Справа № 522/14667/24
Провадження № 2/522/6892/24
05 грудня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Свяченої Ю.Б.,
при секретарі судового засідання - Сировій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики за розпискою недійсним,-
Представник позивача ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 05 липня 2024 року ОСОБА_1 було надано ОСОБА_2 в позику грошові кошти у розмірі 27 000 000,00 грн., зі строком повернення до 01.08.2024, про що нею було складено розписку від 05 липня 2024 року.
У розписці від 05 липня 2021 року відповідачем зазначено, що отримані грошові кошти за цією розпискою мають статус позики згідно вимог чинного законодавства України, а також, що у разі недотримання цього обов'язку відповідач зобов'язується сплатити пеню за кожен день прострочення, що обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період за який сплачується пеня, за весь час прострочення до моменту повного повернення коштів.
У визначений в розписці строк відповідач позику не повернула, тому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за позикою, оформленою розпискою, що складає 27 000 000,00 грн.
Ухвалою суду від 06 вересня 2024 року провадження по справі відкрито в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання та викликом сторін.
Ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.
Сторони по справі мають зареєстровані електронні кабінети у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
У судовому засіданні 19 вересня 2024 року був присутній представник позивача адвокат Білан Р.О. в режимі відеоконференції, сторона відповідача у засідання не з'явилась. Проте 18.09.2024 року від представника відповідачки ОСОБА_3 до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява про відкладення судового засідання та ознайомлення з матеріалами справи.
03 жовтня 2024 року представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Гросул В. надав відзив на позовну заяву, у якому заперечує щодо задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідач не отримувала від позивача позики у сумі 27 000 000,00 грн., а надана нею розписка має ознаки удаваного/фіктивного правочину та надана з метою забезпечення виконання іншого зобов'язання, що виникло між юридичними особами Товариства з обмеженою відповідальністю «Стейлед», учасником якого є відповідач, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімп-Фінанс», учасником якого є позивач за первісним позовом, а позивач не мав фінансової можливості щодо надання вказаної позики.
Також відповідач у відзиві виклала питання до позивача і зазначила, що розписка від 05 липня 2024 року носить безгрошовий характер та була написана нею під психологічним тиском на вимогу незнайомих осіб як гарантія виконання зобов?язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Стейлед» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімп-Фінанс» за договором позики № П-27/05-2024 від 27 травня 2024 року.
03 жовтня 2024 року представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Гросул В. до Приморського районного суду м. Одеси також подано зустрічну позовну заяву про визнання договору позики за розпискою недійсним, з підстав, аналогічним тим, що зазначені у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики за розпискою недійсним прийнято в провадження та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
09 жовтня 2024 року представником відповідача адвокатом Лінчевським Д.Ю. подано до Приморського районного суду м. Одеси клопотання про витребування доказів, зокрема, про витребування у Головного управління ДПС у м. Києві інформацію щодо сум отриманих доходів позивачем за весь період трудового стажу та заняття підприємницькою діяльністю.
Також 09 жовтня 2024 року представником відповідача адвокатом Лінчевським Д.Ю. подано до Приморського районного суду м.Одеси клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.
У судовому засіданні 09 жовтня 2024 року був присутній представник позивача адвокат Білан Р.О. в режимі відеоконференції та представник відповідача адвокат Лінчевський Д.Ю.
23 жовтня 2024 року представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Білан Р.О. подано відповідь на відзив та відзив на зустрічну позовну заяву, в яких сторона позивача за первісним позовом заперечує проти доводів відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 щодо безгрошового характеру розписки від 05 липня 2024 року, та вказує, що зобов?язання за вказаною розпискою не стосуються правовідносин, що виникли між ТОВ «Стейлед» та ТОВ «Олімп-Фінанс» за договором позики № П-27/05-2024 від 27 травня 2024 року, а підстави для надання відповідей на питання відповідача відсутні, оскільки вказані питання не стосуються обставин справи. Разом з відповіддю на відзив позивачем за первісним позовом надано документи щодо його фінансової звітності. Також позивач за первісним позовом вказує, що відповідачем не доведено факту написання розписки під будь-яким тиском, а наявність у позивача ОСОБА_1 оригіналу даної розписки є доказом укладення договору позики та отримання відповідачем позики з зобов'язанням щодо її повернення.
