печерський районний суд міста києва
Справа № 757/54735/24-к
пр. 1-кс-46580/24
11 грудня 2024 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 , яка подана в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024000000001600 від 01.08.2024, -
12.11.2024 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 , яка подана в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024000000001600 від 01.08.2024.
В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 06.09.2024 року слідчим було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_4 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташовано на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:06:069:0010 яке на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_5 , під час якого було виявлено та вилучено мобільний телефон IPhone 12 PRO MAX, IMEI НОМЕР_1 ; IMEI2 НОМЕР_2 з сім-карткою з номером телефону НОМЕР_3 та E-sim НОМЕР_4 без пошкоджень, який було поміщено до спеціального пакету PSP 1472188, що належить ОСОБА_4 .
Проте адвокат вказує, що вилучене майно не має відношення до кримінального правопорушення, арешт накладено не було, а відтак вилучене майно підлягає поверненню його законному володільцю.
Адвокат подав до суду клопотання про розгляд скарги без фіксації технічними засобами.
Прокурор/слідчий в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим, заяв, клопотань до суду не подано.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
За вказаних обставин, слідчим суддею з метою забезпечення дотримання розумних строків розгляду скарги, визнано можливим її розгляд у відсутність особи, якою подано скаргу та слідчого, при цьому слідчим суддею враховано положення ст.ст. 26, 306 КПК України.
Вивчивши скаргу, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного огляду, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування, а Офісом Генерального прокурора - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12024000000001600 від 01.08.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332, ч. 4 ст. 358 КК України.
Ухвалою слідчого судді 28.08.2024 задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на обшук за місцем проживання ОСОБА_4 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташовано на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:06:069:0010, та на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_5 , з метою відшукання та вилучення:
- оригіналів або за їх відсутності копій документів, що посвідчують або надають право перетину державного кордону України на період дії воєнного стану депутатами Дніпровської міської ради у період 2023-2024 років;
- оригіналів або за їх відсутності копій заяв, листів, запрошень, звернень з усіма додатками чи інших документів поданих до Дніпровської міської ради, що стали підставою для оформлення службових відряджень депутатами Дніпровської міської ради, а також планів та завдань службових відряджень, звітів про результати службових відряджень, фінансових документів щодо понесених витрат (транспорт, проживання, харчування), квитанцій, інших документів складених за результатами здійснених службових відряджень у період 2023-2024 років;
- оригіналів або за їх відсутності копій наказів, розпоряджень, листів чи інших документів підписаних Головою Дніпровської міської ради або іншими службовими особами Дніпровської міської ради, які посвідчують право виїзду у службові відрядження за кордон депутатами Дніпровської міської ради у період 2023-2024 років;
- інформації в паперовому або електронному вигляді стосовно переліку депутаті» Дніпровської міської ради, які перебували у службових відрядженнях за межами території України в період 2023-2024 років;
- платіжних документів щодо здійснення авансових платежів та відшкодування витрат передбачених на здійснення службових витрат під час відрядження за кордон депутатами Дніпровської міської ради в період 2023-2024 років;
- рішень сесій Дніпровської міської ради ия яких розглядалися питання здійснення службових відряджень за межі території України депутатами Дніпровської міської ради в період 2023-2024 років;
- мобільних пристроїв, планшетів, ноутбуків, комп'ютерів, електронних накопичувачів інформації будь-якого формату, якщо такі предметі містять у своїй пам'яті інформацію, листування, графічні фото та відеоматеріали які стосуються перетину державного кордону, а також перебування за межами кордону України депутатами Дніпровської міської ради в період 2023-2024 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
На підставі ухвали слідчого судді 06.09.2024 року по вказаному кримінальному провадженню проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_4 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташовано на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:06:069:0010, та на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_5 , де було вилучено мобільний телефон IPhone 12 PRO MAX, IMEI НОМЕР_1 ; IMEI2 НОМЕР_2 з сім-карткою з номером телефону НОМЕР_3 та E-sim НОМЕР_4 без пошкоджень, який було поміщено до спеціального пакету PSP 1472188, що належить ОСОБА_4 .
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом у порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Статтею 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого; обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України.
Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (частина 1, 2 статті 22 КПК України).
При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Вказані норми кримінального процесуального законодавства та відповідна практика Європейського суду з прав людини, вказує, що особі, яка звертається із клопотанням до суду, процесуальним законодавством надаються не лише права, а і покладаються обов'язки.
Особою, що подала скаргу не спростовано вказаних доводів, оскільки доказів, які б могли свідчити, що вилучене майно є таким, що не містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні № 12024000000001600 від 01.08.2024, як і не надано актуальної інформації щодо звернення сторони обвинувачення до суду з клопотання про арешт вилученого майна.
На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про недоведеність вимог скарги, а відтак у задоволенні вимог скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Відмовити у задоволенні скарги адвоката ОСОБА_3 , яка подана в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024000000001600 від 01.08.2024.
Ухвала слідчого судді не може бути оскаржена, набирає законної сили з моменту її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_6