Справа №443/1149/24 Головуючий у 1 інстанції:Павлів А.І.
Провадження №22-ц/811/2652/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.
10 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
секретарка: Псярук О.В.,
за участі в судовому засіданні в режимі відео конференції представниці заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в залі суду представниці заінтересованої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області в складі судді Павліва А.І. від 09 серпня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, -
ухвалою Жидавчіського районного суду Львівської області від 09 серпня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню - відмовлено.
Вказану ухвалу оскаржила ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі просить ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області 09 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню задоволити.
Вважає ухвалу суду необґрунтованою та винесеною з порушенням чинного законодавства, а судовий наказ Жидачівського районного суду Львівської області від 04.07.2024 року у справі №443/1149/24 вважає таким, що не підлягає виконанню.
Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги акт №556 про фактичне проживання від 18.07.2024 року, виданий Жидачівською міської радою, що спростовує спільне проживання неповнолітнього з батьком, і доводить, що ОСОБА_1 разом із своїми синами, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають в будинку за адресою АДРЕСА_1 без реєстрації від 03.04.2024 року після розірвання шлюбу з колишнім чоловіком ОСОБА_3 . Суд вказав, що заява ОСОБА_3 , про видачу судового наказу, відповідала вимогам процесуального закону, проте не дослідив, що однією з підстав визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є матеріально-правова, що означає відсутність у боржника обов'язку по сплаті аліментів. Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що акт фактичного місця проживання громадян від 03.07.2024 року, виданий Жидачівською міською радою був виготовлений за заявою іншої особи, що не є учасником справи, а саме ОСОБА_7 . Зазначає, що судом не було враховано, що ОСОБА_1 утримує дітей повністю самостійно, в той час як батько не бере жодної участі у вихованні та фінансуванні дітей, силоміць утримував дитину за місцем свого проживання, аби незаконно стягувати аліменти з ОСОБА_1 . Звертає увагу, що судом не взято до уваги те, що заявниця не має зареєстрованого місця проживання, що унеможливлювало видачу судового наказу про стягнення аліментів. Вважає, що у ОСОБА_3 не виникало право стягувати аліменти на утримання дитини з ОСОБА_1 , оскільки дитина на час видачі судового наказу і дотепер не проживає з батьком. Зазначає, що судом не враховано те, що ОСОБА_1 звернулася до суду не в порядку перегляду рішення за нововиявленими обставинами, а за процедурою визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки у ОСОБА_1 повністю відсутній обов'язок сплачувати аліменти. Відтак, просить скасувати оскаржувану ухвалу.
В судове засідання заявниця та заінтересована особа не з'явились, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та те, що в судовому засіданні їх інтереси захищали представники.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці заявниці на підтримання апеляційної карги, представниці заінтересованої особи - в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів заяви, відзиву на заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив - колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.129-1 Конституції України, ст.ст.180-181 СК України, ст.ст.28-29, 160-161, 163, 165, 168, 170, 173, 260-261, 263, 432 ЦПК України тавідмовляючи у задоволенні заяви, - виходив з того, що судом встановлено, що судовим наказом Жидачівського районного суду Львівської області від 04.07.2024 року у справі №443/1149/24 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 03.07.2024 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.14). Судом встановлено, що стягувач ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу, додавши до заяви акт фактичного місця проживання громадян від 03.07.2024 року, який містив інформацію про те, що дитина, на утримання якої він просив стягувати аліменти - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з ним. Стягувач надав документ, що підтверджував наявність у нього права на звернення до суду з відповідною заявою. Суд дійшов до переконання, що стягувач ОСОБА_3 звернувся до належного суду з дотриманням правил підсудності і у суду не було обґрунтованих підстав для відмови у видачі судового наказу. Суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, слід відмовити.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду відповідають обставинам, що мають значення та вимогам закону та підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, - немає.
У липні 2024 року Жидачек Тетяна Миколаївна в інтересах ОСОБА_1 (заінтересована особа ОСОБА_3 ) звернулася в суд з заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, у якій просила:
- визнати судовий наказ від 04.07.2024 року, виданий Жидачівським районним судом Львівської області у справі № 443/1149/24 таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування вимог зазначала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у 2005 році зареєстрували шлюб. У шлюбі в сторін народилось двоє дітей, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружжя разом із дітьми проживали у будинку, який належав батьку заявника і знаходився за адресою: АДРЕСА_2 , де й було зареєстроване їх місце проживання. Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 03.04.2024 року у справі №443/406/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був розірваний. У липні 2024 року, ОСОБА_1 отримала судовий наказ Жидачівського районного суду Львівської області про стягнення з неї аліментів на утримання дитини у справі №443/1149/24 від 04.07.2024 року. Підставою для видачі судового наказу став акт фактичного місця проживання громадян, виданий 03.07.2024 року Жидачівською міською радою. Згідно даного акту, молодший син боржниці, ОСОБА_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , разом з батьком, його новою дружиною і її дітьми. Звертає увагу суду на те, що неповнолітній ОСОБА_6 за адресою, вказаною в акті ніколи не проживав. Діти після розірвання шлюбу і дотепер постійно проживають з матір'ю за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується актом № 556 про фактичне проживання від 18.07.2024 року, виданим Жидачівського міської радою. Зазначає, що в акті фактичного місця проживання громадян від 03.07.2024 року, йдеться лише про місце проживання молодшого сина, ОСОБА_6 , тоді як про місце проживання старшого сина, ОСОБА_5 , інформація відсутня. Згідно відповіді на адвокатський запит Відділення поліції №1 СРУП ГУНП у Львівській області №Ж-22Лз/49/01-2024 від 08.08.2024 року, за результатами перевірки заяви ОСОБА_8 про факт службового підроблення акту не підтверджено. Відтак, акт № 556 про фактичне проживання від 18.07.2024 року, виданий Жидачівською міської радою вказує про спільне проживання ОСОБА_1 , з дітьми з квітня 2024 року, є належним та достовірним документом. Вважає, що у ОСОБА_3 відсутні правові підстави для стягнення аліментів на його користь, так як дитина з ним не проживала на момент видачі судового наказу, і не проживає дотепер. Згідно акту від 03.07.2024 року вказано, що адресою зареєстрованого місця проживання неповнолітнього ОСОБА_6 є АДРЕСА_2 . Однак, справжня адреса зареєстрованого місця проживання ОСОБА_6 є АДРЕСА_2 , де дитина й проживала до розірвання шлюбу між батьками. Дані відомості підтверджуються довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 509 від 27.06.2024 року виданою Жидачівською міською радою. Вказує на те, що сину ОСОБА_6 вже 15 років, він має виготовлену картку в банку, а тому заявниця щотижня переказує на карту дитини близько 500 грн. на кишенькові витрати, що складає близько 2 000 грн. на місяць. Окрім того, ОСОБА_1 самостійно купує дитині одяг, взуття, шкільне приладдя. Самостійно здійснює оплату за навчання старшого сина у розмірі 19 900 грн. в рік. Окрім того, кожного місяця оплачує 800 грн. в місяць за гуртожиток у Дублянах, де проживає старший син під час навчання, а також надсилає 4 000 гри. в місяць на щоденні витрати. Батько не бере жодної участі у витратах на дітей, тому тягар утримання повністю лежить на матері. Зазначала, що ОСОБА_3 на даний час є безробітнім, а тому його заяви про утримання дітей не знаходять свого підтвердження. Звертала увагу на те, що судовий наказ може бути виданий за наявності у боржника зареєстрованого місця проживання, а інакше суд відмовляє у видачі судового наказу. Згідно витягу з реєстру територіальної громади за період з 31.05.2016 року по 21.05.2024 року місце проживання ОСОБА_1 було зареєстроване за адресою АДРЕСА_2 до 21.05.2024 року. Надалі була знята з реєстрації за вказано адресою за заявою власника житла, а саме батька колишнього чоловіка. Після зняття з реєстрації ОСОБА_1 не зареєструвала місце свого проживання, оскільки про зняття з реєстрації за попередньою адресою боржниці відомо не було. Вважала, що вказівка щодо спільного проживання дитини з батьком є спотворенням фактів, і викликає підозру, що ОСОБА_3 навмисне запросив дитину за адресою свого проживання у м.Жидачеві, аби скласти акт про ніби-то спільне проживання з метою протиправного стягнення аліментів з ОСОБА_1 . Після переїзду дітей до матері, діти іноді відвідували батька, а також дідуся і бабусю. Проте, на початку липня ОСОБА_3 все частіше не відпускав дітей додому, де вони проживають з матір'ю. У зв'язку з цим, ОСОБА_1 зверталась до органів поліції. Згідно відповіді ГУНП у Львівській області №2446/01/12-24 від 06.08.2024 року, 07.07.2024 року о 22:30 год. ОСОБА_9 на спецлінію відділу служби «102» повідомила про те, що колишній чоловік, з яким вона у процесі розлучення, не давав зустрітися з дитиною ОСОБА_6 . Після того, як ОСОБА_3 дізнався про оскарження ОСОБА_1 судового наказу про стягнення аліментів, з 23 липня ОСОБА_1 взагалі перестала бачити свого молодшого сина ОСОБА_6 , та зовсім не спілкується з ним, оскільки батько утримує його за адресою свого проживання у АДРЕСА_3 та не відпускає додому. З даного приводу ОСОБА_1 в черговий раз зверталась до органів поліції 03.08.2024 року, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит Відділення поліції № 1 СРУП ГУНП у Львівській області №Ж-21Аз/49/01-2024 від 08.08.2024 року. Окрім того, 05.08.2024 року ОСОБА_1 звернулась також до Служби у справах дітей Жидачівської міської ради із заявою про усунення перешкод у спілкуванні з неповнолітнім сином, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та забезпечення ОСОБА_6 вільний вибір місця проживання. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_10 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, зокрема, за ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства; за ст. 130 КУпАП за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння; за ст. 122-2 КУпАП за невиконання вимоги поліцейського. А також на даний час є обвинуваченим у кримінальному провадженні №12024141430000053 від 16.01.2024 року за ч. 4 ст. 185 КК України.
Як вбачається з матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорено та не спростовано, стягувач ОСОБА_3 звернувся в суд із заявою про видачу судового наказу, додавши до заяви акт фактичного місця проживання громадян від 03.07.2024, який містив інформацію про те, що дитина, на утримання якої він просив стягувати аліменти - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з ним. Таким чином, стягувач надав документ, що підтверджував наявність у нього права на звернення до суду з відповідною заявою.
Також, заява за формою і змістом узгоджувалася з вимогами статті 163 ЦПК України, а заявлена вимога відповідала вимозі пункту 4 частини 1 статті 161 ЦПК України.
Таким чином, заява ОСОБА_3 про видачу судового наказу відповідала вимогам процесуального закону.
Водночас, на справи про стягнення аліментів, окрім загальних правил підсудності, передбачених частиною 1 статтею 28 ЦПК України, поширюються і альтернативні правила підсудності, передбачені частиною 1 статтею 29 ЦПК України, зокрема право позивача пред'являти позов (у тому числі заяву про видачу судового наказу) також за його зареєстрованим місцем проживання чи перебування.
Відтак, з огляду на викладене, стягувач ОСОБА_3 звернувся до належного суду з дотриманням правил підсудності і у суду не було обґрунтованих підстав для відмови у видачі судового наказу.
Відповідно, судовим наказом Жидачівського районного суду Львівської області від 04.07.2024 у справі №443/1149/24 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 03.07.2024 і до досягнення дитиною повноліття, а також судовий збір у сумі 302 грн 80 коп (а.с.№443/1149/24 - 14).
Згідно з приписами статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
За змістом пунктів 4, 5 частини 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
У судовому наказі зазначаються, зокрема повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті (пункт 7 частини 1 статті 168 ЦК України.
Відповідно до положень частин 1, 7 статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відтак, ЦПК України не передбачає можливості скасування судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку на дитину, відповідно до п.4 ч.1 ст.161 цього Кодексу. У випадку ж незгоди, боржник вправі захистити своє право шляхом подання позову про зменшення розміру аліментів (припинення стягнення, тощо) (ч.7 ст.170 ЦПК України).
Тобто у випадку наявності спору стосовно питання утримання дітей такий розглядається у позовному провадженні, а не шляхом подання заяви про скасування судового наказу.
Окрім наведеного, згідно ст. 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Також, відповідно до ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання. Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом. Ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.
Визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можливо, якщо виконавчий лист було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково (у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин).
Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
До матеріально-правових відносяться: припинення зобов'язання внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язання переданням відступного, зарахуванням за домовленістю сторін, прощення боргу.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню), у випадку зміни чи скасування рішення у апеляційному чи касаційному порядку, або у зв'язку з нововиявленими обставинами; виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке не підлягає примусовому виконанню; помилкова видача виконавчого листа, якщо після видачі такого листа у справі рішення суду було скасоване; видача виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Як вбачається із матеріалів справи та після перевірки доводів заявника судами обох інстанцій не встановлено жодної із матеріально-правових чи процесуально-правових підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що апелянтка сама фактично визнає, що син сторін проживає з батьком.
Вказане підтверджується як доводами апеляційної скарги, в якій ОСОБА_1 зазначала, що взагалі перестала бачити свого молодшого сина, ОСОБА_6 , та зовсім не спілкується з ним, оскільки батько утримує його за адресою свого проживання у АДРЕСА_3 та не відпускає додому, - так і заявою поданою до Служби у справах дітей Жидачівської міської ради, в якій просила усунути ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з неповнолітнім сином, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та забезпечити вільний вибір місця проживання.
Також, місце проживання сина зареєстровано з батьком, що підтверджується довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 07.06.2024 року, виданою Жидачівською міською радою Львівської області (а.с. 15)
Також, доданим до заяви про видачу судового наказу актом фактичного місця проживання від 03 липня 2024 року, підтверджено, що громадяни ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 (син чоловіка) фактично проживають за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 38).
Крім цього, згідно акту №556 про фактичне проживання від 18.07.2024 року, проведене по АДРЕСА_1 , вбачається, що під час обстеження було встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із своїми синами ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають в даному житловому будинку без реєстрації від 03.04.2024 року після розірвання шлюбу з колишнім чоловіком ОСОБА_3 (а.с. 10).
Також, слід вказати і про те, що згідно ч.ч. 1, 2, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно такі обставини, зважаючи на характер спірних правовідносин, слід вважати є оспорюваними та такі можуть бути встановлені в порядку позовного провадженні, про що йшлося, але аж ніяк не в порядку розгляду заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що обставини, на які посилається апелянтка не можуть бути підставою для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню і відповідно судом першої інстанції підставно відхилено її заяву.
Тому, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з врахування обставин, що мають значення та відповідає вимогам закону, а тому доводи апеляційної скарги слід визнати необґрунтованими та у задоволенні такої слід відмовити, оскаржувану ж ухвалу слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 09 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 16 грудня 2024 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра