16.12.24
22-ц/812/1830/24
Єдиний унікальний номер судової справи: 490/3041/24
Провадження № 22-ц/812/1830/24 Доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
16 грудня 2024 року м. Миколаїв Справа №490/3041/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
за участю: представника позивача Ремешевського Є.А.,
представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
приватного виконавця Довгань В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , подану його представником - адвокатом Ремешевським Євгеном Анатолійовичем, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2024 року, ухвалене у складі головуючого судді Чаричанського П.О., в приміщенні цього суду в м. Миколаєві, за позовом ОСОБА_3 до приватного виконавця Довгань Вікторії Володимирівни, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_1 про визнання недійсним електронного аукціону,
установив:
18 квітня 2024 року ОСОБА_3 діючи через свого представника - адвоката Ремешевського Є.А. звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовував наступним.
Згідно з протоколом проведення електронних торгів №609258, 15 квітня 2024 року відбулися електронні торги з реалізації майна за лотом №548076, предметом продажу на яких було нерухоме майно - житловий будинок літ. Г, загальною площею 109,7 кв.м., житловою площею 56,5 кв.м., з господарською будівлею за адресою: АДРЕСА_1 із стартовою ціною 876 130,00 грн. Переможцем визнано учасника № 15 - ОСОБА_1 з ціновою пропозицією 2 000 000 грн.
В детальній інформації про проведення торгів було зазначено про відсутність відомостей щодо зареєстрованого місця проживання осіб, в тому числі малолітніх чи неповнолітніх. Але, на час проведення аукціону його малолітня дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є зареєстрованою та проживає у спірному будинку, про що 12 квітня 2024 року було повідомлено приватного виконавця Довгань В.В., яка таку інформацію проігнорувала. Копія дозволу органів опіки та піклування не були додані до заявки на реалізацію житлового будинку.
Посилаючись на те, що приватним виконавцем не було отримано попередній дозвіл органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, позивач просив визнати недійсним електронний аукціон, оскільки торги відбулися з порушенням законодавства.
У відзиві на позов приватний виконавець Довгань В.В. посилалася на те, що нею дотримано Порядок реалізації арештованого майна в повному обсязі. Щодо інформації про зареєстрованих осіб у спірному будинку зазначила, що нею було зроблено запит до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради за адресою: вул. Пушкінська, нині перейменована на Аркасівська, 25/6 м. Миколаїв, та отримано відповідь, що за вказаною адресою не зареєстровані особи, в тому числі і неповнолітні.
Позиція відповідача ДП «Сетам» суду невідома, оскільки справу розглянуто за відсутності представника підприємства.
У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ільїн О.В. посилався на те, що торги проведенні з дотриманням вимог Порядку реалізації арештованого майна та прав малолітньої дитини не порушують, оскільки у позивача є інше житло.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2024 року вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти реєстраційні дії в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , на тепер перейменована на АДРЕСА_1 .
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2024 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 .
Скасовані заходи забезпечення позову у виді заборони вчиняти реєстраційні дії по реєстрації в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , накладенні ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 18 квітня 2024 року до набрання даним рішення законної сили.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що приватним виконавцем Довгань В.В. не було допущено порушення законодавства при передачі на реалізацію будинку та прав малолітньої особи.
Реєстрація неповнолітньої ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 відбулась пізніше зміни адреси та отримання свідоцтва про права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а тому реєстрація дитини за неіснуючою адресою не створює юридичних наслідків і не може прирівнюватися до реєстрації за зміненої будинком адреси.
Законодавство не зобов'язує державного/приватного виконавця перевіряти можливі варіації адрес майна, яке підлягає реалізації. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 березня 2024 року право власності за боржником ОСОБА_3 зареєстровано саме за адресою: АДРЕСА_1 - варіативність не допускається.
Додатково суд зазначив, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 березня 2024 року боржнику ОСОБА_3 належить будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
Не погодившись з таким рішенням суду позивач ОСОБА_3 через свого представника - адвоката Ремешевського Є.А., подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Скаргу обґрунтував невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинного цивільного та цивільно-процесуального законодавств, а саме, ігноруванням наданих ним доказів.
Зазначав, що з наявних у справі документів очевидним є факт, що адреса: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 - є тотожними, а відтак реалізація на публічних торгах житлового будинку, який знаходиться за цією адресою, була протизаконною, оскільки була відсутня згода на продаж цього будинку органу опіки та піклування, як це вимагається в разі наявного право користування чи власності на цю нерухомість неповнолітньої дитини.
У відзивах на апеляційну скаргу приватний виконавець Довгань В.В., представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ільїн О.В. , посилаючись на безпідставність її доводів, просили залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
ДП «Сетам» своїм правом подати відзив не скористалося.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 15 квітня 2024 року відбулися електронні торги за лотом №548076, предметом продажу на яких було нерухоме майно - житловий будинок літ. Г загальною площею 109,7 кв.м., житловою площею 56,5 кв.м., з господарською будівлею за адресою: АДРЕСА_1 із стартовою ціною 876130,00 грн. Згідно протоколу №609258 проведення електронного аукціону переможцем торгів визнано учасника №15 ( ОСОБА_1 ) з ціновою пропозицією 2 000 000,00 грн. /т. 1 а.с. 4-5/.
Підставою передачі на примусову реалізацію вказаного вище будинку слугували відкриті 21 лютого 2024 року виконавчі провадження з виконання виконавчих листів Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 лютого 2024 року по справі №487/7606/23 та Деснянського районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року по справі №754/7911/21 про стягнення боргу за договорами позики на загальну суму 418 932,5 грн та 50 000 доларів США з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 . Зведене виконавче №74236123.
В ході здійснення зведеного виконавчого провадження приватним виконавцем накладено арешт на кошти боржника, про що 21 лютого 2024 року винесено відповідну постанову. Згідно відповідей банківських установ, кошти для погашення заборгованості на рахунках боржника відсутні.
Згідно відповіді на запит виконавця за боржником зареєстровані дві одиниці транспортних засобів. 21 лютого 2024 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на транспортні засоби, які зареєстровані за боржником. У зв'язку з відсутністю інформації про місцезнаходження транспортних засобів боржника, 22 березня 2024 року приватним виконавцем винесено постанову про розшук зазначених транспортних засобів.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно та Реєстру прав власності не нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за боржником ОСОБА_3 на праві власності зареєстровані житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 . На зазначене нерухоме майно боржника приватним виконавцем накладеного арешт, про що 21 лютого 2024 року винесено постанову про арешт майна боржника.
Постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05 березня 2024 року приватним виконавцем проведено опис майна боржника, а саме житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
06 березня 2024 року приватним виконавцем до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради направлено запит про надання інформації щодо всіх зареєстрованих осіб (в тому числі малолітніх/неповнолітніх) за адресою майна боржника: АДРЕСА_1 .
Згідно відповіді від 19 березня 2024 року за вих. №1467/19.03.03-11/19/14/24 Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, станом на 19 березня 2024 року за відомостями Реєстру територіальних громад міста Миколаєва відсутні відомості про зареєстроване місце проживання осіб за адресою: АДРЕСА_1 .
Після визначення вартості (оцінки) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , приватним виконавцем передано зазначений житловий будинок на реалізацію /т. 1 а.с.58-76/.
Крім того, судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28 вересня 2012 року №1023, трикімнатній квартирі по АДРЕСА_1 , яка належить гр. ОСОБА_3 надано нову адресу: АДРЕСА_1 /т. 1 а.с.10/.
10 жовтня 2012 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради видано свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно гр. ОСОБА_3 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , Підстава: Рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28 вересня 2012 №1023 /т.1 а.с.11/.
18 жовтня 2012 року Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 , було зареєстровано за ОСОБА_3 /т. 1 а.с.12/.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Миколаїв, батьками є: ОСОБА_3 - батько, ОСОБА_5 - мати /т. 1 а.с. 6/.
Згідно витягу №2024/003637244 від 12 квітня 2024 року з реєстру Миколаївської територіальної громади, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 16 лютого 2013 року за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 /т. 1 а.с. 8/.
В позові позивач зазначав і таке підтвердила приватний виконавець Довгань В.В. у відзиві на позовну заяву про повідомлення останньої позивачем 12 квітня 2024 року про реєстрацію у житловому будинку за вказаною адресою його дружини та малолітньої доньки.
Суд першої інстанції на підставі викладених обставин дійшов висновку, що реєстрація неповнолітньої ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 відбулась пізніше зміни адреси та отримання свідоцтва про права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а тому реєстрація дитини за неіснуючою адресою не створює юридичних наслідків і не може прирівнюватися до реєстрації за зміненою будинком адреси.
Законодавство не зобов'язує державного/приватного виконавця перевіряти можливі варіації адрес майна, яке підлягає реалізації. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 березня 2024 року право власності за боржником ОСОБА_3 зареєстровано саме за адресою: АДРЕСА_1 - варіативність не допускається. Додатково суд зазначив, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 березня 2024 року боржнику ОСОБА_3 належить будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції вищезазначеним вимогам закону не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.
Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.
Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).
Разом із тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.
Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.
Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.
Відповідно до вищенаведених правових норм приватний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими укладається відповідний договір.
У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі №668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі №6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.
Матеріали справи не містять даних про складання приватним виконавцем за результатами проведення торгів акта про проведення прилюдних торгів.
Судом установлено, оскільки іншого не доведено, що в спірному будинку за попередньою адресою з 16 лютого 2013 року була зареєстрована малолітня дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була там зареєстрована та проживала і на час проведення прилюдних торгів.
До проведення торгів, а саме 12 квітня 2024 року позивачем приватного виконавця було повідомлено про реєстрацію та проживання малолітньої дитини у спірному житловому будинку. Таке повідомлення позивача було залишено без реагування.
Згідно зі статтею 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
У частині третій статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.
Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.
Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.
Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям (стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»).
Стаття 19 СК України регулює участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів. Частина шоста цієї статті СК України визначає співвідношення повноважень цього органу та суду, встановлюючи, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Виконавець у виконавчому провадженні відповідно до законодавства України подібними повноваженнями не наділений.
Відповідно до абзацу дев'ятого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2831/5, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі) у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.
У пункті 30 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень) у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.
У пунктах 70, 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс 21) зазначено про те, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.
При цьому у пунктах 66-69 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування, яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону про охорону дитини, статтею 12 Закону про основи созахисту, від можливого порушення.
Якщо суд приймає рішення про солідарне стягнення з боржника та його поручителя коштів у рахунок погашення їх зобов'язань перед кредитором, то суд не досліджує питання прав тих чи інших осіб, які пов'язані з можливими об'єктами жилої нерухомості, які вже сам державний виконавець відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» визначає до реалізації, зокрема, на відкритих торгах для забезпечення виконання цього судового рішення. А відтак проведення такої реалізації майна, в тому числі спірної квартири, не контролюється судом допоки відповідні дії державного виконавця не оскаржуються кимось з учасників виконавчого провадження чи іншими особами відповідно до закону.
Разом з тим повноваження державного виконавця не мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов'язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» не відповідають широті повноважень та обов'язків суду, передбачених ЦПК України для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон України «Про виконавче провадження», такими повноваженнями державного виконавця не наділяє. Також, наприклад, державний виконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань державний виконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.
Тому державний виконавець не може самотужки забезпечити той самий рівень захисту відповідних прав неповнолітніх дітей, який може забезпечити суд реалізуючи, наприклад, статтю 39 Закону України «Про іпотеку».
При таких обставинах, у пункті 72 постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.
Таким чином, суд першої інстанції у порушення вимог закону не звернув уваги на те, що враховуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, приватний виконавець зобов'язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право користування на яке мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна.
Разом з тим на день проведення торгів, тобто 15 квітня 2024 року, приватному виконавцю було відомо про зареєстровану у спірному житловому будинку малолітню дитину, а витягом з реєстру територіальної громади від 12 квітня 2024 року підтверджено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16 лютого 2013 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , якій надано нову адресу: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів, вважає, що реєстрація малолітньої дитини за адресою спірного житла, якому надано нову адресу, не припиняє право користування малолітньою особою житловим будинком, а отже потребувало отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування. Посилання представника відповідача ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції на тимчасове проживання дитини в іншому місці через введення в Україні воєнного стану цього висновку апеляційного суду не спростовує. Відповідно до приписів частини третьої статті 29 ЦК України іншого місця проживання малолітньої дитини за згодою між дитиною та батьками не встановлено.
Суд першої інстанції, вирішуючи позовну вимогу про визнання електронних торгів недійсними, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, на думку колегії суддів помилково застосувавши норми матеріального права, дійшов до необґрунтованого висновку про те, що реєстрація дитини за старою адресою за місцем розташування спірного житлового будинку не створює юридичних наслідків і не може прирівнюватися до реєстрації за зміненої будинком адреси.
Встановивши, що у спірному житловому будинку зареєстрована та проживає малолітня дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а у справі відсутні докази на підтвердження того, що орган опіки та піклування надав дозвіл на реалізацію спірного будинку на торгах, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання недійсними електронних торгів, оскільки такі здійснені з порушенням положень закону. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 591/385/22 (провадження № 61-5657 св 24).
Колегія суддів вважає, що у даній справі не оскарження позивачем окремо бездіяльності приватного виконавця, не спростовує висновку суду щодо наявності підстав для визнання недійсними електронних торгів, які здійснені з порушенням положень закону.
На думку, колегії суддів, сама по собі реєстрація місця проживання позивача за іншою адресою в іншому населеному пункті та реєстрація за ним на праві власності нерухомого майна в іншому населеному пункті, не є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Судом першої інстанції вказані обставини враховані не були, а тому висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог є помилковим, у зв'язку з чим рішення суду на підставі пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
При цьому колегія суддів зауважує, що висновки суду не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі №916/2084/17, від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18, Верховного Суду у постановах від 15 лютого 2023 року у справі №442/2252/17, від 13 червня 2024 року у справі №214/65/20, від 20 березня 2019 року у справі №1612/2343/12, від 07 грудня 2020 року у справі №201/3814/18, від 15 лютого 2024 року у справі №641/2355/21, Верховного Суду України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс 15.
Відповідно до частини першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що позов задоволений, то з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову по 605 грн 60 коп. (1816 грн 80 коп : 3) з кожного та по 605 грн 60 коп. (1816 грн 80 коп. : 3) - за подання апеляційної скарги, а всього по 1 211 грн 20 коп. з кожного.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником - адвокатом Ремешевським Євгеном Анатолійовичем, задовольнити.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити.
Визнати недійсним електронний аукціон (торги) оформлений протоколом № 609258 від 15 квітня 2024 року по лоту №54076, з реалізації житлового будинку літ. Г-2, загальною площею 109, 7 кв.м., житловою площею 56, 5 кв.м. з господарською будівлею за адресою: АДРЕСА_1 , із стартовою ціною 876130 грн, які відбулися 15 квітня 2024 року та були організовані приватним виконавцем Довгань Вікторією Володимирівною та проведені ДП «Сетам», переможцем яких став ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_6 , ДП «Сетам», ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в обох судових інстанціях по 1 211 грн 20 коп. з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складений 17 грудня 2024 року.