Справа № 761/5524/24
Провадження № 2/761/5633/2024
10 грудня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Бражніченко І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
У лютому 2024р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в
м. Києві, в якому просив суд:
- стягнути з відповідача на свою користь у відшкодування матеріальної шкоди (збитки) 228329,02 грн.; у відшкодування моральної шкоди - 105000,0 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що внаслідок протиправної поведінки і неналежного виконання своїх обов'язків відповідачем, з квітня 2019р. по теперішній час, позивач позбавлений права користуватися власними коштами у розмірі 228329,02 грн., що є недоплаченою йому пенсією. Позивач стверджує, що протиправна поведінка підтверджується наявними рішеннями судів, які набрали законної сили, а наявність заборгованості з виплати пенсії підтверджується розрахунками здійсненими відповідачем, які не оскаржуються позивачем. Неодноразові звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, навіть при наявності рішень судів, не дали результатів, що завдало позивачу, як матеріальної так, і моральної шкоди.
Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2024р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, та призначено справу в підготовче засідання.
26 квітня 2024р. на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що рішення судів у справах щодо пенсійного забезпечення, які набрали законної сили, виконуються добровільно органами Пенсійного фонду України в межах затверджених бюджетних призначень на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду. Бюджетом Пенсійного фонду України пов'язаних з погашенням заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, передбачена певна сума коштів, тому фінансування видатків, пов'язаних з погашенням заборгованості за рішеннями суду відбувається в порядку черговості за датою набрання ними законної сили. На думку сторони відповідача, заподіяння позивачу моральної шкоди зі сторони відповідача не доведено належними і допустимими доказами. Одночасно у відзиві сторона відповідача клопотала перед судом про розгляд справи у відсутність свого представника.
10 травня 2024р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав наведених у позові, просила суд позов задовольнити, зазначивши, що доводи та аргументи сторони відповідача наведені у відзиві на позов є безпідставними, оскільки підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом, було не невиконання рішень судів, а неналежне врядування відповідачем та порушення майнових прав позивача.
Заперечення на відповідь на відзив стороною відповідача не подавались.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 липня 2024р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
До судового засідання сторонами були подані на адресу суду заяви про розгляд справи у їх відсутність. В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторін.
Суд, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі по тексту - Закон № 2262-ХІІ).
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2020р. по справі № 826/16139/18, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 05 березня 2019р. виплату ОСОБА_1 перерахованої пенсії загальною сумою (виключаючи поетапність виплати перерахованої пенсії), з урахуванням вже виплачених сум такої перерахованої пенсії. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2021р. по справі № 640/23524/20, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано протиправною відмову та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , на підставі довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 20 липня 2020р. № 21/3/2-9/878-266, з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, починаючи з 01 квітня 2019р., у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992р. № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням виплачених сум. В решті позову відмовлено.
Судом встановлено, що в досудовому порядку, відповідач повідомив позивача, листами від 21 жовтня 2022р. № 22843-21317/Ч-02/8-2600/22 та від 07 вересня 2023р. № 2600-0202-8/175286, про перерахунок пенсії позивачу та нарахування коштів в розмірі 228329,02 грн. недоплаченої пенсії за період з квітня 2019р. по серпень 2022р. Даними листами відповідач також повідомив позивачу, що виплату буде здійснено в межах бюджетних асигнувань виділених на цю мету.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач стверджував, що внаслідок такої довготривалої протиправної поведінки відповідача, що триває з квітня 2019р. по теперішній час, з боку Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві позивачу було спричинено матеріальну і моральну шкоду.
Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. ( ч. 2 ст. 15 ЦК України )
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до ч. 3 цієї статті кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цивільним кодексом.
У відповідності до положень ст. 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої матеріальної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
За змістом ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду належні та допустимі докази, в обгрунтування вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, а саме в розмірі 228329,02 грн., при цьому посилання сторони позивача на листи відповідача від 21 жовтня 2022р. № 22843-21317/Ч-02/8-2600/22 та від 07 вересня 2023р. № 2600-0202-8/175286 є помилковими, оскільки зазначеними листами позивачу було повідомлено про розмір пенсії, яка підлягає до сплати позивачу.
Частиною 1 та 3 ст. 22 ЦК України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшені майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшення немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021р. у справі № 468/477/18, від 02 лютого 2022р. № 447/938/14-ц, від 22 червня 2022р. № 373/546/21, від 15 червня 2023р. № 686/24456/20).
При цьому природа такого зв'язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдати шкоду позивачеві як «condition sine quanon» («умова, без якої не може бути»).
Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Такий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2020р. у справі № 925/1196/18.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди не підлягають задоволенню.
Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, рішеннями Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2020р. по справі № 826/16139/18 та від 29 листопада 2021р. по справі № 640/23524/20, було встановлено протиправність бездіяльності відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, щодо неналежного нарахування та порядку виплати пенсії позивачу.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вказані рішення, набрали законної сили, а отже обставини, встановлені вказаним рішеннями, не підлягають доказуванню.
При цьому, беручи до уваги свою усталену практику (п.п. 56 - 58 та 66 - 70 рішення № 40450/04 від 15 жовтня 2009р. у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України») ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.
Отже, виходячи з положень ст. ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Такий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020р. у справі № 216/3521/16-ц, що відповідає практиці ЄСПЛ (наприклад рішення № 47148/99 від 22 лютого 2005р. у справі «Новоселецький проти України»).
ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (п.п. 203, 204 рішення у справах «Скордіно проти Італії» та п. 50 рішення «Вассермана проти Росії»). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (п. 100 рішення у справі «Бурдова проти Росії»).
Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презюмується.
Таким чином, враховуючи, що вищезазначеними рішеннями Окружного адміністративного суду м. Києва, які набрали законної сили, встановлено протиправність дій відповідача, щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу пенсії у відповідному розмірі, суд вважає, що останньому з боку відповідача завдано моральну шкоду, яка виразилась у зміні нормального способу його життя, постійному стресі через неможливість отримати єдине джерело його доходу, яке ним в повній мірі на законних підставах було набуто, що змушує його постійно вживати дії пов'язані із захистом своїх прав на пенсію, шляхом постійного звернення до національних судів. Беручи до уваги, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в п. 3, 5 Постанови за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у відшкодування моральної шкоди 50000,0 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211,2 грн.
Стосовно вимог позивача, в частині стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14500,0 грн., то в цій частині витрати підлягають зменшенню, виходячи з наступного.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020р. у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000р. у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Також, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019р. у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019р. у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019р. у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019р. у справі № 915/237/18).
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред'явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, розмір суми коштів, які підлягали стягненню з відповідача, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд дійшов до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 5500,0 грн., яка є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі, при цьому судом враховано, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих зі сторони відповідача коштів, при цьому судом враховано, що заявлені позовні вимоги задоволені частково.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України; ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; Постановою Пленуму Верховного Суду України за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації:
АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) про відшкодування матеріальної і моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 50000,0 /п'ятдесят тисяч/ грн.; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,0 /п'ять тисяч п'ятсот/ грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь держави судовий збір в розмірі 1211 /одна тисяча двісті одинадцять/ грн. 20 коп.
В решті позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 17 грудня 2024р.
Суддя: