11 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 554/9234/20
провадження № 61-12194св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Кривенко Наталія Валентинівна, ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у складіколегії суддів: Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Кривенко Н. В. (далі - приватний нотаріус Кривенко Н. В.), ОСОБА_3 , про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй на праві приватної власності належить нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Також, за договором оренди землі від 04 жовтня 2012 року, укладеним між нею та Полтавською міською радою, вона користується земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення за вказаною адресою.
У 2007 році без отримання земельної ділянки, виділення її в натурі на місцевості та державної реєстрації для будівництва та обслуговування вказаного нежитлового приміщення, без письмової згоди позивача, ОСОБА_4 самовільно здійснила незаконну прибудову до належного позивачу на праві власності нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушила конституційні та законні права позивача, позбавивши можливості належним чином користуватися приміщенням, оскільки, прибудова закрила вікна, що перешкоджає інсоляції приміщень, а також порушує протипожежні норми.Спірний кафетерій збудований з порушенням вимог ДБН 360-92, та знаходиться на мінімальній відстані від її нежитлового приміщення перекриваючи вікно.
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтава від 24 жовтня 2007 року у справі № 2-5961/07, з урахуванням ухвали цього суду від 05 січня 2009 року про виправлення описок, визнано за ОСОБА_4 право власності на кафетерій - нежитлове приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 , як на об'єкт завершеного будівництва.
Після цього рішенням виконавчого комітету Октябрської районної ради у місті Полтаві від 10 березня 2009 року № 112 нежитловій будівлі, яку ОСОБА_4 незаконно прибудувала до належного позивачу на праві власності об'єкту нерухомого майна по АДРЕСА_1 , присвоєно окрему нову адресу - АДРЕСА_1 .
20 січня 2011 року за нікчемним правочином ОСОБА_4 відчужила зазначену незаконну прибудову на користь ОСОБА_3 , яка з метою узаконення вказаного нікчемного правочину звернулася до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на придбане за цим договором майно.
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 26 листопада 2012 року у справі № 1622/15957/2012 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно було задоволено повністю. Визнано договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (кафетерій), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 до ОСОБА_4 таким, що відбувся і є дійсним. Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення (кафетерій), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому позивачу стало відомо про те, що за договорами купівлі продажу від 10 та 11 травня 2018 року, посвідченими приватним нотаріусом Кривенко Н. В., реєстраційні номери 690 та 698, ОСОБА_3 відчужила на користь ОСОБА_2 по 1/2 частині нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року були скасовані рішення Октябрського районного суду міста Полтава від 24 жовтня 2007 року та ухвала цього суду від 05 січня 2009 року у справі № 2-5961/07. Тобто скасовано статус об'єкта (кафетерію) як нерухомого майна та первісне право власності ОСОБА_4 на цей об'єкт.
Крім того, постановою Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 листопада 2012 року у справі № 1622/15957/2012 скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.
За таких обставин, оскільки скасовано підставу набуття ОСОБА_3 права власності на незаконну прибудову, то вона не мала законних підстав для вчинення правочину відносно вказаного майна, у зв'язку з чим вищевказані договори купівлі-продажу, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , є недійсними, а державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, проведена приватним нотаріусом Кривенко Н. В., підлягає скасуванню.
Незаконна прибудова за адресою: АДРЕСА_1 , яка була збудована ОСОБА_4 на земельній ділянці, яка не була відведена їй для цієї мети та не надана під вже збудоване нерухоме майно, в силу статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважається самочинним будівництвом. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Закон не передбачає здійснення будь-яких правочинів, у тому числі договорів купівлі-продажу, з самочинними будівлями.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила :
- визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 10 травня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кривенко Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 690, та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 26089798 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину цього нежитлового приміщення, реєстраційний номер об'єкта 255426453101, закрити розділ № 255426453101;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 11 травня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кривенко Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 698, та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 26070070 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину цього нежитлового приміщення, реєстраційний номер об'єкта 255426453101, закрити розділ № 255426453101;
- зобов'язати ОСОБА_2 здійснити демонтаж нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
- стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати, які складаються з 2 432,40 грн судового збору за подання позовної заяви та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 18 листопада 2022 року у складі судді Гольник Л. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не довела порушення її прав та інтересів оспорюваними договорами та предметом цих договорів.
При цьому суд врахував особисті пояснення позивача ОСОБА_1 , яка вказала, що поряд з належною їй будівлею вона надала можливість ОСОБА_4 встановити тимчасову споруду, яка в подальшому була нею продана.
Позивач посилалася на те, що добудова була збудована на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, а тому вважала, що ОСОБА_2 є володільцем самочинного будівництва. Однак, за наданим відповідачем договором оренди землі від 22 квітня 2019 року, укладеним між Полтавської міською радою та ОСОБА_2 , останньому в оренду передана земельна ділянка площею 42 кв. м, кадастровий номер 5310137000:15:008:0440, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель, ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку).
Оскільки позивачем не доведено, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом, тому позовні вимоги про демонтаж вказаного приміщення є необґрунтованими.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 18 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 10 травня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кривенко Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 690, та скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 26089798 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину цього нежитлового приміщення, реєстраційний номер об'єкта 255426453101, закрито розділ № 255426453101. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлового приміщення нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 11 травня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кривенко Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 698, та скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 26070070 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину цього нежитлового приміщення, реєстраційний номер об'єкта 255426453101 та закрито розділ № 255426453101. Зобов'язано ОСОБА_2 здійснити демонтаж нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 535 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірне нежитлове приміщення не було введено в експлуатацію та не було зареєстровано до 2007 року. Підставою для реєстрації цього нерухомого майна стало рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 жовтня 2007 рокуу справі № 2-5961/07, яке в подальшому було скасоване постановою Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року.
Матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка була відведена в установленому порядку для будівництва спірного кафетерію, що ОСОБА_4 надавалася земельна ділянка в оренду. Також відсутні докази отримання ОСОБА_4 необхідної документації, а саме дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.
За таких обставин спірна будівля кафетерію є самочинним будівництвом, однак шляхом укладення оспорюваних договорів, тобто з порушенням визначеної законодавством процедури, відповідачу вдалося зареєструвати право власності на це самочинне будівництво.
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи та свідчать про порушення права ОСОБА_1 на вільне володіння та користування її майном. Однак дана обставина не була встановлена при розгляді справи судом першої інстанції.
Оскільки спірний об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом, побудований впритул до вікон будівлі позивача, то він підлягає демонтажу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 липня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 296/5460/17, а також - не дослідив зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Октябрського районного суду міста Полтави.
16 жовтня 2023 року справа № 554/9234/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу право власності на нежитлове приміщення належало продавцю ОСОБА_3 на підставі чинного на той час рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 листопада 2012 року у справі № 1622/6585/2012, тому 10 та 11 травня 2020 року ОСОБА_3 була єдиною законною власницею нежитлового приміщення та мала необхідний обсяг цивільної дієздатності на його відчуження.
До того ж, в позовній заяві та в ході розгляду справи судами позивачем не конкретизовано, які саме суб'єктивні права чи законні інтереси порушені оспорюваними договорами, укладеними між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .Позивач не заявляла вимог про застосування наслідків недійсності таких правочинів (реституцію) та прямо не претендує на це майно, що може свідчити лише про намагання позивача створити штучні перешкоди у реалізації права власності відповідача.
Власником земельної ділянки, на якій розташоване спірне нежитлове приміщення, є Полтавська міська рада, а відповідач користується цією ділянкою на підставі договору оренди землі від 22 квітня 2019 року, укладеним між Полтавської міською радою та ОСОБА_2 , який є чинним та належним чином виконується. Вказана земельна ділянка надана відповідачу для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення і матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що вказане нежитлове приміщення побудоване з порушенням будівельних чи протипожежних норм і правил. Тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спірне нежитлове приміщення є самочинним будівництвом і ним порушуються права ОСОБА_1 на вільне володіння та користування її майном.
Позивач визначив ОСОБА_2 відповідачем, тобто можливим порушником його прав, але ОСОБА_2 є покупцем спірного приміщення, який не будував його, не проводив ніяких будівельних робіт, не брав участі у судових справах, за якими продавець ОСОБА_3 набула права власності. Натомість ОСОБА_3 , яка володіла спірним нежитловим приміщенням з 26 листопада 2012 року та є продавцем за оспорюваними договорами купівлі-продажу, не була залучена до участі у справі відповідачем.
Крім того, до участі у справі не було залучено територіальну громаду в особі Полтавської міської ради, яка є власником земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно, а також - Державну інспекцію архітектури та містобудування України, тобто орган, що здійснює будівельний контроль та може надати пояснення щодо наявності чи відсутності у спірного нерухомого майна ознак самочинного будівництва.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
За договором купівлі продажу нерухомого майна від 21 лютого 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Кас'яненко Л. В., позивач ОСОБА_1 набула у власність нежитлове приміщення загальною площею 61,40 кв. м, що становить 33/500 ідеальних долей будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.10-11).
04 жовтня 2012 року між Полтавською міською радою та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, згідно з яким ОСОБА_1 в оренду передана земельна ділянка площею 74 кв. м, кадастровий номер 5310137000:15:008:015, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.15-21).
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтава від 24 жовтня 2007 року у справі № 2-5961/07, з урахуванням ухвали цього суду від 05 січня 2009 року про виправлення описок, було задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на реконструйований кафетерій павільйонного типу. Визнано за ОСОБА_4 право власності на кафетерій - нежитлове приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 , як на об'єкт завершеного будівництва.
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року у справі № 2-5961/07 апеляційні скарги ОСОБА_1 було задоволено, рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 жовтня 2007 року та ухвалу цього суду від 05 січня 2009 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності відмовлено (т.1 а.с.52-59).
Рішенням виконавчого комітету Октябрської районної ради у місті Полтаві від 10 березня 2009 року № 112 належній ОСОБА_4 нежитловій будівлі по АДРЕСА_1 присвоєно нову адресу - АДРЕСА_1 (т.1 а.с.43).
Пунктом 12 рішення виконавчого комітету Октябрської районної ради у місті Полтаві від 24 березня 2009 року № 139 на підставі поданих ОСОБА_4 документів: заяви від 19 березня 2009 року; рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 жовтня 2007 року; ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 05 січня 2009 року; акта про прийняття в експлуатацію, затвердженого рішенням виконкому Октябрської районної у місті Полтаві ради від 30 грудня 2008 року № 465; рішення виконкому Октябрської районної у місті Полтаві ради від 10 березня 2009 року № 112; технічного паспорта, оформлено право власності на нежитлове приміщення (кафетерій) загальною площею 31,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.44).
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 26 листопада 2012 року у справі №1622/15957/2012 було задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно. Визнано договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (кафетерій), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 таким, що відбувся і є дійсним. Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення (кафетерій), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 листопада 2012 року у справі №1622/15957/2012 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно - відмовлено (т.1 а.с.60-65).
10 травня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним Кривенко Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 690, за умовами якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 1/2 частку нежитлового приміщення (кафетерій), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.101-102)
11 травня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Кривенко Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 698, за умовами якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 1/2 частку нежитлового приміщення (кафетерій), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.103-104).
10 травня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 26089798, а 11 травня 2018 року - запис № 26070070 про реєстрацію за ОСОБА_2 права приватної спільної часткової власності по 1/2 частці нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 255426453101 (т.1 а.с.32-34).
22 квітня 2019 року, між Полтавської міською радою та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 42 кв. м, кадастровий номер 5310137000:15:008:0440, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель, ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно з частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочинупрямо не встановленазаконом, але однаіз сторін або іншазаінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У частині четвертій статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має правовикористовувати її насвій розсуд відповідно до їїцільового призначення.
Право власника на забудову земельної ділянки здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).
Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
З огляду на спеціальне застереження, наведене у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об'єкт самочинного будівництва (пункт 148).
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 , яка була продавцем за оспорюваними правочинами, не мала права розпоряджатися спірним нежитловим приміщенням, оскільки не набула на нього право власності у встановленому законом порядку, а судові рішення, якими за нею та первинним власником цього майна - ОСОБА_4 було визнано право власності на самочинне будівництво, скасовані. Посилаючись на те, що спірна будівля кафетерію є самочинним будівництвом і відповідач ОСОБА_2 неправомірно набув право власності на це майно, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу 1/2 частин нежитлового приміщення, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на це майно, а також - зобов'язання ОСОБА_2 здійснити демонтаж нежитлового приміщення.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка була відведена в установленому порядку для будівництва спірного кафетерію, та що ОСОБА_4 надавалася земельна ділянка в оренду.
Також відсутні докази отримання ОСОБА_4 необхідної документації, а саме дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.
За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом та підлягає демонтажу враховуючи, що він порушує права позивача на вільне володіння та користування власним приміщенням, оскільки побудований впритул до вікон будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .
Що стосується доводів касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не споруджувавбудівлю кафетерію, а тому не може бути зобов'язаним демонтувати цю будівлю, також не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду в цій частині.
Покладення на особу яка хоча і не здійснювала самочинне будівництво та не є особою, яка самовільно зайняла спірну земельну ділянку, але набувши у власність нежитлове приміщення кафетерію ОСОБА_2 набув усі права та обов'язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому вимоги щодо демонтажу нежитлового приміщення не буде надмірним тягарем і не призведе до порушення прав відповідача.
Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2024 року у справі № 760/10777/22, у постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 569/17365/21.
Доводи ОСОБА_2 про те, що звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договорів, сторонами яких є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , позивачка не зазначила відповідачем ОСОБА_3 , а лише третьою особою, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки сама ОСОБА_3 не заявляла клопотань у процесі розгляду цієї справи про порушення її прав, як учасника справи, а також не оскаржила постанову суду апеляційної інстанції.
Тому відсутні підстави для висновку про те, що суди попередніх інстанцій, при розгляді заявлених позовних вимог по суті порушили норми процесуального права, оскільки вирішили питання про права та обов'язки третьої особи.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович