Справа № 438/1047/24
Провадження № 3/438/538/2024
іменем України
17 грудня 2024 року суддя Бориславського міського суду Львівської області Слиш А.Т., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності, які надійшли з відділення поліції №1 Дрогобицького районного відділу поліції ГУНП у Львівській області
стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,
за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
за участю представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Романського С.І.,
08 червня 2024 року о 23 год. 11 хв. у м. Бориславі по вул. С. Бандери,30 ОСОБА_1 керував автомобілем «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_2 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у встановленому порядку, з використанням технічного засобу «Drager Alcotest 6820», тест №3955, результат огляду становить 2,02 ‰ проміле, чим порушив п.2.9а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, про що складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №823347 від 08 червня 2024 року.
У судове засіданні особа, що притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , будучи повідомленим про день, час та місце розгляду справи, згідно положень ст.ст. 268, 277-2 КУпАП, не з'явився, про причини неявки не повідомив.
Відповідно до положень ст.268 КУпАП визначний вичерпний перелік справ про адміністративні правопорушення, під час розгляду яких участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, є обов'язковою, а справа про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП до таких не відноситься, тому суд вважає можливим проводити розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 . Його право при цьому не порушується, в тому числі і на захист, оскільки будучи повідомленим про розгляд справи він не з'явився.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалого судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі. Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень п.1 ст. 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку. При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Слід зазначити, що Європейський суд у своїх рішеннях наголошує на тому, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Кожна з сторін, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі.
Аналіз наведених норм дає суду підстави дійти висновку, що наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, і не може автоматично вважатись порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому суд, враховуючи думку представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Романського С.І. про можливість розгляду справи за відсутності особи, вважає можливим розгляд справи проводити у відсутність правопорушника.
У судовому засіданні представник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвокат Романський С.І. вказав, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад та подія адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та просив закрити провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутності в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Зазначив, що ОСОБА_1 не керував автомобілем марки «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_2 в стані алкогольного сп'яніння, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази. У долученому до протоколу диску з відеозаписом (8 відеофайлів) не зафіксовано керування ОСОБА_1 ТЗ, не зафіксоване повне проведення його огляду на стан алкогольного сп'яніння, ознайомлення особи з його результатами, згоди чи незгоди з його результатами, а також не зафіксовано складення працівниками поліції за участі ОСОБА_1 акту огляду, протоколу. Поліцейськими, всупереч положеннями ст.266 КУпАП, не доставив ОСОБА_1 для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я (на чому наполягав ОСОБА_1 ) було порушено процедуру
Заслухавши пояснення представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Романського С.І., вивчивши представлені адміністративні матеріали, вважаю, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, доведена зібраними доказами, враховуючи наступне.
Відповідно до ст.278 Кодексу України про адміністративні правопорушення, під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя повинен перевірити чи правильно складений протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Доказами в справі про адміністративне правопорушення згідно ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Оцінка доказів відповідно до ст.252 КУпАП відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Частиною 1 ст.130 КУпАП встановлено відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до вимог п. 2.9 «а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
В судовому засіданні встановлено, що водій ОСОБА_1 08 червня 2024 року о 23 год. 11 хв. у м. Бориславі по вул. С. Бандери,30 керував автомобілем «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_2 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у встановленому порядку, з використанням технічного засобу «Drager Alcotest 6820», тест №3955, результат огляду становить 2,02 ‰ проміле.
Незважаючи на невизнання водієм ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, вчиненому при вище викладених обставинах повністю доведена дослідженими в судовому засіданні доказами у справі, що ретельно перевірені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності кожен окремо та взаємозв'язку для ухвалення даного рішення, а саме:
протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №823347 від 08 червня 2024 року, з якого вбачається, що 08 червня 2024 року о 23 год. 11 хв. у м. Бориславі по вул. С. Бандери,30 ОСОБА_1 керував автомобілем «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_2 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у встановленому порядку, з використанням технічного засобу «Drager Alcotest 6820», тест №3955, результат огляду становить 2,02 ‰ проміле, чим порушив п.2.9а Правил дорожнього руху України.
Вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення складений повноважною особою і повністю відповідає вимогам ст. 256 КУпАП. Як вбачається із вищезазначеного протоколу, ОСОБА_1 підписав складений протокол, відмовивсь надати пояснення;
вина правопорушника підтверджується також результатом огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, з якого вбачається, що огляд водія на стан алкогольного сп'яніння проводився за допомогою технічного засобу «Драгер» встановлено результат: 2,02 ‰ проміле вмісту етилового спирту у видихуваному повітрі;
з результатами огляду на стан сп'яніння 2,02 ‰ проміле правопорушник ОСОБА_1 на момент складення протоколу був згідний, що підтверджується актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів з ознаками сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, нестійка хода, поставивши свій підпис на вищезгаданому акті.
Із оглянутого у судовому засіданні відео на СД-диску, долученого до матеріалів справи, зокрема відеореєстратора службового автомобіля зафіксовано рух автомобіля «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_2 . Із відеозапису з камери нагрудного відеореєстратора працівників патрульної поліції, вбачається, що правопорушник ОСОБА_1 , перебуваючи за кермом автомобіля «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_2 не заперечував факту керування транспортним засобом. На запитання інспектора чому не зупинився на вимогу працівників поліції, повідомив що не зауважив вимогу про зупинку, на вимога інспектора назвав своє прізвище, ім'я, по-батькові та дату народження. У подальшому на пропозицію працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу спершу погодився, після чого намагаючись домовитись із працівниками поліції уникнути відповідальності, висловив побажання пройти відповідний огляд у медичному закладі. Врешті-решт, погодився пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці затримки транспортного засобу. Інспектором було оголошено ознаки алкогольного сп'яніння, після ОСОБА_1 з другої спроби пройшов тест на стан алкогольного сп'яніння. Результат огляду становив 2,02 ‰ проміле, з чим погодився ОСОБА_1 , підписавши як результати тестування на алкоголь так і акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів з ознаками сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, нестійка хода
Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, зібрані у порядку, встановленому КУпАП. Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають. Матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_1 зі сторони працівників поліції було необ'єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) ОСОБА_1 , а також захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвокат Романський С.І. на час розгляду суду не надали.
За таких обставин направлені до суду матеріали та їх аргументація, на думку суду, не являються сумнівними, узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Невизнання своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП ОСОБА_1 , суд оцінює критично, як спробу ухилитись від притягнення особи до адміністративної відповідальності, сприймаються судом як лінія захисту з метою ухилитись від адміністративної відповідальності.
Щодо заявленого захисником клопотання щодо недопустимості копії відеозапису як доказу у справі, посилаючись на те, що дана копія не є первинним носієм інформації, не є безперервними і не відображають відомостей про вчинення правопорушення та прецедентну практику щодо недопустимості копії відеозапису як допустимого доказу у справі, слід зазначити наступне.
Діючими нормами КУпАП не обумовлено підстав для визнання доказів недопустимим.
Разом з тим, стандарти, які встановлює Конвенція про захист прав і основних свобод людини для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, ст.94 КПК України, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив рішення (вирок, постанову, ухвалу).
Питання про визнання доказів недопустимими вирішується судом під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення (ч.1 ст.89 КПК України) у кожному конкретному випадку залежно від характеру і наслідків порушень критеріїв допустимості. При цьому оцінка доказів передбачає їх відповідний аналіз у всій сукупності та взаємозв'язку (ст. 94 КПК України).
Висловлюючи свою позицію щодо недопустимості як доказу вище вказаної копії відеозапису захисник посилався на позицію Верховного суду стосовно недопустимості як доказу запису, що наданий не на первинному носії, при цьому не виказував сумнівів у дійсності запису та його відповідності оригіналу, можливого спотворення чи будь-якого іншого втручання у здійснений запис.
Проте, зміст відеозаписів узгоджується з іншими доказами у справі.
Звертаю увагу на те, що ВС зауважив, що при визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу.
Нормативно-правовим актом, що регулює порядок застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів є Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, що затверджена наказом МВС України 18.12.2018№ 1026та зареєстрована Мінюстом 11.01.2019 р. За № 28/32999.
Відповідно п. 1 ч. 2 Розділу І Інструкції, застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Відповідно до пунктів 6-9 розділу вище вказаної Інструкції, дозвіл на копіювання та видачу відеозаписів надається відповідальній особі виключно за рішенням керівника цього органу, підрозділу поліції.
Відеозаписи працівникам органу, підрозділу поліції видаються в тому вигляді, в якому вони були збережені на док-станції, без коригування. Перегляд, аналіз відеозапису здійснюється працівником поліції, якому він виданий у встановленому цією Інструкцією порядку для виконання, покладених на нього завдань в межах його повноважень.
Тобто передбачена відповідна процедура перенесення інформації з програмно-апаратного комплексу, призначеного для зберігання цифрової відеоінформації.
Будь-яких порушень правил застосування поліцейськими технічних приладів, що мають функцію відеозапису, не встановлено.
За наведеного, з урахуванням положень ст.252 КУпАП, суд не вбачає підстав, з яких даний доказ має ознаки недопустимого.
Наведені докази (протокол про адміністративне правопорушення та відеозапис подій) не містять розбіжностей, а інші матеріали справи в їх сукупності підтверджують фактичні обставини справи.
Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 256 КУпАП, при складанні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права та обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП. Відповідно до п. 2 розділу II Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» (далі за змістом - Інструкція 2), особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання, які долучаються до протоколу. ОСОБА_1 таким правом скористався, підписавши протокол, відмовившись надати пояснення.
Щодо посилань захисника на висновки суду, викладені у рішенні Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 липня 2024 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУНП у Львівській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення (справа №149/1953/24) за правилами КАС України та стосувалася оскарження дій інспектора патрульної поліції щодо винесення постанови про адміністративне правопорушення та накладення на особу адміністративного стягнення за порушення ч. 1 ст. 126 КУпАП. У справі ж, яка розглядається, предметом розгляду є вчинення особою правопорушення, передбаченого положеннями ч. 1 ст. 130 КУпАП, а не правомірність дій поліцейського з винесення постанови про адміністративне правопорушення та накладення на особу адміністративного стягнення за порушення ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Таким чином, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи, суд вважає доведеним факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Враховуючи характер вчиненого правопорушення, ступінь його вини та особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, а також наслідки вчиненого ним правопорушення, ставлення його до скоєного, вважаю за необхідне застосувати відносно нього адміністративне стягнення у виді накладання адміністративного штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
У п. 52 рішення ЄСПЛ від 05.02.2008 року «Романаускас проти Литви» Судом констатовано, що національний суд повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим.
Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення, суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь вини, обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
Судом не встановлені обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника.
Крім того, відповідно до положень ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється Законом України «Про судовий збір». Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 гривень 60 копійок.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 34, 40-1, 130, 251, 252, 256, 266, 283-285 КУпАП, суд
визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та застосувати до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 605 гривень 60 копійок.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Роз'яснити особі, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, що у разі несплати штрафу в установлений ст.307 КУпАП строк, постанова буде надіслана для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем його проживання. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення відповідно до вимог ст.308 КУпАП з порушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП; витрати на облік зазначених правопорушень.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 КУпАП.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду через Бориславський міський суд Львівської області.
Суддя: Андрій СЛИШ