Справа № 522/11174/24
Провадження № 2/522/5976/24
28 листопада 2024 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої - судді Свяченої Ю.Б.,
при секретарі судового засідання - Сировій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
Представник позивача звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, який був зареєстрований 14 липня 2005 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, про що 14 липня 2005 року зроблений відповідний актовий запис № 1104 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане повторно 21 січня 2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції).
Від спільного шлюбу сторони по справі мають неповнолітніх дітей:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони по справі прожили разом майже дев'ятнадцять років, вели спільне господарство та будували міцна сімейні відносини. проте на даний час вони не можуть проживати разом як сім'я, тому що фактично проживають у різних позашлюбних відносинах, що виключає примирення сторін. Будь які перемовини з приводу шлюбних відносин вже недоцільні, тому що між позивачем та відповідачем відсутні почуття, які були раніше, тим більше сторони у справі вже проживають у позашлюбних стосунках з іншими партнерами. Збереження сім'ї і подальше спільне проживання є неможливим.
Ухвалою Приморського районного суду Одеської області від 10 липня 2024 року було відкрите провадження у вищезазначеній справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.
В судових засіданнях сторона позивача не була присутньою, проте в своїй позовній заяві просить суд розглянути справу без їх участі. Відповідачка в судові засідання також не з'являлася, проте 08 серпня 2024 року від неї до приморського районного суду м. Одеси надійшла заява, в якій вона визнала позов та просила суд його задовольнити.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно зі ст. 110, 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Тоді суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя і постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Статтею 113 Сімейного кодексу України передбачено, що особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Судом встановлено, що сторони спору перебувають у зареєстрованому 14 липня 2005 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції шлюбі, про що 14 липня 2005 року зроблений відповідний актовий запис № 1104.
Від спільного шлюбу сторони по справі мають неповнолітніх дітей:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У позивача та відповідача різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння, подальше збереження шлюбу суперечить їхнім інтересам. Шлюбні відносини фактично припинилися та мають формальний характер.
Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.
За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім'ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз - сім'ю - шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
За ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Як роз'яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їхніх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до ч. 2-4 ст. 56 СК України дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється в наслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов до суду про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-якого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Верховний Суд у постанові від 03 грудня 2020 року у справі №456/848/16-ц вказав на те, що за змістом норми ст. 11 СК України заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визнає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання строку на примирення подружжя є правом суду, а не його обов'язком.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постановах від 11.11.2020 року у справі №369/7035/18, від 09.09.2020 року у справі №521/7207/18, від 20.07.2020 року у справі №349/1031/17.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що між сторонами склалися відносини, при яких збереження сім'ї неможливе, позивач наполягає на розірванні шлюбу, відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, як це передбачено ст. 112 Сімейного Кодексу України, тому шлюб між сторонами носить формальний характер і підлягає розірванню. За таких обставин суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя суперечить інтересам сторін та унеможливлює їх примирення.
Після всебічного, повного дослідження й оцінки доводів сторін, наявних матеріалів справи суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст. 51 Конституції України, ст. 76-81, 206, 258, 263, 265, 266 ЦПК України, ст. 110, 112, 113, 114 СК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 14 липня 2005 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, про що 14 липня 2005 року зроблений відповідний актовий запис № 1104 - розірвати.
Неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 залишити на утриманні матері - ОСОБА_2 .
Відповідно ч. 2 ст. 115 Сімейного кодексу України копію рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та поставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Суддя Ю.Б. Свячена
28.11.24