"16" грудня 2024 р.
м. Київ
справа № 755/19920/24
провадження № 2/755/10599/24
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення,
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 8 013,90 грн., що є витратами на лікування позивача, у розмірі 28 000,00 грн., що є витратами позивача на правничу допомогу та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 05.03.2024 року відповідача ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України та призначено йому покарання у виді одного року обмеження волі, стягнуто витрати за проведення судово-медичної експертизи, частково задоволено цивільний позов ОСОБА_1 , відшкодовано витрати на правничу допомогу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18.06.2024 року за клопотанням захисника відповідача ОСОБА_2 вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 05.03.2024 року та провадження у справі закрито на підставі ст. 49 КК України, цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 залишено без розгляду. Оскільки закриття кримінального провадження за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності не є реабілітуючою обставиною, а цивільний позов в межах кримінального провадження залишено без розгляду, тому позивач вимушений звернутися з даним позовом у цивільному провадженні.
14.11.2024 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву скористався, відповідно до якого представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі, просить у позові відмовити, зауважив, що ухвалою Київського апеляційного суду від 18.06.2024 року у справі № 755/18105/21 встановлено відсутність фактів, які доводять умисел та вину відповідача та взагалі відсутні висновки щодо наявності чи відсутності складу злочину, встановлення факту завдання відповідачем шкоди позивачу, тому відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача і наслідками, у виді заподіяння шкоди позивачу. Крім того, представником відповідача ОСОБА_3 подано заяву про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, оскільки з моменту порушення прав позивача минуло понад три роки. (а.с. 46-63, 71-72, 77-85)
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини шостої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 09.05.2021 року, приблизно о 19 годині 26 хвилин, керуючи автомобілем марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_1 , біля під'їзду №11 будинку №4 корпусу №4 по вул. Регенераторній, 4 у м. Києві, побачив на проїжджій частині дороги зупинившийся автомобіль марки «Audi Q8», державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , з яким вони особисто не були знайомі, при цьому ОСОБА_2 дану ситуацію сприйняв як таку, що перешкоджала йому безперешкодно проїхати по вказаній вулиці, у зв'язку з чим, у ОСОБА_2 виник злочинний умисел на грубе порушення громадського порядку, що супроводжується особистою зухвалістю.
Реалізуючи свій злочинний умисел, 09.05.2021 року, приблизно о 19 годині 30 хвилин, ОСОБА_2 , вийшов зі свого автомобіля марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_1 , та підійшов до автомобіля марки «Audi Q8», державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , де грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства та загальних правил поведінки, безпричинно, з надуманих підстав, керуючись єдиним злочинним умислом, направленим на самоствердження за рахунок приниження іншої особи, почав голосно нецензурно лаятись на адресу ОСОБА_1 , принижуючи останнього, незважаючи при цьому, на місцезнаходження у громадському місці та велику кількість осіб, що знаходились поряд та стали очевидцями вказаної події.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_2 , проявляючи особливу зухвалість, з мотивів явної неповаги до суспільства та загальних правил поведінки в суспільстві, безпричинно, штовхнув потерпілого ОСОБА_1 в груди, продовжуючи нецензурно лаятись на адресу ОСОБА_1 , при цьому ОСОБА_1 , в свою чергу, після вказаних дій, не здійснюючи опір ОСОБА_2 направився до свого автомобіля для уникнення подальшого конфлікту.
Після цього, ОСОБА_2 , діючи далі, незважаючи на те, що ОСОБА_1 , намагаючись уникнути конфлікту направився до свого автомобіля, підбіг до потерпілого ззаду та штовхнув ОСОБА_1 в спину, який втримався на ногах, не здійснюючи будь-якого опору ОСОБА_2 , при цьому до останніх підійшли сторонні особи, які втрутились у конфлікт та намагались припинити незаконні дії ОСОБА_2 .
В цей час, ОСОБА_2 продовжуючи свої злочинні дії, нецензурно лаючись на адресу ОСОБА_1 , знаходячись в громадському місці, незважаючи на присутність сторонніх осіб, які намагались припинити його незаконні дії, демонструючи свою зверхність відносно потерпілого та свою неповагу до суспільства, громадян, що знаходились поряд, які намагались припинити його дії, умисно завдав ОСОБА_1 один удар кулаком правої руки в ліву брів зверху, від якого ОСОБА_1 впав.
Згідно з даними висновку експерта №042-1063-2021 у потерпілого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час звернення за медичною допомогою 09.05.2021 року, були виявлені наступні тілесні ушкодження: а) закрита черепно-мозкова травма - струс головного мозку, синець в лівій надбрівній ділянці з переходом на верхнє повіко лівого ока; б) садна на задній поверхні правого ліктьового суглобу, на долонній поверхні правої кисті в проекції підвищення 1 пальця. Необхідно загострити увагу на наступному:
-п. 1.2 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995, погоджених з Міністерством внутрішніх справ України, Генеральною прокуратурою України, Верховним судом України, Службою безпеки України (далі по тексту «Правила») надано вичерпне визначення терміну ушкодження - «з медичної точки зору, тілесні ушкодження - це порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних»;
-п. 4.6. «Правил» визначає таке: «судово-медичний експерт, оцінюючи строки порушення анатомічної цілості тканин і органів та їх функцій, виходить із звичайної їх тривалості, навіть у тих випадках, коли потерпілий не звертався за медичною допомогою. Якщо тривалість цього порушення, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру тілесного ушкодження і не підтверджується об'єктивними відомостями, судово-медичний експерт відзначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості, виходячи із звичних термінів»;
-у п.2.3 «Правил» визначено таке: «Легке тілесне ушкодження»:
-2.3.3. Короткочасним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад шести днів, але не більше як три тижні (21 день);
-2.3.5. Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, - це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів»;
-у п. 4.13 «Правил» визначено таке: «Судово-медичному експерту належить утриматись від встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у випадках:
-4.13.1. Невизначеності клінічної картини чи недостатнього клінічного і лабораторного обстеження потерпілого».
Відповідно п. п. 4.6. та 2.3.3. «Правил», вказане тілесне ушкодження у п. а) даних Підсумків, за ступенем тяжкості, відноситься до ЛЕГКОГО тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я на строк понад 6 але менш ніж 21 добу (за критерієм тривалості розладу здоров'я).
Відповідно п. п. 4.6. та 2.3.5. «Правил», вказані тілесні ушкодження у п. б) даних Підсумків, за ступенем тяжкості, відносяться до ЛЕГКОГО тілесного ушкодження, так як відновлення анатомічної цілісності травмованих ділянок у звичайному клінічному перебігу спостерігається у строк до 6 діб (за критерієм тривалості розладу здоров'я).
Виявлені ушкодження не мають ознак небезпеки для життя.
Характер та морфологія виявлених ушкоджень свідчать про те, що вони утворились внаслідок трьох травматичних дій тупих предметів, характерні властивості яких в ушкодженнях не відобразились, за давністю можуть відповідати вказаному терміну.
З'ясування обставин спричинення тілесних ушкоджень є виключно компетенцію судово-слідчих органів.
Діагнози, які були встановлені ОСОБА_1 «Забій м'яких тканин поперекового відділу хребта. Забій правого плечового суглобу» достатнім обсягом об'єктивних клінічних даних не підтверджені (відсутність будь-яких тілесних ушкоджень при первинному зверненні за медичною допомогою та при проведенні судово-медичного обстеження від 11.05.2021). Тому, відповідно п. п. 4.6, 4.13.1 «Правил», слід утриматися від судово-медичної оцінки встановлених діагнозів.
4. Враховуючи характер та локалізацію виявлених у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, дані протоколу проведення слідчого експерименту за його участю від 27.05.2021, можна заключите, що виявлені у нього тілесні ушкодження могли утворитись при умовах та у спосіб на які він вказує.
5. Враховуючи характер та локалізацію виявлених у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, дані «які зафіксовані на відео з камер спостереження які обладнані на місці події, і які зафіксували подію конфлікту», можна заключите, що виявлені у ОСОБА_1 тілесні ушкодження могли утворитись при умовах та у спосіб які зафіксовані на відео.
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 05.03.2024 року у справі № 755/18105/21 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України і призначити йому покарання за це кримінальне правопорушення у виді одного року обмеження волі Стягнуто зі ОСОБА_2 процесуальні витрати у розмірі 1 619 гривень 10 копійок на користь держави за проведення по справі судово-медичної експертизи. Цивільний позов, заявлений по справі потерпілим ОСОБА_1 про відшкодування завданої злочином на його користь матеріальної шкоди у розмірі 8 013 гривень 90 копійок - витрат, понесених ним на лікування та у розмірі 28000 гривень - витрат, понесених на правову допомогу - задоволено повністю. Позовні вимоги потерпілого в частині заявленого позову про необхідність стягнення з обвинуваченого ОСОБА_2 на його користь моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень задоволено частково на суму 20 000 гривень. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 8 013 гривень 90 копійок - витрати, понесених ним на лікування та у розмірі 28 000 гривень - витрати, понесені потерпілим на правову допомогу, а також моральну шкоду у розмірі 20 000 гривень. (а.с. 21-25)
18.06.2024 року ухвалою Київського апеляційного суду у справі № 755/18105/21 на підставі ч. 2 ст. 404 КПК України клопотання захисника Одновола В.К. задоволено. Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 05.03.2024 року скасовано та закрито кримінальне провадження у зв'язку із звільненням обвинуваченого ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 296 КК України на підставі ст.49 КК України. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 залишено без розгляду. (а.с. 26-31)
Згідно зі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального України, кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 285 Кримінального процесуального України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Статтею 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. Вони, в свою чергу, класифікуються за декількома критеріями. Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі. Реабілітуючими є ті підстави, що пов'язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочин. На противагу цьому нереабілітуючими є ті, що позитивно вирішують питання про вчинення особою злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати. Відповідно, всі інші підстави є нереабілітуючими і передбачають констатацію факту вчинення особою кримінального правопорушення.
Зокрема, до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належить звільнення особи від кримінальної відповідальності. Підстави звільнення від кримінальної відповідальності закріплені в розділі ІХ Кримінального кодексу. Такими підставами є дійове каяття, примирення винного з потерпілим, передання особи на поруки, змінення обстановки, закінчення строків давності.
«Звільнення від кримінальної відповідальності в контексті розглядуваного правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 398/571/15-ц, а отже посилання заявника на відсутність практики Верховного Суду у подібних правовідносинах не знайшли свого підтвердження.» (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 463/10741/20)
За вимог Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. (ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України)
За змістом цієї статті обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду покладається на особу, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Крім застосування принципу вини шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою. Відсутність хоча б одного з елементів складу цивільного правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої ст. 1166 Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (ч. 1 ст. 1168 ЦК України).
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (абз. 1 ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до абз. 1 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як убачається з матеріалів справи, складову предмету спору становлять вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 8 013,90 грн., що є витратами на лікування позивача, та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн., вказуючи на завдання позивачу матеріальної та моральної шкоди внаслідок вчинення відповідачем кримінального правопорушення відносно позивача, передбачених ч. 1 ст. 296 КК України.
Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. (ч. 1 ст. 69, ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, ураховуючи, що цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди відносно відповідача ОСОБА_2 в межах кримінальної справи № 755/18105/21 не вирішено у зв'язку із постановленням ухвали суду від 18.06.2024 року про закриття провадження за закінченням строків давності, тобто з підстав нереабілітуючої обставини, спір щодо відшкодування шкоди підлягає вирішенню у даному провадженні, та ураховуючи обставини, встановлені ухвалою Київського апеляційного суду від 18.06.2024 року у справі № № 755/18105/21, суд дійшов висновку, що внаслідок протиправних дій відповідача ОСОБА_2 позивачу завдано матеріальну шкоду, понесену позивачем на лікування та доведену належними та допустимими доказами (а.с. 7-17) у розмірі 8 013,90 грн., а також моральну шкоду, яка полягала в фізичному болю та стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку із ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку із протиправними діями відповідача щодо нього, у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку із приниженням його честі та гідності.
