13 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 754/13326/21
провадження № 51 - 5189 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021100030001829 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
встановив:
За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років з конфіскацією усього належного йому майна.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Відповідно до обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_5 у невстановлений досудовим слідством час, з корисливих мотивів, вступив у домовленість з невстановленою досудовим слідством особою, відповідно до якої ОСОБА_5 повинен збувати психотропні речовини через здійснення закладок на території м. Києва.
Так, у невстановлену досудовим розслідуванням дату та точний час, перебуваючи біля станції метро «Лісова», ОСОБА_5 , за невстановлених досудовим слідством обставин отримав, тим самим незаконно придбав пакунок в якому знаходились 23 зіп-пакети, 1 згорток фольги, 30 згортків з магнітом, у яких містилась особливо-небезпечна психотропна речовина PVP, масою 23,645 г., що є особливо великим розміром, та став незаконно зберігати вищевказану психотропну речовину при собі, з метою збуту.
Надалі, 06 липня 2021 року приблизно о 14:34 год у лісопарковій зоні по вул. Братиславській у м. Києві працівниками поліції було зупинено ОСОБА_5 , який на відповідне запитання працівників поліції повідомив про наявність у нього 23 зіп-пакетів, 1 згортку фольги, 30 згортків з магнітом, у яких містилась особливо-небезпечна психотропна речовина PVP, масою 23,645 г., що є особливо великим розміром, яка в подальшому була виявлена та вилучена у ОСОБА_5 у ході особистого обшуку.
Київський апеляційний суд ухвалою від 01 жовтня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнив частково, вирок Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року змінив. Перекваліфікував дії ОСОБА_5 із ч. 3 ст. 307 КК України на ч. 3 ст. 309 КК України та призначив йому покарання за ч. 3 ст. 309 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років. У іншій частині вирок залишив без змін.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга прокурора ОСОБА_4 , в якій він порушує питання про скасування ухвали Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року та призначення нового розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, прокурор вказує на неповноту та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:
· апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність у діях ОСОБА_5 мети збуту особливо небезпечної психотропної речовини;
· наявність, зокрема розфасованих 23 зіп-пакетів та 30 згортків з особливо небезпечною психотропною речовиною із магнітом, а також вилучені докази за місцем проживання, свідчать про умисел ОСОБА_5 на збут психотропної речовини;
· під час розгляду кримінального провадження стороною захисту не надано даних, які б свідчили про те, що станом на 06 липня 2021 року ОСОБА_5 був наркозалежною особою та потребував необхідності вживання особливо небезпечної психотропної речовини PVP саме в особливо великому розмірі;
· апеляційний суд, змінивши вирок місцевого суду, не дотримався вимог ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та не врахував надані докази сторони обвинувачення, а також те, що ОСОБА_5 діяв за попередньою змовою;
· ухвала апеляційного суду є невмотивованою та не відповідає вимогам статей 370 КК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Оцінюючи доводи касаційної скарги прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів виходить з наступного.
У поданій касаційній скарзі, прокурор фактично не погоджується із рішенням апеляційного суду в частині перекваліфікації дій ОСОБА_5 на ч. 3 ст. 309 КК України.
Як убачається із судових рішень, вироком суду першої інстанцій ОСОБА_5 визнано винуватим у незаконному придбанні, зберіганні особливо небезпечної психотропної речовини у особливо великих розмірах, з метою збуту, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Так, місцевий суд, дослідивши показання обвинуваченого та свідків, а також письмові докази, встановив, що мета збуту особливо небезпечної психотропної речовини у ОСОБА_5 підтверджується кількістю такої речовини, а саме 23,645 г, її розфасування у 53 зіп-пакетах; наявність в квартирі де проживав ОСОБА_5 чисельних порожніх зіп-пакетів різних розмірів, двох вагів, блокноту, у якому виявлені рукописні записи із назвами психотропних речовин та значна їх вартість. Водночас місцевий суд, обґрунтовуючи своє рішення, зокрема зазначив, що стороною захисту не було надано беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що станом на 06 липня 2021 року ОСОБА_5 був наркозалежною особою у стадії такої гострої необхідності, що 23,645 г. психотропних речовин не було надмірною масою для вживання однією людиною.
Суд апеляційної інстанції, за результатами перегляду вироку місцевого суду, дійшов до переконання, що цей суд зробив помилковий висновок про доведеність прокурором висунутого ОСОБА_5 обвинувачення за ч. 3 ст. 307 КК України.
Апеляційний суд визнав доведеним, що ОСОБА_5 за невстановлених обставин придбав пакунок, у якому знаходилися 23 зіп-пакети, 1 згорток фольги, 30 згортків з магнітом з особливо небезпечною психотропною речовиною PVP, масою 23,645 г., що є особливо великим розміром, для власного вживання та 06 липня 2021 року був затриманий з нею працівниками поліції. У той же час, цей суд дійшов висновку про недоведеність наявності в діях ОСОБА_5 мети збуту психотропної речовини.
Так, розмежування складів кримінальних правопорушень, передбачених статтями 307 та 309 КК України, відбувається за їх суб'єктивною стороною, обов'язковою ознакою якої є відповідно наявність або відсутність мети збуту.
Вказівка у ст. 309 КК України на вчинення діяння без мети збуту означає, що винна особа, яка незаконно виробляє, виготовляє, придбає, зберігає, перевозить чи пересилає наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, не має на меті здійснити їх відчуження, а вчиняє вказані дії у власних інтересах.
Водночас вчинення таких дій з метою збуту (відчуження) обумовлює їх кваліфікацію за ст. 307 КК України. У той же час про умисел на збут наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів може свідчити як відповідна домовленість з особою про придбання цих засобів чи речовин, так і інші обставини, зокрема великий або особливо великий їх розмір, спосіб упакування та розфасування, поведінка суб'єкта злочину; те, що сама особа наркотичних засобів або психотропних речовин не вживає, але виготовляє та зберігає їх.
Разом з тим, якщо висновок суду про наявність умислу особи на збут наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів ґрунтується на великому або особливо великому розмірі відповідної речовини, її упакуванні та розфасуванні, то у такому випадку повинні бути досліджені обставини, за яких особа придбала відповідний засіб чи речовину, в тому числі, чи залежало від волі особи те, який розмір речовини опиниться у володінні особи, та її розфасування.
Зокрема, якщо особа здійснює свідоме придбання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів у значному розмірі (шляхом купівлі, обміну, безоплатно), виготовляє їх, зберігає у відповідному фасуванні, що об'єктивно перевищує потреби такої особи у власному вживанні, то в такому випадку може мати місце умисел на збут.
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію дій особи за ст. 309 чи 307 КК України, зокрема щодо відсутності чи наявності мети на збут, суд у кожному конкретному випадку має оцінити обставини справи, які стосуються характеристики мотивів, намірів особи при здійсненні нею дій, які становлять об'єктивну сторону цих складів кримінальних правопорушень.
Так, суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи своє рішення зазначив, що докази, надані прокурором, зокрема показання свідків , протокол затримання ОСОБА_5 з відеозаписом події, протокол обшуку з відеозаписом слідчої дії, висновок експерта про належність вилученої у ОСОБА_5 речовини до психотропної, протокол огляду аркушів блокноту, вилученого під час обшуку тимчасового помешкання обвинуваченого разом з іншими особами, не підтверджують наявність у ОСОБА_5 мети збуту психотропної речовини при її придбанні та зберіганні.
Крім того, апеляційний суд зауважив, що жодним доказом прокурором не доведене обвинувачення у тій частині, що ОСОБА_5 з метою здобування коштів і матеріальних благ для свого існування, з корисливих мотивів, вступив у домовленість з невстановленою досудовим слідством особою, відповідно до якої повинен був здійснювати збут психотропної речовини через здійснення закладок на території м. Києва.
Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд послався на показання ОСОБА_5 , надані в судовому засіданні, який, зокрема зазначив про те, що пакунок з психотропною речовиною він придбав у гуртовій кількості з метою здешевлення покупки виключно для власного вживання, її кількості вистачило десь на тиждень, її придбання мало місце у одному пакунку і він не знав про її розфасування. У квартирі, де він проживав з декількома іншими такими як він наркозалежними особами, під час обшуку за його відсутності були вилучені речі, які йому не належать, а записи у блокноті, виявленому під час обшуку, зроблені не ним.
Разом з тим, цей суд дійшов слушного висновку, що стороною обвинувачення не спростовані пояснення ОСОБА_5 щодо того, що він страждав на важку залежність від психотропних речовин, а також те, що за місцем тимчасового проживання він проживав з іншими наркозалежними особами, яким і належать вилучені у квартирі речі.
Також апеляційний суд звернув увагу і на те, що допитані у якості свідків патрульні поліцейські, які виявили у ОСОБА_5 психотропні речовини, підтвердили, що зупинили останнього, оскільки він мав явні ознаки наркозалежної особи.
Крім того, апеляційним судом враховані довідки та характеристики ОСОБА_5 з ГО «Могутня нація», з яких убачається, що ОСОБА_5 у 2019 та 2021 роках двічі проходив курс соціально-психологічної допомоги від наркотичної залежності у реабілітаційному центрі.
У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані обставини суперечать висновку місцевого суду про відсутність доказів перебування ОСОБА_5 у стані залежності від психотропних речовин.
Крім цього, апеляційний суд дійшов до переконання, що версія ОСОБА_5 про придбання психотропних речовин у великій кількості виключно для власного вживання не разово, а на протязі певного часу, та про придбання її обвинуваченим вже у розфасованому стані, також не спростована прокурором.
Отже, надавши належну оцінку зазначеним доказам у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, в тому числі з показаннями засудженого стосовно придбання та зберігання ним психотропної речовини для власного вживання, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про недоведеність наявності в діях ОСОБА_5 мети на збут особливо небезпечної психотропної речовини.
Призначене ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі у межах, встановлених санкцією ч. 3 ст. 309 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомостей про особу обвинуваченого, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Решта доводів касаційної скарги прокурора висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Отже на переконання колегії суддів касаційного суду, під час апеляційного розгляду, суд перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та надав на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів.
Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
В той же час, касаційна скарга прокурора ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке перешкодило чи могло перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 413 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни судового рішення на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України.
Оскільки з касаційної скарги прокурора, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3