Номер провадження: 11-кп/813/2629/24
Справа № 521/11931/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
10.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 20.11.2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12023162470001345 від 20.09.2023 року, відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Саки АР Крим, проживаючий до засудження за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває в умовах ДУ «Одеський слідчий ізолятор», раніше не одноразово судимий, останній раз:
- 25.01.2021 вироком Овідіопольського районного суду Одеської області за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 162 , 70 КК України, змінений ухвалою Одеського Апеляційного суду від 28.06.2022 до 3 років позбавлення волі.;
- 03.08.2021 року вироком Київського районного суду м. Одеси за ч. 3 ст. 185 КК до 3 років 1 місяця позбавлення волі. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеса від 31.08.2022 визначено остаточне покарання на підставі ст.70 КК України - 3 роки 5 місяців позбавлення волі, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 321 КК України;
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 321 КК України,-
установив
Зміст оскарженого судового рішення.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20.11.2024 року задоволено клопотання прокурора та щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів до 18.01.2025 року, без визначення розміру застави.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що прокурором надано матеріали (докази), які є достатніми для переконання що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу змінити і визначити в якості альтернативного запобіжного заходу заставу у розмірі, передбаченому ст. 182 КПК України.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не мотивував прийняте рішення і не вказав, чому саме, з яких підстав він не може визначити заставу.
Вважає, що з урахуванням обставин справи суд міг визначити йому розмір застави, який би цілком і повністю забезпечив виконання процесуальних обов'язків та унеможливив ризики, які передбачені ст.177 КПК України.
Позиції учасників апеляційного розгляду
Захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_8 у судове засідання апеляційного суду не з'явився, звернувся із заявою, в якій просив провести розгляд справи без його участі, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, перевіривши доводи викладені в апеляційній скарзі та дослідивши матеріали провадження за клопотанням прокурора, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду
Частиною 1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Абзацом 2 ч.2 ст.392 КПК України передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
В Малиновському районному суді м. Одеси перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань №12023162470001345 від 20.09.2023 року, за обвинуваченням зокрема ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 321 КК України.
Відповідно до положень ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно з ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Виходячи з положень п.24) ч.1 ст.3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення по суті, оскільки, окрім, як дослідивши оскаржену ухвалу суду першої інстанції щодо продовження запобіжного заходу та копію клопотання прокурора, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
Окрім того, відповідно до п.13) ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_6 вже пред'явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого злочину, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 321 КК України.
Під час судового засідання прокурор ОСОБА_9 заявила клопотання про продовження ОСОБА_6 та іншим обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи його наявністю ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Оскарженою ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, строком до 18.01.2025 року.
Не погоджуючись з ухвалою суду обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу, посилаючись на її необґрунтованість, і просив визначити в якості альтернативного запобіжного заходу заставу у розмірі, передбаченому ст. 182 КПК України.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора, який у судове засідання апеляційного суду не з'явився та просив апеляційний суд розглянути справу без його участі.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дотримався положень ст.ст.177, 178, 183, 331 КПК та прийняв законне та обґрунтоване рішення про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та законних підставах послався на тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, а також існування ризиків, які дають підстави вважати, що перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 321 КК України, які відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином та кримінальним проступком відповідно, за вчинення яких у випадку визнання його винним, останньому може загрожувати покарання у виді від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Так, на теперішній час у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023162470001345 судом першої інстанції не вчинені не вчинені всі необхідні дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зокрема не дослідженні всі докази, які були зібрані органом досудового розслідування.
Так, зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, тяжкість покарання, що може загрожувати йому у разі визнання винуватим, а також характеристику особи обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що останній може вдатися до спроб переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, що унеможливлює запобігання ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Апеляційний суд, погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції, також вважає, що в зазначеному кримінальному провадженні існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_6 може продовжити вчиняти аналогічні кримінальні правопорушення, що пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів на території ДУ «ОВК №14», де він відбуває покарання за інший злочин.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно із ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, з метою виконання завдань кримінального процесуального закону, вказані обставини зумовлюють можливість поза процесуального впливу на свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності та підтверджують наявність ризику, передбаченого п.3) ч.1 ст.177 КПК України.
Судом першої інстанції враховані обставини передбачені ст. 178 КПК України, а саме вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання винуватим (за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307 КК України, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 321 КК України - у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років позбавлення волі), вік та стан здоров'я (відомостей про будь-які захворювання що б унеможливлювало застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим не надано), відсутністю міцних соціальних зав'язків, ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий.
Колегія суддів звертає увагу на положення ч.1 ст. 88 КПК, а саме докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
При цьому, в даному випадку судом першої інстанції обставини, щодо наявності відносно ОСОБА_6 інших кримінальних проваджень на розгляді в суді не є обставиною, що застосовується в даному кримінальному провадженні як доказ на доведення його винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 321 КК України, а лише характеризують особу обвинуваченого, як схильну до вчинення кримінальних правопорушень.
Наведені обставини, на переконання апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Обвинувачений ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не визначив йому розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу і не мотивував своє рішення.
Відповідно до приписів ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Разом з тим, п.5 ч.4 ст.183 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Так санкція ч.3 ст.307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Відповідно до ст. 12 КК України особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Крім того, як обґрунтовано зазначає в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції, у даному випадку, ОСОБА_6 є засудженим і відбуває покарання в місцях позбавлення волі. Обвинувачується у вчиненні нового правопорушення, будучи засудженим. Таким чином, встановлені виключні обставини, які не узгоджуються з вимогами закону та які показують, що підстав для застосування застави немає, оскільки особа не має статусу звичайного громадянина, а щодо нього вже встановлені певні обмеження у праві на свободу.
Оскільки доводи обвинуваченого ОСОБА_6 щодо незаконності ухвали суду першої інстанції та про відсутність підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави не знайшли свого підтвердження, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення його апеляційної скарги та скасування оскарженої ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі , залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що судом прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, та до обвинуваченого на даний час не можливо застосувати інший більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки він може виявитися не здатним забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов'язків, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 20.11.2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 321 КК України, строком на 60 (шістдесят) днів до 18.01.2025 року, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4