12 грудня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 686/4695/24
Провадження № 22-ц/4820/2226/24
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Спірідонової Т. В., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,
секретар судового засідання: Кошельник В.М.,
з участю: представника позивачки - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/4695/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 жовтня 2024 року, у складі судді Колієва С.А., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила розірвати шлюб, зареєстрований між нею та ОСОБА_2 03 лютого 2013 року виконавчим комітетом Борщівської сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області, актовий запис №1.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 03.02.2013 перебувала у шлюбі із відповідачем. Від шлюбу мають двох спільних дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 . З відповідачем шлюбних стосунків не підтримують, примирення та збереження шлюбу між сторонами неможливе.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 жовтня 2024 року позов задоволено.
Шлюб, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 03 лютого 2013 року виконавчим комітетом Борщівської сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області, актовий запис №1, розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 1211,20 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у сумі
8 000,00 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що шлюбні стосунки між сторонами припинені, позивачка категорично не бажає перебувати у даному шлюбі, впродовж наданого судом строк на примирення відновлення сім'ї не відбулося, тому виходячи із засад добросовісності як укладення так і перебування у шлюбі, суд вважав, що подальше збереження шлюбу суперечитиме моральним засадам суспільства, інтересам стороні та порушуватиме права та свободи подружжя.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ,посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення Хмельницького міськрайонного суду від 07 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні позову.
Узагальнення доводів апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тим, що у рішенні суду не зазначено доказів, на підставі яких встановлені обставини справи, що є порушенням норм процесуального права. В рішенні суду не зазначено посилання на докази того, що родина розпалася остаточно, відновити її неможливо, сторони втратили почуття кохання та взаємоповаги, сторони припинили шлюбні стосунки, сторони не ведуть спільного господарства, позивач категорично наполягає на розірванні шлюбу. Тому, через недоведеність обставин, відсутності доказів щодо розпаду сім'ї, судом безпідставно задоволено позов. Крім того, не відповідає фактичним обставинам справи посилання суду, що відповідач належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, оскільки суд повідомляв відповідача за адресою, яку вказано було позивачем у позовній заяві, яка є невірною.
Апелянт також не погоджується із рішенням суду в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу в сумі 8000 грн, оскільки в позовній заяві не зазначено про наявність таких витрат та не додавалося копії угоди із адвокатом про надання правової допомоги до позовної заяви, відповідні документи не надходили відповідачу, що позбавило його можливості знати про таку вимогу та заперечити проти неї. Тому, з урахуванням того, що позов подано безпосередньо позивачкою, вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу позовна заяви не містила, на жодному судовому засіданні представник позивачки участі не приймав, очевидним є що витрати на правничу допомогу є неспівмірними та безпідставними, у зв'язку із чим у цій частині рішення суду підлягає скасуванню.
Процесуальні дії апеляційного суду
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 08 листопада 2024 апеляційну скаргу залишено без руху та надано ОСОБА_2 строк для виконання вимог ухвали.
Ухвалами Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Представник позивачки ОСОБА_3 - адвокат Костенко В.К. в судовому засіданні зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Апелянт ОСОБА_2 та його представник - адвокат Хомяк О.М., позивачка ОСОБА_3 про дату, час і місце слухання справи належним чином повідомлені, в судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотивувальна частина
Встановлені фактичні обставини справи
Встановлено, що 03.02.2013 року укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований виконавчим комітетом Борщівської сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області, актовий запис №1.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками неповнолітніх - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Шлюбні відносини між сторонами припинено, спільного господарства сторони не ведуть, позивачка категорично не бажає перебувати у даному шлюбі, відновлення сім'ї є неможливим.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03.04.2024 надано сторонам час для примирення строком на три місяці, до 03.07.2024.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина 1 статті 24 СК України).
Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини 2 статті 104, частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).
За змістом частини 3 статті 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що однією з основних засад шлюбу є взаємна згода на це жінки та чоловіка.
Шлюб - це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім'ї.
Добровільність шлюбу одна з основних його засад.
Тому й подальше існування сім'ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка та жінки на такий шлюб, не може мати місце, подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих відносинах як шлюб.
Встановивши, що позивачка не має бажання перебувати у даному шлюбі, неодноразово надсилала до суду заяви із незмінними позовними вимогами та наполягала на розірванні шлюбу, суд першої інстанції, з дотриманням прав і свобод подружжя, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Доводи апеляційної скарги не спростовують такого висновку суду.
Суд першої інстанції здійснював провадження у справі з лютого по жовтень 2024 року. Цей строк був достатнім для примирення подружжя чи зміни волевиявлення, однак сторони не досягли такого примирення та не виявили намір зберегти сім'ю.
У вказаний період часу сторони мали можливість вживати заходи до примирення, однак позивачка наполягала на розірванні шлюбу навіть після закінчення строку наданого судом для примирення, заяв про відмову від позову або залишення позову без розгляду не подавала.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивачки, а відмова суду у розірванні шлюбу могла б свідчити про примушування позивачки до шлюбу проти її волі.
Подання ОСОБА_3 позовної заяви про розірвання шлюбу, в подальшому подані до суду заяви про розгляд справи без її участі та підтримання позовних вимог, свідчить про відсутність у неї бажання перебувати з відповідачем у шлюбі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Частиною третьої статті 12, статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно із ч. 2 ст. 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З урахуванням викладеного та обов'язку доказування сторонами у справі, в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідачем не надано доказів на підтвердження спільного проживання сторін та ведення спільного господарства, а також інших доказів на спростування вимог позовної заяви, тому безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо безпідставності задоволення судом позову.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо не отримання судом пояснень від сторін по справі, які не були присутні під час розгляду справи, з огляду на те, що під час перебування в провадженні суду першої інстанції від позивачки та відповідача неодноразово надходили до суду заяви, в яких сторони висловлювали свою позицію та її обґрунтування стосовно позовних вимог.
Посилання апелянта, що судом безпідставно вказано у рішенні, що відповідач повідомлявся належним чином про час і місце розгляду справи, є безпідставними та спростовуються наявними матеріалами справи. Зокрема, суд повідомляв відповідача у справі за адресою, яка вказана у позовній заяві (по
АДРЕСА_1 ) та за адресою, яка стала суду відома із відомостей відділу реєстрації місця проживання управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, а саме по АДРЕСА_2 (а.с.10).
Наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення із судовими повістками, які направлялися відповідачу ОСОБА_2 із відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», відповідно до статті 128 ЦПК України, свідчать про належне повідомлення учасника справи.
Відповідачем у апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих мотивів, які свідчили б про неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема, доказів, які б свідчили про помилковість його висновку щодо неможливості збереження шлюбу.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про розірвання шлюбу слід залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині стягнення витрат на правничу допомогу колегія суддів вважає за доцільне зазначити наступне.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У позовній заяві ОСОБА_3 вказала, що судові витрати на момент подання позову складаються із 1073,60 грн судового збору та можуть бути збільшені при включенні вартості правової допомоги.
19.09.2024 ОСОБА_3 подала до суду заяву, в якій просила стягнути з відповідача судові витрати у вигляді судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі вісім тисяч гривень. До заяви позивачка долучила ордер на надання правничої допомоги з адвокатом Костенком К.В. та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Костенка К.В.
01.02.2024 між ОСОБА_3 та адвокатом Костенком Костянтином Володимировичем було укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до пункту 1.1. якого предметом даного договору є надання правової допомоги у справі про розірвання шлюбу.
Згідно із п. 4.1. договору розмір гонорару за цим договором на момент його укладення складає вісім тисяч гривень. Сторони угодили вартість наступних робіт: консультація - 1500 грн, складання та відправки до суду позовної заяви - 5000 грн, участь в одному судовому засіданні - 1500 грн, складання заяви, клопотання - 500 грн. Розмір гонорару може бути зменшено або збільшено в залежності від обсягу виконаних робіт. В пункті 5.1. визначено, що даний договір набуває чинності з моменту перерахування клієнтом суми гонорару визначеного в п.4.1. даного договору та діє до винесення рішення судом першої інстанції.
На підтвердження понесених ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу в матеріалах справи наявні: квитанція від 01.02.2024, відповідно до якої адвокат Костенко К.В. підтвердив отримання ним від ОСОБА_3 гонорару, передбаченого договором від 01.02.2024 про надання правової допомоги у справі № 686/4695/24 у розмірі 8000 гривень; акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги від 01.02.2024.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог вирішив питання судових витрат, стягнувши з відповідача всю заявлену суму на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу понесену позивачем.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з врахуванням того, чи виник у заявника обов'язок зі сплати таких витрат та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі №160/394/22 та у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , не погоджуючись також із рішенням суду в частині стягнення з нього на користь позивачки судових витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн, вважає такий висновок суду необґрунтованим, а стягнуті витрати неспівмірними до заявлених вимог.
Дослідивши доводи апелянта щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанціїколегія суддів вважає, що заявлена до відшкодування сума в розмірі 8000 грн не відповідає критерію розумності та не є співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг.
Так, подана позовна заява до суду першої інстанції не є складною за змістом, становить 2 аркуші, та не потребувала вивчення великого обсягу нормативно-правових актів для її підготовки. Також колегія суддів враховує, що судове засідання, на якому брав участь представник позивачки адвокат Костенко К.В., 19 вересня 2024 року, тривало з 09:41:17 до 09:43:07, фактично менше двох хвилин (а.с. 36). Наявні в матеріалах справи заяви від позивачки та її представника є нескладними та незначними за змістом та обсягом, зокрема, щодо підтримання позовних вимог, щодо надання можливості ознайомитися із матеріалами справи, щодо долучення до матеріалів справи документів та слухання справи без їх участі.
Крім того, посилання апелянта на те, що позивачка в позовній заяві не заявляла про наявність витрат на правничу допомогу та не додавала до неї копії угоди із адвокатом про надання правової допомоги, не заслуговують на увагу, адже при подачі позовної заяви ОСОБА_3 зазначила, що судові витрати можуть бути збільшенні при включенні вартості правової допомоги, а в подальшому, з дотриманням вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України, надала до суду до закінчення судових дебатів докази розміру таких витрат.
Таким чином, з огляду на критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їх розміру, співмірності та заявленого заявником розміру судових витрат, враховуючи заперечення апелянта щодо обґрунтованості та співмірності заявлених до відшкодування правових витрат, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачці за рахунок відповідача, з 8000 грн до 2000 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язуєсуди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про розірвання шлюбу ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи, тому підстав для його скасування в цій частині в межах доводів апеляційної скарги не вбачається, а в частині стягнення на користь позивачки з відповідача витрат на правову допомогу підлягає зменшенню розмір витрат на професійну правничу допомогу з 8000 грн до 2000 грн.
Судові витрати
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки доводи апеляційної скарги в частині скасування позовних вимог залишено без задоволення, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 жовтня 2024 року змінити в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2000 (дві тисячі) грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 грудня 2024 року.
Судді: Т. В. Спірідонова
Р. С. Гринчук
А. М. Костенко