В судовому засіданні 07 листопада 2024 року був присутній представник позивача адвокат Білан Р.О. в режимі відеоконференції та представник відповідача адвокат Лінчевський Д.Ю., який заявив клопотання про відкладення розгляду справи та надання можливості ознайомитися з додатково поданими документами.
11 листопада 2024 року представником відповідача за первісним позовом адвокатом Лінчевським Д.Ю. подано клопотання про постановлення ухвали, якою встановити позивачу за первісним позовом ОСОБА_1 строк для подання до суду заяви свідка з відповідями на питання, викладені у відзиві на позовну заяву.
13 листопада 2024 року представником відповідача за первісним позовом адвокатом Лінчевським Д.Ю. подано клопотання про призначення у справі судової психологічної експертизи із застосуванням комп'ютерного поліграфу відносно ОСОБА_2 .
В судовому засіданні 14 листопада 2024 року був присутній представник позивача адвокат Білан Р.О. в режимі відеоконференції, сторона відповідача в судове засідання не з'явилася, однак від представника відповідача адвоката Лінчевського Д.Ю. надійшло клопотання паро відкладення судового розгляду в зв'язку з необхідністю його участі в слідчих діях.
У зв'язку з відсутністю електроенергії у Приморському районному суді м. Одеси розгляд справи у судовому засіданні 21 листопада 2024 року було відкладено на 25 листопада 2024 року на 11 год. 15 хв, про що в матеріалах справи міститься відповідна довідка.
В судовому засіданні 25 листопада 2024 року був присутній представник позивача адвокат Білан Р.О. в режимі відеоконференції та представник відповідача адвокат Лінчевський Д.Ю.
Ухвалами Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні клопотань представника відповідачки про витребування доказів, про призначення у справі почеркознавчої експертизи та про призначення у справі судової психологічної експертизи із застосуванням комп'ютерного поліграфу відносно ОСОБА_2 .
Протокольною ухвалою від 25 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про постановлення ухвали про зобов'язання ОСОБА_1 надати відповіді на питання, які поставленні у відзиві ОСОБА_2 від 04 жовтня 2024 року, та надання можливості бути присутнім позивачу для надання пояснень, закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи на 02 грудня 2024 року.
27.11.2024 позивачем ОСОБА_1 подано до суду письмові пояснення, в яких він надав відповіді на питання, що ставилися відповідачем, та зазначив, що ці питання вони все рівно не стосуються предмету спору, а також заяву про розгляд справи за участі його представництва та за його відсутності. Зокрема, Сухенко Я.М. зазначено, що грошові кошти були передані Худар А.Є. в місті Одеса кур'єром. Розписка була написана ОСОБА_2 після отримання нею грошових коштів. Особисто при передачі коштів він не був та хто був ще присутній при отриманні ОСОБА_2 коштів йому не відомо.
У зв'язку з відсутністю електроенергії у Приморському районному суді м. Одеси, розгляд справи у судовому засіданні 02 грудня 2024 року було відкладено на 05 грудня 2024 року на 10 год. 40 хв, про що в матеріалах справи міститься відповідна довідка.
У судовому засіданні 05 грудня 2024 року були присутні в режимі відеоконференції представник позивача за первісним позовом адвокат Білан Р.О. та представник відповідача за первісним позовом адвокат Лінчевський Д.Ю. Представник ОСОБА_1 адвокат Білан Р.О. у судовому засіданні первісний позов підтримав у повному обсязі, надав пояснення та просив його задовольнити, а задоволенні зустрічного позові відмовити. Представник ОСОБА_2 адвокат Лінчевський Д.Ю. у судовому засіданні проти первісного позову заперечив, надав пояснення, просив у задоволенні позову відмовити та задовольнити зустрічний позов.
Суд, дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази та заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
05 липня 2024 року ОСОБА_2 написала розписку, згідно з якою отримала від ОСОБА_1 в позику грошові кошти в сумі 27 000 000,00 грн, які зобов'язалася повернути до 01 серпня 2024 року, у підтвердження чого до матеріалів справи надано копію відповідної розписки. У визначений у розписці строк до 01 серпня 2024 року ОСОБА_2 кошти не повернула.
ОСОБА_2 не заперечує факт написання розписки, проте указує, що розписка написана нею під психологічним тиском, та заперечує факт отримання вказаної суми грошових коштів в борг.
Позивач, звертаючись до суду, наголошує на тому, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань, тому його права підлягають захисту в судовому порядку.
Звертаючись до суду з зустрічною позовною заявою, відповідач ОСОБА_2 вказала, що розписка від 05 липня 2024 року є фіктивним правочином, носить безгрошовий характер, складена та написана нею, однак під тиском і для інших цілей, ніж отримання грошових коштів у позику від позивача, а в якості гарантії виконання ТОВ «Стейлед» зобов?язань перед ТОВ «Олімп-Фінанс» за договором позики № П-27/05-2024 від 27.05.2024.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до положень статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Правочином є, перш за все, вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.
У статті 204 ЦК України закріплено принцип презумпції правомірності правочину.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанови Верховного Суду 28 лютого 2024 року у справі № 159/4766/21 (провадження № 61-15464св23), від 13 грудня 2023 року у справі № 295/13310/21 (провадження № 61-12351св22), Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зазначила, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (також постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21 (провадження № 61-14050св23), від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21) від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц та інші).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) звернула увагу на те, що під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо.
Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України. Таке розуміння узгоджується із законом.
Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 545 ЦК України в разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання; у цьому разі настає прострочення кредитора.
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Водночас законом не встановлено, що факт отримання грошових коштів має бути підтверджений певними засобами доказування. Тому кожна зі сторін може доводити таку обставину або спростовувати її будь-якими доказами. Зокрема, таким доказом може бути положення договору про одержання однією стороною від іншої грошових коштів.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зі змісту розписки від 05 липня 2024 року, яка як встановлено судом та не заперечується відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 , складена та підписана нею особисто, остання чітко вказала, що отримала грошові кошти в сумі 27 000 000,00 грн від позивача за первісним позовом ОСОБА_1 та зобов'язалася повернути отримані кошти у строк до 01 серпня 2024 року. У разі недотримання обов'язку з повернення коштів, ОСОБА_2 зобов'язалася сплатити пеню недотримання цього обов'язку зобов'язуюся сплатити пеню за кожен день прострочення, що обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період за який сплачується пеня, за весь час прострочення до моменту повного повернення коштів.
Також в розписці ОСОБА_2 вказала, отримані грошові кошти за цією розпискою мають статус позики згідно вимог чинного законодавства України.
Посилання сторони відповідача на відсутність у вказаній розписці дати отримання грошових коштів у борг, судом не приймається до уваги, оскільки факт укладення договору позики шляхом складення розписки зазвичай відбувається в момент передання та отримання предмету позики в борг, у зв'язку із чим на позичальника покладається обов'язок повернути предмет позики позикодавцю у термін, узгоджений цими сторонами в розписці.
В подальшому, встановлення обов'язку та строку для повернення позичальником предмету позики має наслідком виникнення права позикодавця вимагати його повернення або стягнення суми позики, яка після спливу терміну набуває статусу заборгованості, у судовому порядку.
Таким чином, відсутність у розписці іншої дати отримання коштів, не спростовує факту виникнення між сторонами правовідносин позики та факту отримання ОСОБА_2 отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у позику.
Зміст зобов'язання в розписці від 05 липня 2024 року викладено чітко та зрозуміло. Вбачається, що воля сторін зводилась до необхідності врегулювання договірних відносин щодо отримання відповідачем за первісним позовом коштів у визначеному розмірі з обов'язком їх повернення у встановлений строк.
З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця стаття 1051 ЦК України надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи навпаки, непередання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину.
При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину.
Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути визнаний фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
З наданих сторонами та досліджених судом доказів вбачається, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 до настання строку виконання зобов'язання та звернення позивача ОСОБА_1 до суду не оспорювала вказаний договір позики, на підтвердження укладення якого була надана розписка від 05 липня 2024 року.
В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Стейлед» та ТОВ «Олімп-Фінанс» виникли інші правовідносини за іншим договором позики.
