Справа № 202/9474/24
Провадження № 2/202/4402/2024
Іменем України
12 грудня 2024 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Мачуського О.М.,
за участю: секретаря судового засідання - Карасьової Г.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення помилково перерахованих грошових коштів,-
30 липня 2024 року ОСОБА_1 за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення помилково перерахованих грошових коштів.
В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнень від 08.08.2024 року, позивач зазначив, що 24.05.2024 року він зі свого карткового рахунку в АТ КБ «Приватбанк» перераховував своїй кумі грошові кошти в розмірі 27200 гривень на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «А-Банк». Згодом виявилось, що кошти вона не отримала, а платіжна картка № НОМЕР_1 їй не належить. Не маючи будь-яких контактів власника вищезазначеної картки, позивач звертався до служби підтримки клієнтів АТ «А-Банк», яким повідомлено, що грошові кошти можуть бути повернуті лише якщо власник даної картки виявить бажання щодо повернення. На підставі заяви позивача, судом постановлено ухвалу про забезпечення доказів і зобов'язання АТ «А-Банк» надати відповідну інформацію. Листом №20.1.0.0.0/7-20240617/0345 від 20.06.2024 року АТ «А-Банк» підтверджено, що позивачем 24.05.2024 року було перераховано на картку № НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 27200 гривень.
В сою чергу, АТ «А-Банк» не вчинив своєчасних дій щодо блокування грошових коштів на рахунку ОСОБА_2 в сумі неналежної платіжної операції на рахунку неналежного отримувача. Хоча, після виявлення помилкової платіжної операції (про що позивач повідомив банк), повинен був повернути позивачеві суму помилкових платіжних операцій в розмірі 27200 грн. Однак, станом на дату подачі до суду даної заяви відповідачі не повернули позивачу помилково перераховані грошові кошти в розмірі 27200 грн. Тобто, власник платіжної картки НОМЕР_5, емітованої АТ «А-Банк» ОСОБА_2 безпідставно (без достатньої правової підстави) утримує належні позивачу кошти й маючи законодавчу можливість і обов'язок повернути їх, продовжує тримати кошти у своїй власності, що порушує право власності позивача на грошові кошти.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 звертається до суду з позовом про захист свого майнового права та просить: солідарно стягнути з ОСОБА_2 , АТ «А-Банк» на свою користь суму помилково перерахованих коштів в розмірі 27200 гривень; покласти на відповідачів понесені позивачем судові витрати.
Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху і надано позивачу строк для усунення недоліків, який не перевищує десяти днів з дня отримання копії ухвали.
08.08.2024 року позивач ОСОБА_1 за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подав до суду заяву про усунення недоліків та уточнену позовну заяву.
Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Мачуського О.М. від 02 вересня 2024 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, до суду не подавались.
Правом, передбаченим ст. 178 ЦПК України щодо подачі відзиву на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 не скористався.
26 вересня 2024 року до суду від представника АТ «А-Банк» адвоката Омельченка Є.В. надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначив, що у відповідності до чинного законодавства, платежі позивача на суму 27200,00 гривень від 24.05.2024 року, не відносяться до помилкових, неналежних, неакцептованих операцій, а банк належним чином виконав їх та перерахував грошові кошти на картку отримувача. При цьому, банк не повинен повертати дані кошти, а тому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивача на користь АТ «А-Банк» витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 гривень.
04 листопада за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив АТ «А-Банк» на позовну заяву в якому зазначив, що відзив АТ «А-Банк» йому не було доставлено, а з його змістом позивач ознайомився з матеріалів справи. Також позивач зазначив, що твердження відповідача АТ «А-Банк» не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. На переконання позивача, в даному випадку мали місце саме помилкові платіжні операції, а позиція АТ «А-Банк» не відповідає нормі ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги», тобто визначенню «помилкова платіжна операція», де вина платника взагалі не має значення. Одночасно з цим, банк оминає ті фактичні обставини, що після виявлення помилкової платіжної операції (про що позивач повідомив банк), він повинен був повернути позивачеві суму помилкових платіжних операцій в розмірі 27200 грн. Також позивач зазначає, що ним обрано відповідний та належний спосіб захисту його порушеного права (стягнення з відповідачів грошових коштів), що цілком відповідає приписам ст. ст. 15, 16 ЦК України. При цьому, представник АТ «А-Банк» вимоги заявляючи у Відзиві про стягнення понесення витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн., не надав жодного доказу, який би підтверджував понесення позивачем таких витрат.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити. Також зазначив, що він помилково перерахував кошти на банківську карту відповідача, а тому звернувся до суду із позовом про їх стягнення.
Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача АТ «А-Банк» у судове засідання не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином у відповідності до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України, будь-яких заяв, клопотань до суду не надали, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши думку позивача, дослідивши матеріали справи, розглядаючи справу в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що відповідно до платіжної інструкції № P24A2771418741D2081(Код документа P24A2771418741D2081) о 21:26 год. 24.05.2024 року ОСОБА_1 , код платника: НОМЕР_2 , на рахунок НОМЕР_3 ; Надавач платіжних послуг отримувача PUBLIC JSC ACCENT-BANK, було перераховано грошові кошти в сумі 10000,00 гривень, призначення платежу: Переказ власних коштів.
Також відповідно до платіжної інструкції № P24A2771387949D2389 (Код документа P24A2771387949D2389), о 21:27 год. 24.05.2024 року ОСОБА_1 , код платника НОМЕР_2 , на рахунок НОМЕР_3 , Надавач платіжних послуг отримувача PUBLIC JSC ACCENT-BANK, було перераховано грошові кошти в сумі 17200,00 гривень, призначення платежу: Переказ власних коштів
За заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подання позовної заяви, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.06.2024 року (справа № 202/7446/24) витребувано у АТ «А-Банк» завірені належним чином копії документів, які містять інформацію про власника платіжної картки № НОМЕР_1 , із зазначенням: прізвища, ім'я, по батькові, РНОКПП, адреси місця проживання, номеру мобільного телефону, адреси електронної пошти власника карткового рахунку, на якого емітовано вказану картку, а також суми залишку грошових коштів.
На виконання даної ухвали суду від 11.06.2024 року АТ «А-Банк» повідомлено, що картка № НОМЕР_1 емітована на ім'я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , та надано виписку про рух коштів по даній картці за 24.05.2024 року.
Згідно наданої інформації по картці № НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_2 за період 24.05.2024-24.05.2024, цього дня, о 21:26 год. на картку зарахований переказ на в сумі 10000,00 гривень, а о 21:27 год. - в сумі 17200,00 гривень, призначення платежів: ПриватБанк; деталі операцій: отримання переказу коштів на картку АТ «А-Банк» у терміналах інших банків; термінал I01105WQ.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньо правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частинами 2,3 вказаної статті визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення глави 83 ЦП України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом вказаної норми зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в
одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
Вирішуючи питання про застосування/незастосування статей 1212, 1213 ЦК України, суд має встановити, зокрема, наявність/відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за результатами дослідження на підставі належних та допустимих доказів у справі, та встановити безпосередньо сам факт набуття або збереження майна відповідачем за рахунок позивача.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 658/2337/20 (провадження № 61-14339св21).
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що кошти в розмірі 27200,00 гривень було помилково перераховано на банківську карту, яка, як згодом з'ясувалося, належить ОСОБА_2 . При цьому, ніяких цивільно-правових угод між ними не було, жодних правочинів між не укладалося, домовленостей про перерахунок коштів між ними також не існувало, а тому відповідач ОСОБА_2 набув грошові кошти позивача без достатньої правової підстави.
Так, отримання ОСОБА_2 від позивача грошових коштів в сумі 27200,00 гривень підтверджено платіжними інструкціями № P24A2771418741D2081 (Код документа P24A2771418741D2081), № P24A2771387949D2389 (Код документа P24A2771387949D2389) від 24.05.2024 року, випискою про рух коштів по картці відповідача ОСОБА_2 за 24.05.2024 року, а також не заперечувалось відповідачами в ході розгляду справи.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що кошти були перераховані на безповоротній основі, на підтвердження укладення сторонами договору дарування або договору про благодійне пожертвування, або будь-якого іншого договору.
Відповідні платежі було вчинено позивачем без будь-якої довіреності та платником зазначався саме ОСОБА_1 .
Тобто, правовідносини, що склалися між сторонами, не врегульовані на рівні правочину (довіреності), що не виключає застосування положень статті 1212 ЦК України.
Таким чином, наявні ознаки безпідставного набуття відповідачем майна за рахунок позивача, та відповідно до чинного законодавства, у відповідача ОСОБА_2 відсутня правова підстава для утримання в себе перерахованої позивачем суми коштів в розмірі 27200,00 гривень.
Вирішуючи позов, в частині встановлення особи, відповідальної за повернення позивачу безпідставно набутих коштів, суд зазначає наступне.
За доводами позивача, його грошові кошти у розмірі 27200 гривень мають бути солідарно стягненні як з ОСОБА_2 , так і з АТ «А-Банк».
Відповідно до положень статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до положень статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.
Крім того, згідно статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Порядок дій платника, який допустив помилку при виконанні переказу коштів, регулюється Законом України «Про платіжні послуги» та Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої Постановою НБУ від 29.07.2022 № 163.
Відповідно до положень п.6 статті 1 ЗУ «Про платіжні послуги» дебетовий переказ - платіжна операція, що здійснюється з рахунку платника на підставі наданої отримувачем платіжної інструкції, за умови отримання згоди платника на виконання платіжної операції, наданої ним отримувачу, надавачу платіжних послуг отримувача або платника, або на підставі платіжної інструкції стягувача без отримання згоди платника.
Неналежна платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі (п. 42 ст. 1 ЗУ «Про платіжні послуги»).
Ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює платіжну операцію шляхом формування та/або подання відповідної платіжної інструкції, у тому числі із застосуванням платіжного інструменту. До ініціаторів належать платник, отримувач, стягувач, обтяжувач (п.21 ст.1 ЗУ «Про платіжні послуги»).
Платник - платник - особа, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції або яка ініціює платіжну операцію шляхом подання/формування платіжної інструкції разом з відповідною сумою готівкових коштів (п.68 ст.1 ЗУ «Про платіжні послуги»).
Платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції (п.55 ст.1 ЗУ «Про платіжні послуги»).
Ініціатором платіжної операції може бути: 1) платник (у тому числі через надавача платіжних послуг з ініціювання платіжної операції); 2) отримувач, обтяжувач - у випадках, передбачених договором з платником, та в інших випадках, передбачених законодавством; 3) стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі встановлених законом виконавчих документів, - у випадках, передбачених законодавством, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, або рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) - у випадках, передбачених Податковим кодексом України (ч. 1 ст. 41 ЗУ «Про платіжні послуги»).
Відповідно до першого речення ч.4 ст.42 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна операція вважається акцептованою після надання платником згоди на її виконання.
Відповідно до ч. 3,4 ст. 43 ЗУ «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг платника зобов'язаний прийняти до виконання платіжну інструкцію, що надійшла до нього протягом операційного часу, у той самий операційний день. Надавач платіжних послуг платника зобов'язаний прийняти до виконання платіжну інструкцію, що надійшла до нього після закінчення операційного часу, не пізніше наступного операційного дня
Крім того, статтею 45 ЗУ «Про платіжні послуги» передбачено, що платіжна інструкція може бути відкликана платником: 1) під час дебетового або кредитового переказу до моменту списання коштів з рахунку платника, за умови погодження з надавачем платіжних послуг платника, а в разі ініціювання дебетового переказу - додатково, за умови погодження з отримувачем; 4) до настання дати валютування, за умови надання розпорядження про відкликання платіжної інструкції до кінця операційного часу, що передує даті валютування. Після списання коштів з рахунку платника або настання дати валютування платіжної інструкції для ініціатора настає момент безвідкличності платіжної інструкції.
Відповідно до першого речення ч.2 ст.87 Закону України «Про платіжні послуги» платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним у платіжній інструкції, суті платіжної операції. У разі виявлення невідповідності інформації платник має відшкодувати надавачу платіжних послуг шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації.
Відповідно до п.35 Глави 1 Інструкції про безготівкові рахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затверджених Постановою НБУ від 29.07.2022 №163 платник несе відповідальність перед надавачем платіжних послуг, що його обслуговує, за відповідність інформації, зазначеної ним у платіжній інструкції, суті платіжної операції відповідно до умов договору.
Суд звертає увагу, що позивач по справі ОСОБА_1 не надав доказів того, що дотримався вказаного порядку відкликання платіжних інструкцій, щодо помилкових дебетових переказів 24.05.2024 року на рахунок відповідача ОСОБА_2 .. Жодного доказу такого звернення до банку до списання коштів/настання дати валютування, позивачем до матеріалів справи не долучено.
Порушень прав позивача з боку банку АТ «А-Банк» в ході розгляду справи не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що АТ «А-Банк», не є неналежним відповідачем у справі, оскільки належним відповідачем є особа, якій були перераховані кошти та яка їх отримала (набувач).
У відповідності до п.8 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 роз'яснено, що суд відмовляє в позові до неналежного відповідача.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині позовних вимог до АТ «А-Банк» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Як вже зазначалось судом, згідно зі статтею 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Встановлено, що набувачем безпідставно отриманих коштів позивача в розмірі 27200,00 гривень є особа, на рахунок якої був виконаний грошовий переказ, тобто ОСОБА_2 ..
Оскільки грошові кошти в сумі 27200,00 гривень були зараховані на рахунок відповідача ОСОБА_2 без достатньої правової підстави, тобто є безпідставно набутими, то у відповідності до вимог ст. 1213 ЦК України, ОСОБА_2 зобов'язаний повернути дані кошти позивачу.
Враховуючи викладене, а також те, що доказів повернення ОСОБА_2 безпідставно отриманих від ОСОБА_1 грошових коштів чи спростування вказаних обставин, на час розгляду справи відповідачем не надано, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача, в порядку ст.ст.1212, 1213 ЦК України, грошових коштів в сумі 27200,00 гривень.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2011 року, остаточне 10.05.2011).
З урахуванням викладеного, судом не надається детальна відповідь на інші аргументи сторін, оскільки вони самі по собі, або в сукупності з іншими аргументами та доказами по справі, не пливають на вищезазначений висновок суду.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення помилково перерахованих грошових коштів , підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 133 ПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.
Представником відповідача АТ «А-Банк» заявлено вимогу про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 гривень, на підтвердження чого надано копії договору про надання правової допомоги та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Разом з тим, адвокатом не долучено детального опису виконаних робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що передбачено ст. 137 ЦПК України.
Отже, на час розгляду справ, доказів понесення АТ «А-Банк» витрат на правову допомогу, про стягнення яких заявлено представником банку, не надано.
За звернення до суду з позовною заявою у відповідності до вимог ЗУ «Про судовий збір», позивачем були понесені витрати з оплати судового збору в сумі 1816,60 гривень, з яких: 1211,20 гривень - за подання позовної заяви; 605,60 гривень - за подання заяви про забезпечення позову.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, у відповідності до ст. 141 КПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягають стягненню судові витрати з оплати судового збору в розмірі 1816,60 гривень.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 13, 81, 82, 141, 265, 280-282, 430 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення помилково перерахованих грошових коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , помилково перераховані грошові кошти в розмірі 27200,00 гривень.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , понесені судові витрати з оплати судового збору в розмірі 1816,80 гривень.
Повне рішення складено 16 грудня 2024 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.М. Мачуський