11 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 522/15577/13-ц
провадження № 61-9248св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну
скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» на постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі -
ПАТ «Дельта Банк»), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (далі - ТОВ «Укрдебт Плюс»),звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 13 червня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно з яким банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію. Загальний ліміт за кредитною лінією становить 130 000 доларів США, що зменшується згідно з додатком № 1 до договору з розрахунку 15 % річних за користування кредитом на строк до 12 червня
2017 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 13 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, предметом якого є належна іпотекодавцям квартира
АДРЕСА_1 .
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з яким ПАТ «Сведбанк» відступило,
а ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги до позичальника за кредитним договором від 13 червня 2007 року і забезпечувальним до нього договором іпотеки.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, станом на 13 червня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі
906 763,81 грн, яка складається з: 754 358,56 грн - заборгованість за кредитом; 152 405,25 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом.
З врахуванням викладеного ПАТ «Дельта Банк» просило суд стягнути
з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором
у розмірі 906 763,81 грн; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , нерухоме майно,
а саме: квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження шляхом проведення прилюдних торгів.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2014 року
у складі судді Кравчук Т. С. позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто
з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 906 763,81 грн. У рахунок погашення заборгованості
за кредитним договором, що складає 906 763,81 грн, звернуто стягнення
на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належить іпотекодавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, реєстраційний номер № 8-13592 шляхом продажу предмета іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження шляхом проведення прилюдних торгів. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 3 441 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, допустив заборгованість за кредитом, а тому є всі передбачені законом і укладеним між сторонами договором підстави для стягнення з нього цієї заборгованості та у рахунок її погашення слід звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах ОСОБА_3 задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2014 року скасовано. У задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Рішення апеляційного суду Одеської області
від 11 листопада 2015 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. ( ОСОБА_4 )
Постановою Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог
ПАТ «Дельта Банк».
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-9992св19). (Білоконь О. В. (суддя-доповідач),
Осіян О. М.).
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що факт отримання коштів ОСОБА_1 не оспорювався, договір нею частково виконувався (частина перша статті 82 ЦПК України), а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Розрахунок заборгованості, наданий банком, апеляційний суд не дослідив, зазначивши лише про його невідповідність умовам кредитного договору на підставі висновку експерта.
Верховний Суд вважав безпідставним посилання апеляційного суду, як на підставу для відмови у задоволенні позову банку, на висновок економічного дослідження
товариства з обмеженою відповідальність «Інститут судових експертиз»
від 25 вересня 2015 року № 08/002/1027/1, виконаного на вимогу ОСОБА_1 , та судово-економічну експертизу Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 31 січня 2018 року № 17-2875/2876, здійснену на виконання ухвали апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2017 року, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а не експертизою, яка оцінюється нарівні з іншими доказами і не має для суду наперед встановленого значення (стаття 110 ЦПК України).
Апеляційний суд, враховуючи, що презумпцію правомірності цього правочину жодна із сторін не оспорювала, не надав належну правову оцінку і не звернув уваги, що висновки експерта про відсутність заборгованості за кредитним договором і наявності переплати ОСОБА_1 базується саме на спростуванні презумпції чинності укладеного між сторонами договору від 12 серпня 2010 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору.
Апеляційний суд, вказуючи на ненадання банком належних доказів на підтвердження своїх вимог, не перевірив розрахунок та виписку по особовому рахунку позичальника, яка відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» і Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), має статус первинного документа.
Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
Апеляційний суд, встановивши наявність між сторонами кредитних правовідносин, пославшись на недоведеність розміру кредитної заборгованості, формально відмовив у задоволенні позову банку, фактично самоусунувшись від розгляду справи про стягнення кредитної заборгованості.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2020 рокуклопотання
ТОВ «Укрдебт Плюс» задоволено. Замінено позивача у справі, а саме:
замість ПАТ «Дельта Банк» залучено до участі у справі як правонаступника
ТОВ «Укрдебт Плюс». Підставою було укладення 13 травня 2020 року
між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт Плюс» договору про відступлення прав вимоги № 2244/К/1, за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «Укрдебт Плюс» право вимоги за договором кредиту від 13 червня 2007 року № 48/15-Ф, укладеного з ОСОБА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Укрдебт Плюс»,відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до висновку судово-економічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 31 січня 2018 року № 17-2875/2876 на підставі кредитного договору від 13 червня 2007 року № 48/15-Ф банком надані позичальнику грошові кошти у сумі 165 500 доларів США. Згідно з наданими банком виписками заборгованість за кредитом станом на 12 серпня 2010 року складала 107 835 доларів США. У справі відсутні первинні документи банку, на підставі яких здійснені записи в банківських виписках по особовому рахунку позичальника за період з 23 жовтня 2009 року по 25 травня 2012 року, відсутні первинні документи щодо нарахування процентів за користування кредитом та документи щодо погашення заборгованості. Крім того, не надані виписки щодо обліку виконаних банком операцій по нарахуванню та фактичному отриманню доходів по кредитному договору. Відповідно до квитанцій позичальником здійснено погашення заборгованості за кредитним договором, а також поповнення поточного рахунку для погашення кредиту і відсотків за кредитом за період з 13 червня 2007 року по 19 червня 2013 року у рахунок погашення заборгованості по кредиту 314 123,41 доларів США, з яких 244 388,76 доларів США в період з 13 червня 2007 року по 11 серпня 2010 року та 69 734,65 доларів США в період з 12 серпня 2010 року по 19 червня 2013 року. Сума відсотків, яка підлягала нарахуванню за користування кредитом в період з 13 червня 2007 року
по 19 червня 2013 року згідно з пунктами 3.1, 3.2 кредитного договору у редакції, яка діяла до 12 серпня 2010 року та пункту 3.2 у редакції від 12 серпня 2010 року становила 38 794,73 доларів США. Таким чином, станом на 19 червня 2013 року заборгованість по кредитному договору була відсутня і мала місце переплата кредитних коштів.
Апеляційний суд звертав увагу на те, що дійсність наданих експерту матеріалів,
у тому числі квитанцій про внесення готівкових коштів у рахунок погашення заборгованості не заперечувалась банком. Крім того, надані позивачем після здійснення експертизи виписки по рахункам за період з дати відкриття рахунку по дату переуступлення боргу, а саме з 13 червня 2007 року по 25 травня 2012 року не спростовують висновків експерта та не доводять існування протилежних обставин.
З наданих банком виписок вбачається, що позичальник регулярно здійснював погашення відсотків за користування кредитом та кредитної заборгованості
до 25 травня 2012 року. У виписці за кредитним договором з 13 червня 2007 року по 29 листопада 2018 року також вбачається регулярний рух коштів у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, зокрема позичальник сплатила 50 909,27 доларів США за нарахованими відсотками за період
з 27 червня 2007 року по 23 жовтня 2009 року.
При цьому, апеляційний суд дійшов висновку про те, що будь-яких альтернативних та детальних розрахунків із зазначенням руху коштів по кредиту, у тому числі після складення експертизи, надання пояснень експерта у судовому засіданні
29 березня 2019 та надання виписок, позивачем суду не надавалося. Банком не було подано ні висновку експерта, ні клопотання про призначення повторної експертизи.
Наданий банком з позовною заявою розрахунок заборгованості не містить детальної інформації щодо розміру заборгованості за тілом кредиту, за відсотками за користування кредитом, простроченими відсотками із зазначенням відповідних дат прострочень, відсоткової ставки, суми сплати та порядку зарахування сплачених коштів у рахунок погашення заборгованості.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідачем належними доказами спростовано посилання банку на існування заборгованості за кредитним договором від 13 червня 2007 року, тому правові підстави для стягнення такої заборгованості відсутні.
Договір від 12 серпня 2010 року про внесення змін та доповнень № 5 фактично є новою редакцією кредитного договору від 13 червня 2007 року, тобто, цей правочин не є новим, а є пролонгацією правовідносин, що виникли між сторонами з врахуванням правових та економічних результатів договірних відносин, які вже існували.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ «Укрдебт Плюс» просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2024 року заяви про самовідвід суддів Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. задоволено. Відведено суддів
Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. від участі у розгляді касаційної скарги ТОВ «Укрдебт Плюс», правонаступника ПАТ «Дельта Банк», на постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у справі № 522/15577/13-ц. Касаційну скаргу ТОВ «Укрдебт Плюс» правонаступника ПАТ «Дельта Банк» на постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у справі
№ 522/15577/13-ц, провадження 61-9248ск24, передано на повторний автоматизований розподіл.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2024 року заяви про самовідвід суддів Верховного Суду Шиповича В. В. та Синельникова Є. В. задоволено. Відведено суддів Шиповича В. В.та Синельникова Є. В. від участі у розгляді касаційної скарги ТОВ «Укрдебт Плюс», правонаступника ПАТ «Дельта Банк», на постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у справі № 522/15577/13-ц. Касаційну скаргу ТОВ «Укрдебт Плюс», правонаступника ПАТ «Дельта Банк»,
на постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року передано на повторний автоматизований розподіл.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 липня 2024 року справу передано судді-доповідачеві
Гульку Б. І., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.,
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 522/15577/13-ц
з Приморського районного суду м. Одеси. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд у порушення вимог закону вийшов за межі апеляційної скарги, оскільки ОСОБА_5 діяла в інтересах ОСОБА_3 та оскаржила рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки у частині вимог саме до майнового поручителя - ОСОБА_3 .
Рішення суду щодо вирішення позовних вимог до ОСОБА_6 оскаржено не було. Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції і відмову у позові до ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , оскільки останні в апеляційному порядку не оскаржували рішення районного суду.
Апеляційний суд помилково взяв до уваги висновок судово-економічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 31 січня 2018 року № 17-2875/2876, оскільки згідно з розрахунком ПАТ «Дельта Банк», доданого до позовної заяви станом
на 06 червня 2013 року, заборгованість за спірним кредитним договором становила 94 377,40 доларів США, заборгованість за відсотками 19 067,34 доларів США. Вказаний розрахунок не спростовано сторонами.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 червня 2007 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого
є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно з яким банк відкрив позичальнику кредитну лінію, що відновлюється. Загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 130 000 доларів США, що зменшується відповідно до додатку № 1 до договору з розрахунку 15 % річних за користування кредитом на строк дії до 12 червня 2012 року.
17 грудня 2007 року між сторонами кредитного договору укладено додатковий договір до нього, відповідно до якого збільшено ліміт відновлювальної кредитної лінії на 51 850 доларів США до загального 171 000 доларів США та перенесено строк погашення заборгованості на 12 місяців (а. с. 22, т. 1).
15 грудня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до кредитного договору, яким внесено зміни щодо графіку погашення основного боргу за лютий у сумі 3 980 доларів США у березні до 05 березня 2009 року.
15 грудня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до кредитного договору, відповідно до якого сторони домовились перевести поновлювальну кредитну лінію у непоновлювальну, з фіксуванням ліміту заборгованості, з внесенням змін до додатку № 1 до основного договору.
12 серпня 2010 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником
ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 13 червня 2007 року, яким сторони вирішили викласти його у новій редакції. Зокрема, банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 165 500 доларів США на строк до 12 червня 2012 року зі сплатою 15,6 % річних. При цьому за змістом пункту 1.1 цього договори сторони домовились, що на дату укладання цього договору розмір строкової заборгованості за кредитною лінією, що не поновлюється, складає 107 835 доларів США, а прострочена заборгованість відсутня.
12 серпня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень до основного договору, відповідно до якого банк має право надати позичальнику грошові кошти у розмірі 107 835 доларів США строком до 12 червня 2017 року (а.с. 26-38, т. 1).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 13 червня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, предметом якого є належна іпотекодавцям квартира АДРЕСА_1 .
12 серпня 2010 року між банком, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір про внесення змін і доповнень до іпотечного договору щодо розміру кредиту 107 835 доларів США (а. с. 39-42, т. 1).
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з яким ПАТ «Дельта Банк» набув право вимоги до позичальника за кредитним договором від 13 червня 2007 року,
у кладеним з ОСОБА_1 , а також забезпечувальним до нього договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Відповідно до наданого ПАТ «Дельта Банк» розрахунку, у зв'язку із невиконанням позичальником умов кредитного договором, станом на 13 червня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 906 763,81 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 94 377,40 доларів США, що еквівалентно
754 358,56 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 19 067,34 доларів США, що еквівалентно 152 405,25 грн (а.с. 49, т. 1).
З висновку економічного дослідження товариства з обмеженою відповідальність «Інститут судових експертиз» від 25 вересня 2015 року № 08/002/1027/1, виконаного на вимогу ОСОБА_1 , вбачається, що станом на 10 січня
2012 року залишок заборгованості за кредитним договором від 13 червня
2007 року відсутній. Обсяг переплати за основною сумою кредиту станом
на 10 січня 2012 року складає 68 927,97 доларів США (а. с. 178-190, т. 1).
Згідно з висновком судово-економічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 31 січня 2018 року
№ 17-2875/2876 наявність строкової або простроченої заборгованості по тілу кредиту та нарахованим відсоткам за користування кредитом станом на 19 червня
2013 року відсутня і має місце переплата у сумі 109 828,68 доларів США, що еквівалентно 877 860,64 грн; наданий ПАТ «Дельта Банк» розрахунок заборгованості за кредитним договором не підтверджується наданими документами.
13 травня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт Плюс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 2244/К/1, за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «Укрдебт Плюс» право вимоги за договором кредиту
від 13 червня 2007 року № 48/15-Ф, укладеного з ОСОБА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ТОВ «Укрдебт Плюс» підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону частково не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору
є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено договором кредиту і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.
У постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 753/23979/15-ц (провадження № 61-32621св18), від 24 жовтня 2019 року у справі № 357/2127/18 (провадження № 61-10574св19), від 05 серпня 2020 року у справі № 367/786/17 (провадження № 61-7071св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 723/602/17 (провадження № 61-20313св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 712/4821/16 (провадження № 61-16421св20) суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:
- у справі № 753/23979/15-ц: банк, звертаючись до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, надав розрахунок розміру цієї заборгованості. Однак апеляційним судом належним чином не було досліджено наявні в справі докази, не було надано їм належної оцінки, не вирішено питання про наявність чи відсутність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з встановлених судом обставин. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що він не має повноважень визначати розмір заборгованості, є безпідставним, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону. Те ж саме стосується висновку суду про неможливість здійснення ним перевірки розрахунку заборгованості через ненадання позивачем виписки з особового рахунку відповідача. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України). Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором, як позивача, так і відповідача), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, апеляційний суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично не вирішив спір по суті. Оскільки суд апеляційної інстанції порушив вищенаведені норми процесуального права та не дослідив належним чином зібрані у справі докази, зокрема розрахунки заборгованості позивача та відповідача за кредитним договором у сукупності та взаємозв'язку з умовами вказаного договору, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - факти наявності чи відсутності заборгованості позичальника перед банком та дійсний розмір такої заборгованості, ухвалене в справі рішення апеляційного суду слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;
- у справі № 357/2127/18: Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі - Положення № 254), визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов'язкові реквізити. Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Пунктом 5.1 глави 5 Положення № 254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка. Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виписки з особового рахунка клієнта банку можуть слугувати як документи, що підтверджують фінансові операції;
- у справах № 367/786/17 і № 723/602/17: належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду. Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, суди не врахували наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства, висновки щодо відсутності заборгованості за кредитним договором за усіма її складовими не зроблені. Зокрема, судами жодним чином не обґрунтовано відмову у стягненні заборгованості перед банком за тілом кредиту, не вирішено питання про часткове задоволення позову, виходячи з попередньої відсоткової ставки, чим фактично суди ухилився від вирішення спору по суті;
- у справі № 712/4821/16: задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували виписку по особовому рахунку позичальника, яка є належним доказом наявності заборгованості боржника, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18. Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що позичальник вносив неодноразові щомісячні платежі на погашення заборгованості, починаючи з 01 вересня 2008 року по 22 грудня 2011 року, 02 жовтня 2014 року сплатив 1 171,85 доларів США та 3 328,15 доларів США, а останній платіж внесено 20 жовтня 2014 року. Оскільки судами встановлено та було підтверджено наявними матеріалами справи, що відповідач дійсно отримав грошові кошти та неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання щодо їх своєчасного повернення, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитом, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому суди обґрунтовано відхилили доводи відповідача про неврахування висновку експерта за результатами проведення у справі судово-економічної експертизи, оскільки вказані посилання спростовуються зібраними по справі доказами.
Згідно з положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості, виходячи з висновку судово-економічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 31 січня 2018 року № 17-2875/2876, за кредитним договором є недоведеним, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства.
Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що застосування норм права, оцінка доказів є прерогативою лише суду, а не експерта. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору, а не лише виключно експертним шляхом.
Висновок апеляційного суду з посиланням на висновок судово-економічної експертизи про те, що позичальником погашено кредитну заборгованість не відповідає наведеним вище вимогам закону та повноваженням суду.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного
Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження
№ 61-47244 св 18), від 05 серпня 2020 року у справі № 367/786/17 (провадження 61-7071 св 19), від 22 лютого 2023 року у справі № 754/20762/14-ц (провадження
№ 61-12437 св 22), від 03 липня 2024 року у справі № 760/11927/16 (провадження № 61-3985 св 24).
Крім того, Верховний Суд при попередньому перегляді справи вже вказував апеляційному суду на те, що посилання, як на підставу для відмови у задоволенні позову банку, на судово-економічну експертизу Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 31 січня 2018 року
№ 17-2875/2876, є помилковими, тому що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а не експертизою, яка оцінюється на рівні з іншими доказами і не має для суду наперед встановленого значення
(стаття 110 ЦПК України).
Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 не оспорювався, договір нею частково виконувався (частина перша статті 82 ЦПК України), а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Таким чином, суд апеляційної інстанції не врахував, що висновки експерта про відсутність заборгованості за кредитним договором і наявності переплати ОСОБА_1 базується саме на спростуванні презумпції чинності укладеного між сторонами договору від 12 серпня 2010 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору, відповідно до якого сторони погодили, що на дату його укладення розмір кредитної заборгованості становить 107 835 доларів США. Таким чином, сторони чітко визначили кредитну заборгованість у вказаному розмірі та станом на зазначену дату, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позичальника. Проте позичальник ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надала доказів про те, що вона починаючи з 10 жовтня 2010 року здійснювала погашення платежів по 2 160,91 доларів США до 10 числа кожного місяця.
Верховний Суд при попередньому перегляді справи звертав увагу апеляційного суду на вищевказані обставини та зазначав про те, що суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
Також апеляційним судом не виконано вказівки Верховного Суду про дослідження розрахунку кредитної заборгованості та виписки по особовому рахунку позичальника, яка відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» і Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), має статус первинного документа.
Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що судами касаційної інстанції двічі було скасовано рішення судів апеляційної інстанції, якими було відмовлено у позові банку й вказано на необхідності дослідження і надання правової оцінки наявним у справі доказам.
Судом апеляційної інстанції не враховано, що у висновку судово-економічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 31 січня 2018 року № 17-2875/2876 зазначено, що експерту надавалися копії квитанцій щодо готівкових операцій по кредитному договору - додаток до справи (копії квитанцій), проте який саме додаток до справи досліджено експертом судом не встановлено. Крім того, 10 листопада
2017 року, у зв'язку з неповнотою наданих документів, експерт звертався
з відповідним клопотанням про їх надання, у тому числі бухгалтерських документів по кредитному договору, чи надавались експерту ці документи судом не встановлено. Разом з тим у висновку судово-економічної експертизи вказано, що 12 січня 2018 року було узгоджено питання щодо використання отриманих оригіналів квитанцій про здійснення операцій по кредитному договору з помічником судді Булейком А. О., який діяв від імені судді апеляційного суду Одеської області Цюри Т. В.
Відповідно до частин першої та третьої статті 107 ЦПК України матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.
При визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів.
Апеляційний суд не перевірив доводи ТОВ «Укрдебт Плюс»про те, що
Любарський Я. О. надавав експерту квитанції на 164 аркушах, проте такі документи фактично відсутні у справі. Висновок судово-економічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 31 січня 2018 року № 17-2875/2876 ґрунтується на припущеннях, а саме у ньому зазначено, що «… при умові, що оформлені наданими на дослідження квитанціями готівкові кошти ….., були внесені до каси банку».
Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення положення статті 417 ЦПК України про те, що вказівки, які містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, повторно встановивши наявність між сторонами кредитних правовідносин, формально відмовив у задоволенні позову банку, фактично самоусунувшись від розгляду справи про стягнення кредитної заборгованості.
Крім того, апеляційний суд у порушення положень закону не звернув уваги на те, що апеляційна скарга подана Любарською Е. І. в інтересах ОСОБА_3 ,
в якій ОСОБА_5 просила скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову банку до ОСОБА_3 відмовити.
Таким чином, фактично рішення суду першої інстанції було оскаржено лише
у частині позовних вимог банку до ОСОБА_3 , проте апеляційний суд
у порушення вимог закону дійшов висновку про скасування рішення районного суду й відмову у повному обсязі у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Укрдебт Плюс», у тому числі до інших відповідачів, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , хоча останні своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не скористалися.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вимог частини першої
статті 367 ЦПК України вийшов за межі апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець