Справа № 522/21576/24-Е
Провадження № 2-з/522/385/24
«16» грудня 2024 року
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Морозовій О.В.,
розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Мельник Ольги Миколаївни про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення, -
В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Мельник Ольги Миколаївни про визнання договору дарування недійсним від 07.02.2012 року зареєстрований в реєстрі під № 183 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О.М. та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57533018 від 08.04.2021 15:07:40, приватний нотаріус Кокарева Ірина Юріївна, Одеський міський нотаріальний округ; документи подані для державної реєстрації: свідоцтво про право власності, дублікат, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 08.11.2011, видавник: Департамент міського господарства ОМР; договір дарування, серія та номер: 183, виданий 07.02.2012, видавник Мельник О.М., приватний нотаріус ОМНО про державну реєстрацію права власності на 138/300 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та припинити право власності за ОСОБА_2 РНОКПП: НОМЕР_2 на 138/300 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
04 грудня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам вчиняти будь- які реєстраційні дії щодо 138/300 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивач зазначив про те, що відповідачем укладено кредитний договір, але умов кредитного договору не дотрималася та не повертала кредитні кошти, внаслідок чого виникла значна прострочена кредитна заборгованість. В подальшому, відповідачем укладено договір дарування, який, за твердженням позивача, має ознаки фраудаторності правочину по відчуженню частки нерухомого майна.
Зважаючи на те, що предметом спору є визнання недійсним договору дарування від 07.02.2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тоді встановлення заборони відчуження на 138/300 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є співмірним заходом забезпечення позову, цілком відповідає предмету та суті позову, оскільки виключно в такий спосіб можливо буде забезпечити виконання судового рішення і разі ухвалення його на користь позивача, а у разі якщо відповідач - ОСОБА_2 реалізує вказаний об'єкт нерухомого майна, то виконання можливого рішення суду буде неможливим.
Позивач також звернув увагу суду, що ОСОБА_1 вже вчиняла незаконні дії щодо відчуження належного їй рухомого майна, зазначені обставини підтверджуються ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 11.11.2024 року у справі №496/1830/13-ц.
На переконання заявника, без вжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову може бути істотно ускладнено ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. У разі ухвалення судового рішення на користь позивача, виконання судового рішення буде неможливим, оскільки майно, що є похідним до предмету спору, може бути відчужено на користь третіх осіб.
Суд, оцінивши доводи позивача та надані на їх підтвердження докази, вирішив.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходів забезпечення позову.
Згідно із частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-який стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною першою статті 153 ЦПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій зі сторони відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову, відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати об'єктивний характер та бути доведене належними та допустимими доказами.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушеними у зв'язку із застосуванням відповідних заходів та настільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, настільки він співмірний позовній вимозі і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Відповідно до роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідного виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, щодо виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення, Окрім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси позивача, так і відповідача.
При поданні заяви про забезпечення позову не достатньо посилатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову, або ефективного захисту прав позивача.
У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 13 січня 2020 року у справі № 922/2163/17 Верховний Суд, зазначив, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд виходить із наявності спірних обставин, з якими пов'язується застосування відповідних заходів забезпечення позову та зв'язку між конкретними заходами забезпечення позову і предметом позову, відповідністю та співмірністю вжитих заходів забезпечення позову предмету позову.
Забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав позивача не встановлений.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ N 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
При розгляді заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та забороною вчиняти певні дії, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги предмет розгляду даної справи, суд вважає вимоги представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони реєстраційних дій на належне відповідачу 2 нерухоме майно, співмірними із заявленими позовними вимогами, вбачає імовірність ускладнення виконання або невиконання судового рішення у випадку не задоволення судом в цій частині заяви представника позивача. При цьому, суд бере до уваги суму заборгованості, яку позивач просить стягнути із відповідачів з урахуванням іншого судового рішення, що набуло законної сили.
Суд вважає обґрунтованими побоювання позивача з даного приводу, що у свою чергу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся у разі ухвалення рішення його на користь.
Суд вважає, що заявлений позивачем вид заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти дії, передбачений нормами чинного законодавства, є доцільним заходом забезпечення позову в рамках даної справи. Таке забезпечення позову, враховуючи його предмет, можна вважати співмірним із заявленими вимогами. Необхідність обрання даного виду забезпечення позову є обґрунтованою, так як невжиття заборони реєстраційних дій щодо майна, яке належить відповідачу, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення, так як існує реальна можливість відчуження даного майна на користь третіх осіб, що суттєво ускладнить виконання можливого рішення суду.
Таким чином, виходячи з предмету спору та суб'єктивного складу сторін, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 149, ч. 3 ст. 150 ЦПК України, з'ясувавши обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову та співмірність із заявленими позивачем вимогами, суд приходить до висновку про задоволення заяви.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Пленум Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" N 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Під час розгляду заяви представника позивача суд встановив, що між сторонами існує спір, предметом спору є договір, згідно з яким відбувся перехід майна боржника до іншої особи.
Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі №915/870/18.
Даний вид забезпечення позову, про застосування якого просить представник позивача, суд вважає співмірними заходами забезпечення з огляду на предмет спору та таким, що відповідає характеру спірних правовідносин та буде сприяти забезпеченню виконання рішення суду.
Враховуючи викладене, суть позовних вимог, їх розмір та, беручи до уваги те, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому унеможливити виконання рішення у даній справі, суд приходить до висновку про необхідність задоволення заяви про забезпечення даного позову.
Суд вважає що вказані заходи забезпечення позову не порушують права власників, оскільки такі є тимчасовими, а також не порушують права користування спірним майном, а фактично встановлюють заборону здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна.
Щодо застосування зустрічного забезпечення позову, то слід зазначити, що:
Відповідно до ч. ч. 1,2,3 ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
З огляду на вказане суд вважає що підстави для застосування зустрічного забезпечення позову відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 149-153, 157, 260-261, 263, 353 ЦПК України, суд,-
Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи: приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Мельник Ольга Миколаївна про визнання правочину недійсним, скасування рішення - задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову у вигляді встановлення заборони суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно нерухомого майна нерухомого майна: 138/300 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п'ятнадцятиденний строк з дня її проголошення.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Суддя: