16 грудня 2024 рокум. ПолтаваСправа № 440/14887/24
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Ясиновський І.Г., ознайомившись з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої просить:
визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн. та суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. та суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по день прийняття рішення, виходячи із встановленого на 1 січня 2024 року - 3028 грн;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн, та суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн та 3028,00 грн відповідно;
визнати протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за періоди з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270.00 грн; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн, та суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн; за період з 01 січня 2024 року по день прийняття рішення у справі, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за періоди з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,0 грн; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн, та суддівську винагороду за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,0 грн, та суддівську винагороду за період з 01 січня 2024 року по день прийняття рішення у справі, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
За приписами частини другої статті 171 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті.
У ході з'ясування питання чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, крім іншого, з'ясуванню підлягає питання дотримання строків звернення до суду з позовом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об'єктивні причини.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто, відтоді коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Вищевказані правові висновки відображені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 9901/141/20.
Відповідно до положень статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як свідчить зміст позовної заяви, предмет спору зводиться до вимог про перерахунок суддівської винагороди позивача під час перебування ним на посаді судді Гадяцького районного суду Полтавської області, яка в силу пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України є публічною службою.
Тож таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Разом з цим, правовідносини щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів регулюються ще й положеннями статті 233 КЗпП України.
Вирішуючи питання конкуренції норм КАС України та КЗпП України, Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі №280/6779/22 зазначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22.
Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 №540-IX КЗпП України було доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.».
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 №211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 28.08.2024 у справі №580/9690/23.
Предмет спору зводиться до з'ясування обставин правомірності дій відповідача в частині нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по дату винесення рішення у цій справі.
Тож про належні до виплати, але не виплачені суми суддівської винагороди позивач повинен був дізнатися після отримання суддівської винагороди за відповідний місяць розпочинаючи з 2021 року.
Однак з цим позовом заявник звернувся до суду лише 11.12.2024, тобто з пропуском трьохмісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом, в частині вимог, які охоплюють період з 01.07.2023 (наступний після завершення карантину день) по 11.09.2024 (за три місяці, які передують зверненню до суду з позовом).
У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач наголошувала на надмірному навантаженні, перебуванні у відпустці з 15 серпня 2024 року та тривалому періоді непрацездатності, а також отриманні листа відповіді від відповідача лише 27.09.2024, з огляду на що просить поновити їй строк на звернення з цим позовом.
До того ж звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19, за якою у разі зміни сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися як поважна причина при вирішенні питань поновлення строків звернення до суду.
Наведені позивачем у заяві обставини суд визнає недостатніми для висновку про наявність об'єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до суду, які завадили позивачу звернутися з цим позовом протягом встановленого законом строку.
Тож з урахуванням висновків Верховного Суду, сформульованих в постанові від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, суд констатує факт пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом в частині позовних вимог, які охоплюють період з 01.07.2023 по 11.09.2024, за відсутності переконливих пояснень щодо поважності причин його пропуску.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду в означеній частині вимог, оскільки зазначені у заяві обставини не є поважними, а тому заява про поновлення цього строку не підлягає задоволенню.
Статтею 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналогічно, частиною шостою статті 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Окремо суд наголошує, що за змістом пункту 4 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Суд зазначає, що зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 990/150/23.
Натомість позов містить позовні вимоги стосовно нарахування та виплати перелічених вище платежів, у тому числі за період з 01 січня 2024 року по день прийняття рішення у справі, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Таким чином, визначаючи кінцевий строк протиправних дій відповідачів, позивач вказує на дату прийняття судом рішення у справі, що є невідомою та можливо матиме місце у майбутньому.
В той же час, порушене право, свобода або законний інтерес має існувати на момент звернення позивача до суду за їх захистом. Виходячи із суті наявного порушення прав, свобод або законних інтересів, позивач формулює зміст позовних вимог. Викладення позовних вимог на майбутнє щодо правовідносин, які ще не є спірними, не узгоджується із правом на звернення до суду, передбаченим частиною 1 статті 5 КАС України.
Водночас позивачем частину позовних вимог сформульовано на майбутнє, у зв'язку з чим такі вимоги не обґрунтовані порушенням прав позивача.
Частиною першою статті 169 КАС України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
Заяву про поновлення строку звернення до суду залишити без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу строк на усунення недоліків 10 (десять) днів з дня отримання повідомлення про цю ухвалу та роз'яснити, що неусунення недоліків у встановлений судом строк є підставою для повернення позовної заяви в частині вимог за період з 01.07.2023 по 11.09.2024.
Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду:
заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом з інших підстав (за їх наявності) та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку, в частині вимог за період з 01.07.2023 по 11.09.2024;
уточненої позовної заяви із приведенням змісту позовних вимог у відповідність до положень частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України з визначенням вимог відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та її копій у відповідності до кількості відповідачів та з доданням до позовної заяви (та її копій) всіх наявних в позивача доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І.Г. Ясиновський