ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2024Справа № 910/12087/24
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (61057, м. Харків, вул. Гоголя, буд. 10, ідентифікаційний код 42206328)
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, ідентифікаційний код 00100227)
про стягнення 184 141,33 грн,
Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення заборгованості за надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за договором № 0099-09021 від 01.07.2019 у розмірі 184 141,33 грн, з яких: 152 420,96 грн інфляційних втрат, 31 720,37 грн трьох відсотків річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 відкрито провадження у справі №910/12087/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строки на подання заяв по суті спору.
23.10.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
28.10.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
03.12.2024 до суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якому останній просить суд поновити Приватному акціонерному товариству "Харківенергозбут" строк на подання заяви про зміну предмету позову та стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 1 536 602,30 грн інфляційних втрат та 253 011,88 грн трьох відсотків річних.
Суд зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Оскільки предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема, ст. 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин (див. постанову Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №922/53/19).
Відповідно до частини 3 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Зміна предмету позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
Водночас, визначаючи процесуальні права та обов'язки сторін, ст. 46 ГПК України, серед іншого, закріплює й право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, котре може бути реалізоване ним до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
Як уже зазначалося, першочергово ПрАТ "Харківенергозбут" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ "НЕК "Укренерго" про стягнення заборгованості за надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за договором № 0099-09021 від 01.07.2019 у розмірі 184 141,33 грн, з яких: 152 420,96 грн інфляційних втрат, 31 720,37 грн трьох відсотків річних.
Розглянувши означену заяву позивача, суд дійшов висновку, що остання, хоч і має назву "про зміну предмету позову", проте, виходячи з її змісту та його співвідношення з раніше заявленими у позовній заяві вимогами, фактично є заявою про збільшення позовних вимог.
Так, вказана заява містить ті ж самі вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, що і первісно зазначені у позовній заяві, змінюючи (збільшуючи) лише їх кількісні показники за рахунок включення до бази нарахування вартості небалансів електроенергії, належної до сплати відповідачем на підставі цього ж договору.
Водночас, позивачем заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання заяви про збільшення позовних вимог, яке обґрунтоване тим, що останнім часом загострилась ситуація на Харківському напрямку, почастішали обстріли міста Харкова та Харківської області.
Зокрема, позивач зазначає, що наказом від 11.03.2024 № 40 зобов'язано працівників товариства перебувати в укритті під час повітряних тривог.
Також позивач звертає увагу суду, що 25.11.2024 внаслідок обстрілу армією російської федерації м. Харкова зафіксовано влучання ракетою С-400 у робочий час (о 08:30) у найближчу до місцезнаходження позивача вулицю.
Отже, за таких обставин, за твердженнями останнього, позивач був позбавлений можливості реалізувати своє право на захист шляхом своєчасного подання заяви про зміну предмету позову під час повітряних тривог з причин, які від нього не залежать.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Частинами 1, 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (ч. 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що відновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку.
Сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості вчинити процесуальну дію у встановлені строки не може вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Теорією та практикою вироблені правила, згідно яких причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, під час воєнного стану поновленню підлягають лише процесуальні строки, порушені з поважних причин, основними з яких є такі: повітряна тривога, відсутність електрозабезпечення, неможливість використання транспорту, ракетне чи інше збройне ураження території, де знаходиться адвокат та/або відповідний орган, а також окупація вказаної території тощо.
Проте, суд зазначає, що оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 було відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, то розгляд справи по суті розпочався 08.11.2024.
Водночас, позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог була подана 03.12.2024, тобто, за 3 робочі дні до вирішення справи по суті та винесення рішення у даній справі.
Більше того, суд зазначає, що в м. Києві наявні постійні (аварійні/стабілізаційні) відключення електроенергії (доказів протилежного заявником не надано), що унеможливлює оперативне опрацювання заявлених заяв та клопотань.
У зв'язку з вищезазначеним, дослідивши зміст клопотання, суд дійшов висновку, про відсутність поважної причини пропуску строку для подання заяви про збільшення позовних вимог.
Частиною 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про поновлення процесуального строку для подання заяви про збільшення позовних вимог, вказана заява залишається судом без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.07.2019 між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - замовник, відповідач) та Приватним акціонерним товариством "Харківенергозбут" (далі - постачальник послуг, позивач) було укладено договір про надання послуг забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел №0099-09021 (надалі - договір), у відповідності до п. 1.1 якого для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат постачальник послуг на виконання спеціальних обов'язків із купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом надає замовнику послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії в обсязі та на умовах, визначених цим Договором.
Замовник сплачує постачальнику послуг вартість наданих послуг відповідно до умов цього договору (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 2.1 договору вартість та порядок оплати послуги визначаються відповідно до вимог Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) від 26.04.2019 №641 (надалі - Порядок №641), у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом постачальником послуг.
Пунктом 3.1 договору (в редакції Додаткової угоди №4 від 28.01.2021) визначено обов'язки постачальника послуг, якими, зокрема є: 1) здійснювати розрахунок вартості послуги виходячи з фактичних обсягів купівлі виробленої електричної енергії за "зеленим" тарифом відповідно до Порядку №641; 2) затверджувати вартість послуги у Регулятора відповідно до глав 12 та 13 Порядку №641; 3) на запит замовника надавати розрахунок вартості послуги проведений у розрахунковому періоді (додаток до акта приймання-передачі наданих послуг, що є додатком 1 до цього Договору), та первинну документацію, на підставі якої його проведено; 6) повідомляти про вартість послуги, визначену в розрахунковому періоді; 7) надавати послугу.
Пунктом 4.3 Договору передбачено, що у разі порушення замовником зобов'язань щодо строків оплати наданих послуг, визначених у Порядку №641, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. Додатково стягується штраф у розмірі 7% від зазначеної вартості послуг за прострочення понад 30 днів.
У пункті 6.1 договору вказано, що під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони керуються чинним законодавством України, зокрема, Законом України "Про ринок електричної енергії".
Цей Договір набирає чинності з 01.07.2019 та діє до 31.12.2022 (п. 7.1 договору в редакції Додаткової угоди №5 від 28.12.2021).
Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача про прострочення відповідачем своїх зобов'язань з оплати наданих згідно з договором у квітні 2024 року та травні 2024 послуг, у зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" 3% річних у розмірі 31 720,37 грн та інфляційних втрат у розмірі 152 420,96 грн, нарахованих за період з 04.06.2024 по 19.06.2024 та з 03.07.2024 по 31.07.2024.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175, 306, 307 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509, 901, 908, 909 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, врегулювання відносини, пов'язаних з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України "Про ринок електричної енергії".
Пунктом 55 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (відповідач) є оператором системи передачі (надалі - ОСП).
Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) оператор системи передачі виконує покладені на нього спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
Оператор системи передачі відповідно до цього Закону виконує функції, пов'язані з покладенням на нього спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільного інтересу із збільшення частки виробництва енергії з альтернативних джерел, підвищення ефективності комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, інших спеціальних обов'язків (частина 8 статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії").
За приписами частини 1, 2 статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
До спеціальних обов'язків, що покладаються на учасників ринку електричної енергії відповідно до цього Закону для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, належить, зокрема забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
Спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії покладаються, зокрема, на постачальників універсальних послуг, оператора системи передачі, на строк дії підтримки виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії, які за результатами аукціону набули право на підтримку.
Згідно з абз. 3 частини 6 статті 63 Закону України "Про ринок електричної енергії" вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії визначається у відповідні розрахункові періоди як різниця між вартістю електричної енергії, купленої ним за "зеленим" тарифом, та її вартістю, розрахованою за цінами ринку "на добу наперед". Розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії здійснюється постачальником універсальних послуг відповідно до порядку купівлі електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, з урахуванням доходу постачальника універсальних послуг від продажу гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії. Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії затверджується Регулятором (НКРЕКП).
Отже, згідно положень статей 33, 62, 63 Закону України "Про ринок електричної енергії" на Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго", яке є оператором системи передачі об'єднаної енергетичної системи України, та Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут", яке виконує функції постачальника універсальних послуг, Законом покладено спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, зокрема: спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Постановою НКРЕКП від 26.04.2019 за №641 (із змінами) затверджено Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел (Порядок №641), який поширюється на виробників електричної енергії за "зеленим" тарифом, кандидатів у такі виробники, переможців аукціону, гарантованого покупця, постачальників електричної енергії, що виконують функцію постачальника універсальних послуг (надалі - ПУП), оператора системи передачі (надалі - ОСП) та адміністратора комерційного обліку (пункт 1.2 глави 1 Порядку №641).
Відповідно до пункту 3.1 глави 3 Порядку №641 (в редакції, чинній у спірний період), на гарантованого покупця, ПУП та ОСП на строк, визначений законодавством, покладаються спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
Пунктом 3.2 глави 3 Порядку №641, для надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел гарантований покупець або ПУП укладають з ОСП договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел відповідно до типової форми, затвердженої постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641.
Як встановлено судом, між сторонами склались правовідносини, пов'язані із наданням послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, на підставі Договору.
Пунктом 2.1 договору визначено, що вартість та порядок оплати послуги визначаються відповідно до вимог Порядку №641 у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом постачальником послуг.
Із долучених до позовної заяви актів приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел вбачається, що Приватним акціонерним товариством "Харківенергозбут" було надано, Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" прийнято наступні послуги:
- за Актом від 30.04.2024 № 04/24 за період надання послуги квітень 2024 на суму - 11 547 042,31 грн без ПДВ, ПДВ 20 % - 2 309 408,46 грн, всього разом з ПДВ - 13 856 450,77 грн;
- за Актом від 31.05.2024 № 05/24 за період надання послуги травень 2024 на суму - 15 869 938,39 грн. без ПДВ, ПДВ 20 % - 3 173 987,68 грн, всього разом з ПДВ - 19 043 926,07 грн.
Вказані акти підписані представниками сторін, в тому числі шляхом накладення КЕП, а тому визнаються судом належними доказами надання позивачем відповідачу послуг за договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктами 13.2-13.4 Порядку № 641 (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) протягом перших семи робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, виробники електричної енергії за "зеленим" тарифом і кандидати у такі виробники, гарантованого покупця, постачальники електричної енергії, що виконують функцію постачальника універсальних послуг (далі - ПУП), направляють оператору системи передачі (далі - ОСП) акт приймання-передачі та відповідний розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП. ОСП, протягом трьох робочих днів з дати отримання повертає акт приймання-передачі ПУП, підписаний зі своєї сторони. Протягом двох робочих днів після отримання від ОСП акта приймання-передачі, підписаного з його сторони, ПУП надає Регулятору вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел для затвердження. Протягом трьох робочих днів з дати затвердження Регулятором вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої ПУП у розрахунковому місяці, ОСП здійснює 100% оплату ПУП вартості наданої послуги відповідно до акта приймання-передачі.
У разі надходження оновлених даних від учасників ринку після проведення розрахунків обсягів врегулювання сторони корегують акти приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. Після підписання ОСП акта корегування ПУП надає Регулятору корегований розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел та копію акта корегування для затвердження (пункт 13.5. Порядку №641).
Пунктом 1 частини 4 постанови НКРЕКП "Про особливості визначення обсягу та проведення розрахунків за вироблену електричну енергію генеруючими установками приватних домогосподарств під час дії в Україні воєнного стану" від 26.04.2022 №396 передбачено, що ОСП має здійснювати оплату ПУП вартості наданої послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (далі - Послуга), на період дії воєнного стану в Україні, а також протягом 60 днів після його припинення чи скасування, згідно з Порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженим постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, з урахуванням таких особливостей у кожному розрахунковому періоді (календарний місяць) перераховувати ПУП кошти в обсягах податкових зобов'язань відповідного ПУП у розмірі не менше 19,5% від вартості виробленої електричної енергії з альтернативних джерел енергії генеруючими установками приватного домогосподарства понад власне споживання (далі - сума податкових зобов'язань), яка розраховується як сума добутків обсягу купленої у споживача електричної енергії виробленої генеруючими установками приватного домогосподарства та відповідного "зеленого" тарифу.
Отже, ОСП - юридичною особою, відповідальною за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії, є ПАТ "НЕК "Укренерго".
Згідно з пунктом 13.5. Порядку №641 сторони корегують акти приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел після проведення розрахунків обсягів урегулювання у разі надходження оновлених даних від учасників ринку. Після підписання ОСП корегованого акта ПУП надає Регулятору кореговану вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел для затвердження.
Крім того, частиною сьомою статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат гарантованого покупця на виконання спеціальних обов'язків із купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом та за аукціонною ціною гарантований покупець надає ОСП послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Така послуга надається гарантованим покупцем протягом строку дії "зеленого" тарифу та строку дії підтримки виробників, які за результатами аукціону набули право на таку підтримку, відповідно до типового договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, форма якого затверджується Регулятором.
Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" оплачувались надані Приватним акціонерним товариством "Харківенергозбут" послуги у спірні періоди наступним чином:
- за період квітня 2024 розмір вартості послуги 11 547 042,31 грн без ПДВ, всього разом з ПДВ 20 % - 2 309 408,46 грн, затверджений постановою НКРЕКП від 28.05.2024 №1057, яку оприлюднено 29.05.2024 та яка набрала чинності 29.05.2024, граничний термін оплати 03.06.2024, відповідачем здійснено оплату не в повному обсязі згідно з платіжною інструкцією від 31.05.2024 № ПУП002913 на суму 6 928 225,39 грн та згідно з платіжною інструкцією від 20.06.2024 № ПУП003407 на суму 6 928 225,38 грн;
- за період травня 2024 розмір вартості послуги 15 869 938,39 грн без ПДВ, всього разом з ПДВ 20 % - 3 173 987,68 грн, затверджений постановою НКРЕКП від 26.06.2024 № 1210, яку оприлюднено 27.06.2024 та яка набрала чинності 27.06.2024, граничний термін оплати 02.07.2024, відповідачем здійснено оплату не в повному обсязі згідно з платіжною інструкцією від 28.06.2024 № ПУП003467 на суму 9 521 963,04 грн.
Таким чином, Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" частково та з простроченням було виконано свої грошові зобов'язання з оплати наданих у квітні-травні 2024 року Приватним акціонерним товариством "Харківенергозбут" послуг за договором.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено у абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Суд враховує, що сторони є суб'єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Близька за змістом правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17.
З огляду на викладене та з огляду на відсутність доказів належної сплати відповідачем вартості послуги зі збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, суд дійшов висновку, що Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" порушено договірне зобов'язання в цій частині, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Судом перевірено наданий Приватним акціонерним товариством "Харківенергозбут" розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та встановлено його вірність, у зв'язку з чим є правомірним нарахування Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" 152 420,96 грн інфляційних втрат та 31 720,37 грн трьох відсотків річних.
За таких обставин позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" підлягають задоволенню повністю, а з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" підлягають стягненню 3% річних у розмірі 31 720,37 грн та інфляційні втрати у розмірі 152 420,96 грн.
Водночас, відповідач вважає, що затримка здійснення ним оплат згідно з договором виникла не з його вини. Такі твердження відповідача суд визнає помилковими, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Регулятор, НКРЕКП) «Регулятор, є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України».
Згідно з п. 13 ч.1 ст. 17 вищевказаного Закону до функцій Регулятора належить зокрема встановлення державних регульованих цін і тарифів на товари (послуги) суб'єктів природних монополій та інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом, та змінює їх за результатами перевірки або моніторингу.
Частиною 12 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» «Рішення (заходи) суб'єктів владних повноважень, прийняті на виконання норм цього Закону, мають прийматися на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, відповідати меті, з якою повноваження надані, бути обґрунтованими, відповідати принципам неупередженості, добросовісності, розсудливості, пропорційності, прозорості, недискримінації та своєчасності».
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» «Рішення Регулятора можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Отже, відповідач вважає, що розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел перевищує встановлені Регулятором у структурі тарифу відповідача витрати на виконання вищевказаних спеціальних обов'язків, натомість не скористався своїм правом на оскарження таких рішень НКРЕКП.
Також суд зазначає, що Постанова НКРЕКП від 09.12.2023 № 2322, на яку посилається відповідач, установлює НЕК «Укренерго» 1) тарифи на послуги з передачі електричної енергії на рівні: для користувачів системи (крім підприємств «зеленої» електрометалургії) - 528,57 грн/МВттод (без урахування податку на додану вартість); для підприємств «зеленої» електрометалургії - 364,70 грн/МВттод (без урахування податку на додану вартість); 2) структуру тарифів на послуги з передачі електричної енергії згідно з додатком.
При цьому зазначена постанова не містить настанов щодо звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань за неналежне виконання умов договорів.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, ідентифікаційний код 00100227) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (61057, м. Харків, вул. Гоголя, буд. 10, ідентифікаційний код 42206328) інфляційну складову боргу у розмірі 152 420 (сто п'ятдесят дві тисячі чотириста двадцять) грн 96 коп., 3% річних у розмірі 31 720 (тридцять одна тисяча сімсот двадцять) грн 37 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 16.12.2024
Суддя І.О. Андреїшина