10 грудня 2024 року
м. Рівне
Справа № 565/610/24
Провадження № 22-ц/4815/1064/24
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Гордійчук С.О., Боймиструка С. В.
секретар судового засідання - Андрошулік І. А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 ,
відповідач - ОСОБА_5
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Кузнецовсьского міського суду Рівненської області від 01 липня 2024 року у складі судді Зейкана І..В., ухвалене в м. Вараш Рівненської області, повний текст рішення складено 03 липня 2024 року,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягненнягрошової компенсації вартості частки у спільному майні, припинення права власності на частку у спільному майні.
Рішенням Кузнецовсьского міського суду Рівненської області від 01 липня 2024 року вказаний позов задоволено. Припинено право ОСОБА_1 на 1/5 частку у праві спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 право приватної спільної часткової власності за кожним на 1/20 частку у квартирі АДРЕСА_1 додатково до їх частки у цій квартирі. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості належної йому 1/5 частки у квартирі АДРЕСА_1 в розмірі по 114 960 грн. з кожного. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору та залучення спеціаліста у сумі по 1 899 грн 60 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом правом одного із співвласників у праві спільної часткової власності на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, та обґрунтоване тим, що у зв'язку з конфліктами між відповідачами і позивачем, останній позбавлений можливості нормально і повноцінно користуватися належною йому 1/5 частиною у квартирі АДРЕСА_1 , а його неодноразові пропозиції відчужити квартиру та поділити кошти, виручені від її продажу, відповідачі відхиляють, у зв'язку з чим стягнення компенсації вартості частки позивача у спільній з відповідачами власності є релевантним способом захисту його майнових прав та інтересів.
Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 оскаржили його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснюють, що , що місцевий суд не звернув увагу на те, що позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог від 23.06.2024р., тобто з порушенням вимог ч. 3 ст.49 ЦПК України, якою встановлено правила та строки вчинення процесуальної дії. Стверджують, що суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідачі відмовляються врегулювати спір, а відтак наявні перешкоди позивачу у користування помешканням. Зазначають, що позивач жодного разу не говорив про свій намір продати квартиру, подарувати частку і не пропонував їм придбати цю частину, та наголошують, що він користується помешканням без будь-яких перешкод із їхнього боку. Доводять, що суд першої інстанції при ухваленні рішення помилкового дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості належної йому 1/5 частки у квартирі АДРЕСА_1 в розмірі по 114 960 грн. з кожного, оскільки зобов'язання про стягнення таких сум завдає істотної шкоди їх інтересам, оскільки об'єктивної можливості виплатити не мають. Додають, що ОСОБА_2 є пенсіонером за віком, додатково ніде не працює, і її єдиним доходом є отриманої пенсії в розмірі 6100,00 грн., з яких вона повністю сплачує комунальні послуги за спірну квартиру; ОСОБА_4 відповідно до наказу №147-РС від 26.09.2023 року командира військової частини НОМЕР_1 призваний у Збройні Сили України та проходить військову службу, під час виконання в ході якої бойових завдань щодо оборони державного суверенітету України отримав поранення (контузії, газове отруєння) різного ступеню тяжкості, і тому значні кошти витрачає не тільки на своє лікування, а й придбання відповідно військового одягу, тощо; ОСОБА_3 працює у ФОП ОСОБА_6 на посаді продавця-консультанта та отримує заробітну плату в розмірі 5876,00 гривень, яка є її єдиним мій доходом. Зауважують, що у разі невиконання рішення про стягнення вказаних сум на користь позивача, він може звернути стягнення на майно, в результаті чого вони можуть залишитися без свого єдиного житла. вказують, що задоволення позовних вимог призводить до порушення Першого Протоколу до Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини в частині захисту права на житло. Покликаються на те, що присудження за рішенням суду першої інстанції грошової компенсації частки квартири з відповідачів, які сплатити таку компенсацію неспроможні, та визнання за останніми всупереч їх волі права власності на частку позивача є використанням одним співвласником свого права власності на шкоду іншому співвласнику, що суперечить вимогам ст. 319 ЦК України, та принципу пропорційності цивільного судочинства та порушує розумний баланс приватних інтересів. З наведених міркувань просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони у справі є співвласниками у праві спільної часткової власності.
Згідно Свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 розірвано 05.07.2007 року.
Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 від 25.02.2008 року, трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/5 частці кожному.
Копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 22.09.2022, підтверджується, що ОСОБА_7 у зв'язку із реєстрацією шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_8 .
Згідно Звіту про оцінку майна ПП «Оцінка та консалтинг», ринкова (оціночна) вартість квартири трикімнатної, загальною площею 67,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 становить 2 299 200,00 грн.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив про припинення його права власності на 1/5 частину спірної квартири на користь відповідачів та стягнення з останніх компенсації вартості вказаної частки з тих міркувань, що не має можливості користуватися своєю часткою з вини відповідачів.
За положеннями статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України, всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України, кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з урахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Відповідачі у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не подали доказів про свій майновий стан та про отримувані доходи. Відповідач ОСОБА_3 подала до суду довідку про отриманий дохід за період з січня 2024 до березня 2024 року, відповідно до якої вона з 01.12.2022 працює у ФОП ОСОБА_6 за основним місцем роботи та займає посаду продавця-консультант; доказів отримання доходів у спільній сумісній власності з чоловіком ОСОБА_9 не подала.
У апеляційній скарзі відповідачі посилаються на те, що не мають фінансової змоги сплатити позивачу вартість його частки у спільній власності, і що такі обставини призводять до позбавлення їх житла та порушують конституційні гарантії недоторканності права на житло.
При цьому, відповідачами не надано жодних доказів того, що вони з об'єктивних причин не можуть працевлаштуватись та отримувати дохід. Покликання на те, що внаслідок виконання рішення у справі вони можуть втратити право власності на житло є необґрунтованими, оскільки частка у спільній квартирі, на яку вони набудуть право власності є еквівалентною до суми, яка з них стягується і така сума не може бути збільшена та посягати на їхню частку у квартирі. Таким чином, доводи апелянтів про те, що стягнення з них компенсації за частку позивача у спірній квартирі є для них надмірним тягарем не підтверджується належними та допустимими доказами.
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20.09.2007 у справі № 469/07 визначено порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 .. Зокрема, відповідачу ОСОБА_2 з дітьми ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 виділено у користування дві кімнати з балконом, позивачу виділено одну кімнату. Кухонну кімнату, ванну кімнату, вбиральню та коридор залишено у спільному користуванні усіх мешканців.
На момент звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 з 28.08.2018 року зареєстрований та проживає за іншою адресою: АДРЕСА_3 .
Враховуючи, що спірна квартира, належна сторонам, є трикімнатною, знаходиться на 5 поверсі, перебуває у спільній приватній власності п'яти осіб у рівних частках, виділ належної позивачу частки в натурі є неможливим.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Верховний Суд України у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 вказав, що у силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб'єктів. Для права власності характерна наявність одного суб'єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок -два співвласники); (б) єдність об'єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов'язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18)).
Згідно з частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Відповідно до частин першої-другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Отже, при поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При цьому слід ураховувати, що після поділу майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників має бути визначена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Таким чином, суд повинен зазначити в рішенні, яка частка із спірного майна надається відповідачу, тим самим визначивши конкретний окремий об'єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача. Указане вчиняється незалежно від пред'явлення ним позову з подальшим розподілом судових витрат.
Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв'язку із нормами закону, що їх регулює, апеляційний суд приходить до переконання про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, оскільки між сторонами існує спір щодо розпорядження часткою квартири, належної позивачу, виділ в натурі цієї частки квартири, що перебуває у спільній власності сторін, тобто реальний виділ 1/5 частини трикімнатної квартири на 5 поверсі будинку неможливий, а відтак за ч. 2 статті 364 ЦК України позивач вправі вимагати стягнення з інших співвласників на його користь грошової компенсації. Висновок місцевого суду про припинення права ОСОБА_1 на 1/5 частку у праві спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 права приватної спільної часткової власності за кожним на 1/20 частку у квартирі АДРЕСА_1 додатково до їх частки у цій квартирі та стягнення з них компенсації вартості належної ОСОБА_1 1/5 частки у цій квартирі у сумі 459 840 грн, тобто по 114 960 грн. з кожного, відповідає принципу балансу інтересів усіх співвласників.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Кузнецовсьского міського суду Рівненської області від 01 липня 2024 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 грудня 2024 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Гордійчук С. О.
Боймиструк С. В.