Справа № 522/22122/23
Провадження № 2/522/2883/24
09 грудня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Міщенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, -
15 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що є власником квартири АДРЕСА_1 . 23.08.2016 року між позивачем та ОСОБА_2 (прізвище до шлюбу - ОСОБА_3 ) було укладено шлюб, який було розірвано рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.05.2023 року. До укладення шлюбу мати позивача ОСОБА_4 придбала за особисті кошти за договором купівлі-продажу майнових прав квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Фінансові зобов'язанням за договором по оплаті повної вартості майнових прав на квартиру мати позивача виконала 18.05.2016 року, що підтверджується відповідними квитанціями. 29.06.2016 року, до укладення шлюбу між позивачем та відповідачем, мати позивача передала майнові права за договором своєму синові - ОСОБА_1 . Після прийняття новобудови, в якій розташована спірна квартира, в експлуатацію ОСОБА_1 11.04.2018 року зареєстрував за собою право власності на квартиру. Позивач зазначив, що в квартирі, яка належить йому на праві власності наразі проживає колишня дружина ОСОБА_2 , син позивача ОСОБА_5 , співмешканець ОСОБА_2 ОСОБА_6 . Крім того, у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_2 та ОСОБА_6 народилась донька ОСОБА_7 , щодо якої рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 16.09.2024 року у справі №501/1127/24 встановлено батьківство ОСОБА_6 . Дитина ОСОБА_2 та ОСОБА_6 також проживає у спірній квартирі. Право особистої приватної власності позивача на квартиру колишня дружина не визнає, утримує квартиру для власного проживання та проживання своєї нової родини, здійснює заходи щодо поділу квартири. У зв'язку із створенням перешкод з боку відповідача у користуванні квартирою, просив суд визнати квартиру особистою приватною власністю.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2023 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою суду від 21.11.2023 року частково задоволено клопотання позивача про забезпечення позову, заборонено суб'єктам державної реєстрації, центрам надання адміністративних послуг, державним реєстраторам, нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії з квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 98,2 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1530312851101), до розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 21.11.2023 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Фомічової А.О. про залишення заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви, заяву про вжиття заходів забезпечення позову від 13 листопада 2023 року залишено без розгляду.
20 грудня 2023 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити у задоволенні позовної заяви, вказавши, що квартира АДРЕСА_1 придбана сторонами під час фактичних шлюбних відносин. 23.08.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 був укладений шлюб, про що був складений актовий запис №391. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_5 , який з 30.05.2018 року по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . 11.04.2018 року ОСОБА_2 було подано заяву за реєстраційним номером: 27680263, на підставі якої було проведено реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - спірну квартиру. Відповідач вказала, що вона та її родина приймала участь у придбанні спірної квартири, оскільки 24.05.2012 року матір'ю відповідачки ОСОБА_9 було отримано грошову компенсацію у розмірі 113 220 доларів США у зв'язку із смертю батька відповідачки ОСОБА_10 .
Також зазначила, що між сторонами дійсно існує спір, який не вдається врегулювати у позасудовому порядку, що слугувало підставою для звернення ОСОБА_2 до суду із позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя (справа №522/18576/23).
30 січня 2024 року задоволено клопотання представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Попової Ірини Сергіївни про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису.
Ухвалою суду від 12 березня 2024 року задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Попової І.С. про зупинення провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, до набрання законної сили рішенням у цивільній справі № 522/18576/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя.
27 травня 2024 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення провадження у справі, яка задоволена ухвалою суду від 29 серпня 2024 року та поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 25 листопада 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
06 грудня 2024 року до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення в порядку п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України та заява про приєднання доказів.
Представник позивача в судовому засіданні 06.12.2024 року позов підтримала, просила задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, у задоволенні позовної заяви просила відмовити.
Суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів дійшов наступних висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 23.08.2016 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим повторно Чорноморським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області серії НОМЕР_1 .
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 23 травня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (прізвище до шлюбу - ОСОБА_3 ) розірвано.
Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00047124457, відомості про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внесено до Державного реєстру.
В той же час, 02.03.2016 року між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон» було укладено договір №КПИП-006212 купівлі-продажу майнових прав на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 », секція 3 (будівельна адреса).
Відповідно до свідоцтва про народження, виданого Іллічівським міським відділом ЗАГС Одеської області 30.07.1986 року, матір'ю позивача є ОСОБА_4 .
Згідно з п.1.2. вказаного договору право власності майнових прав на Об'єкт нерухомості переходить від Продавця до Покупця після введення житлового будинку в експлуатацію по Акту приймання-передачі та після внесення вартості, зазначеної у п.2.1, в повному обсязі.
Додатковою угодою №ДСкД-004401 про зміну вартості об'єкта від 18.05.2016 року, укладеною між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон», сторони дійшли згоди внести зміни в п.2.1., п.2.2 договору та викласти їх в наступній редакції:
«2.1. Вартість майнових прав на об'єкт нерухомості визначена Сторонами у розмірі 2361613,00 грн, в т.ч. ПДВ 393602,17 грн., що складає еквівалент 89550,00 доларів США.
2.2. Внесення Покупцем грошових коштів здійснюється у гривні через установи банків на розрахунковий рахунок або готівкою в касу Продавця у строки:
- до 07.04.16 - 1952809,00 грн, в т.ч. ПДВ 325468,17 грн., що складає еквівалент 73263,00 доларів США;
- до 18.05.16 - 408804,00 грн., в т.ч. ПДВ 68134,00 грн., що складає еквівалент 16287,00 доларів США».
Як вбачається з квитанції №57 02.03.2016 року ОСОБА_4 через касу АТ Ощадбанку внесено на розрахунковий рахунок ТОВ «Стікон» за Договором купівлі-продажу майнових прав грошові кошти у розмірі 1744091,00 грн.
07 квітня 2016 року ОСОБА_4 сплачено ТОВ «Стікон» за Договором купівлі-продажу майнових прав №КПИП-006212 від 02.03.2016 грошові кошти у розмірі 208718,00 грн., що підтверджується квитанцією АТ Ощадбанк №48.
18 травня 2016 року ОСОБА_4 внесено на розрахунковий рахунок ТОВ «Стікон» за договором купівлі-продажу майнових прав, Додатковою угодою № ДСкД-004401 від 18.05.2016 року грошові кошти у розмірі 408804,00 грн. (квитанція АТ Ощадбанк №23).
З наданих доказів, які в тому числі були оглянуті у судовому засіданні в оригіналі, суд встановив, що повна вартість спірної квартири була сплачена 18.05.2016 року ОСОБА_4 , матір'ю позивача, яка була платником за квитанцією.
Так, грошові кошти у розмірі 2361613, 00 грн. за придбання спірної квартири, що відповідно до Додаткової угоди №ДСкД -004401 від 18.05.2016 року про зміну вартості об'єкта є повною вартістю майнових прав на об'єкт нерухомості, у повному обсязі були внесені особисто ОСОБА_4 , матір'ю позивача станом на 18.05.2016 року.
29 червня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон», ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладена додаткова угода №ДСкД-006712 «Передача прав по Договору», у відповідності до якої у зв'язку із передачею своїх прав по Договору Стороною-2 ( ОСОБА_4 ) - ОСОБА_11 ( ОСОБА_1 ), у преамбулу Договору були внесені зміни та ОСОБА_1 було зазначено Покупцем за Договором купівлі-продажу майнових прав №КПИП-006212 від 02.03.2016.
З вказаного вбачається, що 29.06.2016 року позивач ОСОБА_1 , до укладення шлюбу з відповідачкою, набув прав Покупця за договором купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру, повна вартість якої була сплачено його матір'ю ОСОБА_4 станом на 18.05.2016 рік.
28 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон» та ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності бланк НМІ 982033 від 17.10.2017 року, укладена додаткова угода №ДСкД-084179 щодо зміни поштової адреси і нумерації квартири, а саме: трикімнатна квартира АДРЕСА_4 секція 3 (будівельна адреса)).
Реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 була проведена за позивачем 13.04.2018 року на підставі Акту приймання-передачі, Договору №006212 купівлі-продажу майнових прав від 02.03.2016 року, додаткової угоди №ДСкД-006712 від 29.06.2016 року, додаткової угоди №ДСкД-004401 від 18.05.2016 року, додаткової угоди №ДСкД-084179 від 28.03.2018 року.
Таким чином, суд приходить до висновку, що обставини позову ОСОБА_1 підтверджено належними та допустимими доказами, що мають безпосереднє відношення до предмету доказування: банківськими квитанціями, договором та додатковими угодами до договору.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Суд критично оцінює доводи відповідача про прийняття фінансової участі у придбанні спірного житла.
Так, до матеріалів справи надано заяву про отримання компенсації і звільнення від відповідальності, у відповідності до якої ОСОБА_9 приймає від судновласника т/х «МSC Pilar» 113220 доларів США у зв'язку із смертю ОСОБА_10 у якості компенсації для себе та для неповнолітньої доньки ОСОБА_12 .
Суд зазначає, що з вказаного документу не вбачається, що кошти, отримані ОСОБА_9 були витрачені на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Щодо доводів відповідача про реєстрацію права власності на квартиру за заявою відповідача суд зазначає, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер 120580398 заява про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 була прийнята від ОСОБА_2 , яка діяла як уповноважена особа.
Так, з довіреності НМІ №982033, посвідченої периватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Блажек О.Є., вбачається що 17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 уповноважив Стрельбицьку Тіну Вадимівну представляти його інтереси з питання оформлення, реєстрації права власності та отримання документів про право власності на новозбудоване майно, що придбане ним згідно Договору №КПИП-006212 від 02.03.2016 року та додаткової угоди №ДСкД-006712 від 29.06.2016 року до даного договору, а саме: квартиру номер АДРЕСА_5 .
Крім того, нотаріусом Блажек О.Є. у довіреності зазначено, що цей правочин не тягне за собою перехід права власності, а також роз'яснено зміст статей Цивільного кодексу України щодо поняття представництва за довіреністю.
Таким чином, з наданих відповідачем доказів не можливо однозначно встановити участь позивача у придбанні спірного майна.
Щодо реєстрації права власності на квартиру на ім'я позивача у період шлюбу, суд враховує, що спірна квартира придбавалась позивачем у новобудові.
У постанові ВСУ від 15.11.2017 р. у справі №6-2921цс16 зазначено, що правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути здійснена за рахунок інших осіб, у тому числі й за рахунок колишнього подружжя, а прийнята в експлуатацію вже під час укладення нового шлюбу.
Визначення частки права власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведення будівлі у період шлюбу.
Тому сам по собі факт оформлення права власності на новозабудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 465/7960/18-ц (провадження № 61-13617св20).
У Постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 539/5295/21сформульовано такі правові висновки:
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 06 жовтня 2021 року у справі № 910/13574/20.
Отже, реєстрація права власності на квартиру за відповідачем у 2018 році не спростовує факту придбання спірного майна до шлюбу за кошти матері позивача та не підтверджує режиму спільного майна подружжя.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 161/13140/22 зазначено, що критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.
У постанові від 22 січня 2020 року під час розгляду справи № 711/2302/18 Верховний Суд дійшов таких висновків: статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Разом з тим, у справі, що розглядається, судом встановлено факт придбання майна не в період шлюбу, а до його укладення, і за грошові кошти матері позивача
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 161/13140/22 зазначено: закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Відтак, суд приходить до висновку, що відповідачем не спростовано обставини, викладені у позовній заяві та не надано доказів того, що на спірну квартиру розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, на підставі належних та допустимих доказів судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Щодо захисту права позивача суд зазначає.
Згідно з довідкою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №С1-150828-ф/л, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
Матеріалами судового провадження у адміністративній справі №522/19554/23 та матеріалами відділу поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області щодо кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_2 підтверджується, що ОСОБА_2 проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
Судом встановлено, що право особистої приватної власності позивача відповідач не визнає, здійснює заходи щодо поділу квартири.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звертався до Приморського районного суду м.Одеси з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю у судовому провадженні у справі №522/18576/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 29.01.2024 року у справі №522/18576/23 зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю повернуто заявнику.
З огляду на зазначене, право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання права особистої приватної власності на спірне майно.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази, надавши їм оцінку, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд доходить висновку, що позовні вимоги по суті є законними і обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, за правилом ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.
Вирішуючи питання щодо судових витрат суд враховує понесені позивачем витрати на сплату судового збору за подання позову у розмірі 1073,60 грн., що підтверджено квитанцією.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 77, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 98,2 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1530312851101, особистою приватною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 .
Стягнути зі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 1073,60 гривень.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 16.12.2024 року.
Суддя