Справа №461/6666/24
10 грудня 2024 року Галицький районний суд м. Львова
в складі: головуючої судді Волоско І.Р.
секретар судового засідання Старовецька С.І.
за участю: позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Лещик Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Держави Україна в особі Львівської обласної прокуратури (пр. Шевченка, 17/19, м. Львів, 79000, ЄДРПОУ 02910031), третя особа Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ: 37567646) про відшкодування шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Львівської обласної прокуратури, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
В обгрунтування заявленого позову покликається на те, що на розгляді Буського районного суду Львівської області перебували кримінальні провадження № 4201614000000143 від 08.08.2016 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України та № 12016140000000638 від 08.08.2016 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 191 КК України. Ухвалою Буського районного суду Львівської області від 28.09.2017 року, вказані кримінальні провадження об'єднані в одне кримінальне провадження з присвоєнням єдиного унікального номера справи №440/1432/17. Вироком Буського районного суду Львівської області від 08.09.2020 р. ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явлених обвинуваченнях за ч. З ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано на підставі п. З ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю в діянні обвинуваченого складів кримінальних правопорушень. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15.09.2021 року вирок Буського районного суду Львівської області від 08 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора Замараєва P.М. без задоволення. Постановою Верховного Суду від 16.02.2022 року ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_1 залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора Замараєва P.М. без задоволення. Позивач зазначає, що за час незаконного перебування під слідством та судом, він зазнав істотної моральної шкоди у вигляді психічних страждань; у нього різко ускладнилися стосунки в сім'ї, погіршились відносини з близькими, родичами, друзями, колегами по роботі. З їх боку відчувалася відстороненість, підозрілість, в результаті чого з деякими з них повністю припинилося будь-яке спілкування; також це негативно вплинуло на його ділову репутацію. Позивач вказує, що протягом перебування під слідством та судом він був обмежений у реалізації своїх законних прав на працю, а саме у можливості працевлаштуватися на роботу за своєю спеціальністю, оскільки під час працевлаштування був змушений повідомляти потенційного роботодавця про наявність кримінальної справи, наслідком чого завжди була відмова у працевлаштуванні та працевлаштуватись йому так і не вийшло. Відсутність постійної роботи та відповідно стабільного заробітку призвело до суттєвого погіршення матеріального стану. Неспроможність задовольнити свої нагальні життєві потреби завдали йому додаткових глибоких моральних страждань. Крім того, у позивача істотно погіршився стан здоров'я, що призвело до того, що він став особою з інвалідністю 2 групи та вимушений був періодично знаходитись на лікуванні.
У зв'язку з цим просить позов задоволити та стягнути завдану йому моральну шкоду, яку оцінює у розмірі 1 500 000 (один мільйон п'ятсот тисяч) гривень, витрати, які були понесені на оплату юридичної допомоги у сумі 500 000 тис. грн., а також судові витрати.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили такі задовольнити.
Представник відповідача Львівської обласної прокуратури Лещик Н.В. в судовому просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві. Зокрема, вказує на те, що у позовній заяві лише наведено загальновживані вислови про те, що позивач ОСОБА_1 зазнав істотної моральної шкоди у вигляді психологічних страждань. Разом із цим, звертає увагу на те, що виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш, ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави. Відтак, представник відповідача вважає, що розмір відшкодування, наведений у позовній заяві, є необгрунтованим і безпідставним.
Представник третьої особи Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, надіслав до суду пояснення, згідно якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує на те, що позивачем безпідставно визначено спосіб відновлення порушеного, на його думку, права через стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державної казначейської служби України 1 500 000,00 грн моральної шкоди, 500 000 грн витрат у зв'язку із наданням юридичної допомоги та 40000,00 грн витрат на правову допомогу, оскільки такий є необґрунтованим і не відповідає встановленому законом способу захисту.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.
Суд, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно перевіривши матеріали справи, оцінивши надані, представлені та добуті докази, які були дослідженими в судовому засіданні, приходить до наступного висновку
Судом встановлено, що 08.06.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 12016140000000638 за фактом розтрати чужого майна, шляхом зловживання службовим становищем працівниками ДП «Буське лісове господарство» з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 191 КК України, а також за № 42016140000000143 - за фактом зловживання службовим становищем службовими особами ДП «Буське лісове господарство», які безоплатно відчужили в інтересах третіх осіб лісопродукцію, загальною вартістю 1 733 839 грн., чим спричинили тяжкі наслідки, за ч. 2 ст. 364 КК України.
19.07.2017 внесені відомості до ЄРДР за № 42017140000000250 за фактом складення завідомо неправдивого документу та приховування даних фактів самовільних рубок дерев посадовими особами ДП «Буське лісове господарство» з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 366 КК України.
21.07.2017 слідчим Пшеничкою A.M. за погодженням із прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури слідчого управління прокуратури Львівської області Нанівським В.І., повідомлено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України.
23.08.2017 слідчим Пшеничкою A.M. складено обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні № 42016140000000143, який затверджено прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури слідчого управління прокуратури Львівської області Бойком П.М., та відповідно до вимог ст. 291 КПК України скеровано до Буського районного суду Львівської області для розгляду по суті.
Також, 06.09.2017 слідчим Пшеничкою A.M. складено обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні № 12016140000000638, який затверджено прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури слідчого управління прокуратури Львівської області Бойком П.М., та відповідно до вимог ст. 291 КПК України скеровано до Буського районного суду Львівської області для розгляду по суті.
Кримінальні провадження № 4201614000000143 від 08.08.2016 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України та № 12016140000000638 від 08.08.2016 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 191 КК України, перебували на розгляді Буського районного суду Львівської області.
Ухвалою Буського районного суду Львівської області від 28.09.2017 року, вказані кримінальні провадження об'єднані в одне кримінальне провадження з присвоєнням єдиного унікального номера справи №440/1432/17.
Вироком Буського районного суду Львівської області від 08.09.2020 р. ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явлених обвинуваченнях за ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано на підставі п. З ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю в діянні обвинуваченого складів кримінальних правопорушень.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15.09.2021 року вирок Буського районного суду Львівської області від 08 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора Замараєва P.М. без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 16.02.2022 року ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_1 залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора Замараєва P.М. без задоволення.
Позивач зазначає, що за час незаконного перебування під слідством та судом, він зазнав істотної моральної шкоди у вигляді психічних страждань; у нього різко ускладнилися стосунки в сім'ї, погіршились відносини з близькими, родичами, друзями, колегами по роботі. З їх боку відчувалася відстороненість, підозрілість, в результаті чого з деякими з них повністю припинилося будь-яке спілкування; також це негативно вплинуло на його ділову репутацію. Позивач вказує, що протягом перебування під слідством та судом він був обмежений у реалізації своїх законних прав на працю, а саме у можливості працевлаштуватися на роботу за своєю спеціальністю, оскільки під час працевлаштування був змушений повідомляти потенційного роботодавця про наявність кримінальної справи, наслідком чого завжди була відмова у працевлаштуванні та працевлаштуватись йому так і не вийшло. Відсутність постійної роботи та відповідно стабільного заробітку призвело до суттєвого погіршення матеріального стану. Неспроможність задовольнити свої нагальні життєві потреби завдали йому додаткових глибоких моральних страждань. Крім того, у позивача істотно погіршився стан здоров'я, що призвело до того, що він став особою з інвалідністю 2 групи та вимушений був періодично знаходитись на лікуванні.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі ст.2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.
Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Згідно з п.9 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ч.1 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі - Закон), підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У цих випадках завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Статтями 2, 4 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Тобто, вказаний закон пов'язує виникнення права на відшкодування шкоди з наявністю підстав виникнення шкоди та умовами виникнення права на її відшкодування.
Відповідно до ч.5 ст.3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) моральна шкода.
Статтею 4 Закону передбачено, що відшкодування такої шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету, що не суперечить приписам ст. 1167 та ст. 1172 ЦК України.
Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.
Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
В пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
Як зазначено в п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ст.23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з ч.2,3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
В даній категорії справ не є обов'язковими умови, за яких саме обставин, чи якими саме діями (бездіяльністю) органу досудового розслідування та прокуратури заподіяна позивачу моральна шкода, а також вина органу досудового розслідування та прокуратури, оскільки в даному випадку моральна шкода відшкодовується за сам факт незаконного перебування громадянина під слідством.
Згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 р. (справа №686/23731/15-ц), законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
У правовій позиції, висвітленій в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 161/13343/18, провадження № 61-13483св19, зазначено, що викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування».
Аналогічна правова позиція зазначена в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №495/6187/16 (провадження: 61-8385ск20) від 22.07.2020 року.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди в конкретній справі, відповідно до положень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд повинен врахувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі, стан здоров'я потерпілих, тяжкість вимушених змін у їхніх життєвих стосунках тощо.
Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
При цьому, згідно методичних рекомендацій «Про відшкодування моральної шкоди», наданих Міністерством юстиції України листом від 13.05.2004 року за №35-13/797, моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат і такий розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
При цьому, Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ. 12 липня 2007 року).
Згідно п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Такий самий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), згідно якого розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
Законодавством визначено мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.
Із заявлених позовних вимог вбачається, що позивач ОСОБА_1 просить стягнути грошові кошти за завдану йому моральну шкоду у розмірі 1 500 000 (один мільйон п'ятсот тисяч) гривень.
Суд встановив, що строк перебування позивача під слідством та судом, з моменту повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (21.07.2017 року) до набрання вироком законної сили (15.09.2021 року) становить 49 місяців та 25 днів.
Таким чином, суд вважає, що у даному випадку наявні всі правові підстави для відшкодування моральної шкоди, яка, відповідно до судової практики, була беззаперечно завдана позивачу, оскільки сам факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності або знаходження під судом та слідством свідчить про наявність у такої особи фізичних та душевних страждань, і, як наслідок, спричиняє моральну шкоду.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачу, суд враховує вимоги розумності та справедливості, а також ступінь доведеності та обґрунтованості позивачем розміру завданої шкоди, яку він зазнав.
На думку суду, розмір відшкодування, наведений у позовній заяві, який позивачем заявлено в сумі 1 500 000 гривень, є необгрунтованим і безпідставним, зокрема, з розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, як цього вимагає Закон.
Так, за час перебування під слідством та судом з 21.07.2017 року по 15.09.2021 року, що в загальному становить 49 місяців та 25 днів, виходячи з мінімального розміру заробітної плати, мінімальний розмір відшкодування повинен становити:
за 49 місяців - 392 000 грн 00 копійок, де 8000 грн. - мінімальна заробітна плата станом на час пред'явлення позову (в межах заявлених позовних вимог) х 49 - кількість місяців перебування під слідством та судом;
а також відшкодуванню підлягає моральна шкода ще за:
10 днів перебування під слідством понад 49 місяців (з 21.07.2017 р. по 31.07.2017 p.), що становить 2 580 грн. 64 коп. (10 днів х 8000 грн. / 31 день);
15 днів перебування під слідством понад 49 місяців (з 01.09.2021 р. по 15.09.2021 p.), що становить 4000 грн. (15 днів х 8000 грн. / 30 днів).
Тобто, мінімальний розмір моральної шкоди у даній справі, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, повинен становити не менше 398 580, 64 гривень.
Як зазначалось раніше, визначений законом розмір моральної шкоди, який має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом, є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
Тобто, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 зазнав значних психологічниї хвилювань від утвердження правоохоронними органами в очах оточуючих абсолютної недовіри до його слів та дій. Намагання органів досудового розслідування будь-якими засобами визнати його винуватим значно впливало на його нервову систему та стан здоровя в цілому, що призвело до невиправних наслідків - отримання інвалідності 2-ї групи, що підтверджується приєднаними до справи медичними документами.
За час незаконного перебування під слідством та судом, він зазнав істотної моральної шкоди у вигляді психічних страждань; у нього різко ускладнилися стосунки в сім'ї, погіршились відносини з близькими, родичами, друзями, колегами по роботі. З їх боку відчувалася відстороненість, підозрілість, в результаті чого з деякими з них повністю припинилося будь-яке спілкування; також це негативно вплинуло на його ділову репутацію.
Протягом перебування під слідством та судом позивач був обмежений у реалізації своїх законних прав на працю, а саме у можливості працевлаштуватися на роботу за своєю спеціальністю, оскільки під час працевлаштування був змушений повідомляти потенційного роботодавця про наявність кримінальної справи, наслідком чого завжди була відмова у працевлаштуванні та працевлаштуватись йому так і не вийшло.
Відсутність постійної роботи та відповідно стабільного заробітку призвело до суттєвого погіршення матеріального стану позивача. Неспроможність задовольнити свої нагальні життєві потреби завдали йому додаткових глибоких моральних страждань.
Таким чином, суд встановив, що за час незаконного перебування під слідством та судом позивач зазнав істотної моральної шкоди, оскільки від триваючих психічних хвилювань і переживань позивач не здатний був займатись будь-якими звичними для життя справами.
Суд вважає, що незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури були порушені конституційні права ОСОБА_1 , що завдало йому моральних страждань та призвело до погіршення психологічного стану.
Позивач дійсно зазнав істотної моральної шкоди у вигляді психічних страждань, перебування у стані безперервного нервового стресу внаслідок перебування у стані невизначеності, що підсилювався розумінням своєї невинуватості через надуманість обвинувачення.
Від триваючих психічних хвилювань і переживань ОСОБА_1 не здатний був займатись будь-якими звичними для життя справами, нормально спілкуватись з рідними, друзями, колегами та іншими людьми, під час спілкування з якими він почував себе невпевненим.
Разом із цим, позивач не обґрунтував та не надав належних доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань саме на суму 1 500 000 гривень та з чого він при цьому виходить.
В матеріалах справи відсутні докази того, що завдані позивачу душевні та психічні страждання свідчать про такі погіршення стану її здоров'я, порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують більших матеріальних затрат, ніж встановлені законом.
Суд враховує конкретні обставини справи, характер та об'єм заподіяних позивачу моральних страждань, ступінь їх доведеності, а тому, з'ясувавши усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, яку він зазнав у зв'язку з незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, вважає за необхідне стягнути на користь позивача 700 000 грн. моральної шкоди.
Суд вважає, що такий розмір буде відповідати вимогам розумності та справедливості та є адекватним нанесеній моральній шкоді.
При цьому, суд враховує, що відповідачем у даній категорії справ є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади.
У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16).
Так, відповідно до ст. 2 ЦК України учасником спірних правовідносин, зокрема, є Держава Україна.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі.
Отже, на відшкодування шкоди повинні спрямовуватися кошти державного бюджету.
Відповідно до ч.1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, оскільки відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, то кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
Окрім цього, позивач просить стягнути витрати, які були понесені на оплату юридичної допомоги у сумі 500 000 тис. грн у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином, а також суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Таким чином, Законом чітко визначено лише право позивача на відшкодування сум, сплачених у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги, а також судових витрати та інших витрат.
Частинами 1, 5 та 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з наданням ОСОБА_1 правової допомоги під час кримінального провадження, входить до предмета доказування у цій справі.
На позивача у справі покладається обов'язок довести належними і достатніми доказами суму понесених витрат у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги під час слідства та суду, в свою чергу, на відповідача, вразі незгоди з їх розміром чи реальністю понесення, покладається обов'язок спростувати їх понесення позивачем.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що визначена позивачем сума в 500 000,00 грн витрат у зв'язку із наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні жодним чином не підтверджена.
До справи не долучено доказів, які б у відповідності до вимог п.4 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» надавали підстави для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу під час кримінального провадження, а відтак дана вимога не підлягає до задоволення.
Суд звертає увагу, що з урахуванням положень згаданого Закону, шкода, пов'язана з наданням правової допомоги під час кримінального провадження та яка підлягає відшкодуванню за рахунок державного бюджету, має носити реальний, очевидний характер, а розмір такої шкоди повинен бути підтверджений належними та безспірними доказами.
Зазначене свідчить про недоведеність вимог позову щодо відшкодування витрат в сумі 500 000 грн у вигляді витрат на юридичну допомогу, понесених під час кримінального провадження.
Щодо витрат на правову допомогу у даній справі, яку просить стягнути позивач у розмірі 40 000 гривень, то суд вважає, що визначена сума гонорару є недостатньо необґрунтованою, такою, що не відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом, наданих адвокатом послуг, з огляду на наступне.
В частині 4 ст. 137 ЦПК України зазначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом; вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зокрема, частина 5 ст. 137 ЦПК України, вказує на те, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Верховний Суд в своїй постанові у справі №911/739/15 від 13.02.2019 зазначає, що у разі наявності заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами.
Верховний Суд у справі №201/14495/16-ц від 30.09.2020 приходить до висновку: «Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд мас виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 в справі № 362/3912/18.
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога адвоката полягала у складанні позовної заяви та відвідуванні судових засідань.
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що позивач отримав адвокатські послуги, суд вважає за необхідне стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з цим, з огляду на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно них існує судова практика, складнощів щодо процесу доказування чи витребування доказів не виникало, суд вважає, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним, а тому, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
З огляду на обсяг наданих адвокатом послуг, суд приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача, слід зменшити з 40 000 грн до 15 000 грн, що буде співмірним зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, а також відповідатиме критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Щодо судового збору, то, відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, такі витрати слід віднести за рахунок держави.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 18, 13, 76, 77, 259, 263,265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, ст.ст. 2, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, 303, 307, 369 КПК України, ст.ст. 19, 56, 124-1, 129 Конституції України, суд,-
позов задоволити частково.
Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 700 000 (сімсот тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень витрат на правову допомогу.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 16.12.2024.
Суддя І.Р.Волоско