СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2-п/759/101/24
ун. № 2-3369/10
25 листопада 2024 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Єросова І.Ю., ознайомившись із заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У липні 2024 р. адвокат Подольська О.В., яка представляє інтереси ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з вищезазначеною заявою у якій просить поновити строк на оскарження заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28.09.2010 р. та скасувати заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28.09.2010 р., призначивши справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. В обґрунтування заяви вказує на непоінформованість відповідача про відкриття провадження про розірвання шлюбу у зв'язку із чим він не мав змоги подати відзив. Відповідач наголошує на тому, що увесь час з моменту реєстрації шлюбу вони із позивачем проживають разом, ведуть спільне господарство та мають спільний бюджет. В обґрунтування пропущеного строку зазначає, що відповідач не був проінформований про відкриття провадження у поточній справі, про оскаржуване рішення дізнався тільки, коли позивач 04.07.2024 р. отримала повний текст заочного рішення від 28.09.2010 р.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09.09.2024 р. заяву Подольської Ольги Вячеславівни , яка представляє інтереси ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, залишено без розгляду, відмовивши у поновленні пропущеного процесуального строку.
Постановою Київського апеляційного суду від 29.10.2024 р. ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З урахуванням постанови Київського апеляційного суду від 29.10.2024 р. ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22.11.2024 р. відновлено втрачене судове провадження справи №2-3369/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в частині наступних документів: судового рішення Святошинського районного суду м.Києва від 28.09.2010 р. справа №№2-3369/10.
Судом від архіву Святошинського районного суду м. Києва отримано належним чином засвідчену копію судового рішення Святошинського районного суду м.Києва від 28.09.2010 р. справа №№2-3369/10.
Щодо поновлення пропущеного строку на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. 3 ст. 127 ЦПК України, якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
На підставі ч. 3 ст. 127 ЦПК України питання поновлення процесуального строку для розгляду заяви про перегляд заочного рішення підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Судом на підставі відновлених матеріалів втраченого судового провадження встановлено, що заочним рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 28.09.2010 р. №2-3369 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 17 квітня 1999 року відділом РАГС Ленінградського РУЮ м.Києва - розірвано.
Заочним розглядом справи є специфічна процедура розгляду цивільної справи та її вирішення за відсутності відповідача.
Умовами проведення заочного розгляду справи відповідно до ст. 224 ЦПК України у редакції чинній на час розгляду справи було: у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Сама концепція заочного розгляду, яка існувала у ЦПК України у редакції чинній на час розгляду справи не відрізняється від концепції, яка існує наразі.
Водночас суть та мета заочного розгляду справи, які полягають у своєчасному та ефективному вирішенні спору, не відрізняються від тих же складових загального позовного провадження. Наведене пояснюється тим, що питання проведення заочного розгляду справи виникає вже на стадії судового розгляду під час судового засідання у справах позовного провадження. Тобто за наявності передбачених законом умов фактично відбувається перехід із загального позовного провадження до заочного розгляду справи.
У доктрині цивільного процесуального права вважається, що, з одного боку, заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу та дотримання судами строків розгляду справи.
З іншого боку, відповідачу частиною першою статті 284 ЦПК України гарантується право на перегляд заочного рішення за його письмовою заявою за «спрощеною процедурою», тобто тим самим судом.
Законодавець передбачив, що заочне рішення підлягає скасуванню судом першої інстанції, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 288 ЦПК України).
Отже, ЦПК України встановлює можливість перегляду ухваленого місцевим судом заочного рішення цим же судом без необхідності звернення до апеляційного суду за умови, що причини, які зумовили неприйняття відповідачем участі у розгляді справи, визнані судом поважними, а докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 навела наступні висновки: установлений ч. 2 ст. 284 ЦПК України строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення - один з інструментів забезпечення принципу правової визначеності.
Якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати ст. 127 ЦПК України, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, установлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Такий висновок сформований з урахуванням того, що у пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України вказано, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Водночас ЄСПЛ, висновки якого належить застосовувати судам, вказав, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, параграфи 53, 55, від 06 грудня 2007 року).
Такі вимоги можуть установлюватися до категорії прийнятності апеляційної скарги як в аспекті змісту і форми апеляційної скарги чи строків її подачі, так і через призму дотримання відповідачем процедури перегляду заочного рішення, яку законодавець визначив як передумову перегляду справи апеляційним судом за апеляційною скаргою відповідача.
З урахуванням того, що належне повідомлення відповідача про розгляд справи є однією з основних умов проведення її заочного розгляду, а також приймаючи до уваги положення статей 284, 287, 288 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду висновує, що право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у тому числі з урахуванням визначених процесуальним законом строків (Постанова Великої Палати Верховного суду від 12 червня 2024 року справа № 756/11081/20, провадження № 14-25цс24).
За загальним правилом метою встановлення строків є надання визначеності у реалізації суб'єктами правовідносин своїх прав та обов'язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов'язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин.
Строк як відрізок часу обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків. Водночас процесуальний строк - це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов'язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій.
Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.
Отже, запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків.
У низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», пункти 51, 52, «Брумареску проти Румунії», пункт 61).
Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв'язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Загалом згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
У контексті справи, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, встановлений частиною другою статті 284 ЦПК України строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення є одним з інструментів забезпечення принципу правової визначеності, адже, як зазначено в попередньому розділі цієї постанови, право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку та строку звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.
Відповідно до частини другої статті 284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (частини третя, четверта статті 284 ЦПК України).
За ЦПК України, що діяв на момент ухвалення заочного рішення, відповідно до ст.228 - Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Отже, законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення.
Водночас норми ЦПК України не визначають спеціального механізму процесуального реагування суду на пропуск відповідачем строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо заявник не подав клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини, зазначені ним у відповідному клопотанні, визнані судом неповажними.
Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 ЦПК України. Відповідно до частини першої цієї статті із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку.
Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов'язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).
За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов'язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio.
Зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у цих нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу.
Так, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви (частина перша статті 286 ЦПК України). У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд згідно із частиною третьою статті 287 ЦПК України може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Тлумачення статей 286, 287 ЦПК України в сукупності із частиною першою статті 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з'явитися на судове засідання, а також подати відзив, у зв'язку із чим і було ухвалене заочне рішення.
Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви.
Очевидно, що передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.
На користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (стаття 285 ЦПК України), так і строк звернення до суду з такою заявою (стаття 284 ЦПК України) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені у статті 286 ЦПК України та наступних статтях.
Тобто суд зобов'язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті.
Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень місцевого суду не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення.
Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду.
Оцінюючи пояснення позивачки про те, що вона не знала про ухвалене 28.09.2010 р. судом рішення, суд звертає увагу на сам текст судового рішення про розірвання шлюбу у якому зазначено про те, що позивачка у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.
Оцінюючи доводи заявника про те, що йому протягом майже 14 років не було відомо про існування рішення суду про розірвання шлюбу, при цьому вказуючи, що весь цей час він продовжував проживати з ОСОБА_2 , яка заявляла такий позов, суд доходить висновку, що такі доводи не заслуговують на увагу.
Суд не вбачає існування обставин, що об'єктивно перешкоджали ОСОБА_1 звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк.
Суд приймає до уваги сформовані у практиці ЄСПЛ критерії, а саме: тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин; при цьому заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (справа «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії», пункт 109 ).
Усталеним у практиці ЄСПЛ є підхід щодо врахування таких обставин при оцінці поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийняті рішень про його поновлення: 1) складність справи, тобто обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі.
Заявником не посилається на причини поважності пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Тому твердження заявника про його необізнаність про існування заочного рішення не може свідчити про поважність пропуску строку на подання заяви про його перегляд.
Установивши відсутність у ОСОБА_1 об'єктивних непереборних труднощів для подання заяви про перегляд заочного рішення в строки, визначені ч. 2 ст. 228 ЦПК України (у редакції чинній від 01.01.2010 р.) та відсутність безумовних підстав для поновлення строку на звернення до суду з такою заявою, суд доходить висновку про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 126, 280-287, 258-260, 353 ЦПК України, суд
Заяву Подольської Ольги Вячеславівни , яка представляє інтереси ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.Ю. Єросова