СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/4766/24
пр. № 2/759/2608/24
17 грудня 2024 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва, у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Натальчук А.І., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Хілько О.М., представника відповідача ГУНП у місті Києві - Чеботаренко І.Я., представника відповідача Київської міської прокуратури - Котляр Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до держави Україна в особі: Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди та збитків, завданих незаконними діями, рішеннями органів досудового слідства та прокуратури, -
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до держави Україна в особі Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві в особі старшої слідчої слідчого відділу Баженової Н.В., Святошинської окружної прокуратури міста Києва в особі процесуального керівника - прокурора Денисенко О.П., Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди та збитків, завданих незаконними діями, рішеннями органів досудового слідства та прокуратури.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ухвалою Святошинський районний суд м. Києва від 11 лютого 2022 року у справі № 759/10029/22 кримінальне провадження №12020100080001541 від 18.03.2020 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, закрито у зв'язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Скасовано арешт, накладений: ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.03.2020 на вилучене в ході особистого обшуку ОСОБА_1 18.03.2020 майно: мобільний телефон марки «Iphone ХR», ланцюжок з металу жовтого кольору з хрестиком, грошові кошти у сумі 7 грн. 75 коп.; ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.03.2020 на автомобіль марки «KIA CERATO» чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу видане на ім'я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_3 , посвідчення водія виданого на ім'я ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 ; ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20.03.2020 на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Прокурор вказала, що пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 3 ст. 307 КК України, за результатами судового слідства, не знайшло свого підтвердження, а обшуки проведені у квартирі без дотримання вимог процесуального закону, а саме до початку досудового розслідування, відтак результати в ході такої слідчої дії отриманні не у відповідності до порядку, встановленому КПК України, а тому не можуть бути допустимими доказами, та використані для доведення винуватості обвинуваченого в суді. При цьому, допитані свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначили, що їм не відомі жодні відомості про те, що обвинувачений ОСОБА_1 займається збутом наркотичних засобів та/або психотропних речовин. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у судовому засіданні заявили, що під час проведення обшуку 17.03.2020 за адресою: АДРЕСА_2 , останні перебували у вказаній квартирі, і працівниками поліції до них було застосовано психологічне та фізичне насильство, у зв'язку з чим ними подано відповідну заяву до поліції.
Позивач вказує, що його адвокатом Хілько О.М. з самого початку досудового слідства усно і в письмовому вигляді було попереджено органи досудового слідства про вказані порушення, про невинуватість позивача, про штучне створення доказів, які є неприпустимими, а отже незаконними. Однак, ст. слідча Баженова Н.В. , її керівництво, процесуальне керівництво Святошинської окружної прокуратури в особі прокурора Денисенко О.П., повністю ігнорували скарги та клопотання, що призвело до необґрунтованого, безпідставного, а отже незаконного порушення кримінального провадження за особливо тяжкий злочин - ч. 3 ст. 307 КК України, незаконного проведення обшуку 17 березня 2020 року в приміщенні квартири АДРЕСА_1 , незаконного затримання мене 17 березня 2020 року в приміщенні квартири АДРЕСА_3 , незаконного повідомлення про підозру, незаконного накладання арешту на майно.
Ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року набрала законної сили 17 лютого 2022 року. Додатковою ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року виправлено описку в ухвалі суду від 11 лютого 2022 року та зазначено, що перераховане майно повернути власнику. З 02.03.2022 року ухвала суду від 23 лютого 2022 року набрала законної сили, та підлягає виконанню.
Під час вказаного кримінального провадження постановою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня 2020 року ОСОБА_1 було обрано міру запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з забороною відлучатися з місця мешкання АДРЕСА_4 без дозволу слідчого, прокурора та суду, який у подальшому було продовжено до 12.06.2020 року.
Позивач вказує, що з моменту фактичного, незаконного затримання 17 березня 2020 року і до набрання ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року законної сили 17 лютого 2022 року, з вини відповідачів безпідставно і незаконно знаходився під слідством та судом за особливо тяжкий злочин 23 місяці. У ці 23 місяці входить: строк досудового та судового слідства по справі; фактичне затримання і утримання з 17 березня 2020 року по 20 березня 2020 року у Святошинському УП; знаходження під цілодобовим домашнім арештом з 20 березня 2020 року по 12 червня 2020 року і відсутність можливості працювати, заробляти собі на життя; протягом 23 місяців після накладання арешту на майно (квартира АДРЕСА_1 , автомобіль марки KIA CERATO чорного кольору державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу видане на ім'я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_3 , посвідчення водія виданого на ім'я ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 ) незаконно був позбавлений права володіти, користуватися майном. Автомобіль був не тільки засобом для пересування, але і джерелом заробітку. Внаслідок накладання арешту на вказане майно був змушений орендувати квартиру та автомобіль у інших людей, щоб була можливість де проживати та чим заробляти собі на життя.
Позивач вказує, що збитки, які він отримав протягом 23 місяців досудового та судового слідства є те, що він змушений був орендувати кватиру для проживання та сплачували по 10 тисяч гривень на місяць, загальна сума витрат склала 230 000 грн. Після вилучення телефону марки «Iphone ХR», він був змушений купити аналогічний телефон для роботи в таксі і витратив на це 10 000 грн. У квітні 2022 року, після зняття арешту з автомобіля марки KIA CERATO чорного кольору державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу видане на ім'я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_3 , забрав своє авто з штраф майданчика і змушений був сплатити за це 9 000 грн. У зв'язку з арештом автомобіля і після закінчення цілодобового домашнього арешту з липня 2020 року позивач був змушений орендувати автомобілі у інших фізичних осіб для того, щоб заробляти собі на життя: з 26.07.2020 року по 1.07.2021 року, тобто 11 місяців та 6 днів (337 днів по 400 грн.) сплатив 134 800 грн. З 20.07.2021 року по 31.12.2021 року, тобто 5 місяців та 6 днів (165 днів по 400 грн.) сплатив 66 000 грн. З 1.01.2022 року по 9.04.2022 року, тобто 3 місяці та 8 днів (128 днів по 400 грн.) сплатив 51 200 грн. Таким чином, загальна сума витрат на оренду автомобілів за цей період становить 252 000 грн. Загальна сума збитків, завданих позивачу становить - 501 000 грн., з яких оренда авто - 252 000 грн., оренда житла 230 000 грн., штраф майданчик 9 000 грн., мобільний телефон 10 000 грн.
Також позивач вказує на те, що своїми незаконними діями, рішеннями відповідачі завдали йому моральної шкоди, яка виявилися у тих моральних стражданнях, яких він зазнав під час незаконного затримання, з застосуванням фізичної сили, незаконного обшуку особисто помешкання, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного вилучення та арешту майна. Протягом 23 місяців досудового та судового слідства позивач був у пригніченому стані, не міг нормально працювати, жити, користуватися своїм особистим майном, допомагати своїй рідній сестрі ОСОБА_6 , яка визнана інвалідом, а на час затримання та слідства вже тяжко хворіла. Під слідством позивач почав перебувати з березня 2020 року і загальний строк становить 23 місяці. За даними Мінфіну з 01.01.2020 року по 31.08.2020 року мінімальна заробітна плата становила - 4723 грн. і за 6 місяців (березень - серпень 2020 року) - 28 338 грн., з 01.09.2020 року по 31.12.2020 року - 5000 грн. за 4 місяці це становить - 20 000 грн. З 01.01.2021 року по 30.11.2021 року - 6000 грн., за 11 місяців - 66 000 грн., 3 01.12.2021 року по 31.12.2021 року - 6500 грн., за один місяць - 6 500 грн. З 01.01.2022 року по 30.09.2022 року - 6500 грн., за два місяці (січень - лютий 2022 року) - 13 000 грн. За загальними підрахунками мінімальний розмір на відшкодування моральної шкоди, виходячи з мінімальної заробітної плати, становить 133 838 грн.
У зв'язку із викладеним, позивач просить суд стягнути з Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві, Святошинської окружної прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України у відшкодування матеріальних збитків 501 000,00 грн. та 133 838,00 грн. у відшкодування моральної шкоди. Судові витрати просить покласти на відповідачів.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Горбенко Н. О.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено у справі підготовче засідання.
22 березня 2024 року до суду надійшло клопотання від ГУ Національної поліції у м. Києві про закриття провадження у справі, оскільки Святошинське управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві не є юридичною особою, а входить до структури ГУ НП у м. Києві, тому не може бути відповідачем у справі.
25 березня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву Державної казначейської служби України, у якому Казначейство заперечило проти задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, вказуючи на те, що належним відповідачем у справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідні органи державної влади, дії яких призвели до завдання позивачу шкоди, а саме - органи прокуратури та органи поліції. При цьому Казначейство згідно своїх функціональних обов'язків не є учасником спірних правовідносин і немає фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Стягнення шкоди через казначейство є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права. Відсутність доведення позивачем факту заподіяння йому збитків у заявленому розмірі та причинно-наслідкового зв'язку між цими діяннями виключає можливість цивільно-правової відповідальності. З урахуванням інкримінованого позивачу злочину, застосування відносно нього відповідних процесуальних заходів було цілком логічними діями з точки зору кримінально-процесуального законодавства України та не було дією, яка не відповідає вимогам закону. А тому відсутні підстави для відшкодування позивачу як моральної, так і матеріальної шкоди.
У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 01 квітня 2024 року, Святошинська окружна прокуратура міста Києва просила суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову. Вважає, що позивач при зверненні до суду помилково посилається як на правову підставу на положення ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки ст. 2 цього Закону чітко визначено перелік випадків, у яких в особи виникає право на відшкодування шкоди в розмірах і у порядку, передбачених Законом. При цьому відмова прокурора від обвинувачення як підстава на відшкодування шкоди даним законом не передбачена. Разом з тим, відповідач вважає недоведеним позивачем понесення ним збитків у заявленому розмірі, а саме не доведено неможливість користування квартирою, яка ним 15.02.2021 року була відчужена на користь ОСОБА_6 , тобто у період перебування під слідством, а у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо обтяження нерухомого майна, а тому витрати щодо оренди житла не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із діями та рішення правоохоронних органів по притягненню позивача до кримінальної відповідальності. На підтвердження понесення витрат на мобільний телефон після 20.03.2020 року позивачем надано чек від 26.12.2019 року, тобто до подій пов'язаних із притягнення його до кримінальної відповідальності. Вилучений мобільний телефон повернуто позивачу, а тому підстави відшкодовувати йому витрати на придбання мобільного телефону відсутні. Також відповідач вважає не доведеними витрати позивача на зберігання автомобіля на штраф майданчику, оскільки ним не надано доказів проплати квитанції від 08.04.2022 року щодо вартості за зберігання автомобіля. Оскільки ухвала суду набрала законної сили ще 17.02.2022 року, тому позивач мав право забрати авто ще 18.02.2022 року, подальше зберігання автомобіля було рішенням позивача, а не правоохоронних органів. Зокрема позивачем не надано належних доказів щодо оренди автомобілів з метою заробітку. При цьому, факт арешту належного позивачу автомобіля не визнано незаконним, після зняття арешту майно повернуто власнику. У даному випадку не доведено належними та допустимими доказами склад правопорушення, необхідного для настання цивільно-правової відповідальності відповідачів, у зв'язку із чим вказані дії правоохоронних органів не можуть бути кваліфіковані як правопорушення, а відтак вимоги позивача про відшкодування збитків є безпідставними та необґрунтованими. Також позивачем не надано суду доказів на підтвердження вказаних обставин завдання йому моральної шкоди, пов'язаних із перебуванням позивача під слідством.
17 червня 2024 року до суду надійшли клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Хілько О.М. про виклик і допит свідків та про приєднання до справи копій листів Святошинського РУГУ МВС України від 28.02.2022 року та від 17.03.2022 року про передачу автомобіля на штраф майданчик та надання дозволу на видачу транспортного засобу його власнику.
Також 17 червня 2024 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Хілько О.М. подано позовну заяву у новій редакції та клопотання про заміну первісних відповідачів належними відповідачами у порядку ст. 51 ЦПК України. В уточненій позовній заяві позивач просить стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури матеріальні збитки у розмірі 501 000,00 грн. та 133 838, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 010,00 грн. та 3 028,00 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17.06.2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, клопотання про закриття провадження у справі від 22.03.2024 року залишено без розгляду.
03 вересня 2024 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Хілько О.М. надійшла заява про заміну первісних відповідачів належними на підставі ст. 51 ЦПК України, у якому сторона позивача просить замінити первісного відповідача Святошинське управління поліції ГУ НП у м. Києві на належного - Головне управління поліції у місті Києві. Замінити первісного відповідача Святошинська окружна прокуратура на належного - Київську міську прокуратуру.
03 вересня 2024 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Хілько О.М. надійшла заява про виключення з кола відповідачів Державної казначейської служби та залучення її у якості третьої особи без самостійних вимог у порядку ст. 53 ЦПК України.
03 вересня 2024 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Хілько О.М. надійшла позовна заява у новій редакції, у якій позивач посилаючись на викладені у первісному позові обставини, просить суд стягнути з ГУ НП у м. Києві, Київської міської прокуратури у відшкодування матеріальних збитків 501 000,00 грн. та 133 838,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, а також судовий збір у розмірі 5 010,00 грн. та 3 028,00 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04 вересня 2024 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Хілько О.М. про заміну неналежного відповідача належним відповідачем та залучення третьої особи без самостійних вимог у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі: Святошинського управління поліції ГУ НП в м. Києві в особі старшої слідчої слідчого відділу Баженової Н.В., Святошинської окружної прокуратури міста Києва в особі процесуального керівника - прокурора Денисенко О.П., Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди та збитків, завданих незаконними діями, рішеннями органів досудового слідства та прокуратури - задоволено. Замінено неналежного відповідача Святошинське управління поліції ГУ НП у м. Києві на належного відповідача Головне управління Національної поліції у місті Києві. Замінено неналежного відповідача Святошинська окружна прокуратура міста Києва на належного відповідача Київська міська прокуратура. Залучено до участі у цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: Державну казначейську службу України. Зобов'язано позивача надати суду нову редакцію позовної заяви та доданих до неї копій документів з урахуванням належного відповідача.
У відзиві на позовну заяву Київська міська прокуратура просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову, вказуючи на його недоведеність та необґрунтованість. Відповідач вважає, що позивач при зверненні до суду помилково посилається як на правову підставу на положення ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, оскільки ст. 2 цього Закону чітко визначено перелік випадків, у яких в особи виникає право на відшкодування шкоди в розмірах і у порядку, передбачених Законом. При цьому, відмова прокурора від обвинувачення як підстава на відшкодування шкоди даним законом не передбачена. Разом з тим відповідач вважає недоведеним позивачем понесення ним збитків у заявленому розмірі, а саме не доведено неможливість користування квартирою, яка ним 15.02.2021 року була відчужена на користь ОСОБА_6 , тобто у період перебування під слідством, а у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо обтяження нерухомого майна, а тому витрати щодо оренди житла не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із діями та рішення правоохоронних органів по притягненню позивача до кримінальної відповідальності. На підтвердження понесення витрат на мобільний телефон після 20.03.2020 року позивачем надано чек від 26.12.2019 року, тобто до подій пов'язаних із притягнення його до кримінальної відповідальності. Вилучений мобільний телефон повернуто позивачу, а тому підстави відшкодовувати йому витрати на придбання мобільного телефону відсутні. Також відповідач вважає не доведеними витрати позивача на зберігання автомобіля на штраф майданчику, оскільки ним не надано доказів проплати квитанції від 08.04.2022 року щодо вартості за зберігання автомобіля. Оскільки ухвала суду набрала законної сили ще 17.02.2022 року, тому позивач мав право забрати автомобіль ще 18.02.2022 року, подальше зберігання автомобіля було рішенням позивача, а не правоохоронних органів. Зокрема позивачем не надано належних доказів щодо оренди автомобілів з метою заробітку. При цьому, факт арешту належного позивачу автомобіля не визнано незаконним, після зняття арешту майно повернуто власнику. У даному випадку не доведено належними та допустимими доказами склад правопорушення, необхідного для настання цивільно-правової відповідальності відповідачів, у зв'язку із чим вказані дії правоохоронних органів не можуть бути кваліфіковані як правопорушення, а відтак вимоги позивача про відшкодування збитків є безпідставними та необґрунтованими. Також позивачем не надано суду доказів на підтвердження вказаних обставин завдання йому моральної шкоди, пов'язаних із перебуванням позивача під слідством.
07 жовтня 2024 року до суду надійшло клопотання адвоката Хілько О.М. про допит свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .
У додаткових пояснення Головне управління Національної поліції у м. Києві вказало на відсутність у позивача права на відшкодування шкоди у порядку встановленому законом, оскільки через закриття кримінального провадження позивач немає права на компенсацію завданої йому шкоди. Відповідальність за шкоду у цій справі може настати лише за умови наявності заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, доказів на підтвердження чого не надано позивачем.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували щодо задоволення позову, вказали на те, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними належними доказами.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином у відповідності до вимог закону, причини неявки суду не повідомила. Будь-яких заяв, клопотань від неї на адресу суду не надходило.
За правилами ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України).
Зважаючи на те, що третя належним чином повідомлена про судове засідання, про причини своєї неявки не повідомила, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за її відсутності.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, пояснень свідка ОСОБА_1 , дослідивши наявні матеріали справи, прийшов до наступних висновків.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У позовній заяві позивач вказує на те, що 17.03. 2020 року приблизно о 22 годині 30 хвилин, до квартири АДРЕСА_3 , де він на той час мешкав разом з ОСОБА_3 , зайшли невідомі три чоловіки та жінка. Без пред'явлення будь-яких документів, які засвідчують особу, а також документів, підтверджуючих право на проникнення до житла, на затримання, вказані чоловіки почали застосовувати фізичну силу та погрози, проводили незаконний обшук приміщення.
За заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ДБР м. Києва до ЄРДР внесено відомості про скоєння з боку працівників Святошинського управління поліції м. Києва кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України та відкрито кримінальні провадження № 620220100000001231 від 16.06.2020 року і №42020101080000083 від 25.06.2020 року. В подальшому провадження були об'єднані в одне провадження. Досудове розслідування триває.
17 березня 2020 року ОСОБА_1 доставлено до квартири АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві власності, де проведено обшук.
18 березня 2020 року ОСОБА_1 доставлено до Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві, де був складений протокол затримання.
Утримували ОСОБА_1 до 20 березня 2020 року, до постановлення Святошинським районним судом м. Києва ухвали про обрання міри запобіжного заходу.
18 березня 2020 року ст. слідчим Святошинського управління поліції Баженова Н.В. внесено відомості до ЄРДР про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
18 березня 2020 року старшим слідчим СВ Святошинського управління поліції Баженовою Н.В., за погодженням з прокурором у кримінальному провадженні Київської місцевої прокуратури № 8 Денисенко О. П., повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчинені кримінального правопорушення.
Постановою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня 2020 року ОСОБА_1 було обрано міру запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з забороною відлучатися з місця мешкання АДРЕСА_4 без дозволу слідчого, прокурора та суду.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14 травня 2020 року продовжено строк цілодобового домашнього арешту на 30 діб до 12.06.2020 року.
Під час досудового слідства старшим слідчим СВ Святошинського управління поліції ГУ НП в м. Києві Баженовою Н.В. 18 березня 2020 року виносилися клопотання про накладення арешту на майно позивача: квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль марки KIA CERATO чорного кольору державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 . Також були вилучені ключі від квартири та автомобіля.
Вказані клопотання слідчої Баженової Н.В. були задоволені Святошинським районним судом м. Києва ухвалами від 18 березня 2020 року та 20 березня 2020 року.
10.06.2020 року ст. слідчим Баженовою Н.В. за погодженням з прокурором Денисенко О.П. був складений обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 і його скеровано до Святошинського районного суду м. Києва.
18 червня 2020 року обвинувальний акт надійшов до Святошинського районного суду м. Києва і ухвалою вказаного суду м. Києва від 23 червня 2020 року було призначено підготовче провадження у справі № 759/10029/20, провадження № 1-кп/759/1163/20.
Розгляд справи № 759/10029/20 у Святошинському районному суді м. Києва тривав до 11 лютого 2022 року.
Судом встановлено, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року у справі № 759/10029/22 кримінальне провадження №12020100080001541 від 18.03.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, закрито у зв'язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Скасовано арешт, накладений: ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.03.2020 на вилучене в ході особистого обшуку ОСОБА_1 18.03.2020 майно: мобільний телефон марки «Iphone ХR», ланцюжок з металу жовтого кольору з хрестиком, грошові кошти у сумі 7 грн. 75 коп.; ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.03.2020 на автомобіль марки «KIA CERATO» чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу видане на ім'я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_3 , посвідчення водія виданого на ім'я ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 ; ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20.03.2020 на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Прокурор вказала, що пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 3 ст. 307 КК України, за результатами судового слідства, не знайшло свого підтвердження, а обшуки проведені у квартирі без дотримання вимог процесуального закону, а саме до початку досудового розслідування, відтак результати в ході такої слідчої дії отриманні не у відповідності до порядку, встановленому КПК України, а тому не можуть бути допустимими доказами, та використані для доведення винуватості обвинуваченого в суді. При цьому допитані свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначили, що їм не відомі жодні відомості про те, що обвинувачений ОСОБА_1 займається збутом наркотичних засобів та/або психотропних речовин. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у судовому засіданні заявили, що під час проведення обшуку 17.03.2020 за адресою: АДРЕСА_2 , останні перебували у вказаній квартирі, і працівниками поліції до них було застосовано психологічне та фізичне насильство, у зв'язку з чим ними подано відповідну заяву до поліції.
Ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року набрала законної сили 17 лютого 2022 року.
Додатковою ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року виправлено описку в ухвалі суду від 11 лютого 2022 року та зазначено, що перераховане майно повернути власнику. Ухвала суду набрала законної сили 02.03.2022 року.
З огляду на те, що в зв'язку із незаконним пред'явлення позивачу обвинувачення, незаконним проведенням обшуку та за час перебування позивача під слідством під час досудового розслідування, і за час розгляду справи в суді, він зазнав значних матеріальних втрат та моральних страждань, які просить відшкодувати.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Спеціальні підстави відповідальності за матеріальну шкоду, завдану незаконними діями органів державної влади та місцевого самоврядування, визначаються ст. ст. 1173 - 1176 ЦК України. Підстави стягнення з означених органів моральної шкоди регламентуються ст. 1167 ЦК України.
Стаття 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідачів, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
У постанові від 15.08.2019 у справі №823/782/16 Верховний Суд зробив висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п'ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Оскільки ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року у справі № 759/10029/22 кримінальне провадження №12020100080001541 від 18.03.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, закрито у зв'язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення через невстановлення достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України і вичерпанням можливості їх отримати.
Судом встановлено, що відносно ОСОБА_1 закрито кримінальне провадження на підставі того, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
За таких обставин, суд вважає, що позивач незаконно перебував під слідством із 17.03.2020 по 17.02.2022 року включно, що є підставою для відшкодування на його користь завданої шкоди.
Наявність шкоди підтверджується тим, що перебування позивача під слідством, а в подальшому під судом порушило його звичний уклад життя, вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя, чим позивачу завдано моральної шкоди, що становить підставу її відшкодування.
При цьому, суд звертає увагу на те, що протиправності дій органів досудового слідства під час перебування позивача під слідством не потребує окремого доведення, оскільки, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі.
Визначаючи розмір матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу суд враховує наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тобто, позивач повинен надати докази на підтвердження понесення матеріальної шкоди.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Із матеріалів справи вбачається, що витрати на купівлю телефону марки «Iphone ХR» у розмірі 10 000,00 гривень позивачем понесені 26.12.2019 року, тобто майже за три місяці до його затримання правоохоронними органами.
Також непідтвердженими є витрати, понесені позивачем на оренду квартири АДРЕСА_3 , оскільки із наданих суду копій договорів оренди житлового приміщення вбачається, що наймачем цієї квартири з 19.09.2019 року є ОСОБА_3 . Позивач проживав у цій квартирі разом з ОСОБА_3 до 17.03.2020 року, де і був затриманий працівниками правоохоронних органів, про що у позові вказує сам ОСОБА_1 . Сплата ним грошових коштів за оренду квартири не підтверджується будь-якими доказами. Крім того, суд бере до уваги, що необхідність проживання в орендованому житлі не була зумовлена діями відповідачів. ОСОБА_1 як власник належної йому на праві власності квартири на власний розсуд відчужив її на користь третьої особи.
Зокрема, не доведеним є понесення позивачем витрат на оренду автомобілів, оскільки ОСОБА_1 не надав суду будь-яких доказів сплати вартості оренди вказаних автомобілів. Сама лише наявність укладених з орендодавцем позивачем договорів не свідчить про виконання ним грошового зобов'язання.
Отже, позивачем не доведено понесення ним матеріальної шкоди у розмірі 492 000,00 грн., а отже, не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Натомість доведеним є понесення позивачем витрат за зберігання належного йому транспортного засобу - автомобіля марки KIA CERATO, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , на спеціальному майданчику у розмірі 9000,00 грн., куди його було поміщено на підставі ухвали слідчого судді, що підтверджується платіжною інструкцією від 08.04.2022 року.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 9 000,00 грн.
Встановлюючи розмір відшкодування моральної шкоди суд враховує наступне.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Станом на час розгляду вказаної справи, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», розмір мінімальної заробітної плати становить 7 100 грн.
Разом з тим, згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, тобто на момент відшкодування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №214/1543/15-ц.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600,00 грн.
Отже, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлюються виключно розрахункові величини, передбачені на бюджетний рік. Саме відшкодування здійснюється на підставі Закону №266/94-ВР на момент такого відшкодування, а тому підлягає застосуванню Закон України «Про державний бюджет України на 2024 рік», яким визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600,00 грн.
Таким чином, враховуючи час незаконного перебування під слідством та судом позивача, а саме з 17.03.2020 по 17.02.2022 року, що становить 23 календарних місяців, а також розрахункову величину для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600,00 грн., яка передбачена ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», моральна шкоди, заподіяна позивачу складає 36 800, 00 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року по справі № 752/17832/14-ц зазначила, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Вказаний розмір моральної шкоди відповідає обставинам справи, глибині та тривалості моральних страждань позивача, пов'язаних з характером пред'явленого йому обвинувачення, що призвело до зміни в організації його життя та докладання додаткових зусиль для відновлення морального стану.
Окремо слід зазначити, що, визначаючи розмір відшкодування, суд враховує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача, як потерпілої особи, і не повинен призводити до його збагачення.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги відсутність достатніх та переконливих доказів на підтвердження розміру моральної шкоди, часткове задоволення розміру понесеної матеріальної шкоди, пред'явленої позивачем до стягнення, зважаючи на принципи справедливості, розумності та проведених розрахунків, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списанння (постанові ВП ВС від 19.06.2018 в справі 910/23967/16, провадження № 12-110гс18; постанова ВС від 18.11.2020 справа № 554/5980/18, провадження № 61-7636св19; постанова ВС від 01.06.2022 у справі № 607/11828/17, провадження № 61-17142св19).
Статтею 43 БК України установлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів (п. 2).
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.
Статтею 25 БК України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.
Відповідно до п. 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно з п. 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України і управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейської служби України. Державна казначейська служба України не є розпорядником коштів Державного бюджету України.
Таким чином, шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Щодо судових витрат.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви компенсуються йому пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 450 гривень 00 копійок ((9 000 / 501 000 * 5010) + (36 800 / 133 838 * 1 338,38)).
Крім того, суд зауважує, що до розрахунку судового збору за вимогу про стягнення моральної шкоди брався судовий збір у розмірі 1 338,38 гривень, що становить 1% від суми заявленої моральної шкоди - 133 838 гривень.
Позивачем був сплачений судовий збір за вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 3 028 гривень, тобто, судовий збір був надмірно сплачений.
Порядок відшкодування надмірно сплаченого судового збору встановлений Законом України «Про судовий збір».
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до держави Україна в особі: Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди та збитків, завданих незаконними діями, рішеннями органів досудового слідства та прокуратури - задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України (адреса: 01601 м. Київ, вул. Бастіонна 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ) завдану незаконними діями і рішеннями органів досудового слідства та прокуратури матеріальну шкоду у розмірі 9 000 (дев'ять) тисяч 00 гривень та моральну шкоду у розмірі 36 800 (тридцять шість тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України (адреса: 01601 м. Київ, вул. Бастіонна 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ) судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 450 (чотириста п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя Н.О. Горбенко