18 грудня 2007 р.
№ 42/329б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Панової І.Ю.
суддів:
Заріцької А.О. (доповідач у справі)
Продаєвич Л.В.
розглянувши касаційну скаргу
відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго"
на ухвалу
господарського суду Донецької області від
16 березня 2007 року
у справі
господарського суду
№ 42/329б
Донецької області
за заявою
акціонерного комерційного банку "Національний кредит"
до
відкритого акціонерного товариства "Племінний завод "Розовський"
про
визнання банкрутом
арбітражний керуючий
Матвейчук Д.В.
за участю представників сторін:
АКБ "Національний кредит" Деменка А.В.,
ВАТ "Донецькобленерго" Кабанової Л.О.,
Арбітражного керуючого Матвейчука Д.В.,
Ухвалою господарського суду Донецької області від 19 грудня 2006 року порушено справу № 42/329б про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Племінний завод "Розовський" (далі -боржник).
У порядку ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон) відкрите акціонерне товариство "Донецькобленерго" звернулось до суду першої інстанції із заявою про визнання його кредитором боржника.
Ухвалою суду від 16 березня 2007 року відкрите акціонерне товариство "Донецькобленерго" в особі Приазовських електричних мереж (далі - ВАТ "Донецькобленерго") відмовлено у прийнятті до розгляду зазначеної заяви, і вона разом з додатком повернута заявнику.
Не погоджуючись із прийнятою у справі ухвалою ВАТ "Донецькобленерго" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційної скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким визнати, що ВАТ "Донецькобленерго" своєчасно подало заяву до господарського суду про визнання його кредитором боржника.
При цьому скаржник посилається на порушення господарським судом норм процесуального та матеріального права, а саме: ст. 50, 51 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) та ч. 1 ст. 14 Закону.
Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
З аналізу ст. 14 Закону вбачається, що боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду вимог кредиторів повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд.
Відповідно до ч. 6 ст. 14 Закону вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.
Таким чином, господарським судом при винесенні оскаржуваної ухвали про відмову ВАТ "Донецькобленерго" у прийнятті до розгляду заяви про визнання кредитором боржника не враховано, що з урахуванням вимог ст. 14 Закону, суд зобов'язаний прийняти зазначену заяву, оскільки вказана норма не передбачає таких процесуальних дій як повернення заяви без розгляду чи відмова у її прийнятті.
Рішення боржника про невизнання вимог може бути оскаржене до господарського суду, що порушив провадження у справі про банкрутство.
Крім того, в обґрунтування оскаржуваної ухвали суд послався на те, що ВАТ "Донецькобленерго" заяву з грошовими вимогами до боржника подано з порушенням ч. 1 ст. 14 Закону, оскільки вона подана до суду 14 березня 2007 року, про що свідчить штамп канцелярії господарського суду Донецької області.
Судом першої інстанції встановлено, що оголошення про порушення справи про банкрутство боржника опубліковано 10 лютого 2007 року в газеті "Голос України" № 25.
Посилання суду першої інстанції на те, що заява ВАТ "Донецькобленерго" подана після закінчення строку, встановленого для її подання, не відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам.
Згідно ч. 1 ст. 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Частиною 3 ст. 50 ГПК України встановлено, що перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.
Отже, перебіг процесуального строку для подання заяви розпочався 11 лютого 2007 року і закінчився 12 березня 2007 року, включно.
З аналізу ч.ч. 2, 4 ст. 51 ГПК України передбачено, що строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.
В своїй касаційній скарзі ВАТ "Донецькобленерго" зазначає, що заява із грошовими вимогами до боржника була здана на пошту для надіслання до господарського суду 12 березня 2007 року, про що свідчить печатка поштового відділення на квитанції, доданій до касаційної скарги. У зв'язку з цим, строк для подання заяви до господарського суду Донецької області ВАТ "Донецькобленерго" пропущено не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Разом з тим, слід зазначити, що обрахування судом першої інстанції дня подання заяви про визнання кредитором по даті її реєстрації, вказаній на штемпелі суду, не грунтується на вимогах чинного законодавства.
Згідно з абз. 1 п. 36 Правил надання послуг поштового зв'язку (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів Україні від 17 серпня 2002 року № 1155, про прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг" видається розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). Мотиви оскаржуваної ухвали про те, що в касовому чеку повинна бути зазначена адреса одержувача поштового відправлення позбавлені правового обґрунтування. Слід зазначити, що абз. 2 п. 36 Правил така вимога передбачена лише щодо розрахункових документів, які видаються під час приймання для пересилання міжнародного рекомендованого відправлення.
Відповідно до ст. 32 ГПК України такий чек є доказом. У випадку сумніву у його вірогідності, чи дійшовши висновку про недостатність такого доказу, суд може скористатись наданим йому правом і витребувати додаткові докази.
Згідно із ст. 38 ГПК України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження.
При наведених обставинах оскаржувана ухвала господарського суду Донецької області 16 березня 2007 року у справі № 42/329б є незаконною і підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття до розгляду заяви ВАТ "Донецькобленерго" про визнання його кредитором боржника.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11113 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго" задовольнити частково.
Ухвалу господарського суду Донецької області від 16 березня 2007 року у справі № 42/329б скасувати.
Справу передати до господарського суду Донецької області на розгляд.
Головуючий І.Ю. Панова
Судді А.О. Заріцька
Л.В. Продаєвич