При цьому, відповідно до положень чинного законодавства розписка не являється способом забезпечення позову, а являється документом, який надається на підтвердження укладення договору позики та його умов і посвідчує передання позичальнику позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідачем за первісним позовом не надано доказів щодо написання спірної розписки від 05 липня 2024 року на вимогу інших осіб та на виконання зобов'язань за іншими правовідносинами, ніж ті, що виникли між нею та позивачем за первісним позовом.
Так, Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18 (провадження № 61-11630св19) дійшов висновку, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики.
Отже, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Водночас не впливають на правильне вирішення справи, оскільки не входять до предмету доказування у спірних правовідносинах посилання відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 на фінансовий стан позивача за первісним позовом ОСОБА_1 та перевищення встановленої Національним банком України граничної суми на розрахунки готівкою.
Так, предметом зустрічного позову є визнання договору позики недійсним, фіктивним, оскільки позивач стверджує, що не отримувала вказаної у розписці суми позики.
Судом встановлено та ОСОБА_2 не оспорюється факт написання і підписання розписки від 05 липня 2024 року, в якій чітко зазначено про отримання в борг коштів та зобов'язання їх повернути.
При вказаних встановлених обставинах факт передачі коштів за договором позики у розмірі, який перевищує встановлену граничну суму розрахунку готівкою між фізичними особами, не є тим фактом, який може вплинути на визнання договору позики недійсним, оскільки порушення публічних, процедурних норм не є підставою недійсності цивільно-правового договору.
Щодо питанню джерел походження коштів у позикодавця, то вказане питання також не входить до предмету доказування у справі. Дослідження джерел походження коштів не відноситься до функцій органів судової влади, а відноситься до компетенції органів державної виконавчої влади.
Отже, належних та допустимих доказів на підтвердження фіктивності укладеного договору позики відповідно до вимог статті 234 ЦК України, якими обґрунтовано зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_2 не надано.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 727/7659/21 (провадження № 61-808св23), Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).
Факт звернення відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 вже після пред'явлення позивачем ОСОБА_1 позову до суду з зустрічним позовом у справі, а також звернення до органів поліції та порушення Відділом поліції №2 Одеського РУП №1 ГУ НП в Одеській області кримінального провадження, внесеному до ЄРДР № 12024162510001589 від 15.11.2024, за ознаками ч.3 ст.355 КК України, не підтверджує як факт причетності позикодавця та інших осіб до вчинення кримінальних правопорушень, та не спростовує встановлених судом обставин на підставі наявних доказів.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Такого судового рішення матеріали справи не містять.
Звільнення від доказування не має абсолютного характеру, проте ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона не отримувала грошових коштів за укладеним з ОСОБА_1 договором позики, за яким ОСОБА_2 було видано спірну розписку.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Стаття 79 ЦПК України зазначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування ( стаття 80 ЦПК України ).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Згідно статтею 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики, оформленим розпискою від 05 липня 2024 року, яка є не лише доказом факту укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.
Доказів, які б свідчили про протилежне, судом не здобуто, як не здобуто і доказів на користь того, що всі учасники правочину мали на меті настання інших юридичних наслідків, ніж ті, які випливають із договору позики.
Стосовно інших пояснень сторін та їх представників в ході розгляду справи, суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Враховуючи наведене, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 до відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 про стягнення заборгованості є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення суми боргу знайшли своє підтвердження під час розгляду даної цивільної справи, зустрічний позов ОСОБА_2 є таким, що не підлягає задоволенню, так як обставини на які посилалася ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження.
Зважаючи на результат вирішення спору, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню також витрати по сплаті судового збору в сумі 15 140,00 грн.
Керуючись викладеним та на підставі ст.ст. 11,14,15,526, 530, 545, 610, 612, 629,1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 4, 27, 43, 49, 58, 263, 265, 268, 273 ЦПК України суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики (розпискою) від 05 липня 2024 року в розмірі 27000000 (двадцять сім мільйонів) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 15140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики за розпискою недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь в судовому засіданні, але не були присутніми при проголошенні рішення, у той же строк з дня отримання його копії.
Суддя Ю.Б. Свячена
05.12.24