Єдиний унікальний номер №943/1277/24
Провадження № 2-а/943/47/2024
16 грудня 2024 року
Суддя Буського районного суду Львівської області Шендрікової Г.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у залі суду в місті Буську адміністративну справу за позовом представника позивачки адвоката Малиняка Віктора Андрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Львівській області про скасування постанови по справі про притягнення до адміністративної відповідальності, -
адвокат Малиняк В.А., який діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним вище позовом, у якому просить скасувати постанову інспектора ВП №2 (м. Буськ) Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області лейтенанта поліції Равської Софії Євгенівни серії ЕГА №1421043 від 06 травня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП. Окрім того, просить стягнути із відповідача судові витрати в справі, а саме: судовий збір у розмірі 605,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн. В обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що 06.05.2024 року інспектором СРПП ВП №2 (м. Буськ) Золочівського РВП ГУНП у Львівській області лейтенантом поліції Равською С.Є. відносно його довірительки було винесено оскаржувану постанову серії ЕГА №1421043, якою на позивачку було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн. за ст. 183 КУпАП за те, що 06 травня 2024 року ОСОБА_1 викликала працівників поліції та повідомила про конфлікт, якого насправді не було. Оскільки даного правопорушення вона не вчиняла, вважає незаконною оскаржувану постанову. Крім того, оскаржувана постанова відповідача не містить жодних доказів, які б підтверджували вину позивачки у скоєному адміністративному правопорушенні, тобто не доведено самого факту вчинення правопорушення, поліцейським при винесенні оскаржуваної постанови не проведено розгляду справи, не встановлено фактичних і об'єктивних обставин справи, не перевірено тверджень позивачки, внаслідок чого винесення оскаржуваної постанови працівником відповідача є незаконним, а у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення. За таких обставин вважає оскаржувану постанову відповідача незаконною і необгрунтованою, а відтак просила її скасувати як незаконну та безпідставну.
Ухвалою судді від 03.07.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без повідомлення сторін і встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - п'ятиденний строк для подання відповіді на відзив. Копії ухвал про відкриття спрощеного позовного провадження надіслано сторонам.
Крім того, сторонам було роз'яснено зміст частини 5 статті 262 КАС України, відповідно до якої суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач Головне управління національної поліції у Львівській області своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву в установленому законом порядку та строк досі не скористався, незважаючи на отримання ним ухвали суду.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи із наступних мотивів.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадській порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Як убачається із оскаржуваної постанови інспектора Відділення поліції №2 (м. Буськ) Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області лейтенанта поліції Равської Софії Євгенівни про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії №1421043 від 06 травня 2024, якою позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП із накладенням на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 грн. за те, що 06 травня 2024 року о 03 год. 52 хв. в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 повідомила про конфлікт насправді такого факту не було. Здійснивши завідома неправдивий виклик поліції, вчинивши адміністративне правопорушення передбачене ст. 183 КУпАП України.
Статтею 183 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань, що тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Крім того, згідно положень статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Проте судом встановлено, що виходячи із положень вищезгаданої статті КУпАП, відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови не було виконано їх вимог, зокрема не зазначено жодних доказів на обгрунтування допущеного позивачкою правопорушення, зважаючи на те, що на цьому настоює позивач, категорично заперечуючи факт такого правопорушення.
Також до оскаржуваної постанови відповідачем не додано жодних доказів на підтвердження адміністративного правопорушення, а відповідач не скористався своїм право на подання відзиву на позовну заяву.
Згідно вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС).
Проте, незважаючи на вказані обставини, відповідачем не надано суду доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, не надано матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності, а відтак у суду відсутня можливість встановити, на підставі яких доказів поліцейський дійшов висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП.
Згідно статті 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Відповідно до частини третьої статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Ураховуючи положення ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява№ 36673/04) та «Карелін проти Росії»(«Karelin v. Russia» заява № 926/08, рішення від20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Крім того, у рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України, Європейський суд з прав людини, що при оцінці доказів суд з прав людини зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом» Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 року в справі №463/1352/16-а зазначив, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Як роз'яснив Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2020 року в справі №524/9716/16-а, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 70 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Також, Суд звертає увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача. Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
За наведених обставин суд вважає, що прийняте рішення про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, за відсутності достатніх даних про вчинення нею правопорушення, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення.
Крім того, ураховуючи задоволення цього позову на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає відшкодуванню сплачений позивачкою судовий збір в сумі 605,60 грн., що підтверджується долученою до справи квитанцією про сплату №4774-6656-3022-3944 від 04.06.2024, який слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки, що відповідатиме положенню частини першої статті 139 КАС України.
Разом із тим, суд вважає, що не може бути задоволена вимога позивачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн., виходячи із наступного.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Пунктом 1 частини третьої статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відтак, аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №640/13685/19, від 23.04.2021 у справі №360/700/19.
Одним з основних прецедентів щодо угод про виплату адвокату гонорару в разі виграшу є справа "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга №31107/96, у якій ЄСПЛ узагальнив свою минулу практику з цього питання і сформулював основні положення стосовно таких угод. Суд зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 06.11.1980, скарга №6538/74), відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
Однак, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на реальне підтвердження витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема на підтвердження таких витрат представником позивача до справи долучена лише копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВС №1280893 від 21.08.2024 року на копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, проте представником позивача адвокатом Малиняком В.А. не надано детального опису і обгрунтованого розрахунку таких витрат, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ураховуючи наведене і керуючись ст.ст. 6, 8, 9, 10, 77, 78, 132, 134, 139, 140, 143, 242-246, 249, 271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов представника позивачки адвоката Малиняка Віктора Андрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Львівській області про скасування постанови по справі про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити.
Скасувати постанову інспектора Відділення поліції №2 (м. Буськ) Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області лейтенанта поліції Равської Софії Євгенівни про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, серії ЕГА №1431043 від 06 травня 2024 року, якою ОСОБА_1 у притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП із накладенням на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено:16.12.2024 року.
Учасники справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 .
Представник позивачки: адвокат Малиняк Віктор Андрійович.
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області, вулиця Генерала Григоренка, 3 місто Львів 79007, код ЄДРПОУ 40108833).
Суддя Г. О. Шендрікова