Справа № 761/45591/24
Провадження № 1-кс/761/30167/2024
11 грудня 2024 року м. Київ
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12023100040001756 від 12.05.2023, -
Прокурор звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно.
В обґрунтування клопотання вказано, що Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві за процесуального керівництва Київської міської прокуратури розслідується кримінальне провадження № 12023100040001756 від 12.05.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України.
Досудове розслідування здійснюється за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами квартирою АДРЕСА_1 , шляхом введення в оману потерпілої ОСОБА_4 .
Постановою слідчого у кримінальному провадженні від 31.05.2023 вказана квартира визнана речовим доказом.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 404268659, об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на праві приватної власності належить ОСОБА_5 .
Таким чином, на час проведення досудового розслідування даного кримінального провадження, виникла необхідність у застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження, такого як арешт майна, а саме квартири, що за адресою: АДРЕСА_2 .
У судове засідання прокурор не з'явився, подав заяву про розгляд клопотання без його участі.
Власник майна у судове засідання не викликався на підставі ч. 2 ст. 172 КПК України з метою забезпечення арешту, оскільки існує можливість відчуження майна.
За правилами ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, дійшов до наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, збереження речових доказів.
Так, в силу ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Отже, майно, яке за обґрунтованої підозри органу досудового розслідування має одну або декілька ознак, наведених у ст. 98 КПК України, може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого, яке відповідно до вимог ч. 3 ст. 110 КПК України приймається у формі постанови.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
З огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З урахуванням викладеного, арешт майна з огляду на положення, передбачені п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Так, слідчий суддя приходить до висновку, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, а саме квартиру, що за адресою: АДРЕСА_2 , відповідає вимогам ч. 1 ст. 98 КПК України і у встановленому закону порядку, визнано речовим доказом, а накладення арешту на нього є необхідним з метою забезпечення збереження речових доказів.
При цьому, слідчим суддею не встановлено, що клопотання слідчого суперечить вищезазначеним вимогам КПК України, тобто не містить правових підстав для арешту майна, достатності доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, вказівки на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження або не є пропорційним, тобто не відповідає тяжкості правопорушення і становитиме особистий і надмірний тягар для володільця майна.
Як постанова про визнання вказаного майна речовим доказом так і клопотання про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема посилання на те, що вказане у клопотанні майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Слідчий суддя також враховує, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження та обставини кримінального провадження станом на час прийняття рішення вимагають вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту. При цьому, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження слідчим суддею не встановлено.
На підставі наведеного, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження майна, а також збереження їх як речових доказів, слідчий суддя вважає вірним застосувати арешт майна, заборонивши власнику чи будь-яким особам відчужувати та розпоряджатись ним, з метою забезпечення можливості органу досудового розслідування провести необхідний комплекс розшукових, слідчих та процесуальних дій та з метою виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.
Керуючись ст. ст. 98, 100, 131, 132, 170-173, 175, 309, 395 КПК України, суд, -
Клопотання - задовольнити.
Накласти арешт на майно, а саме квартиру, що за адресою: АДРЕСА_2 , яка відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 404268659 на праві приватної власності належить ОСОБА_5 , шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним майном.
Ухвала про накладення арешту виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Оскарження ухвали про накладення арешту не зупиняє її виконання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1