16 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 2-482/11
провадження № 61-16461ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у справі за позовом прокурора Золочівського району в інтересах Червоненського вищого професійного училища до Червоненської сільської ради, ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності на нежиле приміщення і визнання договору
купівлі-продажу приміщення недійсним,
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 29 липня
2011 року позов прокурора Золочівського району задоволено.
Скасовано реєстрацію від 20 лютого 2002 року за Червоненькою сільською радою нежилого приміщення площею 11,6 кв. м, що знаходиться на території Червоненського вищого професійного училища за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано договір купівлі-продажу цього приміщення від 25 лютого 2002 року,
що був укладений між Червоненською сільською радою і ОСОБА_1 недійсним та скасовано реєстрацію права власності на це приміщення від 19 березня
2002 року за ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся
до Львівського апеляційного суду з апеляційною скаргою, яка надійшла
до апеляційного суду 21 вересня 2024 року та заявив клопотання про поновлення строку подачі апеляційної скарги, посилаючись на те, що копію оскаржуваного судового рішення від отримав 12 вересня 2024 року, подавши до суду першої інстанції заяву про видачу копії судового рішення.
Ухвалою судді Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року справу витребувано з суду першої інстанції.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 29 липня
2011 року відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що заявник був обізнаний про розгляд справи в суді першої
інстанціїта ним не доведено наявність обставин непереборної сили, які завадили
йому подати апеляційну скаргу у визначений законом процесуальний строк.
06 грудня 2024 року до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку
ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, у якій просить ухвалу суду апеляційної інстанцій скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, оскільки копію оскаржуваного рішення було отримано ним наручно лише 12 вересня 2024 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Із оскаржуваного судового рішення, доданих до скарги матеріалів убачається,
що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав
для висновків щодо його незаконності.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається Цивільним процесуальним кодексом України та іншими законами України,
якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
У частині першій статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити
у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження.
Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У частині другій статті 358 ЦПК України зазначено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
З дня ухвалення судового рішення судом першої інстанції (29 липня 2011 року)
до дня звернення із апеляційної скаргою (21 вересня 2024 року) сплинуло більше тринадцяти років.
Ураховуючи, що відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості скористатися своїм процесуальним правом щодо подачі апеляційної скарги, які б могли свідчити про наявність особливих і непереборних обставин,
за яких заявник не подав апеляційну скаргу у передбачений законом строк та які б виправдали пропуск строку значної тривалості (більше 1 року) та ураховуючи відсутність винятків передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України,
суд апеляційної інстанції обґрунтовано, відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження
не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» та від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд
не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно
не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою,
яка має бути досягнута.
Такий правовий висновок міститься у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі
№ 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року по справі № 171/1584/18 (провадження № 14-432цс19).
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами-членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 2004 року у справі «Нешев проти Болгарії»).
Посилання у касаційній скарзі про те, що ОСОБА_1 не був повідомлений
про результат розгляду справи у суді першої інстанції, не беруться судом до уваги.
Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що ОСОБА_1 був повідомлений
про розгляд справи судом першої інстанції 29 липня 2011 року, оскільки
в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 , у якій просив суд розгляд
справи 29 липня 2011 року проводити у його відсутності. Заявник не навів обставин непереборної сили, не зазначивповажних причин, що перешкоджали йому 13 років отримати інформацію щодо результатів розгляду справи,
не надав належних і допустимих доказів на їх підтвердження.
Особа повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку та дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми і змісту скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що копію рішення суду першої інстанції у порядку статті 272 ЦПК України не надсилалось, а фактично отримано 12 вересня 2024 року, подавши відповідну заяву, є безпідставні.
Отримання пізніше судового рішення є підставою для поновлення строку
на апеляційне оскарження визначеного законом 30 днів для оскарження
рішення суду. У цьому випадку заявник пропустив 13 років, а частиною третьою
статті 358 ЦПК України визначено виключні два випадки для відкриття апеляційного провадження це: 1) подання апеляційної скарги особою,
не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Зазначених обставин заявник не навів.
Більше того, подача такої заяви через 13 років, будучи обізнаним про розгляд справи є зловживанням процесуальними правами і свідоме штучне продовження строку на оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані
із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02,
та «Трух проти України» (ухвала), заява № 50966/99 від 14 жовтня 2003 року).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 жовтня
2024 року у справі за позовом прокурора Золочівського району в інтересах Червоненського вищого професійного училища до Червоненської сільської ради, ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності на нежиле приміщення і визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник