Справа № 541/1660/16-ц Номер провадження 22-ц/814/3468/24Головуючий у 1-й інстанції Вірченко О.М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
11 грудня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконфереції в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Центрального управління справами Міністерства оборони України на ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 серпня 2024 року (час ухвалення судового рішення з 11:18:35 год до час не зазначений, дата виготовлення повного текста судового рішення - 26 серпня 2026 року) у справі за скаргою Центрального управління справами Міністерства оборони України на бездіяльність державного виконавця Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У липні 2024 року Центральне управління справами Міністерства оборони України звернулось до суду із скаргою, просило суд визнати бездіяльність державного виконавця Миргородського відділу ДВС Кондратенко Н.А. неправомірною; зобов'язати усунути порушення у виконавчому провадженні №75051863; зобов'язати головного державного виконавця невідкладно здійснити заходи примусового виконання рішення суду.
В обґрунтування вимог скарги вказувало, що на виконанні Миргородського ВДВС у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавчий лист від 17 січня 2017 року за № 2/541/832/2016, виданий Миргородським міськрайонним судом Полтавської області, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Центрального управління справами Міністерства оборони України шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 139 762 грн 28 коп. та судових витрат в розмірі 2 100 грн 00 коп. Відповідно до даних автоматизованої системи виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 17 травня 2024 року № 75051863. Центральним управлінням справами на адресу Миргородського ВДВС направлено клопотання від 11 червня 2024 року № 220/70/2251 щодо вчинення виконавчих дій головним державним виконавцем Миргородського відділу ДВС Кондратенко Н.А. у рамках виконавчого провадження № 75051863, однак державним виконавцем не вжито достатніх, ефективних заходів для своєчасного примусового виконання зазначеного виконавчого документу, чим проявлено бездіяльність усупереч ст.ст. 1, 10, 18, 36, 48 Закону України «Про виконавче провадження», які регламентують здійснення заходів, необхідних для своєчасного виконання рішення.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 серпня 2024 року в задоволенні скарги Центрального управління справами Міністерства оборони України на бездіяльність державного виконавця Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відмовлено за недоведеністю.
В апеляційній скарзі Центральне управління справами Міністерства оборони України, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що судом було направлено на адресу боржника, вказану у виконавчому листі, судову повістку про виклик і він її отримав, надав заяву про розгляд скарги у його відсутність, заперечував проти її задоволення, отже судом першої інстанції встановлено, що
Боржник знаходиться та/або проживає за адресою: АДРЕСА_1 , отримує поштову кореспонденцію. Однак дані висновки не відповідають обставинам справи, так як з пояснень Державного виконавця вбачається, що боржник фактично не проживає за вказаною у виконавчому листі адресою.
Судом першої інстанції не враховано, що клопотання Центрального управління справами, отримане Миргородським відділом 21.06.2024, щодо вчинення виконавчих дій, державним виконавцем Кондратенко Н.А. проігноровано. Миргородський відділ звернувся до суду першої інстанції з поданням про розшук боржника 08.08.2024 тільки після подання скарги Центральним управлінням справами про бездіяльність державного виконавця Миргородського відділу Кондратенко Н.А. до суду першої інстанції.
Судом першої інстанції в мотивувальні частині оскаржуваної ухвали зазначено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (ч.2 ст.30 Закону України “Про виконавче провадження»), однак дана норма не підлягає застосуванню, оскільки вона викладена в Законі України “Про виконавче провадження» від 21.09.1999 і станом на дату винесення постанови про відкриття виконавчого провадження він втратив чинність.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав:
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що Миргородським міськрайонним судом Полтавської області виданий виконавчий лист від 17 січня 2017 року за № 2/541/832/2016 про стягнення із ОСОБА_1 на користь Центрального управління справами Міністерства оборони України шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 139 762 грн 28 коп. та судових витрат в розмірі 2 100 грн 00 коп. (а.с.81, 128).
16 травня 2024 року стягувач на підставі вказаного виконавчого листа звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження до Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.127).
17 травня 2024 року державним виконавцем Кондратенко Н.А. винесено постанову про відкриття виконавчою провадження № 75051863, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про арешт коштів боржника (а.с.129, 128, 131- зворот).
11.06.2024 Центральним управлінням справами Міністерства оборони України направлено до Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції клопотання про звернення до суду з поданням про оголошення розшуку боржника ОСОБА_1 (а.с.82-83)
26 червня 2024 року державним виконавцем здійснено виклик боржника, яким зобов'язано ОСОБА_1 з'явитися до Миргородського ВДВС на 09 год 00 хв. 01 липня 2024 року (а.с.132 -133).
10 липня 2024 року винесено постанову про арешт коштів боржника (а.с.134).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, отриманої державним виконавцем 12 липня 2024 року, нерухоме майно у боржника відсутнє (а.с.131-132).
Відповідно до відповіді на запит державного виконавця від 11 липня 2024 року № 214595223, направленого до Державної прикордонної служби України щодо перетину боржником державного кордону, в період з 17 травня 2024 року по 11 липня 2024 року інформація про перетин кордону ОСОБА_1 відсутня (а.с.139).
У відповіді на запит державного виконавця від 11 липня 2024 року № 214595053, направленого до Пенсійного фонду України щодо отримання боржником пенсії, доходів, заначено про відсутність таких даних (а.с.140).
Згідно з відповіддю від 11 липня 2024 року № 214595343 боржник в органах ДФС на обліку не перебуває (а.с.140-141).
07 серпня 2024 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою, зазначеною у виконавчому документі, та встановлено, що боржник фактично за даною адресою не проживає, про що було складено відповідний акт державного виконавця (а.с.135).
08 серпня 2024 року Миргородський ВДВС звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з поданням про винесення ухвали про розшук боржника в порядку ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.136).
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, з того, що з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець проводив необхідні дії, направлені на виконання судового рішення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Європейський суд з прав людини вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).
Отже, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Статтею 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено строки прийняття рішень виконавцями та вчинення виконавчих дій:
1. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
2. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
3. Платіжні інструкції на примусове списання коштів або пред'явлення емітенту електронних грошей до погашення в обмін на грошові кошти надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях.
4. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
У відповідності з ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби органи державної виконавчої служби дозволяли, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.
Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем 17 травня 2024 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження за заявою Центрального управління справами Міністерства оборони України, а в подальшому протягом двох місяців виконані інші дії, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження», для належного виконання рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21.11.2016, у справі № 2/541/832/2016, за виконавчим листом виданим 17.01.2017.
На день звернення до суду зі скаргою рішення не виконане, місце перебування боржника не встановлено.
Підставою звернення до суду зі скаргою Центральне управління справами Міністерства оборони України зазначало тривале невиконання рішення суду та невжиття державним виконавцем достатніх, ефективних заходів для своєчасного примусового виконання зазначеного виконавчого документу.
Слід звернути увагу, що саме з вини Центрального управління справами Міністерства оборони України виконавчий лист, виданий Миргородським міськрайонним судом Полтавської області 17.01.2017, не було своєчасно звернуто до виконання, а пред'явлено до виконання лише 17.05.2024, тобто через 7 років після його видачі.
Також під час розгляду справи в суді першої інстанції скаржник наголошував, що оскільки невідоме місце проживання боржника, то в порядку виконання рішення суду державний виконавець повинен був звернутись до суду з поданням про оголошення розшуку боржника.
Під час розгляду даної скарги судом першої інстанції, направлялась копія скарги та судова повістка боржнику ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (така адреса зазначена у виконавчому листі) і згідно рекомендованого повідомлення про вручення, останній все отримав 07.08.2024 року (а.с.95)
Таким чином судом, підтверджено, що ОСОБА_1 до 31.07.2024 проживав за адресою: АДРЕСА_2 .
Однак, як вбачається з акту державного виконавця від 07.08.2024, ним було здійснено вихід за адресою, зазначеною у виконавчому документі ( АДРЕСА_2 ) та встановлено, що боржник фактично за даною адресою не проживає (а.с.135).
08 серпня 2024 року Миргородський ВДВС звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з поданням про винесення ухвали про розшук боржника в порядку ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.136).
Як вбачається ЄДРСР за посиланням (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121537704), ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 вересня 2024 року подання Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про розшук боржника задоволено. Оголошено розшук боржника ОСОБА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 . Виконання ухвали доручено Миргородському РВП ГУНП України в Полтавській області. При встановленні місця перебування (проживання) ОСОБА_1 зобов'язано повідомити Миргородський відділ державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Посилання суду першої інстанції на нечинну норму ЗУ «Про виконавче провадження» не вплинуло на правильність висновків суду, оскільки наявні у матеріалах справи докази підтверджують, що державний виконавець у межах строку, встановленого законом, вчинив необхідні дії для виконання рішення суду.
Посилаючись на висновки Верховного Суду у справах щодо оскарження бездіяльності виконавця, скаржник не вказує, які саме виконавчі дії мав (має) можливість вчинити державний виконавець, проте не зробив цього.
Слід визнати, що суд першої інстанції дотримався вимог процесуального закону та у відповідності до приписів ст.89 ЦПК України дав належну оцінку встановленим обставинам та поданим доказам і у відповідності до вимог ч.4 ст.265 ЦПК України у своєму рішенні надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Обставини, на які зроблене посилання в апеляційній скарзі, були проаналізовані судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами і фактами.
Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції не встановлено.
Керуючись ст.367, ч.1 п.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Центрального управління справами Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 11 грудня 2024 року.
Головуючий суддя О.А.Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов