адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
05.12.2024 Справа № 917/891/23
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед енерджі", вул. Левандовська, буд. 8А, нежиле приміщення 1-8, груп.прим. 10, м. Київ, 01010
до відповідача Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", вул. Свіштовська, 3, м. Кременчук, Полтавська обл., 39609
про стягнення 114 283 268,03 грн,
Секретар судового засідання: Ісенко М.В.
Представники учасників процесу: відповідно до протоколу судового засідання,
установив:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнайтед енерджі" просить суд стягнути з відповідача - Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" 122 633 744,51 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 22.04.2021 року між сторонами договору поставки № 230/1/2021, з яких: 114 283 268,03 грн попередня оплата, 3 493 659,78 грн 3% річних за період з 17.01.2023 по 23.01.2024 та 4 856 816,70 грн інфляційних втрат за період з лютого 2023 по грудень 2023 включно (в редакції заяви від 24.01.2024 за вх № 988).
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивач виконав свої зобов'язання з перерахування відповідачеві попередньої оплати, проте відповідач не поставив обумовлений Договором товар (з урахуванням частково повернених коштів та частково зарахованих в рахунок наявної заборгованості за іншими договорами).
Правовими підставами позову визначено статті 173, 193 Господарського кодекс України та статті 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610, 611, 625, 663, 664, 691, 693, 712 Цивільного Кодексу України.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : договір поставки №230/1/2021 від 22.04.2021р.; лист ТОВ «ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ» вих.10.12.2021 №10/12-6; докази направлення Листа ТОВ «ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ» вих.10.12.2021 №10/12-6 AT «Укрпошта»; додаткова угода №1 від 21.12.2021 р. до Договору поставки №230/1/2021 від 22.04.2021р. (продовження строку поставки та строку дії договору); лист ТОВ «ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ» вих. №11/01-3 від 11.01.2023 року; протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису до листа ТОВ «ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ» вих. №11/01-3 від 11.01.2023 року; докази направлення листа ТОВ «ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ» вих. №11/01-3 від 11.01.2023 року електронною поштою; докази направлення листа ТОВ «ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ» вих. №11/01-3 від 11.01.2023 року в паперовому вигляді; заява ТОВ «ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ» про зарахування зустрічних однорідних вимог вих. №27/01-3 від 27.01.2023р. з доказами направлення; кapтa рахунку 6313 за січень 2020 - березень 2023 року; платіжне доручення №2254 від 30.04.2021р.; платіжне доручення №2255 від 30.04.2021р.; платіжне доручення №78061 від 04.11.2022р.; статут Позивача; опис документів, що надавалися Позивачем державному реєстратору при державній реєстрації змін до установчих документів; рішення №2 Єдиного учасника Позивача щодо призначення керівника Позивача; наказ про прийняття на посаду керівника Позивача; Електронний документ; витяг з ЄДРПОУ щодо Позивача (т.с. 1, а.с. 9-55).
Відповідач проти позову заперечує за мотивами відзиву вх. № 8196 від 03.07.2023 (т.с. 1, а.с. 62-74) та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на :
- передчасність позовних вимог з огляду на наявність форс-мажорних обставин та умови п. 7.1 Договору поставки № 230/1/2021;
- позивачем не надано жодного доказу на підтвердження здійснення ним саме попередньої оплати за Договором поставки № 230/1/2021, в той час як Відповідач згоди на проведення розрахунків шляхом попередньої оплати не давав.
Правовими підставами заперечень проти позову визначено ст. 617 Цивільного Кодексу України.
На підтвердження обґрунтованості заперечення проти позовних вимог позивач надав наступні докази : лист ТПП України від 28.02.2024 № 2024/02.0-7.1, Наказ Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України «Про включення Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до Переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану» (т.с. 1, а.с. 68-69).
Позивач надав суду відповідь на відзив за вх. № 8333 від 05.07.2023, за мотивами якої спростовує викладені у відзиві доводи відповідача.
Відповідач надав суду заперечення на відповідь на відзив вх № 8701 від 13.07.2023, до якого як докази залучено роздруківку з сайту щодо зупинення морських портів, копія контракту на поставку нафти та витяг з коносаменту, копії витягів з ЄРДР, копія наказу про аварійну зупинку технологічних установок (т.с. 1, а.с. 96-108).
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
01.06.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед енерджі" до відповідача Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінасово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" про стягнення 114 283 268,03 грн попередньої оплати внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 22.04.2021 року між сторонами договору поставки № 230/1/2021.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2023 року справу № 917/891/23 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 06.06.2023 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 06.07.2023 року на 10:00, встановив сторонам строки для подання заяв по суті спору.
У судовому засіданні 06.07.2023 суд оголосив протокольну ухвалу про перерву у підготовчому судовому засіданні до 01.08.2023 до 10:00.
Позивач надав суду за вх № 9412 від 01.08.2023 (оригінальний примірник - за вх № 9531 від 03.08.2023) клопотання про долучення доказів та встановлення додаткового строку для подання доказів.
У зв'язку з перебуванням судді Ківшик О.В. у відпустці засідання суду 01.08.2023 не відбулося.
Суд ухвалою від 08.09.2023 призначив дату підготовчого засідання на 03.10.2023 на 10:00.
12.09.2023 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед енерджі" надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №11291), у задоволені якого суд відмовив ухвалою від 14.09.2023.
Позивач надав суду за вх № 12365 від 29.09.2023 клопотання про долучення доказів, відповідно до якого просить суд прийняти і долучити до матеріалів справи висновок експерта № 30 «За результатами проведення судово-економічної експертизи» від 18.08.2023 та продовжити строк для подання доказів (т.с. 1, а.с. 161-182).
Суд протокольною ухвалою від 03.10.2023 клопотання Позивача про продовження процесуального строку та про долучення доказів задовольнив, оголосив перерву в підготовчому засіданні до 02.11.2023.
Відповідач надав пояснення вх № 13005 від 12.10.2023 стосовно наданого позивачем висновку експерта № 30 від 18.08.2023 (т.с. 1, а.с. 188-199), у якому відповідач стверджує, що означений висновок підтверджує факт непоставлення нафти на суму 114 283 268,03 грн, проте не підтверджує правомірність позовних вимог про стягнення грошових коштів.
27.10.2023 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед енерджі" надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №13749).
30.11.2023 Відповідач надав клопотання вх № 15399 про поновлення строку для подання доказу з огляду на його отримання після подання відзиву на позов та долучення до матеріалів справи листа ДП «Адміністрація морських портів України» №3657/10-01-01 від 13.11.2023 (т.с. 1, а.с. 214-221).
Судове засідання, призначене на 02.11.2023 року не відбулося в зв'язку з перебуванням судді Ківшик О.В. на лікарняному.
Суд ухвалою від 11.12.2023 продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, призначив дату підготовчого засідання на 21.12.2023 на 13:40, задовольнив заяву Позивача про участь в судовому засіданні по справі №917/891/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Позивач надав суду за вх № 16481 від 21.12.2023 (продубльовано за допомогою системи «Електронний суд» - за вх № 16487 від 21.12.2023, т.с. 2, а.с. 1-21) письмові пояснення, зокрема, стосовно долучення до матеріалів справи листа ДП «Адміністрація морських портів України» №3657/10-01-01 від 13.11.2023.
Суд протокольною ухвалою від 21.12.2023 задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку для подання доказу та долучення до матеріалів справи, оголосив перерву у підготовчому засіданні до 25.01.2024.
17.01.2024 Відповідач надав клопотання за вх № 646 від 17.01.2024 про проведення підготовчого засідання за відсутності його представника.
24.01.2024 Позивач надав суду за вх № 988 заяву (т.с. 2, а.с. 36-57) про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 122 633 744,51 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 22.04.2021 року між сторонами договору поставки № 230/1/2021, з яких: 114 283 268,03 грн попередня оплата, 3 493 659,78 грн 3% річних за період з 17.01.2023 по 23.01.2024 та 4 856 816,70 грн інфляційних втрат за період з лютого 2023 по грудень 2023 включно (розрахунок - т.с. 2, а.с. 44, 45).
25.01.2024 року Відповідач надав суду за вх № 1017 (т.с. 2, а.с. 58-66) заперечення до заяви про збільшення розміру позовних вимог, у якому стверджує що означена заява є одночасною зміною підстав і предмету позову, що є неприпустимим, та просить суд відмовити в її задоволенні.
Внаслідок збою в роботі підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСТІС 25.01.2024, судове засідання 25.01.2024 об 11:00 год не відбулося (акт - т.с. 2, а.с. 67), суд ухвалою від 25.01.2024 повідомив сторони про призначення підготовчого засідання на 20.02.2024 на 11:30.
Суд протокольною ухвалою від 20.02.2024 :
- прийняв заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та повідомив, що спір розглядатиметься в межах предмету спору в редакції означеної заяви позивача.
Заперечення відповідача щодо означеної заяви з посиланням на неприпустимість одночасної зміни позивачем підстав і предмету позову суд оцінює критично, оскільки останній підстав позову (обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу) не змінював.
При цьому суд виходить з наступного.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 серпня 2024 року в cправі № 910/12648/23 зазначено, що: «під предметом позову розуміють певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.
Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц зробила висновок, зокрема про те, що заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову, та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами».
Суд враховує сплату позивачем судового збору за максимальною ставкою при зверненні з даним позовом до суду;
- з'ясувавши, що правову позицію щодо предмету спору сторони виклали у наданих суду заявах по суті справи, присутні у судовому засіданні 20.02.2024 року представники учасників процесу підтвердили, що повідомили суду про всі обставини справи, які їм відомі, та надали усі докази, на які вони посилаються у заявах по суті спору, примирення між сторонами неможливе, нерозглянуті процесуальні клопотання відсутні, суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в судове засіданні на 12.03.2024 року на 11:00.
Судове засідання, призначене на 12.03.2024 року, не відбулося в зв'язку з перебуванням судді Ківшик О.В. на лікарняному.
Суд ухвалою від 15.03.2024 призначив дату розгляду справи по суті на 16.04.2024 року на 11:00.
22.03.2024 року від представника Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №3954), яке суд задовольнив ухвалою суду від 02.04.2024.
11.04.2024 відповідач заявив клопотання за вх № 4993 (т.с. 12-109) про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення суду у справі № 910/3581/24, яка перебуває на розгляді Господарського суду м. Києва.
Суд у судовому засіданні 16.04.2024 розпочав розгляд справи по суті та протокольною ухвалою оголосив перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 25.04.2024 в реагування на клопотання представника позивача про надання можливості подачі письмових заперечень проти заявленого відповідачем клопотання.
18.04.2024 позивач надав суду за вх № 5415 (т.с. 2, а.с. 117-129) заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення суду у справі № 910/3581/24, яка перебуває на розгляді Господарського суду м. Києва.
19.04.2024 відповідач надав суду клопотання вх № 5484 (т.с. 2, а.с. 130-182) про повернення на стадію підготовчого провадження.
24.04.2024 відповідач надав суду клопотання вх № 5747 (т.с. 2, а.с. 183-213) про зупинення провадження у справі до розгляду кримінальної справи (провадження ЄРДР №72023140000000012).
У судовому засіданні 25.04.2024 року суд оголосив протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 21.05.2024 до 13:00.
15.05.2024 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед енерджі" адвоката Попова Романа Віталійовича надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №6763), яка задоволена ухвалою суду від 15.05.2024.
17.05.2024 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед енерджі" адвоката Виродова Антона Юрійовича надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №6904), у задоволенні якої суд відмовив ухвалою від 20.05.2024.
20.05.2024 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед енерджі" адвоката Шамраєва Максима Євгеновича надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №6937), у задоволенні якої суд відмовив ухвалою від 20.05.2024.
20.05.2024 відповідач надав суду за вх № 7016 письмові пояснення (т.с. 3, а.с. 35-91).
20.05.2024 позивач надав суду за вх № 7033 заперечення (т.с. 3, а.с. 92-102) проти клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду кримінальної справи (провадження ЄРДР №72023140000000012).
Суд зазначає, що під час судового засідання 21.05.2024 суд заслухав позиції учасників сторін щодо означених вище клопотань, проте оскільки в період з 13:44 год по 14:22 год у м.Полтаві оголошувалася "повітряна тривога", а після закінчення повітряної тривоги, внаслідок збою в роботі підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСТІС 21.05.24 було неможливо продовжити технічну фіксацію судового засідання з 14:22 год., з огляду на що оголошено перерву з розгляду справи по суті до 11.06.2024 до 11:00 год, суд ухвалою від 21.05.2024 повідомив учасників процесу про перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 11.06.2024 до 11:00.
04.06.2024 року від представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед енерджі" адвоката Шамраєва Максима Євгеновича та адвоката Виродова Антона Юрійовича надійшли заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №7908, вх. № 7911), які задоволені ухвалами суду від 05.06.2024.
11.06.2024 позивач надав суду за вх № 8185 заперечення (т.с. 3, а.с. 145-152) на клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження.
Заявою вх № 8186 Відповідач повідомив суд про зміну найменування Відповідача на Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (т.с. 3, а.с. 153-159).
У судовому засіданні 11.06.2024 року суд оголосив протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 09.07.2024 до 09:00.
У зв'язку з перебуванням судді Ківшик О.В. у відрядженні засідання суду 09.07.2024 не відбулося.
Суд ухвалою від 26.08.2024 призначив дату судового розгляду справи по суті на 12.09.2024 на 10:30.
У судовому засіданні 25.09.2024 року суд оголосив протокольну ухвалу про :
- відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №917/891/23 до набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва у справі №910/3581/24;
відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №917/891/23 до розгляду кримінальної справи (провадження ЄРДР №72023140000000012).
- відмову в задоволенні клопотання про перехід на стадію підготовчого провадження;
- відмову в задоволенні клопотання про долучення доказів;
- перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 25.09.2024 до 12:00.
При вирішенні заявлених клопотань суд виходив з наступного.
Клопотання про зупинення провадження мотивовано тим, що:
- ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 відкрито провадження у справі № 910/3581/24 за позовом ПАТ "Укртатнафта" до ТОВ "Юнайтед Енерджі" про визнання недійсним договору поставки нафти №230/1/2021 від 22.04.2021, на підставі якого стягується заборгованість 114 283 268,03 грн з відповідача у справі № 917/891/23;
- у випадку визнання недійсним договору поставки нафти №230/1/2021 від 22.04.2021 у ТОВ "Юнайтед Енерджі" буде відсутнє право вимоги та правові підстави для стягнення заборгованості за цим договором в межах даної справи № 917/891/23;
- наведене, на думку відповідача, свідчить про наявність підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України;
- в межах кримінального провадження № 72023140000000012 розглядаються питання, які мають значення для правильного вирішення спору у даній справі, а саме щодо встановлення наявності або відсутності фактів того, що договори, які укладались ТОВ "Юнайтед Енерджі" та ПАТ "Укртатнафта" без наміру досягнення визначеної правочином мети та не були спрямовані на встановлення між сторонами господарських відносин, а фактично були укладені з метою легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, ухилення від сплати податків та доведення ПАТ "Укртатнафта" до банкрутства шляхом нарощування дебіторської заборгованості підприємства.
Заперечення проти зупинення провадження у справі мотивовано тим, що:
- відповідачем не доведено об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення пов'язаною із нею справи № 910/3581/24, сама по собі пов'язаність справ не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у цій справі;
- ураховуючи, що Договір поставки є чинним, він підлягає виконанню сторонами, зважаючи на презумпцію правомірності правочину,
- зустрічний позов у цій справі про визнання недійсним договору поставки нафти №230/1/2021 від 22.04.2021, на підставі якого стягується заборгованість 114 283 268,03 грн з відповідача, у справі № 917/891/23 не заявлено, тому клопотання спрямоване на затягування розгляду справи;
- існування кримінального провадження на стадії досудового розслідування не є підставою для зупинення провадження у справі;
- зупинення провадження у цій справі до розгляду кримінальної справи № 463/658/23, що розглядається Личаківським районним судом м. Львова (кримінальне провадження №72023140000000012), є безпідставним, зважаючи на те, що це кримінальне провадження № 72023140000000012 від 24.01.2023 перебуває на стадії досудового розслідування, а не судового провадження, наразі обвинувальний акт щодо жодної особи не було передано до суду.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Водночас відповідно до положень другого речення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Суд вважає за необхідне зазначити, що пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №922/1962/17, від 17.12.2019 у справі №917/131/19, від 13.05.2021 у справі № 917/349/20, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21).
Сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №917/349/20, від 23.04.2021 у справі №922/1644/20, від 11.01.2021 у справі №904/8122/17, від 04.12.2020 у справі №917/514/19, від 06.05.2020 у справі №910/15293/19, від 24.05.2021 у справі №910/7331/20.
Ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У постанові від 28.07.2021 у справі №759/24061/19 Верховний Суд дійшов висновку, що спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Відтак, станом на момент розгляду цієї справи договір поставки нафти №230/1/2021 від 22.04.2021 (його окремі положення): 1) не визнаний нікчемним; 2) не визнаний судом недійсним.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору, закріпленої у статті 204 ЦК України, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2024 у справі №920/481/23.
Суд зазначає, що у цій справі встановленню підлягають саме обставини невиконання (неналежного виконання) відповідачем зобов'язань щодо поставки нафти за Договором на підставі наявних у справі доказів, наявність спору щодо визнання недійсним договору не свідчить про об'єктивну неможливість здійснення розгляду цієї справи, відповідно не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК.
У розумінні статей 314, 317 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) кримінальною справою є матеріали, направлені до суду після закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні, які включають, зокрема, обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності.
Системне тлумачення змісту наведених норм свідчить, що обов'язок суду щодо зупинення провадження у справі пов'язується із наявністю саме судового провадження, яке завершується ухваленням відповідного судового рішення, а проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за своєю правовою природою таким провадженням не являється та під дію статей 227, 229 ГПК України не підпадає (постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 913/32/21, від 27.01.2022 у справі № 910/9721/18, від 05.03.2024 у справі № 910/3374/23, від 19.07.2024 у справі № 917/549/23).
Обставини належного виконання договору поставки нафтопродуктів є предметом доказування у справі, і господарський суд має повноваження самостійно встановити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, в тому числі, шляхом оцінки матеріалів кримінального провадження у сукупності з іншими доказами. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
З огляду на викладене, суд не вбачає наявності підстав для зупинення провадження у справі № 917/891/23 до розгляду кримінальної справи № 463/658/23, що розглядається Личаківським районним судом м. Львова (кримінальне провадження №72023140000000012).
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд при розгляді справи №917/549/23, №917/550/23, №917/892/23 за подібних правовідносин.
В обґрунтування клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження відповідач посилається на заявлені ним клопотання про зупинення провадження у справі
Оскільки суд відмовив у задоволенні клопотань про зупинення провадження у справі, підстави для повернення на стадію підготовчого провадження відсутні.
У судовому засіданні 25.09.2024 під час з'ясування судом фактичних обставин справи та перевірки їх доказами представники підтримали викладені у заявах по суті спору правові позиції : представники позивача на позовних вимогах наполягали, представники відповідача проти позову заперечували; суд протокольною ухвалою не прийняв до розгляду усне клопотання представника відповідача про призначення у справі судової експертизи як такого, що не відповідає процесуальним нормам, протокольну ухвалу про закінчення з'ясування судом фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, протокольну ухвалу
про перерву та про призначення судових дебатів в судове засідання на 24.10.2024 на 10:00.
У зв'язку з перебуванням судді Ківшик О.В. у відпустці засідання суду 24.10.2024 не відбулося.
Суд ухвалою від 13.11.2024 призначив дату проведення судових дебатів на 05.12.2024 на 10:00.
У судовому засіданні 05.12.2024 року проведено судові дебати.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи
В судовому засіданні 05.12.2024 року відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено коли буде підписано повний текст судового рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
З огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, предметом доказування у даній справі є питання встановлення наявності чи відсутності порушення з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань за Договором поставки, наявності чи відсутності підстав для стягнення перерахованої попередньої оплати і, як наслідок цього - наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
22.04.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнайтед енерджі" (Покупець) та Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (Продавець, а момент прийняття рішення - Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта") було укладено Договір поставки № 230/1/2021 (т.с. 1, а.с. 9-11, далі - Договір), за умовами якого сторони узгодили, зокрема, наступне:
- Продавець зобов'язується поставити, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафту сир імпортних родовищ сорту «Фзері Лайт», надала Товар (п. 1.1 Договору);
- кількість товару, який підлягає постачанню за цим Договором, складає 18 000 (+/-10%) тон (п. 1.2 Договору);
- строк передачі Товару : до 31.12.2021 року (п. 3.2 Договору);
- вважається, що Продавець виконав свої зобов'язання щодо поставки Товару в момент підписання Сторонам Акта прийому-передачі Товару (п. 3.4 Договору);
- ціна Товару за цим Договором на момент його укладання складає 15 333,00 грн за одну тонну, кім того ПДВ 3 066,60 грн. Ціна за одну тонну Товару на момент укладення Договору з урахуванням ПДВ становить 18 399,60 грн. (п. 4.1 Договору);
- вартість Товару по даному Договору на момент його укладання становить 275 994 000,00 грн (+/- 10%). Загальна сума з урахуванням ПДВ становить 331 12 800,00 (+/- 10%) (п. 4.2 Договору);
- Покупець проводить оплату за Товар по цьому Договору протягом 30 календарних днів від дати підписання сторонами Акту приймання-передачі Товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Покупця. За згодою Сторін можлива попередня оплата (п. 5.1 Договору);
- Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків по даному Договору, якщо це невиконання є наслідком форс-мажорних обставин (п. 7.1 Договору);
- під форс-мажорними обставинами Сторони розуміють обставини, які виникли після підписання Договору внаслідок непередбачених Сторонами подій надзвичайного характеру, включаючи: пожежі, землетруси, оповзні, інші стихійні лиха, вибухи, війни або військові дії. Дія таких обставин повинна бути підтверджена регіональною Торгово-промисловою палатою (її відділенням) або організацією, на яку Урядом покладений обов'язок по ліквідації таких обставин. Строк виконання зобов'язань відкладається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини (п. 7.2 Договору);
- про настання таких обставин Сторона, для якої вони наступили, повинна негайно повідомити іншу Сторону в письмовій формі. У разі невиконання вимоги щодо повідомлення Сторона, що не виконує свої зобов'язання, позбавляється права посилатися на такі обставини (п. 7.3 Договору);
- Договір вступає в дію з дати його підписання Сторонами і діє по 31.12.2021 включно, а в частині в взаєморозрахунків - до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за даним Договором (п. 9.1 Договору).
Платіжним дорученням № 2254 від 30.04.2021 Позивач перерахував Відповідачу 318 000 000,00 грн з призначенням платежу «Оплата нафти згідно Договору № 230/1/2021 від 22.04.2021(т.с. 1, а.с. 30), платіжним дорученням № 2255 від 30.04.2021 Позивач перерахував Відповідачу 12 000 000,00 грн з призначенням платежу «Оплата нафти згідно Договору №230/1/2021 від 22.04.2021 (т.с. 1, а.с. 31).
Вказані обставини також підтверджуються карткою рахунку 6313 за січень 2021 -грудень 2022 (фільтрація за параметрами «договір №230/1/2021 від 22.04.2021» та контрагентом «Укртатнафта ПАТ» (т.с. 1, а.с. 29).
Факт отримання коштів у вказаній сумі від Позивача за означеними платіжними дорученнями Відповідач не спростовує.
10.12.2021 Позивач листом № 10/12-6 звернувся до Відповідача щодо повідомлення про можливу дату поставки Товару за Договором (т.с. 1, а.с. 12). Направлення цього листа 13.12.2021 Позивачем та отримання 16.12.2021 Відповідачем підтверджується матеріалами справи (чек, накладна, опис вкладення, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення - т.с. 1, а.с. 13-15) та не спростовується Відповідачем.
21.12.2021 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору (т.с. 1, а.с. 16), за умовами якої сторони прийшли згоди:
- викласти п. 3.2 Договору у наступній редакції: «Строк поставки Товару: до 31.12.2022 року включно» (п. 1 Додаткової угоди);
- викласти п. 9.1 Договору у наступній редакції: «Договір вступає в дію з дати його підписання Сторонами і діє по 31.12.2022 включно, а в частині в взаєморозрахунків - до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за даним Договором» (п. 2 Додаткової угоди).
Як стверджує у позовній заяві Позивач, обумовлений Договором Товар у визначений Додаткової угодою строк поставлений Відповідачем не був. Дана обставина Відповідачем визнається.
Платіжним дорученням № 78061 від 04.11.2022 Відповідач перерахував Позивачу 18 059 198,31 грн з призначенням платежу «повернення невикористаних коштів одержаних по договору № 230/1/2021 від 22.04.21(т.с. 1, а.с. 32).
11.01.2023 позивач листом № 11/01-3 звернувся до відповідача щодо повернення грошових коштів (перерахованої попередньої оплати за Договором) в сумі 311 940 801,69 грн протягом 5 банківських днів з дня отримання цього листа (т.с. 1, а.с. 17-18). Направлення цього листа 11.01.2023 позивачем засобами поштового зв'язку та отримання 30.01.2023 відповідачем підтверджується матеріалами справи (чек, накладна, опис вкладення, трекінг Укрпошти - т.с. 1, а.с. 21-23) та не спростовується відповідачем.
Крім того, означений лист був направлений відповідачеві на електронну пошту (а.с. 19, 20).
27.01.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої повідомив про зарахування зустрічних однорідних вимог в загальній сумі 197 860 267,66 грн за укладеними між сторонами договорами комісії №51/11/2118 від 25.01.2021, № 681/11/2118 від 01.09.2020 (т.с. 1, а.с. 24-26). Направлення цієї заяви 20.01.2023 позивачем засобами поштового зв'язку підтверджується матеріалами справи (чек, накладна, опис вкладення - т.с. 1, а.с. 27-28) та факт її отримання не спростовується відповідачем.
За даними позивача, відповідач Товар на виконання Договору не поставив, 114 283 268,03 грн попередньої оплати не повернув.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та визнаються сторонами.
На підтвердження розміру дебіторської заборгованості 114 283 268,03 грн. станом на 31.07.2023 позивач надав виконаний ТОВ «Бюро судово-економічної експертизи та аудиту «І.В.А.» Висновок експерта №30 за результатами проведення судово-економічної експертизи від 18.08.2023р., який суд приймає як належний і допустимий доказ у справі (т.с. , а.с. 164-177).
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Статтею 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати : з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондує зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 ГК України).
Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ст. 633 ЦК України). Згідно ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар (ст. 534 ЦК України).
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що відповідає умові договору купівлі-продажу щодо комплектності.
Якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ст. 693 ЦК України).
При цьому ст. 538 ЦК України регламентує зустрічне виконання зобов'язання. Так, виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що не може виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання свого обов'язку здійснено однією зі сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За загальним правилом, встановленим ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи підтверджується прийняття відповідачем на себе зобов'язання з поставки товару відповідно до умов Договору, проте доказів виконання цих зобов'язань матеріали справи не містять, позивач стверджує про те, що відповідач товар не поставив. Дана обставина відповідачем визнається.
Отже, позивач відповідно приписів ст. 538, 693 ЦК України набув права вимагати від відповідача передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3 493 659,78 грн 3% річних за період з 17.01.2023 по 23.01.2024 та 4 856 816,70 грн інфляційних втрат за період з лютого 2023 по грудень 2023 включно (в редакції заяви від 24.01.2024 за вх № 988).
Щодо вказаних вимог позивача суд зазначає наступне.
Відповідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
У справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідношення, в якому у зв'язку з фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), відповідно до частини другої статті 693 ЦК України є грошовим зобов'язанням. Тому на нього можуть нараховуватись інфляційні нарахування і 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином, з цього часу у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджується матеріалами справи.
Слід також зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 902/186/21.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Матеріалами справи підтверджується, що у відповідача (продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч.2 ст. 693 ЦК України і відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки (31.12.2022) відповідач (постачальник) мав усвідомлювати протиправний характер неповернення грошових коштів.
Позивач початком періоду розрахунку інфляційних втрат та 3% річних визначив 17.01.2023, оскільки 11.01.2023 засобами електронного зв'язку було надіслано, а відповідачем отримано вимогу щодо повернення грошових коштів (перерахованої попередньої оплати за Договором) в сумі 311 940 801,69 грн протягом 5 банківських днів з дня отримання цього листа, з урахуванням заяви від 27.01.2023 про зарахування зустрічних однорідних вимог залишкова заборгованість відповідача за Договором становить 114 283 268,03 грн.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 3 493 659,78 грн 3% річних за період з 17.01.2023 по 23.01.2024 та 4 856 816,70 грн інфляційних втрат за період з лютого 2023 по грудень 2023 включно, суд не виявив завищення їх розміру з боку позивача, а тому дійшов висновку, що вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Заперечення відповідача проти позову з посиланням на передчасність позовних вимог з огляду на наявність форс-мажорних обставин та умови п. 7.1 Договору поставки №230/1/2021 суд не визнає правомірними за наступним мотивуванням.
За приписами ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Аналогічні положення містяться і у статті 218 ГК України.
Відповідач посилається на настання форс-мажорних обставин, спричинених військовою агресією проти України, та надає загальний офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 (т.с. 1, а.с. 68). Крім того, Відповідач стверджує про неможливість поставки нафти сорту «Айзері Лайт» з огляду на те, що нафта вказаного сорту видобувається в Азербайджанській Республіці та поставляється в Україну виключно морським шляхом, в той час як з початку повномасштабного вторгнення заблоковано морські шляхи України, про що свідчить роздруківка з сайту ДП «АМПУ» (т.с. 1, а.с. 96) та лист ДП «АМПУ» (т.с. 1, а.с. 216-217).
Також відповідач надав Витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань, Наказ №100 від 02.04.2022р. «Про аварійну зупинку технологічних установок» (т.с. 1, а.с. 103-108).
Як встановив суд вище, у розділі 7 Договору сторони узгодили наступне:
- Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків по даному Договору, якщо це невиконання є наслідком форс-мажорних обставин (п. 7.1 Договору);
- під форс-мажорними обставинами Сторони розуміють обставини, які виникли після підписання Договору внаслідок непередбачених Сторонами подій надзвичайного характеру, включаючи: пожежі, землетруси, оповзні, інші стихійні лиха, вибухи, війни або військові дії. Дія таких обставин повинна бути підтверджена регіональною Торгово-промисловою палатою (її відділенням) або організацією, на яку Урядом покладений обов'язок по ліквідації таких обставин. Строк виконання зобов'язань відкладається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини (п. 7.2 Договору);
- про настання таких обставин Сторона, для якої вони наступили, повинна негайно повідомити іншу Сторону в письмовій формі. У разі невиконання вимоги щодо повідомлення Сторона, що не виконує свої зобов'язання, позбавляється права посилатися на такі обставини (п. 7.3 Договору).
Так, військові дії, які наразі відбуваються на території нашої країни дійсно є загальновизнаною обставиною непереборної сили, що, зокрема, засвідчила Торговельно-промислова палата України (далі ТПП України) у своєму загальному офіційному листі від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що ТПП України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Проте вказаний лист ТПП України адресований Всім, кого це стосується, тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. Саме суд на підставі наявних у матеріалах доказів повинен встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (КГС ВС) від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.
Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб. Згідно з ч. 1 ст. 14-1 зазначеного Закону ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини.
Крім того, в межах даної справи позивачем не ставиться вимога про відповідальність відповідача за порушення виконання зобов'язання. Натомість з обставин справи чітко вбачається намір позивача повернути сплачені грошові кошти (за встановлених судом обставин непоставлення обумовленого договором товару у визначений строк).
Наведеним спростовуються посилання відповідача в заперечення проти позову на неможливість поставки нафти через блокування морських шляхів України.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що всупереч п. 7.3 Договору, відповідачем не надано доказів негайного сповіщення контрагента про неможливість виконання зобов'язання за договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, на наявність таких сторони не посилаються.
У п. 47. 50 Постанови Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 зазначено, що саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
Подібний за змістом правовий висновок міститься у п.5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21.
Посилання представника відповідача на те, що дані факти, які мали місце у 2022 (воєнна агресія, ракетні обстріли м. Кременчук) є загальновідомими, не звільняють сторону від необхідності дотримання і виконання умов договору.
За викладеного, відповідачем не доведено допустимими доказами як наявності форс-мажорних обставин, внаслідок яких зобов'язання з поставки Товару за Договором ним не виконано, так і своєчасного повідомлення контрагента про настання форс-мажорних обставин, що відповідно до п. 7.3 Договору позбавляє відповідача права посилатися на форс-мажор.
Посилання відповідача у відзиві на позов на включення підприємства до Переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, не є підставою для відмови у постановленні рішення про стягнення грошових коштів.
Заперечення відповідача проти позову з посиланням на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження здійснення ним саме попередньої оплати за Договором поставки № 230/1/2021 та відсутність згоди відповідача на проведення розрахунків шляхом попередньої оплати суд оцінює також критично.
У п. 5.1 Договору сторони узгодили, що Покупець проводить оплату за Товар по цьому Договору протягом 30 календарних днів від дати підписання сторонами Акту приймання-передачі Товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Покупця. За згодою Сторін можлива попередня оплата.
Суд встановив, що Позивач платіжним дорученням № 2254 від 30.04.2021 перерахував Відповідачу 318 000 000,00 грн з призначенням платежу «Оплата нафти згідно Договору № 230/1/2021 від 22.04.2021(т.с. 1, а.с. 30), платіжним дорученням № 2255 від 30.04.2021 перерахував Відповідачу 12 000 000,00 грн з призначенням платежу «Оплата нафти згідно Договору № 230/1/2021 від 22.04.2021 (т.с. 1, а.с. 31) до передачі Товару та підписання сторонами Акту приймання-передачі Товару.
Відсутність письмової згоди відповідача на здійснення позивачем попередньої оплати Товару не змінює правову природу перерахованої грошової суми, оскільки за загальновживаним визначенням передплата, передоплата - попередня повна чи часткова оплата за товари чи послуги, здійснена до (а не після) отримання цих товарів чи послуг, та не легітимізує перебування цих коштів у відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до с. 79 ГПК України стандарт доказування підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з уведенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тобто, на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж ні.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 6.19, 6.20 постанови Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/11534/18).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Беручи до уваги недоведеність відповідачем жодним доказом в порушення принципу змагальності та диспозитивності, на якій правовій підставі він дотепер використовує перераховані позивачем грошові кошти в сумі 114 283 268,03 грн та не повертає їх позивачу, суд оцінює надані позивачем докази в обґрунтування позовних вимог щодо перерахування позивачем відповідачеві попередньої оплати за Договором поставки більш вірогідними.
Враховуючи викладене, а також встановлення судом того, що: 1) спірні кошти були прийняті відповідачем, їх повернення відповідачу не ініціювалося; 2) при перерахуванні коштів позивач визначав призначення платежу саме як оплату нафти з посиланням на Договір № 230/1/2021 від 22.04.2021, що виключає також можливість кваліфікації спірної суми як безпідставно отриманих відповідачем коштів; 3) часткового повернення невикористаних коштів в сумі 18 059 198,31 грн платіжним дорученням, у якому Відповідач самостійно зазначив призначення платежу «повернення невикористаних коштів, одержаних по договору № 230/1/2021 від 22.04.2021; суд вважає заперечення відповідача проти позову в цій частині необґрунтованими.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Положеннями ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями 13 ГПК України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що позовні вимоги підтверджуються поданими доказами та матеріалами справи, не спростовані відповідачем належними, достатніми, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, тому суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат.
При пред'явленні даного позову позивачем сплачено до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в загальному розмірі 939 400,00 грн, про що свідчить відповідна виписка (т.с. 1, а.с. 58).
У відповідності до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (вул. Свіштовська, 3, м. Кременчук, Полтавська обл., 39609, код ЄДРПОУ 00152307) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед енерджі" (вул. Левандовська, буд. 8А, нежиле приміщення 1-8, груп.прим. 10, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 41963985) 114 283 268,03 грн заборгованості, 3 493 659,78 грн 3% річних, 4 856 816,70 грн інфляційних втрат та понесені витрати на сплату судового збору в сумі 939 400,00 грн.
Видати наказ із набранням рішенням законної сили.
3. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Повний текст рішення підписано 16.12.2024
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик