17.12.24
22-ц/812/1933/24
Справа №487/8976/23
Провадження № 22-ц/812/1933/24
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
17 грудня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 жовтня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Шолох Л.М., дата складання повного тексту не вказана, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини
06 грудня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що 11 липня 2014 року між нею та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 серпня 2023 року по справі №490/4780/23.
За час шлюбних відносин у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_3 , яка проживає з нею та знаходиться на її повному утриманні за фактичним місцем проживання.
Відповідач не надає ніякої грошової допомоги на утримання дитини. Займається багато років перепродажем автомобілів (на українських та іноземних обліках), які він не реєструє на себе, а робить купівлю-продаж, та доручення, усі кошти за продаж автівок він бере на руки, або якусь частину переказує на банківську картку брата, та користується нею. Має регулярний високий дохід, який не фіксується офіційно.
Поводиться не поважно, виражається нецензурною лайкою при дитині, маніпулює (каже дитині, якщо вона не дзвонитиме йому, то він їй купувати нічого не буде), псує майно моїх батьків (зафіксовано поліцією), вживає алкоголь, веде розгульний спосіб життя, не є стабільним у своєму психологічному стані. До дитини приїжджає рідко і для розваг, приділяє максимум годину уваги. Через його не доречну поведінку, в будинок де проживаємо ми з дитиною - відповідач заходити не може, тому що йому виданий обмежувальний припис Заводським районним судом м. Миколаєва від 07 серпня 2023 року справа №487/4533/23.
Також вказує, що відповідач немає інших осіб, які перебувають на його утриманні.
Зазначає, що у зв'язку із об'єктивними потребами неповнолітніх дітей сторін у забезпеченні належного матеріального утримання для дітей відповідного віку, вважає, що стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання неповнолітньої доньки у твердій грошовій сумі в розмірі 10 000 грн. щомісячно, починаючи з дня пред'явлення даного позову до досягнення дітьми повноліття, буде мінімальним доповненням до внеску матері - позивача на утримання дітей та у мінімальній частковій кількості зможе забезпечити їх нормальний фізичний, моральний та духовний розвиток.
Враховуючи вищевикладене, позивач просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі 10 000 грн. щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову та до досягнення дитиною повноліття, допустивши негайне виконання рішення.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 жовтня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн. 00 коп., щомісячно, починаючи з 06 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття; на користь держави судовий збір в сумі 1 073 грн 60 коп.
Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції беручи до уваги майновий стан відповідача, обов'язок відповідача утримувати дитину на належному для забезпечення її потреб рівні, працездатний вік відповідача, відсутність на його утриманні інших осіб, прийшов до висновку про стягнення аліменти на утримання дитини в розмірі 5 000 грн щомісячно.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду не відповідає вимогам закону, постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому просив його скасувати та постановити нове рішення, яким стягнути з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1268 грн. щомісячно, що відповідає 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи; недоведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; висновки суду, що викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.
Крім цього, суд першої інстанції, на його думку неправильно застосував норми матеріального права, а саме вимоги ст. 182 СК України, в частині обґрунтованого розміру аліментів з огляду на мінімальний їх розмір встановлений цією статтею та реальний дохід апелянта.
Так, звертаючись до суду позивач зазначає, що вважає за необхідне стягувати із відповідача аліменти на утримання дитини в твердій грошовій сумі 10000 грн.
Суд задовольнив позовні вимоги частково, та стягнув із відповідача аліменти на утримання дитини в сумі 5000 грн.
Відповідач вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону.
Поза увагою суду першої інстанції при вирішенні питання щодо розміру аліментів залишилися ті обставини, що відповідач згідно Довідки про доходи та довідки до акту огляду МСЕК серія 12ААВ № 178461 від 17 травня 2021 року є непрацюючим інвалідом 3 групи.
Згідно Довідки про доходи № 6248212064381278 ОСОБА_1 за період вересень 2023 -лютий 2024 отримав пенсію по інвалідності в сукупному розмірі 16560,00 грн. За такого, єдиним джерелом доходу відповідача є лише пенсія по інвалідності в розмірі 2760,00 грн. на місяць.
За таких обставин, сума аліментів, які з нього стягнуті судом першої інстанції в розмірі 5000 грн. на місяць при доході 2760 грн. на місяць є заздалегідь непомірною, яку відповідач не спроможний сплатити з об'єктивних обставин.
Вказує, що судом першої інстанції не враховано достатності доходу платника аліментів для стягнення із нього аліментів розмір яких перевищує щомісячний дохід платника аліментів. Судом першої інстанції не встановлено наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; витрат платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; наявності у апелянта витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
За таких обставин, єдиним джерелом доходу апелянта є лише пенсія із якої він не може сплатити визначений судом розмір аліментів.
Звертає увагу, що прожитковий мінімум на дитину до 6 років становить 2536,00 грн на місяць згідно Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік»
Також зазначає, мінімальний розмір аліментів за законом становить 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
У відзиві позивачка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. При цьому вказувала на необхідність виходу за межі апеляційної скарги та задовольнити її позовні вимогу у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до частини 1статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
У відповідності до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до частини 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Про розгляд справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 11 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 серпня 2023 року по справі №490/4780/23, розірвано (а.с.5).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_3 (а.с.4).
Відповідно до наявного в матеріалах справи акту про фактичне проживання осіб за адресою: АДРЕСА_1 від 22 листопада 2023 року, складеного управляючою компаніє «Бриз ПРО», ОСОБА_2 фактично проживає зі своєю донькою - ОСОБА_3 , з 2018 року та по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 , батько дитини, за цією адресою не проживає з 07 серпня 2023 року (а.с.6).
Згідно статті 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до пунктів1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини (20 листопада 1989 року), ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно принципу 6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.
Частинами 2,3 статті 11 Закону України »Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
У пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі »Хант проти України» суд констатує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі »Олссон проти Швеції» (№2) від 27.11.1992 року, Серія А, № 250, статті 35-36, п.90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 150, статті 180 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із положеннями частини 3 статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до приписів частини 1 статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно частини 2 статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції беручи до уваги майновий стан відповідача, обов'язок відповідача утримувати дитину на належному для забезпечення її потреб рівні, працездатний вік відповідача, відсутність на його утриманні інших осіб, прийшов до висновку про стягнення аліментів на утримання дитини сторін в розмірі 5 000 грн щомісячно.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують обґрунтованості такого висновку суду першої інстанції. Посилання на ті обставини, що розмір стягнутих з нього судом аліментів на утримання доньки в сумі 5 000 грн. щомісячно, перевищує щомісячний дохід відповідача, не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів, у розумінні положень статей: 77, 80 ЦПК України, на підтвердження свого майнового стану, розміру отримуваних доходів, наявності об'єктивних перешкод щодо отримання відповідачем постійного доходу, який забезпечив би належне виконання відповідачем свого обов'язку щодо утримання та забезпечення відповідних умов для розвитку сина.
Відповідно до приписів частини 1,6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов'язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Посилання в апеляційній скарзі на залишення поза увагою суду першої інстанції, що він є непрацюючим інвалідом 3 групи, суд відхиляє з огляду на наступне.
Відповідно до копії довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААВ №178461 від 17 травня 2021 року, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності за загальним захворюванням. У висновку щодо умов праці зазначено про працездатність у своїй професії (а.с.32).
Довідкою про доходи з Пенсійного фонду України №6248 2120 6438 1278 вбачається, що ОСОБА_1 за період з вересня по лютий 2024 року включно отримав пенсію по інвалідності у сукупному розмірі 16 560,00 грн.( а.с.33).
Відповідно до довідки Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості ОСОБА_1 станом на 26 лютого 2024 року не перебуває на обліку в Миколаївській філії Миколаївського обласного центру зайнятості та інших центрах зайнятості, статусу безробітного не має, допомогу по безробіттю не отримує (а.с.34).
Суд апеляційної інстанції вказує, що вищенаведені обставини були враховані судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення та внаслідок цього позовні вимоги і було задоволено частково та стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі 5000 грн. щомісячно, а не у тому обсязі про який просила позивачка.
Між тим, відповідач не надав доказів неможливості сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині не заслуговують на увагу.
Додатково колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідач є працездатною особою у своїй професії та зобов'язаний забезпечувати необхідні потреби дитини. Відсутність же у відповідача заробітку залежить виключно від його волевиявлення.
Крім того, заперечуючи проти вимог про стягнення аліментів, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у нього рухомого та нерухомого майна, що мало б бути враховане при оцінці його майнового стану.
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
За такого зважаючи на особу платника аліментів: працездатний, відсутні непрацездатні особи, які мають право на утримання від нього, беручи до уваги вік дитини, враховуючи, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв'язку із чим з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини, суд першої інстанції правомірно задоволено позов ОСОБА_2 та стягнув аліменти на утримання ОСОБА_3 , 2018 року народження, у розмірі 5000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Визначений судом першої інстанції до стягнення розмір аліментів - у твердій грошовій сумі 5000 грн на місяць відповідає вимогам розумності, за встановлених судом обставин, та є необхідним для забезпечення витрат на утримання дитини, разом із тим, співмірним з урахуванням мети аліментного зобов'язання та рівності прав та обов'язків батьків.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Інших аргументованих доводів, які б свідчили про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, відповідачем колегії суддів не надано.
Позивач ОСОБА_2 не скористалися своїм правом подачі апеляційної скарги. Така її процесуальна поведінка свідчить про повну згоду з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Поклики відзиву на апеляційну скаргу про необхідність виходу за межі апеляційної скарги та стягнення аліментів у повному обсязі відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах чинного цивільного процесуального законодавства.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 17 грудня 2024 року.