Справа № 369/11294/24
Провадження №8/369/19/24
03.12.2024 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Липченко О.С.
за участі
представника заявника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 липня 2024 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини,
У серпні 204 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами. Свої вимоги мотивує тим, що 15 липня 2024 року судом виданий наказ про стягнення з нього аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , 2016 року народження. Даний наказ має бути переглянутий за нововиявленими обставинами, оскільки на час його прийняття, у нього на утриманні перебуває ще троє осіб: нова дружина ОСОБА_5 , їх спільна дитина ОСОБА_6 , 2022 року народження, та донька дружин ОСОБА_7 , 2012 року народження. Вони проживають всі разом, перебувають на його утриманні, в тому числі ОСОБА_7 , 2012 року народження, яка сприймає його свого батька. Утримання такої родини вимагає значних матеріальних витрат. Він є приватним підприємцем, отримує нерегулярний дохід. А стягуючи аліменти в розмірі частини від усіх його доходів, що може сягати майже 2000 грн. після сплати аліментів у сталій частині, він вимушений забезпечити природнє існування своєї сім'ї на 1500 грн., що відповідно є неможливим.
При зверненні до суду з заявою про видачу судового наказу ОСОБА_3 не вказала такі важливі обставини та суд не мав змоги їх перевірити та прийняти рішення щодо можливості стягнення аліментів в такому розмірі. Ці обставини є нововиявленим та не були відомі суду при видачі судового наказу.
Просив переглянути за нововиявленими обставинами та скасувати судовий наказ від 15 липня 2024 року, виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області (справа 369/11294/24), відмовити ОСОБА_3 у видачі судового наказу.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 серпня 2024 року заяву залишено без руху.
19 вересня 2024 року на виконання ухвали суду ОСОБА_2 надав відповідну заяву.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2024 року відкрито провадження за заявою.
У судовому засіданні представник заявника - адвокат Левківський Б.К. подану заяву підтримав та просив задоволити.
У судове засідання ОСОБА_3 не зявилась. Про час та місце розгляду заяви повідомлена. З матеріалами справи ознайомилась 28 листопада 2024 року. На час розгляду заяви будь-яких заяв, заперечень не подавала. Причини неявки також суду не повідомила.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи встановлено, що 03 липня 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитини у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, тобто з вимогою, яка визначена цивільним процесуальним кодексом.
Судовим наказом Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 липня 2024 року стягнуто з боржника ОСОБА_2 на користь стягувача ОСОБА_3 на утримання дитини: сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду з 03 липня 2024 року та до повноліття дитини.
Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, зокрема, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину.
Встановлено, що судовий наказ від 13 травня 2021 року виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України, а тому такий судовий наказ може бути переглянутий за нововиявленими обставинами.
Частиною першою статті 170 ЦПК України визначено, що боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно із частиною восьмою статті 170 ЦПК України, у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.
Частиною першою статті 423 ЦПК України передбачено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі №919/11027/18, провадження №12-7звг22, пункт 5.3).
Нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов'язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №127/10129/17, провадження №14-549зц18, пункт 26).
Обставини, які могли бути встановлені при розгляді справи в разі виконання учасниками справи та судом вимог процесуального закону (змагальність, диспозитивність тощо), не можуть визнаватися нововиявленими (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №345/1362/20, провадження №61-8675св21).
Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв'язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені процесуальним законом, відсутні, а також якщо ці обставини були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №127/10129/17, пункти 27, 28).
Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, доказ, який підтверджує обставини, що виникли після рішення, або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову; не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судами у процесі розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №9901/819/18, пункт 6.38).
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя, як така, не суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) за умови відсутності зловживання. У цьому контексті ЄСПЛ неодноразово наголошував, що сама по собі наявність у національних законодавствах процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами не суперечить праву на справедливий судовий розгляд та принципу правової визначеності, якщо зазначений вид перегляду використовується для виправлення помилок правосуддя (рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» №2).
Процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами має бути використана у спосіб, сумісний із пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 423 глави 3 розділу V ЦПК України з метою перегляду за нововиявленими обставинами судового наказу про стягнення аліментів дає підстави для висновку, що такими нововиявленими обставинами є юридичні факти, які існували на час видачі судового наказу, є істотними для розгляду заяви про його видачу, тобто могли вплинути на висновки суду про права та обов'язки заявника і боржника. Нововиявлені обставини є також обставини, які виникли після набрання судовим наказом законної сили, але віднесені законом до нововиявлених обставин.
Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами (постанова Верховного Суду від 30 серпня 2021 року у справі №461/1229/20, провадження №61-15179св20).
Ключовим для розуміння природи зазначеного виду перегляду судових рішень є тлумачення поняття «нововиявлені обставини». ЄСПЛ зауважує, що процедура скасування судового рішення за нововиявленими обставинами передбачає, що віднайдено докази, які раніше не були об'єктивно доступними та які можуть призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка вимагає скасування судового рішення, має довести, що вона не мала можливості надати суду докази до закінчення судового розгляду і що такі докази мають вирішальне значення для справи.
Системний аналіз практики ЄСПЛ щодо перегляду судових рішень дозволяє зробити висновок, що нововиявленими обставинами можуть бути визнані обставини, які: а) існували під час розгляду справи судом; б) не були відомими суду та учасникам справи під час розгляду справи судом; в) мають істотне значення для справи і можуть призвести до іншого результату судового розгляду (тобто, коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте) (рішення ЄСПЛ від 26 червня 2018 року у справі «Industrial Financial Consortium Investment Metallurgical Union проти України», від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України»).
Враховуючи викладене, як за чинним процесуальним законодавством, так і за сталою практикою ЄСПЛ, до нововиявлених обставин належать факти об'єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв'язання спору.
Визначені законодавчо як нововиявлені, ці обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Такі обставини мають бути відповідним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Отже, процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає існування доказу або факту, який має значення для з'ясування обставин справи, раніше не був відомий, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі №910/11027/18).
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі та щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір, а тому підставою для скасування судового рішення є не всі невідомі на час розгляду справи обставини, а лише ті, які входять до предмета доказування у справі.
Відповідно до частини першої статті 167 ЦПК України суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п'яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п'яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п'ятою, шостою статті 165 цього Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.
Приймаючи до уваги порядок розгляду заяв про видачу судового наказу, визначений частиною першою статті 167 ЦПК України, зокрема те, що розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника, суд дійшов висновку, що при вирішенні питання за заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів в розмірі 1/4 доходу боржника, суду не було відомо про те, що у боржника є на утриманні ще одна дитина, а заявник про дану обставину не зазначав, не обґрунтовував.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Встановлено, що ОСОБА_3 проживає разом з малолітнім ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
23 листопада 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 зареєстровано шлюб у виконавчому комітеті Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області.
ОСОБА_2 та ОСОБА_5 мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як стверджував ОСОБА_2 також з ним проживає донька дружини - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Звертаючись до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, ОСОБА_2 посилався на те, що істотними обставинами перегляду судового рішення є те, що стягувач не повідомила суду про те, що він сплачує аліменти добровільно, у нього є інша дитина, а також суд не врахував, що крім цієї дитини у нього на утриманні перебуває і дружина, і ще її малолітня донька. Наведене, на переконання заявника, мало мати наслідком відмову у видачі судового наказу, оскільки судом під час видачі судового наказу не враховано наявність інших утриманців, що суперечить пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України.
Суд вважає необґрунтованими такі доводи ОСОБА_2 , з огляду на наступне.
Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 звернулася до суду із вимогою про видачу судового наказу та стягнення із ОСОБА_2 1/4 частини заробітку на одну дитину, що відповідає вимогам статті 161 ЦПК України.
При цьому, заява ОСОБА_3 про видачу судового наказу за формою та змістом відповідає вимогам ст. 163 ЦПК України.
У свою чергу, не зазначення ОСОБА_3 у заяві про видачу судового наказу про наявність другої дитини або інших утриманців та про сплату боржником добровільно не є нововиявленою обставиною, як помилково вважає ОСОБА_2 .
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов'язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.
Так, згідно з ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.
Суд критично оцінює посилання боржника, що після сплати аліментів на утримання його родини залишається всього 1500 грн., оскільки доказів таким обставинам суду надані не були.
Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містить незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини. Крім того, сам факт добровільного надання та перерахування грошових коштів на дитину заявнику, не може бути підставою для відмови у сплаті аліментів тому з батьків, з яким проживає дитина. Суд вважає необхідним зазначити, що у разі сплати коштів на користь стягувача на утримання дитини з призначенням платежу - аліменти може бути враховано при виконанні судового рішення.
Також суд зазначає, що у випадку незгоди з судовим наказом боржник вправі захистити своє право шляхом подачі позову про зменшення розміру аліментів (припинення стягнення, тощо) (частина сьома статті 170 ЦПК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі №492/990/20 та постанові від 17 березня 2023 року у справі №761/36042/20.
Разом з тим, слід зазначити, що у порядку наказного провадження вирішуються безспірні вимоги, передбачені статтею 161 ЦПК України, без перевірки обґрунтованості заявлених стягувачем вимог по суті (пункт 7 частини першої статті 168 ЦПК України).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається заявник, не є нововиявленими у розумінні статті 423 ЦПК України, оскільки ці обставини були відомі ОСОБА_3 на час розгляду справи, вони не підлягають дослідженню під час вирішення питання стягнення аліментів в порядку наказного провадження, а тому не можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
Доводи заявника на те, що положеннями статті 161 ЦПК України обмежена можливість стягувати з нього на одну дитину частину при наявності іншої дитини, суд визнає необґрунтованими, оскільки зазначені обмеження незастосовуються у разі звернення до суду саме у порядку наказного провадження, а тому наявність іншої дитини або навіть й іншого судового рішення про стягнення з боржника аліментів на іншу його дитину не зумовлювала обов'язку суду відповідно до пункту 3 частини першої статті 165 ЦПК України відмовити у видачі судового наказу.
Інше розуміння наведених положень закону призвело би до законодавчого обмеження максимального розміру стягуваних аліментів й у позовному провадженні, однак чинне законодавство не містить обмежень щодо стягнення на двох дітей за різними судовими рішеннями по 1/4 частині заробітку на кожну дитину (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 492/990/20, провадження № 61-9338св21).
При цьому враховується, що згідно із частиною третьою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Тож загальна частка доходів, що стягуються із заявника на утримання його дітей, не суперечить чинному законодавству, тому суд вважає те, що наведені заявником обставини не є нововиявленими у розумінні статті 423 ЦПК України.
Щодо утримання дружини та її доньки, суд зважує на те, що матеріали справи не містять доказів того, що дружина не має самостійного доходу і перебуває лише на утриманні заявника, а у її доньки є також батько, який в силу закону зобов'язаний нести витрати на її утримання. Тому дані обставини не є нововиявленими.
Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 липня 2024 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини - відмовити.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 16 грудня 2024 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