Справа № 451/1306/24 Головуючий у 1 інстанції: Патинок О.П.
Провадження № 33/811/1572/24 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М.
13 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу захисника Пасічника О.О. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Радехівського районного суду Львівської області від 14 жовтня 2024 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, і накладено стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 605 (п'ятсот тридцять шість) грн 60 коп.
Згідно з постановою, ОСОБА_1 29.08.2024 о 23 год. 09 хв. в с. Стоянів, вул. Василя Стуса, 8, Шептицького району Львівської області керував т/з «VOLKSWAGEN TIGUAN», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: почервоніння обличчя, нечітка мова, різкий запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі відмовився у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись із рішенням судді першої інстанції, захисник Пасічник О.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Радехівського районного суду Львівської області від 14 жовтня 2024 року, закрити провадження у справі на підставі п.1 ст. 247 КУпАП.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що постанова є незаконною.
Зазначає, що в матеріалах справи відсутні достовірні докази про правові підстави зупинки транспортного засобу, які передбачені ст. 35 Закону України «Про національну поліцію»; у протоколі відсутні відомості про засіб відео фіксації, яким працівники поліції здійснювали відеозйомку; у матеріалах справи відсутній повний фрагмент відеозапису події, а лише наявні окремі її фрагменти; з наявних матеріалів не вбачається, що при складанні протоколу співробітниками поліції ОСОБА_1 роз'яснювалися його права.
Звертає увагу на те, що суддя відмовив у зупиненні провадження у справі №451/1306/24 до моменту набрання законної сили рішення суду по справі №446/2035/24.
Підставою для розгляду даної справи №451/1306/24 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 є протокол про адміністративне правопорушення, серії ААД №823653, який складений 29.08.2024 року о 23 годині 36 хвилин в селі Стоянів на автодорозі Н-17 Львів-Радехів-Луцьк на автодорозі Н-17 Львів-Радехів-Луцьк, за порушення вимог пункту 2.5.Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Однак, двома годинами пізніше, а саме 30.08.2024 року о 01 годині 20 хвилин на ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, серії ААД №823149, в селі Дернів на автодорозі Н-17 Львів-Радехів-Луцьк.
Вважає, що ОСОБА_1 протягом періоду з 23-30 год. 29.08.2024 по 01-40 год. 30.08.2024 вчинив одне правопорушення, яке складається з двох епізодів, а тому повинен нести відповідальність як за одне правопорушення.
ОСОБА_1 , захисник Пасічник О.О. у судове засідання 13.12.2024 не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, причини своєї неявки суд не повідомили і клопотання про відкладення розгляду справи не подали.
Так судове засідання призначалось судом апеляційної інстанції на 14:00 год. 19 листопада 2024 року, однак ОСОБА_1 , захисник Пасічник О.О. у судове засідання не прибули. Захисник Пасічник О.О. подав клопотання про відкладення розгляду справи зазначивши, що зайнятий в іншому судовому засіданні. Клопотання захисника Пасічника О.О. було задоволено, апеляційний розгляд відкладено на 14:00 год. 26 листопада 2024 року.
Проте 26 листопада 2024 року ОСОБА_1 , захисник Пасічник О.О. повторно не прибули у судове засідання, захисник Пасічник О.О. подав чергове клопотання про відкладення розгляду справи, зазначивши, що не може прибути у судове засідання через зайнятість з надання термінової правової допомоги клієнту у ІНФОРМАЦІЯ_2 . Клопотання було задоволено, апеляційний розгляд відкладено на 11:00 год. 13 грудня 2024 року.
Однак 13 грудня 2024 року ОСОБА_1 , захисник Пасічник О.О. втретє не заявились в судове засідання, причини своєї неявки апеляційному суд не повідомили та клопотання про відкладення розгляду справи не подали.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 , захисник Пасічник О.О. належним чином та завчасно були повідомлені про час та місце судового розгляду, однак жодного разу не прибули до апеляційного суду. Натомість захисник подавав клопотання про відкладення розгляду справи.
Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , захисник Пасічник О.О. не виявили належної зацікавленості у розгляді справи та протягом тривалого часу не з'являлися, до апеляційного суду. Незацікавленість з розгляду своєї апеляційної скарги свідчить про зловживання учасниками справи процесуальними правами з метою затягування строків розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адмінправопорушення, у якій вона є стороною.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).
Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов'язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної без участі ОСОБА_1 , захисника Пасічника О.О. не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, тому що суд розцінює їх дії, як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи.
Враховуючи наведене, з метою забезпечення розумних строків розгляду справи, з урахуванням належного повідомлення ОСОБА_1 , захисника Пасічника О.О. про судове засідання, та враховуючи вимоги ч. 6 ст. 294 КУпАП апеляційний суд вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у їх відсутності.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така не підлягає до задоволення.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Всупереч тверджень апеляційної скарги ці вимоги закону суддею першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 були дотримані, а висновок судді про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі та постанові судді, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у постанові.
Так, пунктом 2.5 Правил дорожнього руху встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Разом з тим, ст. 130 КУпАП України встановлено відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тобто об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у випадку невиконання водієм вимог п. 2.5 ПДР полягає у відмові особи, яка здійснювала керування транспортним засобом та якій працівник поліції висловив вимогу пройти огляд на стан сп'яніння, пройти такий огляд.
Відповідно до ст. 2, 3 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 9 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція №1452/735) огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
З протоколу серії ААД № 823653 від 29 серпня 2024 року (а.с. 2) вбачається, що такими ознаками у ОСОБА_1 були: почервоніння обличчя, нечітка мова, різкий запах алкоголю із порожнини рота.
З огляду на наведені ознаки, у поліцейського виникли підстави вважати, що водій ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння, наслідком чого стала вимога поліцейського до ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння.
Наявним у матеріалах справи відеозаписом з камер спостереження патрульних підтверджується, що працівники поліції зупинили транспортний засіб «VOLKSWAGEN TIGUAN», номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 . Поліцейський виявивши у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння, запропонував останньому проти огляд на місці зупинки транспортного засобу, однак ОСОБА_1 відмовився від огляду, та вказав, що іде на огляд в медичний заклад (час на відео 23:20:40). Однак по дорозі до медичного закладу ОСОБА_1 відмовився від огляду (час на відео 23:30:40). Після чого поліцейський роз'яснив ОСОБА_1 наслідки відмови та те, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, відмовляючись від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, ОСОБА_1 , який отримав посвідчення водія та знає Правила дорожнього руху, порушив вимоги п. 2.5 ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд зазначає, що попри наявний у водія обов'язок пройти огляд на стан сп'яніння на вимогу поліцейського, він може відмовитися від проходження огляду. Чинне законодавство містить єдиний виняток з даного правила - якщо водій-учасник дорожнього руху внаслідок ДТП перебуває у несвідомому стані або з тяжкими травмами (п. 14 розділу 3 Інструкції №1452/735).
Не заслуговують на увагу доводи апелянта про відсутність причин зупинки, оскільки причина зупинки транспортного засобу працівниками поліції не впливає на обставини, які складають об'єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та не можуть свідчити про безпідставність складання протоколу про адміністративне правопорушення за вказаною статтею.
Доводи апеляційної скарги про те, що долучений до матеріалів справи відеозапис не є безперервним не може бути підставою для скасування постанови, оскільки на такому зафіксовано в повному обсязі обставини, що підлягають з'ясуванню та дають можливість встановити в діях особи наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Щодо доводів апелянта про відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення відомостей про технічний засіб, яким проводився відеозапис, апеляційний суд звертає увагу, що ст. 256 КУпАП, яка регулює зміст протоколу про адміністративне правопорушення, ні положення Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі від 07.11.2015 № 1395, не вимагають зазначення засобу відеофіксації у протоколі про адміністративне правопорушення.
Доводи захисника про те, що ОСОБА_1 протягом періоду з 23:30 год. 29.08.2024 по 01:40 год. 30.08.2024 вчинив одне правопорушення, яке складається з двох епізодів, а тому повинен нести відповідальність як за одне правопорушення, апеляційний суд відхиляє такі як безпідставні.
Як вбачається з матеріалів справи постановою Радехівського районного суду Львівської області, ОСОБА_1 визнаний виним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме: ОСОБА_1 29.08.2024 о 23 год. 09 хв. в с. Стоянів, вул. Василя Стуса, 8, Шептицького району Львівської області керував транспортним засобом «VOLKSWAGEN TIGUAN», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: почервоніння обличчя, нечітка мова, різкий запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі відмовився у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР (протокол серія ААД №823653).
Також відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серія ААД №823149 від 30.08.2024 ОСОБА_1 о 00:53 год. 30.08.2024 на автодорозі Н-1718км с. Дернів Львівського району Львівської області керував транспортним засобом «VOLKSWAGEN TIGUAN», номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння очей. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР ( протокол серія ААД №823149).
За такого апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 29 серпня 2024 року та 30 серпня 2024 року двічі вчинив правопорушення, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, і які є окремими правопорушеннями оскільки після складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №823653 від 29.08.2024 за ч. 1 ст. 130 КУпАП він поновив рух на транспортному засобі як водій, після чого вдруге був зупинений працівниками поліції, керував транспортним засобом з ознаками алкогольного спяніня та відмовився від огляду. Тому не є порушенням складання щодо ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №823149 від 30.08.2024.
Аргументи апелянта щодо неправомірних дій поліцейського при складанні протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №823149 за ч. 1 ст. 130 КУпАП судом відхиляються, оскільки ці обставини не входять до предмету дослідження у справі, яка переглядається, та не впливають на висновок суду про встановлення винуватості ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП за протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №823653.
Апеляційний суд вважає, що у справі, яка переглядається, дотримано судом стандарт доведення висунутого ОСОБА_1 обвинувачення у скоєнні передбаченого ч. 1 статті 130 КУпАП правопорушення поза розумним сумнівом. В цьому разі стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, які є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було учинено і особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, або відносно якої закрито адміністративне провадження з нереабілітуючих підстав, є винною у вчиненні цього правопорушення. Між тим, у справі, яка переглядається, належними та допустимими доказами доведено факт відмови ОСОБА_1 від огляду на стан алкогольного сп'яніння, а доказів протилежного матеріали справи не містять.
Доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді.
Отже, суд першої інстанції в межах наданих йому матеріалів справи про адміністративне правопорушення провів судовий розгляд, дослідив надані йому докази, з'ясував обставини, що підлягали з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення та ухвалив законне, обґрунтоване рішення.
Порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б могли вплинути на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення, апеляційним судом не встановлено.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі «О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд наголошує, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів і таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність винесеної у справі постанови.
Апеляційний суд вважає здобуті у справі докази є належними та допустимими доказами вини ОСОБА_1 та у ході апеляційного розгляду апеляційним судом не отримано даних, які б свідчили про незаконність дій працівників поліції та невідповідність їх дій вимогам «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015 року.
Таким чином, наявні у справі докази, яким суддя першої інстанції надав належну оцінку, у своїй сукупності поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме відмови від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, за ч. 1 ст. 130 КУпАП та узгоджується зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпційфакту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).
При обранні ОСОБА_1 адміністративного стягнення суддя районного суду в оскаржуваній постанові в повній мірі врахував характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь її вини, та наклав адміністративне стягнення у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП в межах безальтернативної санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
При розгляді справи суддею першої інстанції порушень вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП.
Ураховуючи наведене, порушень норм процесуального або матеріального права не було встановлено під час апеляційного перегляду, оскаржувана постанова судді є законною, обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
постанову судді Радехівського районного суду Львівської області від 14 жовтня 2024 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін, апеляційну скаргу захисника Пасічника О.О. в інтересах останнього - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Львівського апеляційного суду Урдюк Т.М.