ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.12.2024Справа № 910/12786/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» (пр.Бандери Степана, буд.22, м.Київ, 04073; ідентифікаційний код 36086124)
до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-поліс» (вул.Володимирська, буд.69, м.Київ, 01033; ідентифікаційний номер 19350062)
про стягнення 87 438,56 грн
без виклику представників сторін,
Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-поліс» про стягнення 87 438,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача перейшло право на отримання від відповідача відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
11.11.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем при визначенні розміру страхового відшкодування безпідставно враховано суму податку на додану вартість та не враховано коефіцієнт фізичного зносу. Крім того, відповідач вказує на те, що позивач, не надавши позивачу фото пошкодженого транспортного засобу та не забезпечивши відповідачу можливість оглянути цей транспортний засіб, позбавив відповідача можливості визначити розмір шкоди.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
28.07.2024 о 09 год. 55 хв. на проспекті Р.Шухевича (Ватутіна) електроопора 232 в місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Toyota Highlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Kia Sportage», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 21.08.2024 у справі № 755/13658/24 встановлено вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль «Kia Sportage», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 209.24.00149 від 16.01.2024.
31.07.2024 страхувальник позивача звернувся до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування.
Згідно з наявним у матеріалах справи рахунком-фактурою ремонтної організації (Філії «Автомобільний центр Київ» Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська автомобільна корпорація») № 0000011650 від 02.08.2024, вартість ремонту автомобіля «Kia Sportage», реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 87 438,56 грн.
На підставі страхового акту № 3.24.03956-1 від 18.09.2024, відповідно до якого сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті, складає 87 438,56 грн, позивачем було здійснено виплату своєму страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 87 438,56 грн, яке було перераховано на рахунок ремонтної організації, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 68821193 від 17.09.2024.
З огляду на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Toyota Highlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на дату ДТП була застрахована у відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 87 438,56 грн страхового відшкодування.
Заперечуючи порти задоволення позовних вимог, відповідач вказує на те, що позивачем при визначенні розміру страхового відшкодування безпідставно враховано суму податку на додану вартість та не враховано коефіцієнт фізичного зносу. Крім того, відповідач вказує на те, що позивач, не надавши позивачу фото пошкодженого транспортного засобу та не забезпечивши відповідачу можливість оглянути цей транспортний засіб, позбавив відповідача можливості визначити розмір шкоди.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
За визначенням, наведеним у пункті 69 частини 1 статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.
Згідно з частинами 4, 5 статті 89 Закону України «Про страхування» предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути: 1) життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; 2) майно на праві володіння, користування і розпорядження майном та/або можливі збитки чи витрати; 3) відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 92 Закону України «Про страхування» страховик за договором страхування зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк.
Страхова виплата (страхове відшкодування) - грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства (пункт 50 частини першої статті 1 Закону України «Про страхування»).
Судом встановлено виконання позивачем умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 209.24.00149 від 16.01.2024 та здійснення виплати, на підставі заяви страхувальника, страхового акту № 3.24.03956-1 від 18.09.2024, рахунку-фактури № 0000011650 від 02.08.2024, своєму страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 87 438,56 грн, яке було перераховано на рахунок ремонтної організації, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 68821193 від 17.09.2024.
Статтею 108 Закону України «Про страхування» визначено, що страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Аналогічні положення закріплено в статті 993 Цивільного кодексу України.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а відповідно до наявного в матеріалах справи полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 217955747, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Toyota Highlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на дату ДТП була застрахована у відповідача, відтак особою, відповідальною за завдану внаслідок ДТП шкоду, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у межах, передбачених вказаним законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відтак, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком цивільно-правової відповідальності, підлягають застосуванню спеціальні норми закону, а саме пункт 22.1 статті 22 та стаття 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Наведеними нормами закону встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Частина 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Суд вважає, що проведення оцінки розміру завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за № 1074/8395 (далі - Методика).
Відповідно до пункту 1.6 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин; строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Згідно з пунктом 7.38 Методики значення Ез (коефіцієнту фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів; 5 років - для мототехніки.
З наявного в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 вбачається, що рік випуску автомобіля «Kia Sportage», реєстраційний номер НОМЕР_2 - 2017, а перша реєстрація відбулась 16.01.2018, відтак в силу вказаних вище положень чинного законодавства України значення коефіцієнту фізичного зносу дорівнює нулю.
Доказів наявності винятків, що передбачені пунктом 7.39 Методики, відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Згідно з рахунком-фактурою № 0000011650 від 02.08.2024 та калькуляцією до нього, вартість ремонту автомобіля «Kia Sportage», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 87 438,56 грн.
Суд відхиляє заперечення відповідача щодо безпідставного включення до вартості відновлювального ремонту двох мийок, оскільки це є загальновживаною практикою. Так, перша з них є технологічною - з метою виявлення усіх пошкоджень, а друга - заключною.
З приводу доводів відповідача про безпідставну виплату страхового відшкодування з урахуванням податку на додану вартість, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 565/1210/19 та від 21.12.2020 у справі № 911/286/20, у випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику, виплата здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає ПДВ, в межах суми страхового відшкодування за умови, що суб'єкт господарювання, на СТО якого було відремонтовано автомобіль, є платником ПДВ.
Таким чином, вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією винної сторони або стягується судом після дослідження обставин чи є надавач послуг з ремонту автомобіля, який був пошкоджений під час ДТП з вини іншої особи, платником податку на додану вартість (див. постанову Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/171/17).
Судом встановлено, що позивач виплатив страхове відшкодування відповідно до заяви страхувальника на рахунок Філії «Автомобільний центр Київ» Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська автомобільна корпорація», яке є платником податку на додану вартість, про що свідчить присвоєння йому індивідуального податкового номера 031215626558, який зазначено у рахунку-фактурі № 0000011650 від 02.08.2024.
За висновком суду, виплата позивачем своєму страхувальнику страхового відшкодування, розмір якого визначено на підставі рахунку ремонтної організації, є правомірною і такий рахунок разом з відповідними доказами виплати страхового відшкодування є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
За визначенням, наведеним у пункті 77 частини першої статті 1 Закону України «Про страхування» франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування та/або законодавством.
Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 217955747 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 160 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн, відтак позивачем правомірно розраховано суму страхового відшкодування в розмірі 87 438,56 грн, яка підлягає виплаті відповідачем.
При цьому суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо обмеження його у можливості встановити розмір збитків.
Так, згідно з підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Пунктом 33.3 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов'язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.
Відповідно до пунктів 34.1, 34.2 статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
З урахуванням наведеного суд відхиляє аргументи відповідача про ненадання позивачем доказів своєчасного звернення до відповідача з повідомленням про настання ДТП, оскільки, з огляду на приписи підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язок щодо повідомлення відповідача про настання ДТП виникло у водія застрахованого відповідачем транспортного засобу, а не у позивача, чи його страхувальника. Суд також відхиляє твердження відповідача про неможливість встановлення ним розміру збитків, які завдані в результаті ДТП, оскільки, як встановлено судом, відповідачем не надано доказів проведення розслідування щодо отримання відповідних відомостей, у розумінні пунктів 34.1, 34.2 статті 34 цього Закону.
Крім того відповідач не був позбавлений права на доведення іншого розміру матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП, безпосередньо під час цього судового провадження, однак наданими йому процесуальними правами не скористався.
Суд відзначає, що страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування за договором майнового страхування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, або до особи, в якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату матеріального відшкодування. Таке право страховика, враховуючи висновок, наведений у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002, може бути реалізовано шляхом подання відповідного позову до суду. Неподання позивачем заяви про страхове відшкодування відповідачу відповідно до статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» упродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди не є підставою для відмови у виплаті відшкодування.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає страхове відшкодування в розмірі 87 438,56 грн.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн, відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
З урахуванням вищенаведеного суд не вбачає підстав для застосування положень частини 9 статті 129 ГПК України, як про те просить відповідач, оскільки не звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування не є формою зловживання правом.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-поліс» (вул.Володимирська, буд.69, м.Київ, 01033; ідентифікаційний номер 19350062) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» (пр.Бандери Степана, буд.22, м.Київ, 04073; ідентифікаційний код 36086124) страхове відшкодування в розмірі 87 438 (вісімдесят сім тисяч чотириста тридцять вісім) грн 56 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17.12.2024.
Суддя Т.П. Капцова