Житомирський апеляційний суд
Справа №295/7033/24 Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д. В.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
16 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/7033/24 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Кузнєцова Д.В. в м. Житомирі,
У травні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 15.05.2019 у розмірі 222 797,77 грн., що складається із: - 211 305,16 грн - заборгованості за тілом кредиту; - 11 492,61 грн - заборгованості за простроченими відсотками.
В обґрунтування позову зазначило, що 14.06.2012 ОСОБА_3 отримала карту з терміном дії до 03/15, тип карти - карта Універсальна, кредитний ліміт якої був 0 грн. Вказує, що 15.05.2019 ОСОБА_3 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Зазначає, що відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, котрий у подальшому збільшився до 215 000,00 грн. Вказує, що після строку дії першої картки відповідачем для можливості користування рахунком додатково отримано наступні картки: кредитна картка НОМЕР_1 , строк дії - 01/23, тип - карта Visa Signature; кредитна картка НОМЕР_2 , строк дії - 03/23, тип - карта MasterСard Platinum; кредитна картка НОМЕР_3 , строк дії - 04/24, тип - карта MasterСard Platinum; кредитна картка НОМЕР_4 , строк дії - 11/29, тип - карта Visa Signature. Стверджує, що в процесі користування рахунком відбулася зміна відсоткової ставки - 36,0%.
Вказує, що 10.02.2020 ОСОБА_1 також підписала власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 №151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України» анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, якою погодила використання ОТР пароля в якості простого електронного підпису. Крім того зазначає, що 10.01.2023 ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредитування, у якому міститься інформація про відсоткові ставки по кредитуванню. Стверджує, що клієнт не надав банку жодного заперечення щодо розміру відсоткової ставки, при цьому частково погашала заборгованість, що свідчить про обізнаність клієнта з умовами кредитування. Також зазначає, що 10.01.2023 відповідачем підписано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі якої отримано додаткову кредитну картку номер НОМЕР_4 , строк дії - 11/29, тип - карта Visa Signature та погоджено інші умови користування кредитним рахунком.
Зазначає, що відповідач користувалася кредитним лімітом, відповідно до виписки по рахунку, вчиняла операції, проте зобов'язання за договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 30 квітня 2024 року має заборгованість в сумі 222 797,77 грн., яка складається із: 211 305,16 грн - заборгованість за тілом кредиту; - 11 492,61 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Враховуючи вищевикладене просило стягнути з відповідача 222 797,77 грн заборгованості за кредитним договором та судові витрати.
Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04 липня 2024 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором №б/н від 15.05.2019 у розмірі 227 797,77 грн станом на 30.04.2024. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму сплаченого судового збору у розмірі 2 673,57 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що відповідач не була обізнана про наявність стосовно неї спору, у зв'язку з чим не могла надати відомості на підтвердження відсутності у неї будь-якої заборгованості по кредитному договору. Зазначає, що у всіх документах банку, наданих до суду, зазначена адреса фактичного проживання відповідача: АДРЕСА_1 , однак за даною адресою відповідач не повідомлялась про розгляд справи, а була повідомлена за адресою, за якою вона не проживала та не проживає. Враховуючи вищевикладене просить скасувати заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 липня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
16 грудня 2024 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю з об'єктивних причин прибути відповідача до судового засідання. Разом з тим, жодних належних та допустимих документів на підтвердження неможливості прибуття на судове засідання як ОСОБА_1 так і безпосередньо представника ОСОБА_2 суду апеляційної інстанції не надано, тому колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу по суті.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (частини перша, друга та п'ята статті 12 ЦПК України).
Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 43 ЦПК України).
Відповідно до статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилаються учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин (частина третя статті 131 ЦПК України).
Частиною 11 ст. 128 ЦПК України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У рішеннях ЄСПЛ від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України», від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» зазначено, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Положеннями частини третьої статті 130 ЦПК України передбачено, що у разі коли особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), №38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Наприклад, Європейський суд з прав людини зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов'язок з'ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (KHARCHENKO v. UKRAINE, №37666/13, § 6, 7, ЄСПЛ, від 03 жовтня 2019 року).
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі №522/18010/18 (провадження №61-13667сво21)).
Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, №4436/07, §48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).
У даній справі встановлено, що згідно відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМВ України в Житомирській області №1888/4678 від 17.05.2024 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 23 травня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості і призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження по суті на 04.07.2024 о 09 год 30 хв.
Відповідно до супровідного листа від 23.05.2024 ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 була направлена копія ухвали про відкриття провадження у справі, копія позовної заяви та всіх приєднаних до неї документів.
Згідно рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення від 06.06.2024 ОСОБА_1 - 06.06.2024 отримала копію ухвали від 23.05.2024 та копію позовної заяви з додатками, що підтверджується підписом.
04 липня 2024 року Богунським районним судом м. Житомира у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження розглянуто дану цивільну справу за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за результатами розгляду якої ухвалено рішення про задоволення позову.
Відповідно до супровідного листа від 17.07.2024 ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 була направлена копія заочного рішення Богунського районного суду м. Житомира від 07.07.2024.
Згідно рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення від 31.07.2024 ОСОБА_1 - 26.07.2024 отримала копію заочного рішення від 04.07.2024, що підтверджується підписом її батька про отримання.
Відтак, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 належним чином була повідомлена про наявність спору щодо неї, призначеного судового засідання та про відкриття провадження у справі, внаслідок чого відповідач не була позбавлена можливості надати заперечення щодо позову.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що відповідач не була належним чином повідомлена про розгляд справи.
Щодо суті спору.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 15 травня 2019 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого позичальник отримала у кредитодавця кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «ПриватБанк».
У анкеті-заяві відповідач дала згоду на те, що підписана заява є договором про надання банківських послуг.
10 лютого 2020 року відповідачем також підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до змісту анкети-заяви споживач погодилася з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Також, 10 січня 2023 року ОСОБА_1 підписала Паспорт споживчого кредиту та заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, котрі містили інформацію щодо деяких умов кредитування, у тому числі відсоткової ставки за користування кредитом.
За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та АТ КБ «ПриватБанк».
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія суддів дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Встановлено, що у заяві ОСОБА_1 про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 10.01.2023, яка містить підпис останньої, умови кредитування були визначені. Зокрема, максимальний ліміт кредитування - 200 000 грн для карт Універсальна, 200 000 грн для карт Універсальна Голд, 300 000 грн для преміальної карти Signature, тип та розмір процентної ставки - 36% річних для карт Signature, розмір процентної ставки, яка застосовується при невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту - 72% річних.
Ті самі умови сторонами обумовленні і у Паспорті споживчого кредиту, який підписаний ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки за картами вбачається, що ОСОБА_1 було видано наступні картки: НОМЕР_5 , дата відкриття - 14.06.2012, термін дії - 03/15, тип картки - карта Універсальна; НОМЕР_6 , дата відкриття - 15.05.2019, термін дії - 05/22, тип карти - карта MasterСard World Black Edition; НОМЕР_1 , дата відкриття - 10.02.2020, строк дії - 01/23, тип - карта Visa Signature; НОМЕР_2 , дата відкриття - 15.09.2020, строк дії - 03/23, тип - карта MasterСard Platinum; 5218572222049418, дата видачі - 11.05.2021, строк дії - 04/24, тип - карта MasterСard Platinum; НОМЕР_4 , дата відкриття - 10.01.2023, строк дії - 11/29, тип - карта Visa Signature.
Як вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 розмір кредитного ліміту банком змінювався: 14.06.2012 - старт карткового рахунку; 17.01.2020 кредитний ліміт встановлено 210 000 грн., 05.02.2020 кредитний ліміт було збільшено до 215 000 грн., 24.02.2020 кредитний ліміт збільшено до 220 000 грн., 08.01.2024 кредитний ліміт зменшено до 0,00 грн.
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості станом на 30 квітня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» становить 222 797,77 грн., з яких: 211 305,16 грн - заборгованість за тілом кредиту; 11 492,61 грн - заборгованість за простроченими відсоткам.
Зазначена вище заборгованість підтверджується наданими позивачем випискою з особового рахунку та детальним розрахунком заборгованості.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №357/2127/18 зазначено: «Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 (далі Положення №254), визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов'язкові реквізити. Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Пунктом 5.1 глави 5 Положення №254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка. Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виписки з особового рахунка клієнта банку можуть слугувати як документи, що підтверджують фінансові операції».
Верховний Суд у своїй постанові від 22 квітня 2021 року у справі №712/4821/16 вказав, що задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували виписку по особовому рахунку позичальника, яка є належним доказом наявності заборгованості боржника, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі №169/506/17 та від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18. Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що позичальник вносив неодноразові щомісячні платежі на погашення заборгованості, починаючи з 01 вересня 2008 року по 22 грудня 2011 року, 02 жовтня 2014 року сплатив 1 171,85 доларів США та 3 328,15 доларів США, а останній платіж внесено 20 жовтня 2014 року. Оскільки судами встановлено та було підтверджено наявними матеріалами справи, що відповідач дійсно отримав грошові кошти та неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання щодо їх своєчасного повернення, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитом, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому суди обґрунтовано відхилили доводи відповідача про неврахування висновку експерта за результатами проведення у справі судово-економічної експертизи, оскільки вказані посилання спростовуються зібраними по справі доказами».
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №333/5483/20.
Таким чином, позивач довів належними та допустимими доказами факт укладення із ОСОБА_1 кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов'язків та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань.
У свою чергу відповідач не спростувала факту отримання кредитних коштів, а також факту неналежного виконання зобов'язань перед банком, у тому числі не спростувала розмір заборгованості, заявленої до стягнення.
Доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки з рахунку ОСОБА_1 не надано, також нею не надано суду належних, допустимих та беззаперечних доказів відсутності такої заборгованості та, відповідно, виконання умов укладеного договору належним чином.
Відтак, суд першої інстанції, встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов'язань та неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором згідно з вимогами статті 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України та, дослідивши розрахунок заборгованості і виписку по особовому рахунку відповідачки, дійшов обґрунтованого висновку про розмір такої заборгованості і задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Колегія суддів погоджується, що за встановленими у цій справі обставинами неналежне виконання грошових зобов'язань призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості є обґрунтованими.
Відтак, суд першої інстанції зробив правильні висновки із встановлених обставин, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції залишено без змін рішення суду першої інстанції, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 17 грудня 2024 року.
Головуючий
Судді