Враховуючи глибину моральних переживань та душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок завдання йому тілесних ушкоджень, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про те, що з відповідачем ОСОБА_2 підлягає до відшкодування на користь позивача моральна шкода, завдана кримінальним правопорушенням, у розмірі по 20 000,00 грн.
В частині вимог позивача про відшкодування збитків у виді понесених в межах кримінального провадження витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.
Так, за змістом статті 22 Цивільного кодексу України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина 3 статті 27 цього Закону).
У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Водночас згідно з процесуальним законодавством встановлено види судових витрат, порядок їх розподілу тощо.
Як убачається з матеріалів справи, складову предмету спору ставлять також вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача в рахунок відшкодування збитків 28 000,00 грн., визначивши у якості збитків витрати на правничу допомогу в межах кримінальної справи № 755/18105/21.
Відповідно до ст. 118 Кримінального процесуального кодексу України, процесуальні витрати складаються із: витрат на правову допомогу; витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
Отже, плата за юридичні послуги належить до судових витрат пов'язаних із розглядом справи.
Згідно зі статтею 124 Кримінального процесуального кодексу України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні. (постанова Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 910/12945/19)
Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09.
У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).
Отже, витрати, пов'язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги та/або інших судових витрат в кримінальній справі у порядку цивільного судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди/збитків у розумінні положень чинного законодавства, та доказів понесення позивачами матеріальних збитків/шкоди до матеріалів справи не долучено, тому вимоги позивача в цій частині позову задоволенню не підлягають.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 925/245/19.
В частині застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності слід зазначити наступне.
Так, в матеріалах справи наявне клопотання, надане представником відповідача ОСОБА_3 від 04.12.2024 року про застосування до спірних правовідносин позовної давності та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, мотивуючи клопотання тим, що подія, яка є підставою звернення позивача з даним позовом до суду відбулась 09.05.2021 року, а позивач звернувся з даним позовом до суду 06.11.2024 року, тобто за минуванням більш як 3,5 років, тому зазначені факти вказують на пропуск позивачем строку звернення з даним позовом до суду. (а.с. 71-72)
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до правового висновку, викладеного у п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20):Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).
Згідно п. 93. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 904/3405/19: на відміну від зазначених норм Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, перебіг позовної давності за нормами чинного ЦК України від 16 березня 2003 року починається від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права, загального правила про переривання позовної давності пред'явленням особою позову не встановлено.
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За частиною п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Згідно п. 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 904/3405/19: позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.
При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)). (п. 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 904/3405/19)
Згідно пунктів 121, 122 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19: за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Згідно пункту 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19: очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, відступати від якого правові підстави відсутні.
Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду:
Згідно п. 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19: Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
128. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункт 6.37) наведено такий висновок щодо застосування вказаної норми права: «Позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається».
129. Задля забезпечення правової визначеності та єдності судової практики щодо однакового застосування норми частини другої статті 264 ЦК України Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, сформульованого у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункт 6.37).
Таким чином, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази та приймаючи до уваги письмові заяви сторін, керуючись вищенаведеними роз'ясненнями Великої Палати Верховного Суду, зважаючи на факт того, що справу № 755/ 18105/21 по обвинуваченню ОСОБА_2 , яка містить цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 , було призначено до підготовчого засідання 28.10.2021 року та розгляд справи тривав до 18.06.2024 року, і, як наслідок, ураховуючи наявність для позивача підстав вважати, що його права щодо відшкодування шкоди будуть захищені в судовому провадженні № 755/18105/21, - суд дійшов висновку про поважність причини пропуску позивачем строку звернення з даним до суду, оскільки тривалий розгляд справи № 755/18105/21, яким залишено без розгляду цивільний позов позивача, є обставинами, які роблять своєчасне пред'явлення даного позову неможливим або утрудненим.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України)
В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, ураховуючи часткове задоволення позову та звільнення позивача від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 453,44 грн.
Доказів понесення позивачем судових витрат до матеріалів справи не долучено.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 23, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) матеріальну шкоду у розмірі 8 013 (вісім тисяч тринадцять) гривень 90 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) моральну шкоду у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 1 453 (одну тисячу чотириста п'ятдесят три) гривні 44 копійки.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 16 грудня 2024 року.
Суддя: В.І. Галаган