Справа № 202/10553/24
Провадження № 2/202/4682/2024
17 грудня 2024 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська
у складі судді Мариніна О.В.
за участі секретаря судового засідання Жупій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 202/10553/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права власності, -
Позивачка через свого представника звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивували тим, що 02.08.1989 року, за договором купівлі-продажу нею придбано житловий будинок з відповідними господарськими спорудами в АДРЕСА_1 житловою площею 81.8 кв.м. 05.08.1989 року цей договір посвідчено, державним нотаріусом Ясинуватської державної нотаріальної контори Еніною Л.М., який був також зареєстрований у бюро технічної інвентаризації. 05.12.2023 року, Позивачка звернулася до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ з заявою про реєстрацію прав власності на будинок, однак 30.01.2024 року отримала рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 71346219 у зв'язку з відсутністю інформації про проведення реєстрації у Державному реєстрі прав, або інших електронних реєстрах або на паперових носіях. У зв'язку з пошкодженням житла через ведення бойових дій на території Донецької області, у Позивачки є необхідність подати заяву на отримання компенсації до Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за пошкоджені об'єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2023 р. № 381 «Про затвердження Порядку надання компенсації для відновлення окремих категорій об'єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, з використанням електронної публічної послуги “єВідновлення». Однак, здійснити реєстрацію права власності на вказаний будинок Позивачка, з причин викладених в Рішенні про відмову в проведенні реєстраційних дій не може, у зв'язку з чим посилаючись на ст.392 ЦК України, просить визнати за нею право власності.
Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, відзив на позов не подав.
Повідомлена про час та місце судового розгляду позивачка у судове засідання не з'явилася, її представником подано заяву про розгляд справи без їх участі.
Представник відповідача - Авдіївської міської ВЦА Покровського району Донецької області про час та місце судового розгляду повідомлений судовою повісткою, яка доставлена до його кабінету у системі «Електронний суд», надав заяву про розгляд справи без його участі. Проти задоволення позовних вимог не заперечував.
Враховуючи викладене суд вважає за можливе розглянути справу без учасників справи, оскільки про дату, час і місце розгляду справи їх було повідомлено належним чином (отримання судових повісток в підсистемі «Електронний суд», оголошення про виклик), причини неявки суду невідомі.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Відповідно договору купівлі продажу від 02.08.1989 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) є власницею житлового будинку з відповідними господарськими спорудами в АДРЕСА_1 житловою площею 81.8 кв.м.
05.08.1989 року договір посвідчено, державним нотаріусом Ясинуватської державної нотаріальної контори Еніною Л.М. та зареєстровано в реєстрі за №1924 та відповідно запису на зворотному боці документа, посвідченого підписом та печаткою Договір був зареєстрований у бюро технічної інвентаризації.
Відповідно до рішення Авдіївської міської ради від 08.10.2015 №6/64-1835 «Про перейменування вулиць та провулків м. Авдіївка» вул. Чапаєва перейменовано на вул. Грушевського.
Згідно технічного паспорту складеного 08.04.2019 року житловий будинок АДРЕСА_1 , складається з 5-ти житлових кімнат, загальною площею 126,7 кв.м, з них житлової площі 81,8 кв.м. Житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 126,7 кв.м, з них житлової площі 81,8 кв.м, розташований на земельній ділянці загальною площею 0,1735 га, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІ-ДН № 165903 виданого 12.03.1998 року.
05.12.2023 року, ОСОБА_1 звернулася до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ з заявою про реєстрацію прав власності на будинок, однак 30.01.2024 року отримала рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 71346219 мотивоване тим, що відсутня інформація про проведення реєстрації у Державному реєстрі прав, або інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про власність», який втратив чинність у зв'язку з прийняттям ЦК України 2004 року, об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
Громадянин набував права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом (частина друга статті 12 цього Закону)
Відповідно до ч.2 ст.15 ЗУ «Про власність» наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.
Крім того, за положеннями статті 128 Цивільного кодексу Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві.
Таке правове регулювання правовідносин з права власності на майно застосовується до прав, які виникли, або могли виникнути до січня 2004 року.
Приписами чинної ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Отже, 05.08.1989 року позивачка набула права власності на житловий будинок з відповідними господарськими спорудами в АДРЕСА_1 житловою площею 81.8 кв.м., у розумінні діючої ст.328 ЦК України.
Стаття 181 ЦК України визначає поняття нерухомої та рухомої речі. Зокрема, до рухомих речей відносяться речі, які можна вільно переміщувати у просторі; до нерухомих належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення, на відміну від рухомих речей, підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Отже вирішуючи спір, що випливає з правовідносин, які виникли до набрання чинності ЦК України та тривають до цього часу, суд, вирішуючи питання про набуття права власності на майно, відповідно до положень статті 5 цього Кодексу виходить з положень законодавства, яке діяло на час виникнення правовідносин, встановлює час та підстави виникнення права власності, з'ясовує чи відноситься майно до нерухомих речей та чи підлягає воно реєстрації відповідно до законодавства, яке діяло на той час та на момент виникнення спору.
При цьому, встановлюючи правовий статус майна, суд, відповідно до статей 181, 188 ЦК України встановлює і вид цього майна (нерухоме майно, рухоме майно, зокрема гараж, будівельні матеріали, складна річ тощо).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна у розумінні ст. 181 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , набувши право власності на будинок, зареєструвала своє право власності у Бюро технічної інвентаризації у порядку передбаченому на момент виникнення права (05.08.1989).
З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб судом встановлено, що КП «БТІ м. Донецька» зареєстроване за адресою: м. Донецьк, вул. Кобозева, 66.
Загальновідомим та таким, що не підлягає доказуванню у даній справі, є факт, що починаючи з 07.04.2014 м. Донецьк тимчасово окуповано, що також визначено у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309.
Суду не надано доказів переміщення КП «БТІ м. Донецька» з м. Донецька, як не надано і доказів евакуації реєстраційних справ щодо нерухомого майна з м. Донецька.
Відтак, суд приходить до висновку, що станом на дату звернення до суду доступу до реєстраційних справ, які зберігаються у КП «БТІ м. Донецька», позивачі та державні реєстратори не мають.
03.08.2004 набув чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а з 01.01.2013 в Україні запроваджено систему державної реєстрації прав.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 р. № 484) затверджено Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Приписами абз.1 п.3 ч.3 ст.10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо права власності ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 житловою площею 81.8 кв.м. відсутні.
У той же час судом встановлено, що рішенням державного реєстратора від 30.01.2024 № 71346219 позивачці було відмовлено в проведенні реєстраційних дій з огляду на те, що державному реєстратору не вдалось отримати відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано до 01 січня 2013 року.
Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Предметом даної справи є визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, оскільки це право не визнається іншими учасниками цивільних відносин.
Підставою позову є ст.392 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію щодо застосування статті 392 ЦК України і звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.
Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачається у статті 16 ЦК України.
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
Так, застосування такого способу захисту прав, як звернення з позовом про визнання права на речові права, можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах.
Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Наведений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі 344/16879/15-ц
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею житлового будинку, але не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з відсутністю відомостей про її право власності у державному реєстрі речових на нерухоме майно та об'єктивною неможливістю внести вказані відомості до реєстру з зазначених вище причин.
При цьому суд зазначає, що у ОСОБА_1 відсутній інший, окрім звернення до суду, шлях для відновлення свого порушеного права власності.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 76, 141, 263-265, 280-281 ЦПК України, -
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , жилою площею 81.8 кв.м., загальною площею 126.7 кв.м. який складається: А1-житловий будинок, а1-прибудова, а4- тамбур, Б1-сарай, В1-гараж, п21-погріб, Г-1 вбиральня, Д1- сарай, Е1-сарай, Ж1-дуги, З-1- сарай, №1-ворота, №2-огорожа, №3-огорожа, №4-огорожа, І замощення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О. В. Маринін