Справа № 755/16617/21
"17" грудня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі Суд) колегіально судом у складі:
суддів: ОСОБА_1 (головуючий суддя),
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю
секретаря судових засідань ОСОБА_4 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене 26 липня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100040002207, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Петроострів, Новомиргородського р-ну, Кіровоградської області, громадянин України, працював на час затримання у ТОВ «Кан Буд», одружений, має на утриманні 4 неповнолітніх дітей, а саме: синів: Ростислава - 13 червня 2014 року народження, Івана - ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та доньку ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального Кодексу (далі - КК) України,
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_7 25 липня 2021 року, приблизно о 17:00 годині, перебував за адресою: м. Київ, проспект Юрія Гагаріна, буд. 14, де у дворі відпочивав та вживав алкогольні напої. В цей час, поруч із ОСОБА_7 також відпочивали ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
У подальшому, приблизно о 20:00 годині, перебуваючи за вищевказаною адресою, ОСОБА_7 запропонував вжити алкогольні напої ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , попередньо придбавши пляшку горілки, на що ОСОБА_10 погодився.
Після спільного вживання алкогольного напою ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 лягли спати у дворі.
Приблизно о 21:00 годині ОСОБА_7 прокинувся та не виявив при собі частини власних речей та цінностей та став звинувачувати у можливій причетності до крадіжки його майна ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .. У зв'язку з цим між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 відбувся словесний конфлікт, у ході якого у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_10 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння ОСОБА_7 взяв із землі дерев'яну палицю, якою. з силою, наніс численні удари по голові, тулубу та інших частинах тіла ОСОБА_10 , який перебував на землі в сидячому, а потім лежачому положенні, тобто ОСОБА_7 заподіяв удари потерпілому, які спричинили останньому травми, які призвели до смерті після їх отримання.
Внаслідок злочинних дій ОСОБА_10 отримав наступні тілесні ушкодження: різана рана у правій скроневій ділянці, на 1 см. вище рівня правої брови, забита рана у потилично-тім'яній ділянці голови, забита рана на тильній поверхні правого ліктьового суглобу, синець у лівому підребер'ї по середньо-ключичній лінії, синець на передній поверхні грудної клітини зліва, на рівні 7-го міжребер'я, синець по ходу лівої реберної дуги між середньо-ключичною та середньо-пахвовою лініями, множинні синці на задній поверхні тіла, від рівня гребню правої лопатки до крила здухвинної кістки та від середньо-пахвової лінії зліва до навколо хребтової лінії справа, переломи ребер ліворуч - 4-6 по середньо-пахвовій лінії, 7-12 по лопатковій лінії, 6-9 по передньо-пахвовій лінії, перелом лівої плечової кістки в середній третині, розрив селезінки та лівої нирки, крововилив у м'які тканини голови, перелом кісток склепіння черепа, крововиливи під тверду та м'яку мозкові оболонки. Всі тілесні ушкодження, окрім рани у скроневій області, виникли внаслідок дії тупих предметів. Рана у правій скроневій ділянці спричинена гострим предметом, можливо уламком скла. Ступінь вираженості клітинної реакції в зоні ушкоджень свідчить про їх спричинення за 30-60 хвилин до настання смерті. Усі тілесні ушкодження у своїй сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Вказаних висновків Суд дійшов провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ККС ВС від 28.03.2019 у справі №154/3213/16).
У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК).
Так, допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 пояснив, що 25 липня 2021 року, він вийшов з «Нової Пошти», та до нього підійшли раніше незнайомі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які запропонували купити їм горілки, на що він погодився. Після того, вони пішли в двір будинку та ОСОБА_10 та ОСОБА_11 почали розпивати горілку, а він пив пиво.
Щодо самої події, відмітив, що дійсно вдарив потерпілого, але зауважив, що умислу на вбивство не мав, а мав бажання нанести тільки тілесне ушкодження, з огляду на ті образи та висловлювання, які до цього лунали з його сторони (потерпілого) відносно нього.
Тим самим, висловив своє суб'єктивне ставлення до наслідків своїх дій (умисел на нанесення тілесних ушкоджень).
Водночас, паралельно, у ході судового розгляду порушував питанні про закриття справи також і з огляду на положення ст. 19 КК України враховуючи його перебування на обліку у лікаря-психіатра з 1991 до 1995 роки з діагнозом: легка розумова відсталість.
При цьому, судом зауважується, що аналізуючи показання та доводи обвинуваченого у ході всього слідства, як при розгляду певних процесуальних питань так і підчас дослідження доказів, у т.ч. тих, котрі викладені у низці його клопотань на адресу суду та письмових поясненнях щодо суті події від 07 травня 2024 року (на 10 аркушах), можливо узагальнити (сформувати) таку картину:
1. Передумови події та зустріч у т.ч. з потерпілим
Обвинувачений пояснив, що у нього була запланована зустріч, під час якої він зустрів знайомого. Вони зайшли в магазин АТБ, де він купив шейк, а його товариш - четвертушку (ймовірно, алкоголь). Після цього він запропонував знайомому піти до гаражів, де було менше людей, і вони направилися до пункту прийому «вторсировини».
2. Подія з самокатом та велосипедом
Проходячи повз, вони зустріли чоловіка, який ніс самокат. ОСОБА_7 запитав, чи хоче той здати самокат, і той підтвердив. Чоловік запропонував обміняти самокат на велосипед за 100 гривень, з чим обвинувачений погодився.
3. Алкоголь та подальші дії
Обвинувачений дав 100 грамів алкоголю ОСОБА_10 , з яким вони пили, а потім обговорили питання відправлення самоката поштою. Пізніше вони пішли в перехід, запитуючи про Нову Пошту. Вони подалися через двори, і, коли прийшли до точки, обвинувачений почав питати у людей про місце знаходження пошти. Коли ОСОБА_7 залишився один, він помітив, як ОСОБА_11 зайшла до магазину АТБ.
4. Конфлікт з потерпілим та ситуація з викраденими речами
Після того, як обвинувачений виявив, що його речі зникли (включаючи гаманець, телефон, документи), він почав підозрювати потерпілого, і між ними виник конфлікт.
Згідно з поясненнями ОСОБА_7 , він завдав кілька ударів ОСОБА_10 , оскільки той був запідозрений у крадіжці. Після того як ОСОБА_11 вдарила його по голові палкою, він став агресивним і, взявши палицю, почав завдавати удари у відповідь.
5. Розбір ситуації з ОСОБА_12 та завершення конфлікту
Після того, як ОСОБА_12 підійшов і заспокоїв ОСОБА_7 , він викинув палицю і ліг спати. Вночі, прокинувшись, він побачив, що на місці події була велика кількість поліції. ОСОБА_11 кричала, що вони билися. ОСОБА_7 спростував звинувачення, стверджуючи, що не він був ініціатором конфлікту. Потім він знайшов палицю та інші предмети і передав їх поліції.
Не залишив місця події, оскільки не відчував необхідності. Чекав наступного дня, щоб вирішити питання з коштами для поїздки.
6. Реакція на свідчення ОСОБА_11 та розповіді про бійку
ОСОБА_11 заявила, що обвинувачений наніс їй тілесні ушкодження у ході конфлікту, але ОСОБА_7 заперечує ці звинувачення, у т.ч. зазначив, що це не підтвердилося експертизою.
7. Ситуація з ОСОБА_12 та підтвердження слідчими
ОСОБА_12 , за словами обвинуваченого, спав на відстані 15 метрів від нього і був розбуджений після конфлікту. Обвинувачений також стверджує, що ОСОБА_12 не бачив деталей інциденту, оскільки був п'яний.
8. Стан потерпілого після конфлікту
Обвинувачений згадує, що у потерпілого були синці та пошкоджені ребра, а його речі були розірвані, що вказує на те, що його, можливо, тягли.
9. Мотиви та викрадені речі
Обвинувачений зазначає, що конфлікт виник через те, що в нього були викрадені речі (гроші, телефон, документи), хоча точну суму грошей він не може згадати, але приблизно це було 13-15 гривень.
Тому, в силу вказаного, обвинувачений заперечує свою участь у вбивстві і стверджує, що конфлікт був наслідком викрадення ним речей. Всі його дії були зумовлені агресією після того, як йому було завдано ударів по голові.
Разом з тим, з досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об'єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо у ракурсі із отриманими висновками, тобто докладними описами проведених експертом досліджень та зроблених за їх результатами висновків, які суд дослідив у порядку § 3 Глави 28 Розділу IV КПК України, даними зафіксованими в речових доказах, котрі вивчені судом, у порядку ст. 357 того ж Кодексу, та показаннями свідків, які Суд сприймав безпосередньо, в їх системному зв'язку, судовим слідством встановлено наступне.
Згідно протоколів слідчих експериментів від 26 та 28 липня 2021 року за участю свідка ОСОБА_13 , її показань, у порядку ст. 225 КПК, від 22 вересня 2021 року, під час допиту слідчим суддею Дніпровського районного суду міста Києва у якості свідка, встановлено, що 25 липня 2021 року вона разом зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_10 збирали макулатуру та склотару.
Поряд з магазином «АТБ» на пр-ті Гагаріна, буд. 14 у місті Києві, вони разом з ОСОБА_7 вживали горілку, яку він придбав.
Після цього вона та ОСОБА_10 лягли відпочивати. Згодом їх розбудив ОСОБА_14 та почав звинувачувати у тому, що вони викрали у нього паспорт, мобільний телефон та 10 000 грн.
Свідок пояснювала, що вони цього не робили, оскільки спали. ОСОБА_14 не вірив її словам, взяв до рук дерев'яну палку та почав наносити з усієї сили удари ОСОБА_10 по тулубу та в область ребер, а також один раз в обличчя.
У подальшому ОСОБА_14 продовжував наносити удари з усієї сили ОСОБА_10 , декілька разів попав йому по голові.
Від його ударів ОСОБА_10 майже відразу впав на землю, ОСОБА_14 продовжував бити його, лежачого на землі.
З висновку експерта №042/1-416-2021 від 27 липня 2021 року слідує, що при проведенні судово-медичного огляду ОСОБА_15 мали місце наступні ушкодження: а) синці на спинці носу з розповсюдженням на праву підочну ділянку, на бічній поверхні грудної клітки зліва між лопатковою та середнє-пахвовою лініями на рівні 5-6-го ребер, на бічній поверхні грудної клітки зліва між лопатковою та переднє-пахвовою лініями від нижнього краю реберної дуги з розповсюдженням на ліву поперекову ділянку до гребеня здухвинної кістки; б) садно - в проекції перенісся справа.
Будучи допитаним, у порядку ст. 352 КПК, свідок ОСОБА_16 повідомив, що на місце події, як представники поліції, прибули після виклику, надісланого жінкою, яка повідомила, що за її присутності було вбито її чоловіка. Вона вказала, що вбивця - це особа, яка спала поруч із тілом потерпілого.
Прибувши на місце, правоохоронці виявили дві особи: одна була мертва з пробитою головою, інша - жива, що спала неподалік.
Свідок зазначив, що точно не пам'ятає, хто саме був цією особою, але за зовнішністю вона схожа на того, кого вони затримали.
Обвинувачений після пробудження повідомив, де проживає і де працює. Він також вказав, що отримав заробітну плату і вирішив святкувати це, розпиваючи спиртні напої з невідомими людьми. Після цього він заснув, а прокинувшись, виявив відсутність своїх коштів. Запідозрив потерпілого у викраденні своїх грошей, що стало причиною конфлікту між ними. Відстань між обвинуваченим і потерпілим під час конфлікту становила 5-6 метрів. Після цього обвинувачений підійшов до потерпілого, і між ними виникла бійка, в результаті якої він взяв палку і вдарив потерпілого по голові.
Коли поліція прибула на місце події, було проведено відеофіксацію за допомогою боді-камер. Виклик надійшов о 00:36 год.. Обвинувачений був затриманий, а його особу було встановлено після перевірки документів.
Після затримання він був переданий слідчо-оперативній групі (СОГ) для подальших дій.
При цьому, свідок вказав, що жінка, яка викликала поліцію, підтвердила, що потерпілий - її чоловік, і вказала, що саме обвинувачений вбив його.
Свідок ОСОБА_17 , будучи допитаним, у порядку ст. 352 КПК, зазначив, що він не знайомий з особою обвинуваченого. Він точно не пам'ятає, коли саме відбулося скоєння злочину, але в той момент він перебував на чергуванні, надійшло повідомлення про вбивство від жінки. Свідок і його колеги одразу вирушили на місце події. Прибувши, вони виявили дві особи: одна з пробитою головою, що вже була мертвою, і інша - чоловік, який спав неподалік.
Свідок підійшов до другого чоловіка, який спав, і розбудив його. Він запитав його: «Для чого вбили?», на що той відповів: «Так вийшло». Після цього свідок зрозумів, що перша особа з розбитою головою мертва. Він виявив трупні плями на тілі потерпілого та не зміг знайти пульс, що підтвердило його смерть.
За словами обвинуваченого, між ним і потерпілим виник конфлікт, пов'язаний із тим, що обвинувачений запідозрив потерпілого у крадіжці своїх грошей. Обвинувачений повідомив, що після цього він вдарив потерпілого палкою. Відстань між обвинуваченим і потерпілим під час конфлікту складала близько 10-15 метрів.
Свідок повідомив, що на момент затримання обвинуваченого були задіяні боді-камери. Жодних інших процесуальних дій, окрім встановлення особи обвинуваченого, не проводилось.
Після затримання обвинувачений надав документи, серед яких були трудова книжка, паспорт та інші особисті документи. Затриманого передано СОГ.
Свідок також зауважив, що на місці події перебувала жінка, яка викликала поліцію, а також ще один невідомий чоловік, який спав. Всі ці факти були зафіксовані на боді-камери.
Тотожні показанням свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 обставини слідують і з рапортів поліцейських ОСОБА_18 та ОСОБА_19 від 26 липня 2021 року.
Згідно постанови старшого слідчого СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_20 від 21 вересня 2021 року в ході слідства отримано компакт-диск DVD-R від Управління патрульної поліції у місті Києві, на якому наявні записи відеофайлів за 26.07.2021 з портативного відеореєстратора № АА00983, на якому зафіксовано факт виїзду 26.07.2021 поліцейського патруля «Рубін-0410» за адресою: м. Київ, проспект Юрія Гагаріна, 14, та встановлено, що на відеозаписах зафіксовано обстановку на місці вчинення злочину.
З протоколу огляду предметів від 21 вересня 2021 року слідує, що слідчий поліції ОСОБА_20 здійснив огляд предметів, які отримано від Управління патрульної поліції у м.Києві, а саме компакт-диска DVD-R із записом відео з нагрудної відеокамери № АА 00983 поліцейського патруля «Рубін-0410».
Оглядом встановлено, що у паперовому конверті квадратної форми, призначеному для зберігання компакт-диску, знаходиться компакт-диск DVD-R, який витягнуто з конверту та вкладено в дисковод робочого комп'ютеру слідчого «ASUS Impression P+», s/n 1366711, операційна система Windows 7, та встановлено, що на диску міститься запис папки «0983», у якій наявні чотири медіафайли формату «MP4», a саме файли, які підписані «20210726081723000274», «20210726081844000287», «20210726081845000288» та «20210726081934000292», які переглянуто за допомогою медіаплеєра «Media Player Classic».
При відкритті медіафайлу «20210726081723000274» починає відтворюватися відеозапис із звуком. На відеозаписі у нижній середній частині відображається ідентифікаційні дані запису, дату та час зйомки: «DSJ_0000983_000983 2021/07/26 00:34:59». Відеозапис, згідно хронографа, триває протягом 15:00 хв., з 00:34:59 год. до 00:49:58 год.
Відеозапис чорно-білий, середньої чіткості, достатньої для візуальної ідентифікації обличчя людей та прикмет їх одягу з близької до місця розташування відеокамери відстані.
На відео видно в темну пору доби під час освітлення ліхтарями асфальтну ділянку та зелені насадження. На асфальтній ділянці стоять три молоді хлопці, одягнені у світлі футболки та світлі шорти, а також жінку, одягнену в хустину, футболку, куртку, штани, схожу на ОСОБА_11 .
Чоловічий голос запитує у присутніх: «Кого убили?», на що жінка відповідає: «Пойдем, посмотрим».
Учасники йдуть з жінкою по асфальтній ділянці.
По дорозі чоловічий голос запитує: «Хто заявляв?», на що один із хлопців відповідає, що він заявляв.
Далі чоловічий голос запитує: «Труп видели?», хлопці відповідають, що ні.
Всі проходять на ділянку з трав'яним покриттям, де також ростуть дерева та знаходиться приміщення чи паркан з світлої цегли. На даній ділянці розкидані різноманітні речі.
Один з поліцейських, одягнений у формений огляд, світить ліхтариком та каже: «Там руку, по ходу Грызли». Хтось з присутніх говорить, що він мертвий.
Далі хтось говорить: «Еще один» та хтось уточнює, що другий живий.
Один з поліцейських повідомляє, щоб заявник залишався на місці до приїзду слідчо-оперативної групи, але хлопець, до якого звертаються, говорить, що вони були втрьох і втрьох чекатимуть.
Далі жінка, схожа на ОСОБА_11 , з'являється в полі зору відеокамери, плаче, її запитує поліцейський, чи це її чоловік, на що вона ствердно відповідає. Жінку просять не підходити на не торкатися його. На запитання поліцейського: «Как его зовут?», відповідає: «Толик».
Далі відеокамера направляється в сторону цегляної стіни чи паркану, де із землі, на якій лежить одіяло, піднімається чоловік, схожий на ОСОБА_7 .
Хтось йому говорить: «Вы куда?». Чоловік одягнений в темну футболку з візерунком спереду, темні штани, в руці тримає рюкзак.
Жіночий голос говорить: «Вот это его и убил».
Чоловік відповідає: «Та не бив я нікого».
Поліцейський говорить чоловіку залишатися на місці і у нього забирають рюкзак. У чоловіка запитують за документи, на що чоловік відповідає, що все там.
Чоловічий голос задає питання: «Чим він його бив?», на що жіночий голос відповідає: «Палкой». Далі чоловічий голос запитує, де палиця.
Після цього чоловічий голос запитує у чоловіка: «Ты убил?». Чоловік відповідає: «Не вбив, ударив, короче мене «обчистили», кинули тамого, я сидів з ними бухав, мене розбудять, а я ...».
Чоловікові говорять відійти далі та стати, що останній і робить, спочатку стоїть, а потім сідає навприсядки.
Чоловічий голос задає запитання вказаному чоловіку: « ОСОБА_14 , чем бил человека?», на що чоловік відповідає: «Палкою бив».
На запитання: «За что?», чоловік відповідає: «За то, шо я з ними бухав і вони у мене кошелика витягнули».
Чоловічий голос задає запитання: «То есть ты целенаправлено бил человека палкой, хотел убить его», на що чоловік, схожий на ОСОБА_7 відповідає: «Я його раз бив, нецеленаправлено».
Поліцейський далі запитує: «Ты осознаешь, что убил человека, ОСОБА_21 », чоловік відповідає: «Нет».
Поліцейський продовжує задавати запитання: «Ну смотри он лежит, не дышит», чоловік відповідає: «Я бачу, що він лежить, я ж не тікав, я вдарив».
Чоловічий голос продовжує: «Ну а куда текать, если ты пьяный», на що чоловік відповідає: «Та не п'яний я, я не тікав он сусід мені каже: «На одіяло», куди ж мені їхать, у мене грошей тепер немає».
Далі видно, як поліцейських освітлює та оглядає ліхтариком людину, яка далі лежить на землі.
Потім, поліцейський розмовляє з чоловіком, схожим на ОСОБА_7 та запитує у останнього: «Зачем человека убил?», на що той відповідає: «Я ж розказував, я не хотів убити, вдарив».
Чоловічий голос говорить: «Нічого собі вдарив».
В цей час чоловічий голос говорить комусь, ймовірно по телефону: «Он не весь в крови, у него на левой руке след такой, как будто там погрызли его, там есть палка, есть орудие убийства, на палке есть следы крови», а також іншу інформацію з місця події.
Далі поліцейський, який спілкується з чоловіком, схожим на ОСОБА_7 запитує у останнього: «Ты с Кировоградской области, ОСОБА_21 », на що чоловік відповідає: «Родом, да».
Далі чоловік по команді піднімається в стояче положення та закладає по команді руки за спину. Поліцейський одягає на нього кайданки та говорить, що згідно статті 45 - застосовано кайданки.
Далі відеокамера та світло ліхтарика направляється на ОСОБА_11 , у якої запитують анкетні дані померлого, на що остання відповідає: « ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ». Поліцейський просить назвати її дані, на що остання відповідає: « ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ».
Після цього відеокамера знову наближається до ОСОБА_7 , у якого поліцейський запитує дату народження, на що останній відповідає: «14.11.1981». Далі на запитання, що викрали, чоловік відповідає, що гаманець.
На запитання, скільки він з ними в компанії, чоловік відповідає, що сьогодні він з ними сів і заснув. Далі розповідає, що коли прокинувся, то не виявив гаманця.
На уточнююче запитання поліцейського про анкетні дані: « ОСОБА_7 ?», чоловік відповідає: «Да».
Далі ОСОБА_7 розповідає, що в розмові йому повідомив хтось, що «малолетки тут ходили и тебя шмальнули», на що він відповів, при чому тут малолітки, ми ж сиділи з тобою.
В подальшому інформація, що має доказову цінність на відео відсутня.
При відкритті медіафайлу «20210726081845000288» починає відтворюватися відеозапис із звуком. На відеозаписі у нижній середній частині відображається ідентифікаційні дані запису, дату та час зйомки: «DSJ_0000983_000983 2021/07/26 00:53:09».
Відеозапис, згідно хронографа, триває протягом 14:59 хв., з 00:53:09 год. до 01:08:08 год.
Працівник поліції з місця події передає по телефону інформацію щодо встановлених на місці події обставин, вказуючи, що вбили людину за те, що зникли речі (якась сумка, гаманець, документи), вбитого в цьому звинувачував чоловік, який затриманий і дані якого він передав, затриманий перший день познайомився, каже, що бачив, що він бив по голові, вони безхатченки, на місці є сліди крові, є палка, він не знає, чим він (тобто затриманий) займається, він (затриманий) бухав з ними, перший день познайомився, він з ним (затриманим) не спілкувався, лише закував його у наручники, з ним далі спілкується група і він думає, що група про все прозвітує. В ході розмови уточнює, що спілкується з оперативним черговим.
В ході спілкування з затриманим працівник поліції з'ясовує, що він працює на будівництві, познайомився з ними в цей же день, коли прокинувся, то виявив відсутність гаманця з грошовими коштами в сумі 10000 грн. та мобільного телефону.
Далі затриманий розповідає, що вони були втрьох, тобто потерпілий та присутня на місці події жінка, він не є військовозобов'язаним, не був на сході, він збирався додому в м.Шпола Черкаської області.
На уточнююче питання поліцейського затриманому, чи бив він потерпілого, поки той не вмер, затриманий відповідає, що рази три «впалив» і він ще балакав з ним.
На уточнююче питання поліцейського, куди саме, в які частини бив, затриманий відповідає, що він не дивився.
Згідно протоколу огляду трупу від 26 липня 2021 року слідує, що оглянуто труп ОСОБА_10 та зафіксовано у т.ч. наявні тілесні ушкодження, а саме згідно план-схеми розташування ушкоджень на тілі трупа виділено такі зони:
? вигляд спереду:
(1) зона грудей: 16 - зона грудної залози,
(2) зона живота: 20 - підреберна зона, 21 - пупочна зона, 22 - бічна зона живота,
(3) зона верхніх кінцівок: 27 - дельтоподібна зона, 28 - зона пахви, 29 - пахова ямка, 30 - передня зона плеча, 31 - внутрішня зона плеча, 32 - зовнішня зона плеча, 33 - передня зона ліктя, 34 - внутрішня зона ліктя, 35 - зовнішня зона ліктя, 36 - задня зона ліктя, 37 - зона ліктьового відростка, 38 - долонна зона передпліччя;
? вигляд ззаду:
(1) зона грудей: 7 - бічна зона грудей, 8 - підреберна зона,
(2) зона спини: 16 - поперечна зона,
(3) зона верхніх кінцівок: 21 - зовнішня зона плеча, 22- передня зона плеча, 23 - задня зона плеча, 24 - задня зона ліктя, 25 - зона ліктьового відростка, 26 - зовнішня зона ліктя, 27 - задня зона передпліччя, 28 - променева зона передпліччя, 29 - ліктьова зона передпліччя, 30 - долонна зона передпліччя, 31 - долонна зона кисті, 32 - долонна зона пальців,
(4) зони нижніх кінцівок: 35- безіменна зона.
З висновку №082-681-2021 від 02 - 03 серпня 2021 року вбачається, що кров ОСОБА_10 відноситься до групи АВ (ІV).
З висновку №061-1225-2021 від 30 липня - 09 вересня 2021 року слідує, що при досліджені трупа ОСОБА_10 виявлено вогнищеві субарахноїдальні крововиливи на фоні фіброзу м'якої мозкової оболонки півкулі мозку з численними паравазальними крововиливами у підлеглій корі мозку. Набряк-набухання головного мозку. Вогнищеві крововиливи в паренхімі селезінки з дрібновогнищевою лейкоцитарною реакцією. Слабке кровонаповнення судин внутрішніх органів. Шунтування кровотоку в нирці з фокусами некротичного нефрозу. Вогнищеві крововиливи в м'яких тканинах.
З висновків експертів №021-2193-2020 від 26 липня - 15 вересня 2021 року та №022-63-2193-2021 від 16 вересня 2021 року слідує, що у ОСОБА_10 виявлені ушкодження: різана рана у правій скроневій ділянці, на 1 см. вище рівня правої брови, забита рана у потилично-тім'яній ділянці голови, забита рана на тильній поверхні правого ліктьового суглобу, синець у лівому підребер'ї по середньо-ключичній лінії, синець на передній поверхні грудної клітини зліва, на рівні 7-го міжребер'я, синець по ходу лівої реберної дуги між середньо-ключичною та середньо-пахвовою лініями, множинні синці на задній поверхні тіла, від рівня гребню правої лопатки до крила здухвинної кістки та від середньо-пахвової лінії зліва до навколо хребтової лінії справа, переломи ребер ліворуч - 4-6 по середньо-пахвовій лінії, 7-12 по лопатковій лінії, 6-9 по передньо-пахвовій лінії,перелом лівої плечової кістки в середній третині, розрив селезінки та лівої нирки, крововилив у м'які тканини голови, перелом кісток склепіння черепа, крововиливи під тверду та м'яку мозкові оболонки. Всі тілесні ушкодження, окрім рани у скроневій області, виникли внаслідок дії тупих предметів. Рана у правій скроневій ділянці спричинена гострим предметом, можливо уламком скла. Ступінь вираженості клітинної реакції в зоні ушкоджень свідчить про їх спричинення за 30-60 хвилин до настання смерті. Усі тілесні ушкодження у своїй сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Смерть ОСОБА_10 настала від поєднаної краніоторакоабдомінальної травми з ушкодженням внутрішніх органів та розвитком шоку. Про це свідчать зазначені тілесні ушкодження, а також лівосторонній гемоторакс (300 мл.), гемоперитонеум (500 мл.), смугасті крововиливи під внутрішню оболонку серця (плями Мінакова), слабке кровонаповнення судин внутрішніх органів, шунтування кровотоку в нирці з фокусами некротичного нефрозу, набряк легень та головного мозку.
З урахуванням ступеню вираженості трупних явищ під час дослідження трупа у морзі, смерть ОСОБА_10 настала за 12-14 годин до моменту дослідження, тобто у проміжок часу приблизно з 22-ї до 24-ї години 25 липня 2021 року.
При судово-токсикологічному дослідженні, в крові від трупа ОСОБА_10 , 1964 р.н., знайдено етиловий спирт у концентрації 3,51гл (проміле), що при житті може відповідати тяжкому ступеню алкогольного сп'яніння.
Ці ж дані щодо концентрації етилового спирту в крові від трупа ОСОБА_10 встановлено і висновком №051-1557-2021 від 30 липня 2021 року.
Згідно протоколу огляду місця події від 26 липня 2021 року з ілюстрованою таблицею слідує, що слідчою СВ Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_22 , в присутності понятих, проведено огляд місця події за адресою: м. Київ, пр-т Гагаріна, буд. 14.
Під час якого виявлено та вилучено: зріз з картонної коробки зі слідами РБК, змив РБК, предмет, схожий на палицю, скляну пляшку з-під горілки «Хлібний дар», скляну пляшку з-під напою «Шейк», зрізи з правої та лівої рук трупа ОСОБА_10 , змиви з правої та лівої рук трупа ОСОБА_10 , нашарування з правої та лівої рук трупа ОСОБА_10 .
Постановою слідчої Дніпровського УП ГУНП у м. Києві від 26 липня 2021 року вилучені під час огляду місця події речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні та на них ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2021 року накладено арешт у порядку ст. 170 КПК України.
Згідно постанов прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_23 від 26 липня та 13 серпня 2021 року та даних протоколів отримання зразків від 26 липня та 13 серпня 2021 року слідкує, що ОСОБА_7 надав зразки крові, зрізи ніхтьових пластин, зразки букального епітелію, змиви з рук.
З висновку експерта №091-222-2021 від 06 - 20 вересня 2021 року вбачається, що кров ОСОБА_10 належить до групи АВ з супутнім антигеном Н ізосерологічної системи АВО. Кров підозрюваного ОСОБА_7 до групи О(Н) з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В ізосерологічної системи АВО. При серологічному дослідженні крові в об.1,2 виявлені антигени А,В,Н ізосерологічної системи АВО, що не виключає походження крові від ОСОБА_10 та ОСОБА_7 .
З висновку експерта №496 від 31 серпня 2021 року слідує, що ОСОБА_24 , на період часу, до якого відноситься правопорушення, у відношенні якого він підозрюється, будь-яким хронічним чи тимчасовим психічним розладом не страждав, а виявляв психічні і поведінкові розлади в результаті вживання алкоголю, вживання зі шкідливими наслідками (F10.1). Гостра інтоксикація алкоголем неускладнена (F10.00). що не позбавляло його тоді можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними.
У період часу, до якого відноситься правопорушення, у відношенні якого він підозрюється, за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
В даний час будь-яким хронічним психічним розладом не страждає, і за своїм психічним станом не потребує застосування до нього будь-яких примусових заходів медичного характеру.
Відповідно до листа з медичної установи КНП «Шполянська лікарня» від 09 лютого 2022 року, витікає, що ОСОБА_7 , в силу даних журналу диспансеризації дітей, перебував на обліку у лікаря-психіатра з 1991 по 1995 роки із діагнозом: легка розумова відсталість, в той же час;
З комплексного висновку судово-психіатричної експертизи №541 від 29 вересня 2022 року слідує, що:
(а) ОСОБА_7 на час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення виявляв ознаки Психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, гостра інтоксикація неускладнена (F 10.00 згідно з МКХ-10), за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На період кримінального правопорушення, яке йому інкримінується, за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. У теперішній час не виявляє ознак психічного розладу. За своїм психічним станом у теперішній час може усвідомлювати свої дії та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує;
(b) у період правопорушення ОСОБА_25 не знаходився у стані афекту, особливо фізіологічного. У ОСОБА_26 визначаються невисокі в межах норми показники функціонування інтелектуально-мнестичної сфери, ознаки певної педагогічної занедбаності періоду шкільного навчання (обумовлені минущою затримкою психічного розвитку в дитинстві). В характерологічній сфері: емоційна лабільність, дратівливість, експресивність емоційних проявів у проблемних ситуаціях, схильність до самонакручування, достатній самоконтроль із врахуванням зовнішніх обставин, здатність відстоювати свої інтереси, впертість, прагнення до домінування, схильність до зовнішньо-звинувачувальних суджень, вузький світогляд, обмеженість інтересів, схильність до вживання алкоголю, імпульсивні форми реагування в стані сп'яніння. Такі характерологічні особливості ОСОБА_26 реагування в стані сп'яніння - проявляються у поточній поведінці, в т.ч., реалізувалися в ситуації правопорушення.
В суді експерт ОСОБА_27 , будучи допитою у порядку ст. 356 КПК, підтвердила свій висновок судово-психіатричної експертизи №541 від 29 вересня 2022 року.
Згідно тесту «Драгер» у ОСОБА_7 26 липня 2021 року в 02 год. 16 хв. зафіксовано 1,26 проміллє алкоголю.
З протоколу огляду від 21 вересня 2021 року з фототаблицею слідує, що оглянуто паперовий мішок коричневого кольору, опечатаний опечатувальним пристроєм білого кольору № E21723421 CONTROL 26 з надписом «Дніпровське УП м.Київ, п-т Гагаріна, 14. Вилучено: кросівки, чорні штани, чорна футболка, портфель Поняті: 1) підпис 2) підпис липня 2021 року.
При відкритті мішка виявлено та оглянуто: 1) рюкзак камуфляжного забарвлення, у якому виявлено: одноразовий станок для бриття, кулькову ручку, металевий брелок, медична маска, презерватив, металева попільничка, сонцезахисні окуляри, сухий дезодорант, Wi-Pod з чорним кабелем; футболка чорного кольору з світлим візерунком незрозумілого змісту на грудній частині та надписом «CREW SMUK FEST», на лівому рукаві наявний надпис «ROYAL BEER», на правому рукаві надпис «ONLY», футболка ношена, розміру Ѕ, без видимих плям та пошкоджень; 2) штани сірого кольору з надписом на внутрішній бірці «Н&М», розмір 33, в правій кишені наявний плоский металевий ключ до дверного замка та три монети номіналом 50, 50 і 10 коп., штани не ношені, без видимих плям та пошкоджень; 3)кросівки з матерчатим верхом сірого кольору, надписом «NEW SPORT», 44 розміру, ношені, без явно видимих плям та пошкоджень.
Згідно протоколу затримання від 26 липня 2021 року ОСОБА_7 затриманий о 01:10 год. 26 липня 2021 року за підозрою у вчиненні вказаного злочину, у порядку ст. 208 КПК.
З протоколу обшуку від 26 липня 2021 року слідує, що у присутності захисника ОСОБА_28 і понятих, слідчим СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_29 проведено особистий обшук ОСОБА_7 під час якого виявлено та вилучено: документи (ID-картка, допуск, додаток до паспорту, свідоцтво про присвоєння кваліфікації, перепустка, направлення, тимчасове посвідчення, медичні сертифікати, накладна, ідентифікаційний код, витяг) на ім'я ОСОБА_7 , що упаковано до сейф-пакету № NPU 1204297; кросівки, футболку, штани, що упаковано до паперового конверту, опечатаного печаткою «Для пакетів» Дніпровського УП ГУНП у м. Києві з підписами понятих.
Постановою слідчого Дніпровського УП ГУНП у м. Києві від 26 липня 2021 року вилучене під час особистого обшуку майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні та 27 липня 2021 року накладено арешт у порядку ст. 170 КПК.
При цьому, у ході судового розгляду, у порядку ст. 357 КПК, досліджено речові докази наявні у кримінальному провадженні.
Підстав для визнання цих доказів недопустимими не установлено, оскільки не було з'ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження регламентованих ст. 87 КПК.
При формуванні таких висновків за наслідками розгляду провадження Суд виходив з такого щодо цього питання.
Частина 1 статті 87 КПК передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.
В постанові ВС від 01 грудня 2020 року у справі № 318/292/18 вказано, що норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи».
У постановах від 28 січня 2020 року у справі № 359/7742/17 та від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к ВС зауважив, що вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.
В постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к ВС вказав, що суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до частини 2 або 3 статті 87 КПК, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.
Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору частини 1 статті 87 КПК, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим».
В постанові від 06 липня 2021 року у справі № 720/49/19 ВС зауважив, що оцінюючи надані сторонами докази на предмет їх допустимості згідно з частиною 1 статті 87 КПК України суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що зазначені положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані у відповідній нормі. Тобто, будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими. У зв'язку із цим, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.
Повертаючись до обставин цієї справи Суд зауважує, що вважає такий підхід правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі Суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.
Безумовно, істотне порушення фундаментальних справ і свобод особи - отримання доказів внаслідок поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та на правову допомогу захисника тощо - не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику.
Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.
В постанові від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд указав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.
Як наслідок слід констатувати, що вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд констатує, що в цій справі ці положення не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, адже вони мають місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.
Так, порушень вимог ст. 225, 240 КПК під час проведення слідчих дій, які б, як указав ВС, були фундаментальними, не установлено. Саму слідчу дію слідчий експеримент відсутні підстави сприймати через призму позасудових показань свідків, адже, на переконання суду, показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколами слідчих дій, бо легітимна мета слідчої дії досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.
У т.ч. вказаний висновок базується і на даних викладених в постанові ВС від 14 вересня 2020 року в справі № 740/3597/17, де об'єднана палата Касаційного кримінального суду сформувала висновок, що спираючись на зміст кримінальних процесуальних норм, передбачених статтями 23, 84, 95, 99, 103-105, 240 КПК, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК.
Також слід указати, що Верховний Суд в постанові від 24 жовтня 2018 року в справі №733/249/16-к указав, що після огляду предмет визнається речовим доказом і долучається до кримінальної справи мотивованою постановою (ухвалою), яким завершується формування даного виду доказу. Цією постановою створюється особливий правовий режим поводження з предметом в кримінальній справі. Джерелом фактичних даних (відомостей) стосовно речових доказів виступає протокол огляду предмета.
У цій ситуації, джерело фактичних даних, прямо доводить собою, обставини, які у розумінні ст. 91 КПК України підлягають доказуванню в цій справі, щодо дати, часу, місця та способу вчинення кримінального правопорушення.
Щодо обшуку затриманої особи слід відмітити, що Верховний Суд у постанові від 08.02.2018 у справі № 754/5978/16-к указав, що оцінювати цю слідчу дію суд має через призму законності проведення обшуку затриманого, відповідно до вимог частини 3 вищевказаної норми закону (ст. 208), яка указує, що уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною сьомою статті 223 і статтею 236 цього Кодексу, а у цій ситуації, такі передумови були дійсними, сам протокол наявний.
Щодо медичної документації, то слід указати, що відповідно до правового висновку Об'єднаної палати Верховного Суду (постанова від 27 січня 2020 року № 754/14281/17) відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, не відкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом.
У цій же постанові Об'єднана палата зазначила про те, що якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК України.
Зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК України у їх взаємозв'язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону може бути не відкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що потягне за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 цього Кодексу.
Висновки експертів відкриті захисту.
При цьому, слід зауважити, що Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 в справі №753/11828/13-к указав, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.
Також, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 року № 12-рп/2011, обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких даних.
У ракурсі того, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), - це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (Верховний суд України постанова від 16.03.2017 у справі № 671/463/15-к).
У цій справі, порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), тобто певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій дотриманий.
Як наслідок Суд сприймає вище наведені у вироку докази, як належні та допустимі.
Що стосується стану здоров'я обвинуваченого та даних висновків судових психолого-психіатричних експертиз, то слід зауважити, що дійсно ОСОБА_7 протягом всього судового розгляду вказував на наявність у справі обставин визначених ст. 19 КК та наводив щодо цього відповідні мотиви.
Суд, з метою їх перевірки, призначав у провадженні повторну комплексну психолого-психіатричну експертизу ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проведення якої було доручено експертам ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України».
На вирішення експертів було поставлено наступні питання:
1. Чи страждав ОСОБА_7 станом на час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення будь-яким психічним розладом чи захворюванням, яке б позбавляло його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, якщо так, то яким саме і коли воно виникло?
2. Чи усвідомлював свої дії та, чи керував ними ОСОБА_7 в момент вчинення кримінального правопорушення, яке йому інкримінується ?
3. Чи був ОСОБА_7 осудним під час вчинення кримінального правопорушення, яке йому інкримінується ?
4. Чи знаходився ОСОБА_7 під час вчинення кримінального правопорушення, яке йому інкримінується в стані фізіологічного афекту, або іншому емоційному стані, що суттєво вплинув на його дії ?
5. Чи страждає ОСОБА_7 яким-небудь психічним захворюванням в даний період, якщо страждає, то яким саме, коли воно виникло та чи потребує воно примусових заходів медичного характеру та яких саме ?
6. Якою є загальна психологічна характеристика ОСОБА_7 (темперамент, характер, нахили) ?
7. Які психічні властивості ОСОБА_7 мають яскраво виражений характер і можуть справляти істотний вплив на його поведінку (запальність, замкненість, обережність)?
8. Чи могли суттєво вплинути та чи вплинули індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_7 на його поведінку під час вчинення кримінального правопорушення, яке йому інкримінується ?
З комплексного висновку судово-психіатричної експертизи №541 від 29 вересня 2022 року слідує, що: (а) ОСОБА_7 на час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення виявляв ознаки Психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, гостра інтоксикація неускладнена (F 10.00 згідно з МКХ-10), за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На період кримінального правопорушення, яке йому інкримінується, за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. У теперішній час не виявляє ознак психічного розладу. За своїм психічним станом у теперішній час може усвідомлювати свої дії та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує;(b) у період правопорушення ОСОБА_25 не знаходився у стані афекту, особливо фізіологічного. У ОСОБА_26 визначаються невисокі в межах норми показники функціонування інтелектуально-мнестичної сфери, ознаки певної педагогічної занедбаності періоду шкільного навчання (обумовлені минущою затримкою психічного розвитку в дитинстві). В характерологічній сфері: емоційна лабільність, дратівливість, експресивність емоційних проявів у проблемних ситуаціях, схильність до самонакручування, достатній самоконтроль із врахуванням зовнішніх обставин, здатність відстоювати свої інтереси, впертість, прагнення до домінування, схильність до зовнішньо-звинувачувальних суджень, вузький світогляд, обмеженість інтересів, схильність до вживання алкоголю, імпульсивні форми реагування в стані сп'яніння. Такі характерологічні особливості ОСОБА_26 реагування в стані сп'яніння - проявляються у поточній поведінці, в т.ч., реалізувалися в ситуації правопорушення.
Певних обставин і підстав, за наявності котрих можливо б було критично сприймати цей висновок експертизи, в ході судового розгляду не встановлено.
Тому Суд відхиляє доводи про наявність у провадженні обставин пов'язаних із потребою застосування положень ст. 19 КК.
Відповідно Суд констатує, в ключі проаналізованих доказів, що цими процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст. 84 КПК, в їх сукупності, підтверджуються обставини завдання обвинуваченим потерпілому тяжкого тілесного ушкодження від якого той помер.
Однак, досліджені судом докази не вказують про наявність в нього умислу на вбивство померлого, як про те вказується прокурором у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 115 КК.
А тому, Суд, у порядку ч. 3 ст. 337 КПК, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод виходить за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, та кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК, адже це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Вказані мотиви щодо потреби виходу за межі висунутого обвинувачення обумовлені з'ясованими обставинами щодо спрямованості умислу дій обвинуваченого.
Згідно ст. 23 КК виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Відповідно до ст. 24 КК прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Усвідомлення суб'єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого злочину, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.
Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
В постанові від 02 грудня 2020 року в справі №299/2937/16 Верховний Суд зауважив, що визначальним фактором при кваліфікації діянь є спрямованість умислу особи, її суб'єктивне ставлення до наслідків своїх дій.
Під спрямованістю умислу розуміється мобілізація інтелектуально-вольових зусиль винного на вчинення діяння, що посягає на конкретний об'єкт, здійснюється обраним винуватим способом та заподіює конкретні наслідки.
При цьому, для кваліфікації безпосереднє і вкрай важливе значення має встановлення виду умислу за ступенем конкретизації в свідомості суб'єкта злочину, передбачення можливості настання суспільно-небезпечних наслідків, до яких відносять визначений, альтернативний і невизначений умисел.
На відміну від визначеного умислу, де особа має конкретне, точне уявлення про індивідуально визначений результат свого діяння, передбачає можливість настання конкретних суспільно-небезпечних наслідків, при альтернативному або невизначеному умислі свідомість винного охоплює можливість настання двох або більше конкретно визначених наслідків (альтернативний), або широкого спектру негативних наслідків в межах одного виду шкоди чи різних її видів, що, хоча і охоплюються передбаченням винного, але індивідуально не визначені в його свідомості (невизначений).
Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілою, що передували події. Визначальним при цьому є і суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій (див. постанову ВСУ від 14.11.2013 в справі №5-46кс13, з урахуванням того, що підтримав означену позицію ККС ВС - постанова від 03.07.2018 по справі №179/276/16-к, від 04.07.2018 по справі №628/4025/13-к, від 08.05.2018 по справі №755/6384/15-к).
Стаття 115 КК України визначає умисне вбивство як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Об'єктом даного злочину є життя особи.
Дуже важливим при кваліфікації діяння за ст. 115 КК є зовнішній вияв діянь правопорушника, тобто об'єктивна сторона злочину, що характеризується:
1) по-перше, діянням - посяганням на життя іншої особи;
2) по-друге, наслідками у вигляді припинення життєдіяльності особи, фізіологічної смерті потерпілого;
3) по-третє, причинно-наслідковим зв'язком між протиправним діянням та безпосередньо смертю особи.
Суспільне небезпечне діяння при умисному вбивстві проявляється, як правило, у дії або бездіяльності.
Найчастіше умисне вбивство вчиняється шляхом активних дій злочинця, спрямованих на порушення нормального функціонування чи анатомічної цілісності органів іншої людини.
Суспільно небезпечним наслідком умисного вбивства є незворотнє настання фізіологічної смерті потерпілого.
Причинно-наслідковий зв'язок між вказаними вище діяннями і смертю особи має бути необхідним, невідворотним.
В контексті ст. 115 КК України, як правило, суб'єктивна сторона кожного окремого складу у кримінальному законі окреслюється через ознаки, які її характеризують, а саме: форма та вид вини, мета, мотив, стан сильного душевного хвилювання, завідомість, свідоме поставлення у небезпеку тощо.
Зазвичай, суб'єктивна сторона умисного вбивства виступає у формі умислу.
Визначальним при цьому є особисте суб'єктивне ставлення винної особи до наслідків своїх дій.
При умисному вбивстві заподіяння смерті підпадає під прямий умисел винного.
В свою чергу, у випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілої особи, суб'єктивне ставлення до смерті потерпілого проявляється в формі необережності.
Відповідно до ч. 2 ст. 121 КК йдеться про умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Безпосереднім об'єктом даного злочину є здоров'я особи. Посягання може відбутися лише на здоров'я людини.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 складається з:
1) діяння, що може проявлятися в дії або бездіяльності;
2) наслідків, що полягають у смерті особи, яка була спричинена тяжким тілесним ушкодженням;
3) причинно-наслідкового зв'язку між дією чи бездіяльністю та смертю особи.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життєдіяльності особи в момент заподіяння, настає смерть потерпілого.
Особливістю цього виду умисного тяжкого тілесного ушкодження з наявністю особливих кваліфікуючих ознак є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки.
Перший - тяжкі тілесні ушкодження і другий, що є похідним по відношенню до першого - смерть.
Психологічне ставлення та суб'єктивна оцінка до цих наслідків з боку винного різняться.
До нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження винний ставиться з умислом, однак, до спричинення смерті потерпілого від нанесених травм - необережно.
Саме такі обставини з'ясовані в цій справі.
Так, до нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження обвинувачений ставився з умислом, однак, до спричинення смерті потерпілого від нанесених травм - необережно.
Визначаючись у питанні про наявність чи відсутність умислу Суд в т.ч. враховував обставини, що свідчили про спосіб, знаряддя вчинення злочину, кількість ушкоджень, характер і місця їх нанесення, причини припинення злочинного посягання та особистісні відносини між винним та потерпілим (їх попередні взаємовідносини, ставлення один до одного).
Ключовим при цьому була суб'єктивна оцінка винним своїх діянь та їх наслідків.
При умисному вбивстві, що передбачене ст. 115 КК України, настання смерті обов'язково підпадає під умисел винної особи. І навпаки, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті з боку винної особи знаходить свій прояв у формі необережності.
Отже, в контексті даної справи надважливим є встановлення мотиву та мети.
Мотив допомагає з'ясувати, якою причиною чи обставиною особа пояснює вчинення злочину, як вона аргументує власну поведінку у момент заподіяння ушкоджень та яку мету переслідувала.
Тобто мотив не може пояснювати поведінку особи самостійно, а лише у взаємозв'язку з метою діянь винної особи.
Загальновідомо, що мета є кінцевим результатом, апогеєм до якого прагне злочинець.
При цьому спосіб відображає насамперед причинний зв'язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляється у способі вчинення діянь.
Звідси постає непросте питання про визначення дійсного мотиву вчинення злочину.
В цьому провадженні Суд врахував, що в постанові Верховний Суд від 21.01.2020 у справі №754/17019/17 зазначено, що за змістом кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.
Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Відповідно, при розв'язанні поставленого питання щодо мотиву, Суд, з дотриманням стандарту доведення поза розумним сумнівом, вважає, що наведене обвинувачення не має належного обґрунтування, оскільки йому, на переконання складу суду в цій справі, ураховуючи дії, поведінку, причини, що учиненні, як у момент події, так і після, бракує власне, доказової бази для доведеності фактору прямого умислу на умисне вбивство.
Зокрема, у постанові ВС по справі №753/14222/14-к від 20.12.2018 суд зазначив, що хаотичний, нецілеспрямований характер нанесення тілесних ушкоджень не може свідчити про наявність прямого умислу на вбивство особи.
ККСнаголосив, що якщо у справі наявні відомості, які свідчать про те, що винна особа, завдавала ударів потерпілому, використовуючи предмет, який не становить собою особливої небезпеки у різні частини тіла, більшість з яких не є життєво важливими, то це є підтвердженням того, що обвинувачений не бажав спричинити настання смерті потерпілому.
В такому випадку, обвинувачений, скоріш за все, мав на меті заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.
Також, ВС у справі №760/4968/15-к наголосив, що з системного аналізу ст. 115 та ст. 121 КК випливає, що при розрізненні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження ключовим критерієм є внутрішнє ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи високий суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, все одно прагне їх настання, то умисел є прямим, а якщо не бажає і не прагне настання суспільно-небезпечних наслідків, хоча й свідомо припускає їх, то умисел слід вважати непрямим.
Щоб встановити зміст та спрямованість умислу особи при з'ясуванні обставин справи необхідно виходити із сукупності всіх особливостей вчиненого діяння, зокрема врахувати спосіб, знаряддя злочину, кількість і характер нанесення поранень, місце їх розташування на тілі потерпілого, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, стосунки між ними.
Визначальним при цьому є внутрішнє ставлення винного до наслідків своїх дій.
Визначити, на які конкретні злочинні наслідки своїх дій розраховував і передбачав винний та бажав їх настання, можна лише за допомогою детального аналізу складу вчиненого злочину, встановлення його елементів та всіх обставин справи.
Характерною ознакою форми прямого умислу є також прагнення до настання бажаного злочинного наслідку щодо матеріальних злочинів, і бажання скоєння злочинного діяння - щодо злочинів із формальним складом.
У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини.
Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.
Урахувавши, власне вказане, Суд в цій справі і дійшов висновку про кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК. Позаяк, при відмежуванні умислу на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.
Звісно, процес доказування суб'єктивної сторони складу злочину є найбільш проблемним у цьому питанні. Тому судом бралась до уваги саме сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Так, аналіз показів ОСОБА_7 дає змогу сформувати загальну картину події, зокрема з урахуванням різних аспектів, таких як взаємодія з іншими особами, наявність мотивів і обставин, що передували інциденту.
За словами обвинуваченого, він випадково зустрів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 після того, як вийшов з «Нової Пошти», і вони разом вирішили споживати алкоголь.
В процесі цього вони перемістилися в двір, де продовжили вживати алкогольні напої.
ОСОБА_7 визнає факт конфлікту з потерпілим, який виник через дії з боку останнього. Зокрема, вдарив ОСОБА_10 після того, як звинуватив його в крадіжці своїх речей, зокрема паспорта, мобільного телефону та 10 000 гривень. Потерпілий впав на землю, однак ОСОБА_7 продовжив наносити удари. Після прибуття поліції свідки вказали на те, що ОСОБА_7 був знайдений поруч із тілом потерпілого, сплячим.
Після того, як він прокинувся, він підтвердив факт конфлікту, пояснивши його викраденням речей. Однак заперечив намір вбивати потерпілого, стверджуючи, що його дії були викликані агресією та бажанням відновити справедливість через крадіжку.
Загалом, покази ОСОБА_7 та свідків допомагають сформулювати об'єктивну картину події, підтверджуючи наявність конфлікту та агресії з боку обвинуваченого, що призвела до насильства.
Однак, на основі представлених даних, можна зробити висновок, що обвинувачений не мав наміру вбивати потерпілого, а його дії були обумовлені емоційною реакцією та бажанням помсти за крадіжку.
За цих обставин потреба кваліфікації дій ОСОБА_7 як умисного нанесення тяжких тілесних ушкоджень, а не умисного вбивства, обумовлюється таким:
1. ОСОБА_7 прямо стверджує, що він не мав наміру вбивати потерпілого, а лише завдати йому тілесних ушкоджень. Він визнає факт нанесення ударів, однак зазначає, що не бажав позбавити життя потерпілого. Це вказує на відсутність умислу вбивства, але на наявність умислу на завдання тяжких тілесних ушкоджень.
2. Відповідно до показів ОСОБА_7 , його дії були викликані агресією через передумови, зокрема підозри в крадіжці його речей. Це свідчить про емоційний та психологічний мотив для нанесення тілесних ушкоджень, а не вбивства. Вбивство зазвичай є результатом більш серйозного та осмисленого наміру, спрямованого на позбавлення людини життя, тоді як у цьому випадку йшлося про бажання відновити справедливість через фізичний конфлікт.
3. Немає підтверджених фактів, які б свідчили про наявність наміру обвинуваченого вбивати потерпілого, як, наприклад, застосування смертельної сили чи використання знаряддя для вбивства (ножа, зброї тощо). Покази свідків і самого ОСОБА_7 вказують на те, що удари наносились у ході конфлікту, що, власне, і підтверджує намір заподіяти тілесні ушкодження, а не позбавити життя.
4. Після того, як потерпілий впав на землю, дійсно ОСОБА_7 не зупинився на одному ударі, але продовжив бити його. Але, за обставин цієї справи, це може свідчить про агресивний намір завдати шкоди, але не про прагнення вбити. Намір вбивства, зазвичай, включає свідоме усвідомлення і бажання позбавити життя іншої особи, що в даному випадку не корелює з бажанням «покарати» (помститися).
5. Хоча потерпілий помер від травм голови, важливо зазначити, що удари були не спрямовані «на смерть», а лише на нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Смерть була результатом непередбаченого розвитку подій, обумовленого тим, що обвинувачений не усвідомлював можливість таких серйозних наслідків, у тому числі і сам знаходився в стані сп'яніння. Вбивство зазвичай передбачає більш ясний намір щодо результату.
Власне, враховуючи ці обставини, та стандарт доказування поза розумним сумнівом, за якого не достатньо того, щоб версія сторони обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту, Суд і дійшов вказаного переконання у питанні кваліфікації дій обвинуваченого.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про наявність в діях обвинуваченого кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
При кваліфікації дій обвинуваченого, Суд урахував, що Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2018 року в справі №658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 761/37225/20).
Тому, власне, Суд кваліфікує дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України, позаяк він вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, обставиною, що пом'якшує покарання, відповідно до ст. 66 КК України, не встановлено.
Обставиною, що обтяжує покарання є вчинення злочину у стані сп'яніння.
Також, Суд враховує, що цей обвинувачений на обліку у лікаря-нарколога не перебуває; дані про стан здоров'я, у т.ч. згідно висновку №541 від 29 вересня 2022 року, наявність на утриманні чотирьох дітей, спосіб життя (див. дані установочної частини вироку), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; її поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання, у межах санкції ст. 121 КК України, у виді позбавлення волі.
Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченого, Суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані, та оскільки Суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень, та в ключі того, що відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на цих осіб, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання є можливим.
Тому, саме таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою з винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, як захід забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого, враховуючи визнання його винуватим у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень та призначення покарання у виді позбавлення волі в поєднані з даними про його особу, слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Позаяк, ст. 374 КПК передбачає, що суд у резолютивній частині вироку має зазначити, крім іншого, «рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили».
Суд враховує, що різниця між пунктами а) та с) статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказує, що ці пункти визначають різний правовий характер, різні підстави, різні вимоги до рішення про тримання під вартою.
Пункт а) вимагає лише законного вироку суду, яким особу визнано винуватою і призначено відповідне покарання. Пункт с) вимагає розумної підозри, наявності ризиків, якомога коротшого періоду перебування під вартою невинуватої особи. Крім того, для затримання за пунктом с) передбачаються спеціальні гарантії частини 3 статті 5 Конвенції. Також гарантії частини 4 статті 5 Конвенції мають дуже обмежене застосування до пункту а).
За правом багатьох країн затримання у очікуванні розгляду апеляції вважається попереднім триманням під вартою, і засуджена особа не починає відбувати своє покарання, поки вирок не набере чинності. Однак відмінності між підходами до процедури призначення покарання є відмінності за формою, а не за суттю, якщо розглядати наслідки для зацікавленої особи. Слід вважати, що стаття 5 §1 а), в якій не зазначається про припустимі форми правового механізму, за яким особа може законно триматися під вартою «після засудження», залишає державам-учасницям свободу вибору в цьому питанні (правова позиція, викладена у рішенні «Monnel and Morris v. the United Kingdom», заяви № 9562/81 та 9818/82, від 02 березня 1987 року, https://hudoc.echr.coe.int/ app/conversion/pdf/?library=ECHR&id=0013649& filename=MONNELL% 20and%20MORRIS%20v.% 20THE% 20UNITED% 20KINGDOM.pdf).
Обвинувачений вважається затриманим «після засудження компетентним судом» у значенні статті 5 § 1 a) після того, як рішення було винесено в першій інстанції, навіть якщо воно ще не виконується і підлягає оскарженню (правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ «Ruslan Yakovenko v. Ukraine», заява № 5425/11, від 04 червня 2015 року, https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-154978).
Термін «після засудження» не можна тлумачити так, ніби він стосується лише остаточного засудження. Не можна ігнорувати того, що винуватість особи, яка тримається під вартою під час апеляційного або наглядового провадження, вже встановлена в ході судового розгляду, проведеного відповідно до вимог статті 6 (правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ «Wemhoff v. Germany», заява 2122/64, від 27 червня 1968 року, https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57595).
Отже, незважаючи на те, що за законодавством України таке тримання під вартою термінологічно відрізняється від відбування покарання за вироком, що набрав законної сили, з погляду статті 5 Конвенції воно буде розглядатися як таке, що підпадає під пункт а) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом.
Відповідно (1) немає необхідності у будь-якому клопотанні при вирішення питання запобіжного заходу на цій стадії, оскільки Суд у цьому випадку діє у якості влади, що призначила покарання і забезпечує його виконання, а не вирішує спір між сторонами; (2) немає потреби аналізувати питання, необхідні для тримання під вартою до вироку: розумна підозра стає неактуальною, оскільки є вже висновок про винуватість, ризики не мають значення, оскільки відбувається де факто відбування покарання, обґрунтованість вироку не потребує періодичного перегляду; (3) обмеження строку дії запобіжного заходу має на меті забезпечити можливість періодичного перегляду тримання під вартою до вироку у разі винесення обвинувального вироку міркування, які зумовлюють необхідність періодичного перегляду, не мають значення, тому тримання під вартою на підставі вироку здійснюється для забезпечення його виконання, в той час, як ст. 197 КПК передбачає не строк тримання під вартою, а строк дії відповідної ухвали, після якого вона втрачає силу, а тому вирок діє протягом строку покарання, якщо не скасований. Обґрунтованість вироку не стосується законності тримання під вартою, навіть у разі його скасування, тримання під вартою на його підставі буде законною (у тому числі з погляду статті 5 Конвенції).
Процесуальні витрати вирішено відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, а саме вартість проведення Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи судово-медичної експертизи (висновок експерта № 042/1-416-2021 від 27.07.2021) у сумі 273, 80 грн.
Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 337, 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з 26 липня 2021 року.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 273,80 грн за проведення експертизи.
Арешт майна, накладений згідно ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2021 року на тимчасово вилучене під час огляду місця події 26 липня 2021 року за адресою: м. Київ, пр-т Гагаріна, 14, майно, а саме: предмет, схожий на палицю, що упаковано до паперових мішків, скріплених та опечатаних печаткою «Для пакетів» Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві з підписами понятих, скляну пляшку з під горілки «Хлібний дар», що упаковано до картонної коробки, опечатаної печаткою «Для пакетів» Дніпровського УП ГУ НП ум. Києві з підписами понятих, скляну пляшку з під напою «Шейк», що упаковано до картонної коробки, опечатаної печаткою «Для пакетів» Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві з підписами понятих, із забороною використання, розпорядження та відчуження вказаного майна, скасувати, а ці речові докази - знищити.
Арешт майна, накладений, згідно ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2021 року, на документи (ID-картка, допуск, додаток до паспорту, свідоцтво про присвоєння кваліфікації, перепустка, направлення, тимчасове посвідчення, медичні сертифікати, накладна, ідентифікаційний код, витяг) на ім'я ОСОБА_7 , що упаковано до сейф-пакету № NPU 1204297; кросівки, футболку, штани, що упаковано до паперового конверту, опечатаного печаткою «Для пакетів» Дніпровського УП ГУНП у м. Києві з підписами понятих, скасувати, а ці речові докази повернути ОСОБА_7 .
Речові докази:
• рюкзак камуфляжного забарвлення, у якому знаходяться: одноразовий станок для бриття, кулькова ручка, металевий брелок, медична маска, презерватив, металева попільничка, сонцезахисні окуляри, сухий дезодорант, Wi-Pod з чорним кабелем; футболка чорного кольору з надписами у паперовому мішку; штани сірого кольору з надписом «Н&М» у паперовому мішку; кросівки сірого кольору з надписом «NEW SPORT» у паперовому мішку, повернути ОСОБА_7 ;
• зріз із картонної коробки із слідами бурого кольору у паперовому конверті; змив речовини бурого кольору у паперовому конверті; скляну пляшку від горілки «Хлібний Дар» у картонній коробці; скляну пляшку від напою «Шейк» у картонній коробці; зрізи з лівої та правої рук трупа ОСОБА_10 - у паперовому конверті; змиви з лівої та правої рук трупа ОСОБА_10 - у паперовому конверті; зрізи з лівої та правої рук ОСОБА_7 у паперовому конверті; нашарування з лівої та правої рук трупа ОСОБА_10 у паперовому конверті; зразки букального епітелію ОСОБА_7 у паперовому конверті; змиви з лівої та правої рук ОСОБА_7 у паперовому конверті; дерев'яну палицю, знищити.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
ОСОБА_30
ОСОБА_31