Справа № 761/42970/23
Провадження № 2/761/4356/2024
12 грудня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Харечко О.В.
за участі:
представника позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Місяця В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Служби зовнішньої розвідки України, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
В листопаді 2023р. позивач ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача Служби зовнішньої розвідки України, в якому просив суд:
1) стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди:
- 5266,0 грн. не отриманої позивачем разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій за 2016-2022рр.;
- 27723,73 грн. компенсації за додаткову оплачувану відпустку для учасників бойових дій за 2016-2020рр.;
- 30763,46 грн. за не отриману 75,0 % знижку на оплату житлово-комунальних послуг, передбачену для учасників бойових дій за 2016-2019рр.;
- 55066,99 грн. за не отриману 75,0 % знижку на оплату електропостачання, передбачену для учасників бойових дій за 2020-2022рр.;
- 5245,0 грн. за не отриману 75% знижку на оплату послуг з водопостачання, передбачену для учасників бойових дій за 2020-2023рр.
2) стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 6000000,0 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що протиправним рішенням Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України, що встановлено рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022р. по справі № 640/2009/21, позивачу було відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій - антитерористичної операції, оформлене протоколом від 16 вересня 2020р.
В подальшому, на виконання зазначеного рішення суду позивачу було надано відповідний статус, але внаслідок зазначеного протиправного рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, позивач був позбавлений можливості скористатися відповідними соціальними пільгами, що встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для учасників бойових дій, у зв'язку з чим, позивач вважає, що йому була спричинена матеріальна шкода.
Крім того, позивач вважає, що зазначені протиправні дії відповідача додатково спричиняють позивачу моральні страждання, оскільки порушують звичний спосіб його життя, а тому на підставі ст. ст. 23, 1173 ЦК України позивач просив суд відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінив в 6000000,0 грн. Оскільки в досудовому порядку, вирішити спір не можливо позивач, вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом, для захисту своїх прав.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2023р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.
01 лютого 2024р. на адресу суду надійшла заява сторони відповідача про застосування строків позовної давності, а також відзив на позов, в якому сторона відповідача проти позову заперечила, зазначивши, що в обгрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди, стороною відповідача взагалі не доведено факту заподіяння моральної шкоди, оскільки не надано належні, і допустимі докази.
Також на думку сторони відповідача не підлягають до задоволення і вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди. Так, відповідач вважає, що з питанням отримання знижки на оплату житлово-комунальних послуг, оплату електропостачання, оплату послуг з водопостачання, у відповідні роки, що передбачено ст. 12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та їх перерахунку за відповідні роки, позивачу слід було звертатися за місцем свого проживання.
Стосовно відшкодування матеріальної шкоди за неотримання разової грошової допомоги до 5 травня, як учасника бойових дій, яка передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлюється постановою Кабінету Міністрів України та виплачується Управлінням соціального захисту населення за місцем проживання позивача, але позивач помилково вважає, що зазначену допомогу повинен сплатити саме відповідач.
Щодо відшкодування матеріальної шкоди за не компенсації позивачу, як учаснику бойових дій додаткової оплачуваної відпустки за 2016-2020рр., то в цій частині позов також не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не враховані положення п. 17 ст. 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 16-2 Закону України «Про відпустки».
Відповідь на відзив стороною позивача не подавалась.
Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2024р. судом було залучено до участі у справі, в якості третьої особи Державну казначейську службу України.
27 травня 2024р. на адресу суду надійшов відзив на позов від третьої особи.
08 червня 2024р. на адресу суду надійшли письмові заперечення сторони позивача, на заяву відповідача про застосування строків позовної давності
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 червня 2024р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, просила суд позов задовольнити, наголошуючи, що позивачем не пропущені строки позовної давності.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав, наведених у відзиві на позов, просив суд залишити позов без задоволення, застосувавши строки позовної давності, які були пропущені позивачем без поважних причин.
Третя особа, про час та місце розгляду справи була повідомлена в установленому законом порядку, свого представника до суду не направила, клопотала перед судом про розгляд справи у відсутність свого представника.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022р., по справі № 640/2009/21, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_2 до Служби зовнішньої розвідки України про визнання неправомірним та скасування індивідуального акта; зобов'язання вчинити дії - задоволено. Визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт (рішення) Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України про відмову у наданні ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій - антитерористичної операції, яке оформлене протоколом № 96 від 16 вересня 2020р.; зобов'язано Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України надати ОСОБА_2 статус учасника бойових дій - антитерористичної операції з 29 квітня 2016р.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Звертаючись до суду з вказаним позовом про відшкодування матеріальної шкоди, позивач стверджував, що внаслідок такої довготривалої протиправної поведінки відповідача, позивачу було спричинено матеріальну шкоду, яка полягає в неможливості позивача отримати: разову грошову допомогу до 05 травня учасникам бойових дій за 2016-2022рр. в розмірі - 5266,0 грн.; компенсацію за додаткову оплачувану відпустку для учасників бойових дій за 2016-2020рр. у розмірі - 27723,73 грн.; 75,0 % знижку на оплату житлово-комунальних послуг, передбачену для учасників бойових дій за 2016-2019рр. у розмірі - 30763,46 грн.; 75,0 % знижку на оплату електропостачання, передбачену для учасників бойових дій за 2020-2022рр. у розмірі - 55066,99 грн.; 75% знижку на оплату послуг з водопостачання, передбачену для учасників бойових дій за 2020-2023рр. у розмірі - 5245,0 грн.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України )
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до ч. 3 цієї статті кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цивільним кодексом.
