печерський районний суд міста києва
Справа № 757/56508/24-к
02 грудня 2024 року Печерський районний суд міста Києва у складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_4 ,
розглянувши у судовому засіданні в м. Києві в залі суду клопотання старшого слідчого другого відділу Управління з досудового розслідування військових правопорушень, а також порушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, вчинених внаслідок ведення Російською Федерацією, із залученням представників інших держав, агресивної війни проти України Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 62024000000000893 від 10.10.2024 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, з вищою освітою, уродженця м. Сімферополь, АР Крим, українця, проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
Старший слідчого другого відділу Управління з досудового розслідування військових правопорушень, а також порушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, вчинених внаслідок ведення Російською Федерацією, із залученням представників інших держав, агресивної війни проти України Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_5 , за погодженням із прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Обґрунтовуючи клопотання слідчий посилається на те, слідчими Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024000000000893 від 10.10.2024 за підозрою ОСОБА_6 . у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Матеріали досудового розслідування у даному кримінальному провадженні виділено з кримінального провадження № 62024100140000134 від 07.03.2024 за ч. 2 ст. 111 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 08.12.2021 № 440 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_6 призначено на посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції Генічеського районного відділу поліції.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Служба в поліції, відповідно до ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію», є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», правоохоронні органи - це органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Таким чином, ОСОБА_6 є працівником правоохоронного органу.
Згідно ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
6) інформувати безпосереднього керівника про обставини,
що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про міліцію» та ст. 64 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_6 присягнув на вірність Українському народові та зобов'язався, усвідомлюючи свою високу відповідальність, вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки.
Водночас ОСОБА_6 складеної ним присяги не дотримав та в умовах, коли Український народ героїчно протистоїть російському агресору, у порушення вимог ст.ст. 1, 2, 17 Конституції України, ст.ст. 2, 64 Закону України «Про Національну поліцію», зрадив присязі, українській державі та всьому Українському народові, вчинивши злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.
Так, 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Луганська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади Російської Федерації (далі - рф) та службових осіб з числа керівництва збройних сил рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і збройних сил рф як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам рф, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування чорноморського флоту рф на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та збройних сил рф вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил рф, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим ім. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та російської федерації, створення і фінансування незаконних збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної недоторканості України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території рф службові особи збройних сил російської федерації (далі -зс рф), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб збройних сил рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей рф, що на думку співучасників були прямо пов'язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Вказаний план у повній мірі відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених у виступі начальника зс рф ОСОБА_8 перед академією військових наук рф з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційним протиборством та воєнним заходам прихованого характеру.
У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами рф і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості рф на світовій арені, представники влади та збройних сил рф, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів рф здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян рф і місцевих мешканців південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники радикально націоналістичних поглядів, учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та збройних сил рф серед інших територій України, які були об'єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи чорноморського флоту російської федерації, що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ збройних сил рф поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати з території півострова Крим.
Також, представниками влади і збройних сил рф вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території держави.
У березні - квітні 2014 року в м. Донецьк та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Донецької області та порушення територіальної цілісності України.
В окремих містах та районах Донецької області представниками силових структур рф всупереч законодавству України 11 травня 2014 року організовано та проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акту про державну самостійність Донецької народної республіки», за результатами якого 12.05.2014 проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Донецька народна республіка» (далі -¬ «ДНР»).
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ДНР» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ДНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань російської федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, російської федерації на території Донецької області так званої «ДНР», які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
19.02.2022 керівництвом рф в умовах триваючого міжнародного збройного конфлікту в порушення положень ст. 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ст. 23 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Загальної декларації про права людини, ст. 36 Конвенції про права дитини, Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ст. ст. 30, 30-1 Закону України «Про охорону дитинства» на тимчасово окупованій території Донецької області оголошено примусову загальну мобілізацію громадян України, які мешкають на тимчасово окупованій території Донецької області, в тому числі неповнолітніх, для участі у військових діях, спрямованих проти держави Україна.
Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації ОСОБА_9 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади рф, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів зс рф на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці збройних сил російської федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Указом Президента України ОСОБА_10 24.02.2022 № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому неодноразово продовжувався та останнім Указом Президента України № 469/2024 від 23.07.2024 визначений до 05 години 30 хвилин 09 листопада 2024 року.
Під час повномасштабного вторгнення на територію України, тобто з 24.02.2022 збройні сили рф, шляхом збройної агресії та бойових дій, захопили та здійснили тимчасову окупацію Херсонської області, в тому числі території м. Генічеськ, Генічеського р-ну, Херсонської області.
В подальшому після захоплення влади військовими формуваннями збройних сил російської федерації, органами окупаційної адміністрації створено незаконний орган на території тимчасово окупованої Херсонської області, а саме «главное управление министерства внутренних дел херсонской области».
ОСОБА_6 , перебуваючи на тимчасово окупованій території Херсонської області (точне місце вчинення кримінального правопорушення досудовим розслідуванням не встановлено), достовірно знаючи, що на території України введено режим воєнного стану, з метою переходу на бік ворога, наказом «начальника главного управления мвд херсонской области» № 1-Г л/с від 17.05.2022 на підставі власної заяви від 13.05.2022 був призначений на посаду «временно исполняющего обязанности дежурного офицера дежурной части генического районного отдела полиции главного управления мвд херсонской области». Тим самим ОСОБА_6 добровільно вступив на службу до незаконного окупаційного правоохоронного органу «генического районного отдела полиции Главного управления мвд херсонской области»».
Так, ОСОБА_6 , зрадивши Українському народові, діючи зі злочинним умислом, направленим на співпрацю з представниками збройних сил російської федерації та з метою надання допомоги ворожій державі, спрямованої на заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України розпочав свою діяльність в інтересах ворога, а саме вступивши на службу до незаконного правоохоронного органу, створеного окупаційною адміністрацією та виконуючи обов'язки представника незаконного правоохоронного органу за займаною посадою.
Таким чином, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, - державній зраді, тобто діянні умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану.
Слідчий вважає наявними всі законні підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 , враховуючи те, що він підозрюється у вчиненні зокрема особливо тяжкого злочину та наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити незаконний вплив на потерпілих та свідків; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити з підстав у ньому зазначених.
Захисник у судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання.
Заслухавши пояснення прокурора, захисника та дослідивши клопотання та докази, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Частиною другою ст. 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення в КПК передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук.
Слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, - державній зраді, тобто діянні умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану.
Обставинами, що дають підстави підозрювати вказану особу у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, підтверджуються наступними матеріалами:
- повідомленням оперативного підрозділу про виявлення ознак злочину, а саме про добровільне зайняття громадянами України за попередньою змовою посад в незаконних органах, створених на тимчасово окупованій території Херсонської області окупаційною адміністрацією;
- документом про встановлення особи підозрюваного, згідно якого він є громадянином України;
- наказом про призначення підозрюваного на посаду до Національної поліції України та відомості про проходження служби на посадах в органах Національної поліції України;
- відомості про призначення підозрюваного на посаду в незаконних органах, створених на тимчасово окупованій території Херсонської області окупаційною адміністрацією;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка будучи співробітником поліції, особисто знайома з підозрюваним, повідомила, що працівник Національної поліції України ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перейшов на бік ворога під час воєнного стану та виконував поліцейські функції в незаконних органах, створених на тимчасово окупованій території Херсонської області окупаційною адміністрацією;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_12 , який особисто знайомий з підозрюваним, та повідомив, що працівник Національної поліції України ОСОБА_6 перейшов на бік ворога під час воєнного стану та виконував поліцейські функції в незаконних органах, створених на тимчасово окупованій території Херсонської області окупаційною адміністрацією;
- іншими матеріалами кримінального провадження, які у своїй сукупності підтверджують обґрунтованість підозри.
19.09.2024 складено та письмово повідомлено про підозру зазначеного громадянина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яке вручене у спосіб, передбачений для вручення повідомлення.
Вручити письмове повідомлення про підозру поштовим зв'язком не виявляється за можливе, оскільки відповідно до комп'ютерних даних, що місця на офіційних сайтах АТ «Укрпошта» та ТОВ «Нова Пошта», через тимчасову окупацію частини Херсонської області дані установи не здійснюють відправку кореспонденції до населених пунктів цієї області, що перебувають під окупаційною адміністрацією.
Ідентифіковані (підтверджені) контакти електронної пошти, факсимільного зв'язку, номеру телефону і телеграмного зв'язку підозрюваного відсутні.
Таким чином, здійснити повідомлення про підозру шляхом безпосереднього вручення, надіслання поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення повідомлення по телефону або телеграмою неможливо.
Враховуючи викладене, повідомлення про підозру у відповідності до ч. 8 ст. 135 КПК України 19.09.2024 опубліковано на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та 21.09.2024 - в газеті «Урядовий кур'єр», яка згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1425-р «Про друкований засіб масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в якому у 2022 році розміщуються повістки про виклик осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, та інші відомості» є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження в якому у 2022 році розміщуються повістки про виклик осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, та інші відомості.
Таким же способом 21.09.2024 опубліковано повістку слідчого про виклик підозрюваного до слідчого на 7, 8, 9 жовтня 2024 року.
Одночасно 23.09.2024 слідчим для здійснення захисту підозрюваного залучено захисника, якому теж було вручено повідомлення про підозру та вказану повістку про виклик.
Однак, у вказані дати підозрюваний не з'явився, про причини неявки не повідомив, у зв'язку з чим слідчим складено відповідний рапорт про його неявку.
Ураховуючи викладене, постановою слідчого від 10.10.2024 підозрюваного оголошено у розшук, проведення якого доручене третьому оперативному відділу (з дислокацією у місті Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
Відповідно до ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Згідно з ч. 1, 3, 7 ст. 135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.
Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом (ст. 136 КПК України).
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 у кримінальному провадженні набув статусу підозрюваної особи відповідно до вимог ст. ст. 276-279 КПК України.
Органом досудового розслідування були вчинені всі можливі та необхідні дії щодо повідомлення про підозру ОСОБА_13 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбаченого шляхом направлення повідомлення про підозру, пам'ятки про процесуальні права та обов'язки підозрюваного всіма можливим способами.
Таким чином, ОСОБА_13 у повній відповідності до ч. 1 ст. 42 КПК України набув статусу підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Нечипорук та Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також рішення від 30 серпня 1990 р. у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom), п. 32, Series А, № 182).
Крім того, слідчий суддя на вказаному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Виходячи з наявних матеріалах даних, слідчий суддя дійшов висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111 КК України, а доводи сторони захисту щодо відсутності обґрунтованої підозри ОСОБА_13 є безпідставними.
Згідно з ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання. Пунктом 4 цієї статті гарантовано право кожному, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 13 визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження
Згідно з п. 1 ст. 52 Хартії основоположних прав Європейського Союзу 2000 року будь-яке обмеження прав і свобод, що визначаються цією хартією, повинне здійснюватися на підставі закону з повагою до сутності цих прав і свобод; застосовані за принципом пропорційності обмеження можуть бути встановлені тільки тоді, коли вони потрібні та відповідають цілям і загальним інтересам, визнаним Європейським Союзом, або потребі захистити права і свободи інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України Зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Сторона обвинувачення зобов'язана використати всі передбачені законом можливості для дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого (зокрема, прав на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя) у разі здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia).
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного, про що виносить відповідну постанову.
Так, підозрюваний ОСОБА_13 , неодноразово викликався до слідчого у спосіб, передбачений ст. ст. 111, 135, 278 КПК України. Однак, підозрюваний до місця виклику не прибув, і переховується від органів слідства та суду.
З огляду на викладене, органом досудового розслідування вжито всіх заходів на встановлення місцезнаходження підозрюваного ОСОБА_13 , проте встановити його фактичне місцезнаходження не виявилось можливим.
У зв'язку з переховуванням підозрюваного ОСОБА_13 , від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, останнього 10.10.2024 оголошено у розшук, проведення якого доручене третьому оперативному відділу (з дислокацією у місті Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
Кримінальний процесуальний кодекс України жодним чином не обумовлює ухвалення судового рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного доведеністю факту перебування такої особи у міжнародному розшуку, а лише визначає необхідність оголошення такого розшуку (ч. 6 ст. 193, ч. 2 ст. 281 КПК України).
Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку про наявність правових підстав, з якими закон пов'язує можливість вирішення питання про обрання особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Згідно зі ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний в сукупності оцінити тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, дані про особу підозрюваного, розмір майнової шкоди, в заподіянні якої підозрюється особа.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. Зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Слідчий суддя вважає доведеним наявність ризиків, передбачених п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а доводи сторони захисту є не переконливими.
Вирішуючи клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя відповідно до ст. 177, 178 КПК України враховує тяжкість покарання, відсутність підозрюваного за місцем реєстрації та місцем свого проживання, у зв'язку з чим був оголошений у міжнародний розшук та вважає наявними підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для запобігання його подальшим спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, у зв'язку з чим клопотання підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, зважаючи на вказані обставини і те, що ОСОБА_13 оголошений у міжнародний розшук, обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним ризикам, з урахуванням вагомості наявних доказів про вчинення кримінальних правопорушень та перешкоджання слідству, розміру шкоди, у завданні якої підозрюється особа, суспільного інтересу, слідчий суддя дійшов висновку про обрання відносно підозрюваного ОСОБА_13 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому, слідчим суддею не вирішується питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою разом із визначенням розміру застави відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України лише після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 177, 178, 183, 193, 309, 194, 532, 534 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання - задовольнити.
Обрати у кримінальному провадженні № 62024000000000893 від 10.10.2024, відносно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Роз'яснити, що у такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1