Справа №464/6903/15-ц Головуючий у 1 інстанції:Радченко Е.А.
Провадження №22-ц/811/3444/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.
про відмову у відкритті апеляційного провадження
02 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
перевіривши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за порушення виконання грошового зобов'язання, -
рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 листопада 2015 рокузаяву позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за порушення виконання грошового зобов'язання - задоволено частково.
Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , подавши апеляційну скаргу на нього 11.11.2024 року - з пропуском строку на апеляційне оскарження.
В клопотанні пропуск строку на апеляційне оскарження пояснює тим, що про існування оскаржуваного рішення відповідачу нічого не було відомо. Зі слів своєї матері - ОСОБА_4 в кінці жовтня 2024 року йому стало відомо, що існував спір в суді про стягнення з них коштів. 31.10.2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Репак В.В. ознайомився з матеріалами справи №464/6903/15.
Відповідно до ч. 2 ст. 358 ЦПК України, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, крім випадків:
1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки;
2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Таким чином, для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є лише дві підстави, які скаржником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначено не було.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (справа «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
У справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
ch.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9947/ed_2020_02_13/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9947" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004">Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду та забезпечення принципу правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що у кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип остаточності судового рішення.
Згідно зі статтею 126ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Чинний ЦПК України обмежує дискреційні повноваження апеляційного суду стосовно часу поновлення строків на оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 29 квітня 2020 року у справі №450/3537/17.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №361/161/13-ц (провадження №61-37352сво18).
З матеріалів справи вбачається, що повний текст оскаржуваного рішення було складено 13 листопада 2015 року, а апеляційна скарга подана 11 листопада 2024 року, тобто після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що апелянт ОСОБА_2 є відповідачем в справі.
Згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України у Львівській області, місце проживання та реєстрації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є АДРЕСА_1 (а.с.11).
Як вбачається з матеріалів справи, судові повістки надсилались ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 .
Доводи клопотання представника відповідача про те, що судові повістки про виклик до суду та рішення суду першої інстанції повертались до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», спростовуються натупним.
Відповідно до змісту ч.1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
Матеріали справи не містять заяви особи, яка подала апеляційну скаргу, про зміну свого місця проживання.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» зазначив, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав повістку про виклик в судове засідання призначене на 04.11.2015 року (а.с.46).
Також, в матеріалах справи наявні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме судової повістки про виклик в судове засідання призначене на 23.09.2019 року (а.с.100) та про вручення ухвали Сихівського районного суду м.Львова від 23 вересня 2019 року (а.с.107).
Відтак, слід вважати, що відповідач був обізнаний про існування справи в суді принаймні з 05.10.2015 року, проте, не цікавився її розглядом та не скористався своїми процесуальними правами на подання апеляційної скарги в строк, хоча мав таку можливість, зокрема довідатися про постановлене у справі рішення у суді першої інстанції (шляхом ознайомлення з матеріалами справи, надіслання заяв, запитів, тощо).
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана після спливу більше ніж одного року з дня складення оскаржуваного рішення, у матеріалах справи відсутні передбачені ч. 2 ст. 358 ЦПК України підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки ОСОБА_2 був обізнаний про розгляд справи та про оскаржуване рішення, що підтверджується матеріалами справи та відсутні докази виникнення обставин непереборної сили, - у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 листопада 2015 рокуслід відмовити.
Керуючись ч.2 ст. 358 ЦПК України, -
у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 листопада 2015 року- відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцять днів з дня її складення.
Судове рішення складено 02 грудня 2024 року.
Судді: Я.А. Левик
Н.П. Крайник
М.М. Шандра