У відповідності до положень ст. 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої матеріальної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
За змістом ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду належні та допустимі докази, в обгрунтування вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, зокрема матеріали справи не містять відомості про те, що в досудовому порядку позивач звертався з відповідними листами/заявами/клопотання до відповідних підприємств/організацій/установ, з метою отримання: разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій за 2016-2022рр.; компенсацію за додаткову оплачувану відпустку для учасників бойових дій за 2016-2020рр.; 75,0 % знижки на оплату житлово-комунальних послуг, передбачену для учасників бойових дій за 2016-2019рр.; 75,0 % знижки на оплату електропостачання, передбачену для учасників бойових дій за 2020-2022рр.; 75% знижки на оплату послуг з водопостачання, передбачену для учасників бойових дій за 2020-2023рр., і йому було відмовлено, з тих підстав, що Комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України не своєчасно розглянула його заяву про надання йому статусу учасника бойових дій - антитерористичної операції, при цьому судом враховано, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022р. по справі № 640/2009/21, було встановлено, що з заявою «Щодо повторного розгляду питання щодо надання статусу УБД» позивач звернувся до відповідної Комісії лише 06 березня 2020р., і вказаним рішенням суду було зобов'язано Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України надати позивачу статус учасника бойових дій - антитерористичної операції з 29 квітня 2016р.
Так, в судовому засіданні представник позивача не могла пояснити суду, чи звертався в позасудовому порядку позивач з відповідними рапортами щодо виплати йому компенсації за додаткову оплачувану відпустку для учасників бойових дій за 2016-2020рр., при цьому представник відповідача звертав увагу суду, що в силу положень п. 17 ст. 10-1Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», надання додаткової відпустки під час дії особливого періоду надання додаткової відпустки військовослужбовцю призупинено, а також наголошував, що з 15 березня 2017р. позивача було переведено для подальшого проходження військової служби до Державної прикордонної служби України, і виплата грошової компенсації за всі невикористані позивачем за час проходження військової служби дні щорічної основної та додаткових відпусток має виплачувати військове формування, з якого позивач буде звільнений з військової служби.
В судовому засіданні представник позивача не могла пояснити суду, чи звертався в досудовому порядку позивач до постачальників комунальних послуг, з метою здійснення йому перерахунку на оплату житлово-комунальних послуг, на оплату електропостачання, водопостачання, передбачену для учасників бойових дій. Як і відсутні в матеріалах справи відомості про місце проживання позивача. Так, наданий, в якості письмового доказу Акт на предмет проживання без реєстрації позивача в с. Петропавлівська Борщагівка Бучанського району Київської області, складений депутатом сільської ради Граніною Т.О. судом оцінюється критично, оскільки цей Акт не має дати складання, і в силу вимог Закону, зазначений депутат не наділений повноваженнями на його складання.
Частиною 1 та 3 ст. 22 ЦК України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшені майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшення немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021р. у справі № 468/477/18, від 02 лютого 2022р. № 447/938/14-ц, від 22 червня 2022р. № 373/546/21, від 15 червня 2023р. № 686/24456/20).
При цьому природа такого зв'язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдати шкоду позивачеві як «condition sine quanon» («умова, без якої не може бути»).
Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Такий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2020р. у справі № 925/1196/18.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди не підлягають задоволенню. Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволені позову, в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди, а також беручи до уваги положення п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, заява відповідача, подана в порядку ст. 267 ЦК України не підлягає задоволенню.
Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022р. по справі № 640/2009/21, було встановлено неправомірність рішення відповідної Комісії відповідача, щодо ненадання позивачу статусу учасника бойових дій.
Вказане рішення суду, набрало законної сили, а отже обставини, встановлені вказаним рішеннями, не підлягають доказуванню.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020р. у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Отже, виходячи з положень ст. ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Такий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020р. у справі № 216/3521/16-ц, що відповідає практиці ЄСПЛ (наприклад рішення № 47148/99 від 22 лютого 2005р. у справі «Новоселецький проти України»).
Таким чином, враховуючи, що вищезазначеним рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва, яке набрало законної сили, встановлено протиправність дій відповідача, суд вважає, що останньому з боку відповідача завдано моральну шкоду, яка виразилась у зміні нормального способу його життя, постійному стресі через неможливість отримати статус учасника бойових дій, який ним в повній мірі, на законних підставах був набутий, що змушує його постійно вживати дії пов'язані із захистом своїх прав, шляхом постійного звернення до національних судів. Беручи до уваги, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в п. 3, 5 Постанови за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 10000,0 грн., при цьому судом враховані правові позиції Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21) зазначено, що: «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку». Також суд, вважає, що заява відповідача, в порядку ст. 267 ЦК України, до вимог про відшкодування моральної шкоди, також не підлягає задоволенню, враховуючи час набранням законної сили рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022р. по справі № 640/2009/21.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 22, 23, 257, 267, 1166, 1167, 1173, 1174, п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України; ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; Постановою Пленуму Верховного Суду України за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, -
Позов ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Служби зовнішньої розвідки України (код ЄДРПОУ 33240845, місцезнаходження: м. Київ, вул. Нагірна, 24/1), третя особа: Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6) про відшкодування матеріальної і моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 10000,0 /десять тисяч/ грн.
В решті позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 17 грудня 2024р.
Суддя: