Іменем України
16 грудня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/1282/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,
22 жовтня 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Котік Олесі Станіславівни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач, ГУПФУ в Луганській області) з такими вимогами:
1) визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з 01.06.2024;
2) зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01 червня 2024 року.
В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком.
Представник позивача зазначає, що позивачу з 01.06.2024 припинено виплату пенсії без пояснень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачеві з 01.06.2024, чим порушив конституційне право позивача. Ніяких повідомлень не було щодо зупинення виплати пенсії.
Таким чином, на думку представника позивача, відповідач вирішив зупинити виплату пенсії безпідставно.
Ухвалою суду від 28 жовтня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від ГУПФУ в Луганській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Відповідно до матеріалів електронної пенсійної справи позивач перебуває на обліку в Головному управлінні як отримувачка пенсії за віком Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
Листом Головного управління Служби безпеки України від 28.05.2024 № 78/3/5/7-6863 (вхідний від 30.05.2024 №756/5) повідомлено відповідача про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 10.03.2022 № 220221300000000 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 11 КК України, а саме: про співпрацю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з окупаційною адміністрацією російської федерації на тимчасово окупованій території Луганської області. (державна зрада в умовах воєнного стану). З урахування викладеного, з метою недопущення фінансової підтримки колабораційної діяльності за рахунок соціальних виплат держави просили ГУПФУ в Луганської області розглянути питання щодо нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 . За результатом розгляду цього листа надати відповідь до управління Головного управління Служби Безпеки України в Донецькій та Луганській областях.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 Закону з 01.06.2024 нарахування пенсії ОСОБА_1 призупинено в зв'язку з надходженням листа до ГУ ПФУ в Луганській області від силових структур за номером №78/3/5/7-6863 від 28.05.2024.
Представник позивача зазначає, що пунктом 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV передбачено право органів Пенсійного фонду України припиняти виплату пенсії в інших випадках, передбачених законом.
Представник відповідача зауважує, що оскільки відповідачем нарахування пенсії позивачу не припинялось, а лише, припинено перерахування пенсії на поточний рахунок позивача у зв'язку з отриманням листа Головного управління Служби Безпеки України в Донецькій та Луганській областях 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) від 28.05.2024 вихід. № 78/3/5/7- 6863, рішення органу Пенсійного фонду про припинення (зупинення) виплати пенсії ОСОБА_1 не приймалось та суду не надається.
Отже, з 01.06.2024 виплату пенсії ОСОБА_1 зупинено без прийняття окремого рішення.
18.07.2024 ОСОБА_1 засобами вебпорталу за допомогою кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) було надано заяву № 12569 щодо поновлення виплати ВПО з типом ідентифікації «відеоконференцзв'язок».
Згідно з рішенням від 02.07.2024 № 293513 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, під час відеоконференції при проведенні ідентифікації, особу ОСОБА_1 встановлено.
Відділом перерахунків пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в ході розгляду заяви ОСОБА_1 щодо поновлення виплати ВПО з типом ідентифікації «відеоконференцзв'язок» у проведенні та у продовженні виплати пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлено виплату пенсії.
12.08.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області було надіслано запит до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) за № 1200-0403- 5/20475, а саме: стосовно колаборацiйної діяльності з боку громадян України, ГУПФУ в Луганській області з метою недопущення фінансування колабораціної діяльності за рахунок соціальних виплат припинило виплату пенсії громадянам України, та просило підтвердити або спростувати їх причетність до колаборацiйної діяльності
Представник відповідача зазначає, що станом на день подання цього відзиву від 3 управління Головного управління Служби Безпеки України в Донецькій та Луганській областях інформації щодо закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 10.03.2022 № 220221300000000 та/або щодо розгляду відповідачем питання про поновлення пенсійних виплат позивачу не надходило.
Пунктом 1.1 Розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), визначено, що заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
Отже, представник відповідача вважає, що Порядком № 22-1 не передбачено поновлення пенсії шляхом подання заяви через вебпортал Пенсійного фонду України.
24.08.2024 засобами вебпорталу за допомогою КЕП ОСОБА_1 було надано заяву за № 15118 щодо зміни виплатних реквізитів на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України подав заяву «зміна виплатних реквізитів», у якій просив виплачувати пенсію на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у відділенні 50046/126 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». За результатом розгляду заяви від 24.08.2024 відповідач змінив виплатні реквізити у електронній пенсійній справи позивача.
10.10.2024 відповідачем зареєстровано звернення позивача від 09.10.2024 ВЕБ-22001-Ф-С-24-163818, у якому остання просила розглянути питання щодо поновлення виплати пенсії.
Представник відповідача зазначає, що зазначеним підтверджується, що ОСОБА_1 особисто за поновленням пенсії із відповідною заявою до органів Пенсійного фонду України, у тому числі відповідача у цій справі, не зверталась.
10.10.2024 за вих № 17384-16341/С-03/8-2200/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області направило за належністю звернення ОСОБА_1 на вебпортал Пенсійного фонду України від 09.10.2024 № ВЕБ-22001-Ф-С-24-163818 щодо поновлення виплати пенсії, оскільки заявниця перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області. Та повідомило, що: за результатами проведеного оператором головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відеоконференцзв'язку та опрацювання наданих заявником документів, відповідей на поставлені запитання в ході відеоконференції, 18.07.2024 оператором Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області рішенням № 293513 особу ОСОБА_1 встановлено.
23.10.2024 вих № 7966-7928/С-02/8-1200/24 управлінням надано відповідь на звернення позивача від 09.10.2024 ВЕБ-22001-Ф-С-24-163818 з питання поновлення виплати пенсії, яке надійшло за територіальною належністю з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, зареєстровано в ГУПФУ в Луганській області за № 7928/С-1200-24, та було повідомлено, що роз'яснення причин призупинення та порядку поновлення виплати пенсії позивачу надано листом Головного управління від 02.10.2024 № 7345-7418/С-02/8-1200/24, який завантажено до особистого кабінету позивача на вебпорталі.
Просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є пенсіонером та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області як отримувач пенсії за віком, що підтверджується копіями паспорту, картки фізичної особи - платника податків, матеріалами пенсійної справи, довідкою від 05.11.2024 № 3948/04-16.
На адресу ГУПФУ в Луганській області надійшов лист Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 28.05.2024 № 78/3/5/7-6863, в якому повідомлялось про проведення досудового розслідування кримінального провадження № 22022130000000080 від 10.03.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, зокрема відносно ОСОБА_1 . З метою недопущення фінансової підтримки колабораційної діяльності за рахунок державних виплат держави, рекомендовано розглянути питання щодо призупинення нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 .
02.07.2024 ОСОБА_1 засобами вебпорталу за допомогою кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) було надано заяву № 12569 щодо поновлення виплати ВПО з типом ідентифікації «відеоконференцзв'язок».
Згідно з рішенням від 18.07.2024 № 293513 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, під час відеоконференції при проведенні ідентифікації, особу ОСОБА_1 встановлено.
ГУПФУ в Луганській області звернулось до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях з листом від 12.08.2024 № 1200-0403-5/20475, в якому зазначило, що стосовно колаборацiйної діяльності з боку громадян України, ГУПФУ в Луганській області з метою недопущення фінансування колабораціної діяльності за рахунок соціальних виплат припинило виплату пенсії громадянам України. В зв'язку зі зверненням в травні місяці, щодо поновлено виплати пенсій зазначеним особам, які пройшли відеоконференцію, відповідно Порядку встановлення територіальним органом Пенсійного фонду України особи одержувача пенсії, щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, інших соціальних виплат шляхом відеоконференцзв'язку, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 20.11.2023 № 49-2, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.12.2023 № 2111/41167. Просило підтвердити або спростувати їх причетність до колаборацiйної діяльності. Інформація необхідна для вирішення питання щодо поновлення/відмови у виплаті пенсії.
Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях листом від 15.08.2024 № 78/3/5/7-1921 повідомило відповідача, що причетність до колаборацінної діяльності громадяни України: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перевіряється в рамках кримінального провадження № 22022130000000080, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України. Відповідно до вимог ст. 222 КПК України, відомості досудового розслідування недопустимо розголошувати без письмового дозволу слідчого або прокурора.
24.08.2024 ОСОБА_1 було надано заяву за № 15118 щодо зміни виплатних реквізитів на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України подав заяву «зміна виплатних реквізитів», у якій просив виплачувати пенсію на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у відділенні 50046/126 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
На звернення позивача на вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України ВЕБ-12001-Ф-С-24-155976 стосовно поновлення виплати пенсії, яке зареєстровано в ГУПФУ в Луганській області за № 7418/С-1200- 24, відповідачем листом від 02.10.2024 № 7345-7418/С-02/8-1200/24 повідомлено, що виплату пенсії призупинено з 01.06.2024 на підставі норм пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058 у зв'язку з отриманням інформації від правоохоронних органів, яка потребує уточнення та фізичної ідентифікації отримувача пенсії. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та необхідними документами: паспортом громадянина України; документом про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (за наявності). Додатково зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 № 162 «Про особливості виплати та доставки пенсій, грошових допомог на період введення воєнного стану» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2023 № 806, яка набула чинності 08.08.2023), передбачено поновлення виплати пенсії особам, які проживають, зокрема, на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України і виплату пенсії яким було припинено з 01.08.2022 відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановлення органами Пенсійного фонду України особи пенсіонера у режимі відеоконференцзв'язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг. Оскільки виплату пенсії позивачу призупинено відповідно до норм пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058, підстави для поновлення виплати пенсії за допомогою відеоконференцзв'язку відсутні.
В матеріалах пенсійної справи відсутнє рішення територіального органу Пенсійного фонду України про припинення виплати пенсії позивачу з 01 червня 2024 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з вимогами частини першої статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Стаття 2 Закону № 389 передбачає, що правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 389 в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: 1) обґрунтування необхідності введення воєнного стану; 2) межі території, на якій вводиться воєнний стан, час введення і строк, на який він вводиться; 3) завдання військового командування, військових адміністрацій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного стану; 4) завдання суб'єктам забезпечення цивільного захисту щодо приведення єдиної державної системи цивільного захисту, її функціональних та територіальних підсистем у готовність до виконання завдань за призначенням в особливий період; 5) вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень; 6) інші питання, що випливають із цього Закону.
24.02.2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Згідно з пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 3034, 38, 39, 4144, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (Закону № 389).
Отже в зазначеному Указі Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 чітко визначено вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану, серед яких відсутнє обмеження права соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України.
Тому обмеження такого право в період дії воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, є незаконним.
Також статтею 62 Конституції України передбачено презумпцію невинуватості, згідно з положеннями якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Отже конституційні права особи, передбачені статтею 62 Конституції України, не можуть бути обмежені і в умовах воєнного або надзвичайного стану.
В рішенні Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 зауважено, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачяться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абзаци перший-третій пункту 4 мотивувальної частини рішення).
В рішенні Конституційного Суду України від 8 червня 2022 року № 3-р(II)/2022 зазначено, що конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв'язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Згідно з вимогами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відзиві жодним чином не зазначено, якою саме нормою законодавства керувався відповідач, зупиняючи виплату пенсії позивачу на підставі листа органу Служби безпеки України про наявність в них інформації про те, що позивач вчинив злочин.
Чинне пенсійне законодавство не передбачає наявності таких повноважень в пенсійного органу.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 47 Закону України від «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 52 Закону № 2262-XII передбачає, що особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 48-1 Закону № 1058 визначено, що виплата особам, засудженим до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок установи за місцем відбування покарання.
Із пенсій засуджених до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому не менш як 50 відсотків пенсії зараховуються установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого.
Отже, навіть наявність вирока суду з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі не є підставою для зупинення виплати пенсії, призначеної згідно з вимогами Закону № 1058 відповідно до вимог чинного законодавства.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені частиною першою статті 49 Закону № 1058:
Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Враховуючи, що відповідачем взагалі не прийнято рішення, з якого можливо було б встановити підставу, визначену статтею 49 Закону № 1058, для припинення виплати пенсії позивачеві, та невстановлення таких підстав в ході судового розгляду, має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві раніше призначеної пенсії з 01.06.2024.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а дійшов аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини суд дійшов висновку про необхідність застосування принципу верховенства права щодо спірних правовідносин та констатувати порушення відповідачем пункту 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини тобто порушення права власності позивача на суми призначеної пенсії, що здійснено відповідачем без законних підстав, тобто в свавільний спосіб.
Відповідно до вимог частини другої статті 55 Закону № 2262-XII нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Оскільки зі змісту Закону № 1058-ІV та самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 19 березня 2013 року, від 05 листопада 2013 року у справах № 21-53а13 та № 21-293а13 відповідно та Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року, від 24 квітня 2018 року у справах № 820/5621/15 та № 167/592/17 відповідно (№№ рішень в ЄДРСР 30443158, 35794465,73335414, 73604844 відповідно).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України).
Тому наявними є підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача саме щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01 червня 2024 року.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої було піддано формальним обмеженням з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу має бути поновлена з моменту її припинення без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушеного права позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
У частині восьмій статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
З огляду на те, що судом установлено порушення відповідачем конституційного права позивача на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складової частини права на соціальний захист і спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 370, 371 КАС України, суд
Позов адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9, код ЄДРПОУ 21782461) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 червня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 з 01 червня 2024 року нарахування та виплату пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Захарова