11 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 604/768/22
провадження № 61-14110св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Скалатська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Гірського Б. О., Хоми М. В., від 19 вересня 2024 року,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Скалатська міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позов обґрунтовано тим, що вона є власницею житлового будинку на АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 6124610500:02:001:0442.
Відповідачка ОСОБА_2 є суміжним землекористувачем.
У серпні 2018 року ОСОБА_2 захопила частину її земельної ділянки площею 0,0085 га, пересунувши загорожу вглиб земельної ділянки на 5 м та встановивши на новій межі металеві стовпчики та огорожу із сітки.
Зазначає, що з серпня 2022 року відповідачка розпочала самочинне будівництво прибудови до господарської будівлі, яка частково заходить вглиб її земельної ділянки позивачки на 1 м. Своїми діями відповідачка порушує її ( ОСОБА_1 ) права.
Збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 0,1 га з кадастровим номером 6124610500:02:001:0442, яка знаходиться на АДРЕСА_1 за рахунок відповідача, шляхом:
- звільнення частини земельної ділянки площею 0,0088 га, демонтування самовільно встановленої огорожі із металевих стовпчиків та сітки довжиною 25,4 м;
- знесення самочинно збудованої будівлі на межі земельної ділянки, кадастровий номер 6124610500:02:001:0442, з приведенням її відповідно до пункту 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
РішеннямПідволочиського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновок експертів за результатами проведеної земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи № 598/599/23-22 від 07 липня 2023 року є необ'єктивним, неповним та таким, що не узгоджується з іншими матеріалами справи, а відтак не може бути покладений в основу рішення суду та відхиляється судом як доказ. Стороною позивачки не було повідомлено відповідачку про час та місце проведення дослідження, що позбавило її можливості надати свої докази та заперечення, а також не досліджено земельну ділянку відповідачки. Крім цього, фактично узгодження меж земельної ділянки з кадастровим номером 6124610500:02:001:0442 з суміжним землекористувачем не було, оскільки ОСОБА_3 помер за три роки до складення акта прийомки-передачі межових знаків на зберігання, тому відсутні підстави стверджувати про порушення таких меж з боку відповідачки.
Також щодо усунення перешкод в частині знесення самочинно збудованої будівлі, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту того, що спірна забудова порушує права позивачки.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2024 року скасовано в частині відмови в усуненні перешкод у користуванні земельною ділянкою та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 0,1 га з кадастровим номером 6124610500:02:001:0442, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом звільнення частини земельної ділянки площею 0,0088 га, демонтування самовільно встановленої огорожі із металевих стовпчиків та сітки довжиною 25,4 м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У іншій частині рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2024 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що актом комісії міської ради від 04 вересня 2018 року та висновком земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 07 липня 2023 року № 598/599/23-22 підтверджено факт самовільного захоплення з боку ОСОБА_2 частини його земельної ділянки.
Незважаючи на те, що ОСОБА_2 офіційно не викликалася на час проведення експертами дослідження на місці 27 червня 2023 року, проте була особисто присутня цього дня та активно перешкоджала експертам проводити дослідження до виклику працівників поліції, судом відхилено доводи відповідачки про недопустимість указаного доказу.
ОСОБА_1 довела належними, допустимими і достовірними доказами порушення ОСОБА_2 її права користуватися належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 0,1 га з кадастровим номером 6124610500:02:001:0442, а тому вимога ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею шляхом звільнення частини земельної ділянки та демонтування самовільно встановленої огорожі із металевих стовпчиків та сітки підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про знесення самочинно збудованої будівлі, яка знаходиться на межі земельної ділянки, кадастровий номер 6124610500:02:003:0442, колегія суддів встановила, що ОСОБА_1 не навела доказів в обґрунтування захисту своїх прав у такий спосіб як знесення, будь-які приписи щодо усунення порушень, як і відмова ОСОБА_2 від перебудови спірного об'єкта в матеріалах справи відсутні.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19 жовтня 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 604/768/22.
У листопаді 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 вересня 2024 рокускасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статтей 103, 106 ЦПК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції не застосував статтю 88 ЗК УРСР, яка діяла станом на момент формування вулиці у 1958 році, згідно з якою в містах, де допускається індивідуальне житлове будівництво, виконавчими комітетами міських рад народних депутуів можуть надаватися громадянам для цієї мети земельні ділянки в розмірах від 0,03 до 0,06 га, а керувався положеннями статей 118, 122 ЗК України, відповідно до яких у містах для будівництва та обслуговування житлового будинк увиділяється земельна ділянка в межах 0,1 га.
Саме ОСОБА_1 незаконно захопила частину сусудньої земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом та яка не оформила своїх спадкових прав. Зловживаючи процесуальними правами, представник позивачки ухилявся від проведення експертизи на підставі відповідних ухвал суду першої інстанції, натомість долучив до матеріалів справи висновок земльно-технічної експертизи, зроблений у позасудовому порядку на замовлення позивачки.
Відзив позивачки до суду не надходив
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Рішенням Скалатської міської ради від 14 лютого 2019 року № 1674 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,1000 га, з кадастровим номером 6124610500:02:001:0442; передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за кадастровим номером 6124610500:02:001:0442, на АДРЕСА_1 , в межах населеного пункту; припинено право користування ОСОБА_4 (батько позивачки ОСОБА_1 ) вказаною земельною ділянкою (т. 1, а. с. 10).
04 вересня 2018 року комісією міської ради за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 про самовільне захоплення з боку ОСОБА_2 частини його земельної ділянки складено акт, в якому рекомендовано звернутися до землевпорядної організації або звернутися до суду (т. 1, а. с. 11).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями, а також земельної ділянки, що виділена для будівництва та обслуговування даного житлового будинку, з кадастровим номером 6124610500:02:001:0442 площею 0,1 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 8-9, т. 2, а. с. 16-17).
ОСОБА_2 є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки з кадастровим номером 6124610500:01:005:0224,площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Виконавчого комітету Скалатської міської ради депутатів трудящих від 12 вересня 1958 року (т. 1, а. с. 101) виділено ОСОБА_5 (матері відповідачки) земельну ділянку під індивідуальне будівництво площею 0,06 га на АДРЕСА_2 .
Рішенням Виконавчого комітету Скалатської міської ради від 04 квітня 1961 року ОСОБА_5 надано дозвіл № НОМЕР_1 на проведення будівельних робіт на земельній ділянці АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 105).
Згідно з договором про передачу в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 1961 року ОСОБА_5 надано на праві безстрокового користування земельну ділянку площею 600 кв. м на АДРЕСА_2 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_6 .
Рішенням Скалатської міської ради від 01 квітня 2008 року № 517 затверджено перейменування вулиць в м. Скалат та с. Поплави: АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_1.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 21 грудня 2022 року ОСОБА_2 є спадкоємицею майна ОСОБА_7 , а саме: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 128).
Рішенням Підволочиського районного суду від 16 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 січня 2024 року у справі № 604/182/23, в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Скалатської міської ради Тернопільської області, державного реєстратора Скалатської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення міської ради від 14 лютого 2019 року № 1674, припинення та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 - відмовлено.
Згідно з висновком земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 07 липня 2023 року № 598/599/23-22, проведеного експертами Тернопільського відділення КНДІСЕ за заявою ОСОБА_1 від 01 червня 2023 року (т. 1, а. с. 185-193), встановлено, що фактичний порядок користування земельною ділянкою, площею 0,1000 га, кадастровий номер 6124610500:02:001:0442, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає правовстановлюючій та технічній документації на цю земельну ділянку, у зв'язку із зміщенням вглиб ділянки меж, у тому числі порушення меж (накладання) земельної ділянки 6124610500:02:001:0442 з боку домоволодіння ОСОБА_2 .
Внаслідок зміщення межі з боку домоволодіння ОСОБА_2 вглиб земельної ділянки ОСОБА_1 існує порушення меж земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га кадастровий номер 6124610500:02:001:0442. Площа накладання на земельну ділянку 6124610500:02:001:0442 становить 0,0088 га.
Враховуючи результати дослідження по першому та другому питаннях, відстань між незавершеним будівництвом будівлі на земельній ділянці на АДРЕСА_3 , яка становить 0,63 м, при мінімально необхідній відстані 1,0 м, не відповідає пункту 6.1.41 Державних будівельних норм України «Планування та забудова територій» ДБН Б.2.2-12:2019.
Відстань між господарською будівлею, для утримання птиці, в межах земельної ділянки на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6124610500:02:001:0442, та незавершеним будівництвом будівлі на суміжній земельній ділянці на АДРЕСА_3 , належній ОСОБА_3 (кадастровий план земельної ділянки, який міститься у копії технічної документації), яка становить 9,5 м, при мінімально необхідній відстані 15,0 м, не відповідає пункту 6.1.41 Державних будівельних норм України «Планування та забудова територій» ДБН Б.2.2-12:2019.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постанова Тернопільського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року, якою залишено без змін рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2024 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про знесення самочинно збудованої будівлі на межі земельної ділянки з приведенням її відповідно до пункту 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», сторонами не оскаржується, а тому у касаційному порядку не переглядається.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у іншій частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Згідно зі статтями 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 369/1843/18 (провадження
№ 61-11087св22).
Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до частин першої та другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Порядок та норми безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовані положеннями статей 118 та 125 ЗК України.
Отже, виходячи із статей 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Аналіз законодавства, яким урегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок у власність, дає підстави для висновку, що всі дії відповідних суб'єктів (органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх структурних підрозділів), які наділені повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками, є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної дялнки у власність.
Частиною першою статті 91 ЗК України, зокрема, передбачено, що власники земельних ділянок зобов'язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.
Інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок.
Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.
Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Передумовою для вирішення спору у судовому порядку, який виник між учасниками справи, які є суміжними землекористувачами, ОСОБА_1 зазначала те, що відповідачка тривалий час не дотримується правил добросусідства, захопила частину її земельної ділянки площею 0,0085 га, пересунувши загорожу вглиб земельної ділянки на 5 м та встановивши на новій межі металеві стовпчики та огорожу із сітки, чим порушила право та законні інтереси позивачки.
Апеляційним судом встановлено, що вказаний факт підтверджений актом комісії міської ради від 04 вересня 2018 року за результатами розгляду заяви батька позивачки ОСОБА_4 як колишнього користувача про самовільне захоплення з боку ОСОБА_2 частини його земельної ділянки, в якому комісією йому рекомендовано звернутися до землевпорядної організації або звернутися до суду (т. 1, а. с. 11).
Також, згідно з висновком земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 07 липня 2023 року № 598/599/23-22, проведеного експертами Тернопільського відділення КНДІСЕ за заявою ОСОБА_1 від 01 червня 2023 року, встановлено, що фактичний порядок користування земельною ділянкою, площею 0,1000 га, кадастровий номер 6124610500:02:001:0442, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає правовстановлюючій та технічній документації на цю земельну ділянку, саме у зв'язку із зміщенням вглиб земельної ділянки ОСОБА_1 меж, у тому числі порушення меж (накладання) земельної ділянки 6124610500:02:001:0442 з боку домоволодіння ОСОБА_2 . Площа накладання на земельну ділянку 6124610500:02:001:0442 становить 0,0088 га.
Обставини того, що фактичний порядок користування земельною ділянкою позивачки, яка знаходиться за адресою: на АДРЕСА_1 , порушеноу тому числі у зв'язку із порушення меж (накладання) земельної ділянки 6124610500:02:001:0442 з боку домоволодіння ОСОБА_2 , остання не спростувала.
Заперечуючи проти врахування апеляційним судом висновку земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 07 липня 2023 року № 598/599/23-22 лише через проведення його за ініціативою позивачки, відповідачка відповідного висновку, проведеного за її заявою, суду не надала, з клопотанням про проведення у справі земельно-технічної експертизидо суду не зверталася.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який установив факт порушення відповідачкою прав позивачки як власника суміжної земельної ділянки.
Апеляційний суд дав належну оцінку зібраним у справі доказам та установив наявність у позивачки перешкод у реалізації майнових прав щодо належної їй на праві власності земельної ділянки, у зв'язку з облаштуванням відповідачкою на цій земельній ділянці паркану.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що питання порушення права ОСОБА_2 на користування земельною ділянкою на АДРЕСА_3 у зв'язку з набуттям ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 0,1000 га на АДРЕСА_3 було предметом розгляду у справі № 604/182/23.
Рішенням Підволочиського районного суду від 16 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 січня 2024 року у справі № 604/182/23 в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Скалатської міської ради Тернопільської області, державного реєстратора Скалатської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення міської ради від 14 лютого 2019 року № 1674, припинення та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 - відмовлено.
У вказаній справі встановлено, що оскаржуваним рішення міської ради від 14 лютого 2019 року № 1674 права ОСОБА_2 не порушено, остання не надала доказів формування (як об'єкта цивільних прав) земельної ділянки, право користування якою ОСОБА_2 вважає порушеним.
З урахуванням установлених у цій справі конкретних обставин, сукупність перевірених апеляційним судом доказів і встановлених на їх підставі фактів, а також зміст позовних вимог і зміст порушеного права, на захист якого позивачка звернулася до суду, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про зобов'язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 0,1 га з кадастровим номером 6124610500:02:001:0442 на АДРЕСА_1 , шляхом звільнення частини земельної ділянки площею 0,0088 га, демонтування самовільно встановленої огорожі із металевих стовпчиків та сітки у визначеному судом розмірі.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Доводи касаційної скарги про те, що судом не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21, є безпідставними з огляду на те, що правовідносини у вказаній справі та у справі, що переглядається, не є подібними ні за змістом норм матеріального права, якими їх урегульовано, ні за фактичними обставинами, встановленими у справах.
Отже підстави для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції - відсутні.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович