка ОСОБА_12 від 20.11.2024, протоколом допиту свідка ОСОБА_13 від 20.11.2024, протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 20.11.2024, протоколом допиту свідка ОСОБА_14 від 20.11.2024 та іншими матеріалами в сукупності.
При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини підозрюваного у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України в ході апеляційного розгляду не встановлено.
В апеляційній скарзі, як на підстави необхідності застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прокурор посилається на тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі доведеності її вини.
Так, дійсно, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна.
Разом з цим Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що сама по собі тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його вини не може бути підставою для застосування до нього найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В рішенні «Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia) 7064/05 від 01 червня 2006 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
Крім того, апеляційний суд вважає необґрунтованим посилання в клопотанні про застосування запобіжного заходу на існування ризику, передбаченого п.3) ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливого незаконного впливу на свідків, з метою схилити їх до надання неправдивих показань та уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, як зазначено у клопотанні слідчого, органом досудового розслідування всі свідки вказаного кримінального провадження не встановлені.
При цьому апеляційний суд констатує, що прокурор у своїй апеляційній скарзі не навів обґрунтованих доводів про те, що ОСОБА_8 намагався впливати на свідків чи має намір вчинити такі дії, ризик впливу на свідків підозрюваним є мінімальним.
Разом з тим, слідчий суддя вважав, що стороною обвинувачення в судовому засіданні не доведено наявність ризику передбаченого п.4) ч.1 ст.177 КПК України, а тому апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Також, апеляційний суд вважає необґрунтованим посилання сторони обвинувачення на існування в рамках кримінального провадження ризику, передбаченого п.5) ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не надано жодних доказів, які вказують на те, що відносно ОСОБА_8 здійснюється досудове розслідування у інших кримінальних провадженнях.
Водночас, при встановленні наявності ризиків, необхідністю запобігти яким може обґрунтовуватися обрання підозрюваній особі запобіжного заходу, необхідно виходити із загальних тверджень про наявність певного ризику, передбаченого тим чи іншим пунктом ч. 1 ст. 177 КПК, а існування кожного визнаного ризику має підтверджуватися конкретними фактами, наявність яких має бути переконливо продемонстрована. Зокрема, такий висновок вбачається зі змісту п. п. 85, 86 рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Макаренко проти України» (Makarenko v. Ukraine) від 30.01.2018, в якому суд вказав, що «До обґрунтувань, які відповідно до практики Суду вважаються «відповідними» та «достатніми» доводами, входять такі підстави, як небезпека переховування від слідства, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину, ризик спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого», «…. Аргументи на користь чи проти звільнення не повинні бути «загальними та абстрактними». Якщо законодавство передбачає презумпцію щодо факторів, які стосуються підстав продовження тримання під вартою, то існування конкретних фактів, що переважають принцип поваги до особистої свободи, має бути переконливо продемонстровано».
При цьому, оцінюючи кожен факт, викладений на підтвердження заявлених стороною обвинувачення ризиків, необхідно оцінювати його у контексті чинників, перелічених у ч. 1 ст. 178 КПК. Вказане вбачається не лише зі змісту відповідної норми, але й практики ЄСПЛ. Зокрема, у п. 58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява №9190/03 від 04.10.2005, зазначено: «… Ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню».
Під час апеляційного розгляду було встановлено, що з моменту застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, останній належним чином виконував покладені на нього процесуальні обов'язки та не намагався переховуватись від органу досудового розслідування та суду. Прокурор ОСОБА_6 вказані обставини у судовому засіданні апеляційного суду також підтвердила і зазначила, що можливо і недоцільно брати підозрюваного ОСОБА_8 під варту.
При цьому, ОСОБА_8 добровільно з'явився за викликом до слідчого судді для розгляду клопотання слідчого та до Одеського апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги прокурора.
Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, репутацію підозрюваного, обвинуваченого, тощо.
Апеляційний суд приймає до уваги те, що ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, одружений та на його утриманні перебувають сім неповнолітніх дітей. Також підозрюваний має постійне місце проживання і раніше не судимий.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 Конвенції.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, апеляційний суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При цьому, апеляційний суд, оцінюючи вірогідність наявності ризиків, на які посилався прокурор, з сукупністю з доводами слідчого, прийшов до переконання, що доводи, наведені прокурором під час апеляційного розгляду, є по суті припущеннями, які не ґрунтуються на певних фактах чи обставинах.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що застосований до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, являється необхідним та достатнім в даному випадку для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_8 під час досудового розслідування.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчим суддею на підставі повного та всебічного дослідження обставин провадження та, відповідно до приписів кримінального процесуального закону зроблений висновок про відсутність підстав для застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги прокурора ОСОБА_6 , у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційну скаргу прокурора Малиновської окружної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 22.11.2024 року відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.307 КК України, в рамках кримінального провадження № 12024162470001621 від 20.11.2024 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4