Справа № 676/8372/24
Номер провадження 1-кс/676/2121/24
про відмову у відкритті провадження за клопотанням
16 грудня 2024 року м. Кам'янець-Подільський
Слідчий суддя Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області ОСОБА_1 , ознайомившись із клопотанням адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на незаконне затримання,
встановив:
06 грудня 2024 адвокат ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області із клопотанням в порядку ст. 206 КПК України на незаконне затримання ОСОБА_3 , 1999 року народження, у якому просив постановити ухвалу про негайне звільнення останнього.
Згідно із протоколом автоматичного визначення слідчого судді від 06 грудня 2024 року слідчим суддею було визначено суддю ОСОБА_4 , проте ухвалою від 12 грудня 2024 року судді Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області було задоволено заяву про самовідвід слідчого судді ОСОБА_4 та клопотання передано до канцелярії суду для визначення слідчого судді у порядку ст.35 КПК України.
Відповідно до протоколу повторного автоматичного визначення слідчого судді від 13 грудня 2024 року слідчим суддею було визначено суддю ОСОБА_1 , якому фактично клопотання було передано для вирішення 16 грудня 2024 року.
В обґрунтування клопотання зазначив, що 05 грудня 2024 року близько 08 год. 46 хв. працівники Батальйону патрульної поліції з обслуговування Кам'янець-Подільського району УПП в Хмельницькій області ДПП незаконно затримали ОСОБА_3 та відвезли його до ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 . За фактом даної події було складено протокол затримання серії АЗ №046021 за ч.13 ст.210-1 КУпАП. На зворотному аркуші протоколу зазначено, що ОСОБА_3 фактично звільнений 05 грудня 2024 року, підстава: «Відпала підстава для затримання», але фактично звільнення не відбулося. Станом на 06 грудня ОСОБА_3 додому не повернувся, його фактичне місцезнаходження не відоме. Просить постановити ухвалу, якою визнати затримання ОСОБА_3 незаконним та негайно його звільнити .
Вивчивши скаргу, приходжу до висновку про наявність правових відстав для відмови у відкритті провадження, зважаючи на наступне.
Зокрема, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та осіб у кримінальному провадженні.
Положеннями ч. 3 ст. 26 КПК України визначено, що слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 206 КПК України слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про попереднє ув'язнення» (зі змінами та доповненнями), підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 Кримінального процесуального кодексу України.
Згідно із ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» (зі змінами та доповненнями), установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Таким чином, наведений у ст.206 КПК України механізм надає повноваження слідчому судді перевіряти наявні підстави для позбавлення підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого свободи, зокрема за наявності чи відсутності відповідного судового рішення, та відповідно реагувати, шляхом перевірки законності підстав утримання такої особи.
У свою чергу, вказаний порядок не включає процедуру оскарження рішень, дій чи бездіяльності будь-якого іншого органу, пов'язаного із затриманням особи, поза межами кримінального провадження.
Із змісту поданої скарги вбачається, що ОСОБА_3 не є особою, яка тримається під вартою у зв'язку із застосованим відносно нього запобіжним заходом, не є затриманим у порядку ст. 208 КПК України, та не є особою, затриманою неуповноваженою службовою особою у порядку ст. 207 КПК України, не утримається правоохоронними органами у зв'язку із розслідуваним ними кримінальним правопорушенням у межах жодного порушеного кримінального провадження.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду скарги у порядку ст. 206 КПК України.
Зі змісту клопотання та доданих до нього документів також не вбачається, що скаржником оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність органу поліції у кримінальному провадженні.
Згідно із нормами кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи РТЦК та СП чи військової частини не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінального провадження.
Отже, ОСОБА_3 не є затриманою особою в розумінні кримінального процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Слід зауважити, що практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року, «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року.
У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу на те, що у разі порушення прав чи інтересів службовими (посадовими) особами РТЦК та СП чи військової частини при здійсненні ними своїх повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту будь-яка особа вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Дотримання процедури, встановленої законом, є важливою гарантією права кожного на свободу та особисту недоторканність в розумінні ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку, що вимоги клопотання виходять за межі повноважень слідчого судді відповідно до вимог КПК України.
Стаття 206 КПК України не містить норм щодо порядку ухвалення рішення слідчого судді про відмову у відкритті провадження за клопотаннями, які були подані в порядку ст. 206 КПК України.
Згідно із ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Тому слідчий суддя застосовує положення ч. 4 ст. 304 КПК України, якою передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Враховуючи наведені обставини, слідчий суддя вважає, що підстави для застосування положень ст. 206 КПК України у даному випадку відсутні, тому приходить до висновку, що наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження за поданим клопотанням.
Керуючись ст.ст.3,9,26,206,304,309-310 КПК України,
Відмовити у відкритті провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на незаконне затримання.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надіслати особі, яка подала клопотання, разом із клопотанням та усіма доданими до нього матеріалами.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня отримання копії судового рішення.
Слідчий суддя Кам'янець-Подільського
міськрайонного суду
Хмельницької області ОСОБА_1