Справа № 194/642/23
Номер провадження 1-кп/194/74/24
17 грудня 2024 року Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду міста Тернівка Дніпропетровської області клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.04.2023 року за №12023041400000121 відносно ОСОБА_4 щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
В провадженні Тернівського міського суду Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження №12023041400000121 від 03.04.2023 року відносно ОСОБА_4 щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Своє клопотання мотивує тим, що 13.11.2024 року Тернівським міським судом Дніпропетровської області винесено ухвалу про розшук обвинуваченого ОСОБА_4 , на даний час його місцезнаходження не відоме. ОСОБА_4 обвинувачується у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності переховується від суду. Тому, наявний ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховування від суду. У зв'язку з чим, просить обрати обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з моменту його затримання з визначенням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів працездатних осіб.
Прокурор в судовому засіданні подане клопотання підтримує та просив задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився.
Суд, заслухавши думку прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 2 ст. 194 КПК України, слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідків; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 188 КПК України, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися з клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке, серед іншого, може бути подане одночасно з поданням клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміни іншого запобіжного заходу на тримання під вартою.
Відповідно до ст.189 КПК України, слідчий суддя має право відмовити у задоволенні клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного з метою його приводу.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Відповідно до рішення ЄСПЛ за скаргою № 25629/94 від «27» листопада 1997 року по справі «К.Ф. проти Німеччини», п. 57, обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин.
Водночас, за змістом ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
В той же час, згідно ч. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Суд зауважує, що станом на час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 набрав чинності закон про кримінальну відповідальність, що скасував кримінальну протиправність діяння у виді крадіжки чужого майна на суму меншу ніж два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, встановленого на 1 січня звітнього року.
Так, 09.08.2024 року набрав чинності Закон України від 18 липня 2024 року № 3886-IX, яким статтю 51 КУпАП було викладено у новій редакції та визначено, що дрібне викрадення чужого майна має місце тоді, коли вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України податкова соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.
З 01.01.2024 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2024 в сумі 3028 грн. Отже, податкова соціальна пільга у 2024 році складала 1514 грн. (3028 грн. х 50%).
Тобто, два неоподатковуваних мінімуму доходів громадян за цей період складають суму в розмірі: 1342 х 2 = 3028 грн.
Відтак, внесені законодавцем зміни про кримінальну відповідальність призвели до часткової декриміналізації діяння, і дія Закону має зворотну дію у часі, тому скасовує кримінальну відповідальність у разі заподіяння злочином меншої шкоди, ніж встановлено нормою закону.
Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 479-2 КПК України суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує. За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що обвинуваченим вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд ухвалює виправдувальний вирок.
Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та з обвинувального акту, вбачається, що останнім 25.02.2023 року таємно було викрадено майно на загальну суму 1002 грн.
Крім того, при розгляді клопотання встановлено, що наведені у клопотанні ризики, не містять переконливого обґрунтування, того, що тільки запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який є винятковим, зможе забезпечити належне виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Враховуючи вищевикладене, суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні вищевказаного діяння, яке на даний час, з огляду на прийняття Закону України від 18 липня 2024 року № 3886-IX, не є кримінально-караним, не підлягає задоволенню, у зв'язку з декриміналізацією інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Керуючись ст. ст. 187, 189 КПК України, суддя, -
В задоволенні клопотання прокурора Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3 , про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1