Справа № 420/29959/24
16 грудня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Білостоцький О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за своєю мамою ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду та яка являється особою з інвалідністю II (другої) групи на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за своєю мамою ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду та яка являється особою з інвалідністю II (другої) групи на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходить військову службу у Військової частини НОМЕР_1 .
Маючи намір звільнитися з військової служби на підставі абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, позивач у вересні 2024 року звернувся із рапортом та переліком відповідних документів до Військової частини НОМЕР_1 щодо його звільнення за вищевказаної підстави.
Водночас, окремого рішення за розглядом по суті рапорту позивача військовою частиною прийнято не було. Разом з тим, на примірнику рапорту позивача проставлено резолюцію (без дати, ПІБ та підпису уповноваженої особи) про відсутність документів, що вказують на обов'язок догляду, та документів, що вказують на відсутність осіб І, ІІ ступеню споріднення, що можуть чи не можуть здійснювати такий догляд.
Не погоджуючись із вищевказаними обставинами, позивач був вимушений звернутися до суду задля захисту своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою суду від 15.10.2024 року по справі №420/29959/24 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ч. 5 ст. 262 КАС України.
04.11.2024 року від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на адміністративним позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що з 18.05.2024 року підстави звільнення з військової служби набули чинності в новій редакції. Чинна редакція підстави для звільнення передбачає наступне: «необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім?ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я». Тобто для звільнення військовослужбовцю необхідно підтвердити документально три умови: наявність інвалідності у батька чи матері; потреба у здійсненні постійного догляду за батьком чи матір?ю; відсутність інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або потребу інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення в постійному догляді.
Також представник відповідача посилався на те, що згідно наказу МОУ від 23.07.2024 року №495 внесено зміни до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зокрема до п.5 Додатку 19 «Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби», яким закріплено що через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», разом із поданням про звільнення подаються документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків); один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду та висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Старший лейтенант ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника автомобільної служби, що відповідачем за час розгляду справи не заперечувалось.
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на підтвердження чого надано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 .
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано, про що в книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №198 від 03.08.2004 року.
Разом з тим, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико - соціальною експертною комісією серії 12 АГГ №890596 від 03.06.2024 року.
Відповідно до висновку №2097 від 21.06.2024 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду. Крім того, згідно виписки №2097 від 21.06.2024 року із протоколу ЛКК закріплено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду ОСОБА_1 .
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов №01-10/807 від 05.08.2024 року, сформованого Колочанською сільською радою Хустського району Закарпатської області, представниками сільської ради було встановлено наступне:
- ОСОБА_2 взята на облік як внутрішньо переміщена особа та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , згідно довідки від 14.05.2024 року №2112-7002033448;
- зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 ;
- є особою з інвалідністю ІІ групи;
- має сина - ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем та наразі проходить службу у Збройних Силах України;
- будинок, в якому проживає громадянка, придатний для проживання;
- матеріально-побутові умови відповідають встановленим нормам.
Згідно рішення Виконавчого комітету Колочанської сільської ради Хустського району Закарпатської області «Про призначення помічника дієздатній фізичній особі» від 27.06.2024 року №3 було вирішено призначити на безоплатній основі, громадянина ОСОБА_1 помічником ОСОБА_2 , яка за станом здоров'я потребує стороннього догляду та не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, з метою надання їй допомоги.
Також до суду надано посвідчення помічника фізичної дієздатної особи № НОМЕР_4 , оформленого Виконавчим комітетом Колочанської сільської ради Хустського району Закарпатської області на ім'я ОСОБА_1 , що є підтвердженням того, що позивач дійсно є помічником дієздатної фізичної особи - ОСОБА_2 .
На підтвердження того, що ОСОБА_1 є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за матір'ю (особою з інвалідністю ІІ групи), позивач посилається на акт встановлення факту здійснення догляду №01-10/713 від 05.07.2024 року.
Враховуючи вищевказані обставини та необхідність забезпечення належної підтримки одного із своїх батьків, позивач 08.09.2024 року звернувся із відповідним рапортом на ім?я заступника командира батальйону з озброєння - начальника технічної частини ОСОБА_4 , щодо звільнення його з військової служби на підставі абз.12 п.3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
До вищевказаного рапорту були долучені наступні копії документів:
- паспорт громадянина України ОСОБА_1 ;
- РНОКПП ОСОБА_1 ;
- військовий квиток ОСОБА_1 ;
- свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 ;
- паспорту громадянина України у формі ІD-картки ОСОБА_2 ;
- РНОКПП ОСОБА_2 ;
- висновок №2097 від 21.06.2024 року;
- виписка з протоколу ЛКК №2097;
- довідка про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи від 14.05.2024 року №2112-7002033448;
- акт встановлення факту здійснення догляду від 05.06.2024 року;
- посвідчення помічника ФДО №72 від 27.06.2024 року;
- рішення №3 від 27.06.2024 року про призначення помічника дієздатній фізичній особі;
- повідомлення №1635 від 15.05.2024 року;
- довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №890596;
- свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 ;
- пенсійне посвідчення № НОМЕР_6 серії НОМЕР_7 ;
- акт обстеження матеріально-побутових умов від 05.08.2024 року.
Разом з тим, матеріали справи не містять будь-якого прийнятого рішення Військової частиною НОМЕР_1 за розглядом рапорту позивача від 08.09.2024 року по суті зазначеного в ньому питання про звільнення з військової служби.
У той же час, на примірнику вищевказаного рапорту позивача проставлено резолюцію (без дати, ПІБ та підпису уповноваженої особи) про відсутність документів, що вказують на обов'язок догляду, та документів, що вказують на відсутність осіб І, ІІ ступеню споріднення, що можуть чи не можуть здійснювати такий догляд.
Не погодившись із вищевказаною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з позовом в адміністративній справі №420/29959/24.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши адміністративний позов, відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року в Україні був введений воєнний стан, який продовжувався в подальшому та діє до цього часу.
Також Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулюються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII (далі - Закон України №3543-XII).
Згідно ст. 1 Закону України №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено в Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) (у редакції, чинній з 18.05.2024 року).
Згідно ч. ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону №2232-XII).
Судом встановлено, що спірним питанням в межах даної справи є можливість звільнення військовослужбовця за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його матір'ю під час дії воєнного стану.
Згідно абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану за такої підстави: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до вимог ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України встановлений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до п.223 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За пп.2 п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170 було затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яка визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153 (далі - Інструкція) (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно п.12.1 Інструкції звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
За п.12.11 Інструкції перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно п.п.26 п.5 Додатку №19 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства оборони №495 від 23.07.2024 року) при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, подаються наступні документи:
1) документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
2) один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
3) один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
4) висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Судом під час розгляду справи встановлено, що предметом спірних правовідносин у справі є відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби, яка була сформована у вигляді проставлення резолюції невстановленою особою на рапорті позивача від 08.09.2024 року про відсутність наступних документів:
- документів, що вказують на обов'язок догляду;
- документів, що вказують на відсутність осіб І, ІІ ступеню споріднення, що можуть чи не можуть здійснювати такий догляд.
В розумінні положень вищевказаного п.п.26 п.5 Додатку №19, документами, що вказують на обов'язок догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, є документи, що підтверджують інвалідність особи, яка потребує догляду, та висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Разом з тим, документом, що підтверджують інвалідність особи, яка потребує догляду, згідно приписів п.п.26 п.5 Додатку №19 може бути довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ.
Судом встановлено, що позивачем разом із рапортом долучалась довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №890596, в якій зазначено, що матір позивача - ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи.
Крім того, враховуючи положення п.п.26 п.5 Додатку №19, одним із обов'язкових документів, що вказує на обов'язок догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, та має бути поданий разом із рапортом, є висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
З цього приводу суд зазначає, що матеріалами справи також підтверджено, що позивачем разом із рапортом надавався висновок №2097 від 21.06.2024 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, згідно якого ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду. Крім того, до рапорту була надана виписка №2097 від 21.06.2024 року із протоколу ЛКК, в якій закріплено, що матір позивача потребує постійного стороннього догляду ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевказані обставини суд доходить висновку, що позивачем разом із рапортом від 08.09.2024 року були надані всі необхідні документи, що вказують на обов'язок догляду за його матір'ю, та які встановлені Додатку №19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Крім того суд акцентує увагу на тому, що за час розгляду справи стороною відповідача не було конкретно зазначено, які саме документи не надав позивач разом із рапортом, які б могли підтвердити обов'язок його догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду.
Що стосується іншої підстави, зазначеної в резолюції на рапорті позивача, а саме ненадання документів, що вказують на відсутність осіб І, ІІ ступеню споріднення, що можуть чи не можуть здійснювати такий догляд, суд виходить з наступного.
Як було встановлено судом вище, згідно п.п.26 п.5 Додатку №19 до документів, які б могли підтвердити відсутність осіб І, ІІ ступеню споріднення, що можуть чи не можуть здійснювати такий догляд, є виключно документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою, а також один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
На виконання приписів п.п.26 п.5 Додатку №19, та задля підтвердження відсутності осіб І, ІІ ступеню споріднення, позивачем разом із рапортом надано наступні документи:
свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , що вказує на те, що позивач є сином ОСОБА_2 ;
акт обстеження матеріально - побутових умов №01-10/807 від 05.08.2024 року, сформований Колочанською сільською радою Хустського району Закарпатської області, згідно якого ОСОБА_2 має сина - ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем та наразі проходить службу у Збройних Силах України;
- акт встановлення факту здійснення догляду №01-10/713 від 05.06.2024 року (у відзиві представник відповідача не заперечував надання вказаного документу разом із рапортом).
Враховуючи вищевикладені обставини суд доходить висновку, що позивачем були надані всі документи, що встановлені Додатком 19 до Інструкції, на підтвердження відсутності осіб І, ІІ ступеню споріднення, що можуть чи не можуть здійснювати такий догляд.
Крім того суд враховує, що за весь час розгляду справи стороною відповідача не було зазначено, яких конкретно документів, що передбачені п.п.26 п.5 Додатку №19, окрім тих, що були долучені ОСОБА_1 до рапорту, не вистачає для розгляду його рапорту від 08.09.2024 року та прийняття відповідного рішення про звільнення його з військової служби.
Також суд враховує той факт, що за час розгляду справи стороною відповідача не заперечувався той факт, що фактично відмова у звільненні позивача з військової служби була викладена у резолюції, яка міститься на рапорті позивача від 08.09.2024 року.
Суд при вирішенні справи виходить із того, що рішення військової частини щодо розгляду рапорту військовослужбовця по суті викладеного в ньому питання про звільнення з військової служби є актом індивідуальної дії, а тому у разі його прийняття воно повинно бути оформлене належним чином.
На думку суду правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків лише чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому (яким) він адресований.
Головною рисою такого акту є його конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових обов'язків, обумовлених цими актами; при цьому за умов відповідності такого акту нормам чинного законодавства.
Натомість, судом встановлено, що рішення військовою частиною щодо відмови у звільненні позивача з військової служби фактично прийнято не було, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про необхідність звільнення його зі служби, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд звертає увагу, що в поданому позивачем рапорті від 08.09.2024 року він, як на правову підставу звільнення його з військової служби посилався на положення абзацу 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України.
Крім того висновок у резолюції на рапорті позивача, який не оформлений окремим документом, також не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації позивачем права або обов'язків при виконанні юридичного волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 23.10.2018 у справі №822/1817/18, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 02.07.2019 у справі №140/2160/18.
Зазначений висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року є джерелом права.
У рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року; «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та зобов'язати відповідача звільнити його за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за своєю мамою ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду та яка являється особою з інвалідністю II (другої) групи на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
З огляду на встановлені обставини у справі №420/29959/24 щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення його зі служби та положення чинного законодавства, суд вважає необхідним для належного захисту прав та інтересів позивача зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.09.2024 року про його звільнення з військової служби на підставі абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за своєю мамою ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду та яка являється особою з інвалідністю II групи, та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.
У задоволенні іншої частини позовних вимог зобов'язального характеру слід відмовити з наведених вище підстав.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судового збору не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 08.09.2024 року про звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.09.2024 року про звільнення його з військової служби на підставі абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за своєю мамою ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду та яка являється особою з інвалідністю II групи, та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.
В задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький