Дата документу 28.11.2024 Справа № 332/3339/20
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/272/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №332/3339/20Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.388 КК України
28 листопада 2024 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Заводського районного суду м.Запоріжжя від 03 лютого 2023 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, який проживає у АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.388 КК України,
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_8 був призначений відповідно до наказу начальника ГУНП в Запорізькій області №92 о/с від 13.03.2018 року на посаду слідчого з розслідування особливо тяжких злочинів Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, та являвся службовою особою - працівником правоохоронного органу.
В провадженні Першого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Мелітополі перебувало кримінальне провадження №62020080000000101 за фактом кримінального правопорушення, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.02.2020 року за ч.1 ст.286 КК.
В ході досудового розслідування вищезазначеного кримінального провадження постановою слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Мелітополі від 14.02.2020 автомобіль марки «CHEVROLET AVEO» державний номер НОМЕР_1 2007 року випуску в кузові сірого кольору визнано речовим доказом.
Ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2020 року частково задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на майно, а саме: автомобіль марки «CHEVROLET AVEO» державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску в кузові сірого кольору, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_8 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , вилучений 14.02.2020 року в ході огляду місця події слідчим Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Мелітополі ОСОБА_9 , який на момент винесення ухвали перебував на майданчику зберігання транспортних засобів ГУНП в Запорізькій області за адресою: м.Запоріжжя, вул.Космічна, 140.
Цією ж ухвалою суду автомобіль марки «CHEVROLET AVEO» держаний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску в кузові сірого кольору, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_8 , який на момент винесення ухвали перебував на зберіганні на майданчику зберігання транспортних засобів ГУНП в Запорізькій області за адресою: м.Запоріжжя, вул.Космічна, 140 - передано на відповідальне зберігання ОСОБА_8 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
26.02.2020 року ОСОБА_8 отримав автомобіль марки «CHEVROLET AVEO» державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску в кузові сірого кольору зі спеціального майданчику для зберігання тимчасово вилучених транспортних засобів ГУНП в Запорізькій області, про що надав розписку, написаною власноруч.
18.03.2020 року ухвалою Запорізького апеляційного суду ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2020 року скасовано та ухвалено нову ухвалу, якою клопотання слідчого про арешт майна в межах кримінального провадження №62020080000000101 задоволено в повному обсязі та накладено арешт на автомобіль марки «CHEVROLETAVEO» державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску в кузові сірого кольору, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_8 , шляхом заборони його розпорядження, відчуження та користування.
23.06.2020 року ОСОБА_8 під підпис вручена вимога про передання слідчому в строк до 24.06.2020 року речового доказу на котрий накладено арешт, а саме: автомобіль марки «CHEVROLET AVEO» державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску в кузові сірого кольору. В строк, вказаний у вимозі, ОСОБА_8 речовий доказ органу досудового розслідування не надав та про місце його знаходження не повідомив.
11.10.2020 року ОСОБА_8 повторно направлена вимога про передання органу слідчому або прокурору в строк до 16.10.2020 року речового доказу на котрий накладено арешт, а саме: автомобіль марки «CHEVROLET AVEO» державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску в кузові сірого кольору, котру було вручено 15.10.2020 року.
Але, з 15.10.2020 року по 26.10.2020 року ОСОБА_8 перебував на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні №1 КНП «ЗОКЛ» ЗОР. В подальшому листом від 16.10.2020 року через свого адвоката повідомив прокурора, що автомобіль «CHEVROLET AVEO» державний номер НОМЕР_1 зберігається за адресою: м.Запоріжжя, вул.Вроцлавська, буд.11.
Отже, в період з 23.06.2020 року по 14.10.2020 року ОСОБА_8 незаконно приховував від органів досудового розслідування арештоване майно, достовірно розуміючи, що він є відповідальною особою по збереженню речових доказів.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.1 ст.388 КК, як приховування майна, на яке накладено арешт, здійснене особою, якій це майно ввірене. Йому призначено покарання у виді 1 року обмеження волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
На підставі ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК.
Вирішено питання про речові докази.
В апеляційній скарзі захисник просила вирок скасувати та виправдати ОСОБА_8 за недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.388 КК.
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що вироком суду першої інстанції необґрунтовано встановлено, що вина обвинуваченого підтверджується витягом з ЄРДР, оскільки витяг з ЄРДР є лише доказом фіксації факту повідомлення та початку досудового розслідування та жодним чином не може підтверджувати вину обвинуваченого.
Крім того, судом не надано жодної оцінки доводам сторони захисту щодо того, яким чином прокурор та орган досудового розслідування визначили період нібито вчинення ОСОБА_8 злочину, оскільки згідно вимог, які надсилались обвинуваченому, останній був зобов'язаний надати транспортний засіб в строк до 16.10.2020 року. Виключаючи із пред'явленого обвинувачення за період з 15.10.2020 року по 19.10.2020 року через перебування на стаціонарному лікуванні ОСОБА_8 , суд не надав оцінку законності пред'явленого обвинувачення саме 23.06.2020 року, в той час коли відповідно до вимоги слідчого ТУ ДБР від 23.06.2020 ОСОБА_8 необхідно повідомити про місце перебування речового доказу та передати його в строк до 12:00 години 24.06.2020 року. Тобто в чому саме ОСОБА_8 обвинувачується саме 23.06.2020 року взагалі не зрозуміло та жодним доказом у матеріалах кримінального провадження не підтверджено.
Всупереч ст.290 КПК сформульоване обвинувачення є неконкретизованим в частині зазначення періоду можливого вчинення злочину, який вказано у обвинувальному акті формально.
Посилання суду у вироку на те, що суспільна небезпечність кримінального правопорушення полягає в тому, що воно порушує нормальну діяльність слідчого підрозділу ДБР, який здійснював досудове розслідування кримінального провадження №62020080000000101 за ч.1 ст.286 КК, не підтверджується жодним доказом. Адже було встановлено, що жодної постанови про призначення експертизи, жодного доручення або інших слідчих (процесуальних) рішень відносно речового доказу в період з 23.06.2020 року до 26.10.2020 року не приймалось ані слідчим, ані прокурором. Отже суспільна небезпечність кримінального правопорушення взагалі не доведена під час судового розгляду.
Як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду не було встановлено та доведено об'єктивну сторону кримінального правопорушення, зокрема спосіб вчинення даного злочину. При цьому суд у вироку зазначив, що об'єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає, як у приховуванні або не повідомлення інформації про його місце знаходження, що і вчиняв ОСОБА_8 . Але тим самим суд вийшов за межі диспозиції ч.1 ст.388 КК, яка полягає у розтраті, відчуженні, приховуванні, підміні, пошкодженні, знищенні майна або інших незаконних діях з майном, на яке накладено арешт.
Не повідомлення інформації є за своєю суттю бездіяльністю та не охоплюється диспозицією ч.1 ст.388 КК, відповідно до якої кримінальна відповідальність настає лише за активну поведінку людини.
Транспортний засіб з моменту передання на відповідальне зберігання власнику знаходився біля будинку за адресою мешкання ОСОБА_8 . Матеріали кримінального провадження не містять жодного доказу, який би підтверджував, що ОСОБА_8 вчиняв якісь дії з транспортним засобом, на яке накладено арешт, так само як і не має жодного доказу, що він здійснив його приховування, жодного доказу, що транспортний засіб відсутній за місцем проживання ОСОБА_8 матеріали справи також не містять, слідчим і прокурором жодного документу на підтвердження вказаних обставин не складались, огляд місцевості (прибудинкової території) не проводився. Навпаки матеріали справи містять фотокартки транспортного засобу, на яких зображено автомобіль, який з моменту його передання власнику ухвалою суду перебував за адресою його мешкання.
Зазначене на переконання сторони захисту свідчить про відсутність в діях ОСОБА_8 об'єктивної сторони, і, як наслідок, складу злочину, передбаченого ч.1 ст.388 КК.
В матеріалах кримінального провадження відсутня розписка про передачу ОСОБА_8 під відповідальне зберігання транспортного засобу із попередженням його про кримінальну відповідальність за незаконні дії, вчинені з цим майном. Розписка, на яку послався суд, не є належним доказом, оскільки вона написана за бажанням самого обвинуваченого на ім'я особи, яка передавала ТЗ на спеціальному майданчику (працівника майданчику), фіксуючи у ній лише пошкодження, які мались на автомобілі на момент його повернення власнику. Жодних попереджень про відповідальність вказана розписка не містить.
Крім того, ані вказана розписка, ані ухвала Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2020 року про передання на зберігання транспортного засобу власнику ОСОБА_8 не містить попередження останнього про відповідальність, передбачену ст.388 КК.
Посилання суду на судові рішення, якими накладено арешт на транспортний засіб, також не можуть бути належними доказами передання ОСОБА_8 транспортного засобу саме як зберігачу, який відповідає за збереження та схоронність майна, оскільки ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18.03.2020 року повністю скасовано ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2020 року, в тому числі і щодо передання на відповідальне зберігання автомобіля ОСОБА_8 . Ухвалою апеляційного суду, хоча і підтверджено необхідність арешту, проте скасоване відповідальне зберігання та встановлено повну заборону розпорядження, відчуження та користування транспортним засобом.
Після накладення арешту ухвалою Запорізького апеляційного суду арештоване майно не передавалось та не було ввірене ОСОБА_8 та іншим особам ані слідчим, ані прокурором, ані будь-якою іншою особою, в матеріалах кримінального провадження відсутні документи, в тому числі розписки, про передачу арештованого майна після 18.03.2020 року. Слідчим, як встановлено у судових засіданнях, не було визначено відповідальну особу, яку було попереджено про кримінальну відповідальність за ст.388 КК, з 18.03.2020 року після арешту транспортного засобу він нікому не передавався для збереження взагалі. Відтак в діях ОСОБА_8 взагалі відсутній склад злочину, передбаченого ч.1 ст.388 КК. Тобто, з дня проголошення ухвали Запорізького апеляційного суду 18.03.2020 року ОСОБА_8 заборонено у будь-який спосіб користуватися автомобілем та ОСОБА_8 вже не був особою якій це майно було ввірене.
ОСОБА_8 не мав юридичного обов'язку виконувати явно злочинні вимоги слідчого ТУ ДБР, який 23.06.2020 року у вимозі, будучи обізнаним про ухвалу суду апеляційної інстанції, вимагав передати транспортний засіб органу досудового розслідування до 12.00 год. 24.02.2020 року, розташованого у м.Мелітополь за більше ніж 100 км від м.Запоріжжя. Вказаним обставинам суд оцінки не надав, хоча на це неодноразово під час судових засідань звертала увагу сторона захисту.
Ані на досудовому слідстві, ані під час судового розгляду не були здобуті належні та допустимі докази вини ОСОБА_8 за ч. 1 ст.388 КК так само як і те, що речовий доказ був прихований або щодо нього вчинялись будь-які інші дії, в тому числі і те, що ОСОБА_8 після 18.03.2020 року був визначений зберігачем арештованого майна.
ОСОБА_8 розумів, що ним не вчинюється жодного злочину, оскільки на момент вручення вимоги слідчим 23.06.2020 року він вже не був відповідальним зберігачем майна та міг понести кримінальну відповідальність за будь-які дії з транспортним засобом, в тому числі й під час транспортування його до м.Мелітополь, оскільки ухвалою апеляційного суду 18.03.2020 року встановлена заборона користування транспортним засобом.
Також, не дивлячись на те, що ОСОБА_8 , на момент вручення вимог та листів слідчим і прокурором, не мав жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні і не був зберігачем арештованого майна, ним та його представником навпаки вживались усі заходи щодо своєчасного надання відповідей на кожний лист слідчого чи прокурора.
Крім того, посада, яку обіймає ОСОБА_8 , не має жодного відношення до суб'єктивної сторони кримінального правопорушення.
Стороною обвинувачення не надано жодного належного та допустимого доказу вини ОСОБА_8 у приховуванні майна, та взагалі здійснення ним жодних дій відносно речового доказу, беззаперечних доказів вини саме ОСОБА_8 не встановлено. Обвинувачення ґрунтується лише на припущеннях щодо наявності у ОСОБА_8 прямого умислу на приховування арештованого майна.
Суд у вироку як спосіб приховування речового доказу зазначив неповідомлення про місце знаходження автомобіля та шляхом не виконання вимоги слідчого ДБР про надання інформації та видачу арештованого речового доказу. Між тим, приховування це активна дія особи та не може здійснюватися шляхом вчинення бездіяльності - ненадання інформації або не повідомлення про місце знаходження транспортного засобу.
В судовому засіданні було встановлено, що всі експертизи на момент вручення вимоги ОСОБА_8 , а саме 23.06.2020 року вже проведені та жодних постанов про призначення експертиз органом досудового розслідування не виносилось. Відтак не зрозуміло, які перешкоди досудовому розслідуванню за фактом ДТП вчинив ОСОБА_8 .
Суд не зазначив та не надав оцінки та взагалі не прийняв до уваги ухвалу Запорізького апеляційного суду від 18.03.2020 року, відповідно до якої колегія суддів вважає необґрунтованою заявлену в апеляційній скарзі прокурором вимогу про зобов'язання власника арештованого майна ОСОБА_8 надати слідчому, який здійснює досудове розслідування кримінального провадження ключі запалювання від автомобіля та свідоцтва про реєстрацію ТЗ. Суд не зазначив жодної законної підстави керуванням вказаним автомобілем, який визнано речовим доказом та схоронність якого зобов'язаний був забезпечити орган досудового розслідування. Більш того, як було встановлено в судовому засіданні і не заперечувалось стороною обвинувачення слідчий ТУ ДБР вже здійснював незаконне керування транспортним засобом 14.02.2020 року по своїх справах, після вирішення яких приїхав на спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
Суд однобічно дослідив докази, не зазначивши взагалі чому одні докази були прийняті до уваги, а інші відкинуті та жодної оцінки їм не надано.
Крім того, суд з порушенням вимог кримінального процесуального закону долучив до матеріалів кримінального провадження постанови про визначення групи прокурорів від 09.07.2020 року та постанови про зміну групи прокурорів від 20.10.2020 року у даному кримінальному провадженні, оскільки протягом усього розгляду справи, який тривав з грудня 2020 року вони були відсутні у матеріалах кримінального провадження, прокурором питання під час підготовчого провадження про їх долучення не ставилось, окрім того вони не відкривались стороні захисту в порядку ст.290 КПК.
Також суд в порушення ст.364 КПК вже після виступу в судових дебатах прокурора, яка не просила відновити судовий розгляд, та після виступу захисника обвинуваченого, майже через рік, за клопотанням сторони обвинувачення долучив вказані постанови та послався на них у вироку. Більш того, як пояснила в судовому засіданні прокурор, особи, які підписували вказані постанови, на момент їх долучення в суді вже не працюють в органі прокуратури, що також ставить під сумнів їх походження, в тому числі хто за яких обставин їх підписував, якщо на стадії виконання вимог ст.290 КПК їх в матеріалах кримінального провадження взагалі не існувало.
А тому всі докази, зібрані стороною обвинувачення під час досудового розслідування, суд зобов'язаний був визнати недопустимими, як такі, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора, який не мав на те законних повноважень.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію обвинуваченого та його захисника, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні; прокурора, яка заперечила проти скарги та просила залишити вирок суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні передбаченого ч.1 ст.388 КК кримінального правопорушення ухвалено відповідно до вимог ст.370 КПК на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст.94 КПК.
Зокрема рішення суду про винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується даними, встановленими із аналізу сукупності зібраних у ході досудового розслідування письмових доказів, наданих стороною обвинувачення і досліджених судом першої інстанції, зокрема:
- копією ухвали слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2020 року про накладення арешту на автомобіль «CHEVROLET AVEO» державний номер НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_8 ;
- копією розписки ОСОБА_8 , відповідно до якої ОСОБА_8 26.02.2020 року отримав на підставі ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2020 року автомобіль «CHEVROLET AVEO» державний номер НОМЕР_1 , який був поміщений на спеціальний майданчик для зберігання тимчасово вилучених транспортних засобів ГУНП в Запорізькій області за адресою: м.Запоріжжя, вул.Космічна, 140;
- копією ухвали Запорізького апеляційного суду від 18.03.2020 року, якою ухвалу слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2020 року скасовано та ухвалено нову ухвалу, якою накладено арешт на автомобіль «CHEVROLET AVEO» державний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_8 , шляхом заборони його розпорядження, відчуження та використання;
- копією вимоги слідчого ДБР ОСОБА_9 від 23.06.2020 року на адресу ОСОБА_8 про необхідність повідомити до 12-00 год. 24 червня 2020 року орган досудового розслідування про місце перебування речового доказу, на який накладено арешт - автомобіль «CHEVROLET AVEO» державний номер НОМЕР_1 , та передати йому слідчому для проведення слідчих (процесуальних) дій. Зазначена вимога отримана особисто ОСОБА_8 23.06.2020 року, про що свідчить його особистий підпис на вказаному документі;
- службовою запискою слідчого ДБР ОСОБА_9 від 07.07.2020 року щодо наявного факту невидачі та приховування місця перебування речового доказу, на який накладено арешт - автомобіля «CHEVROLET AVEO» державний номер НОМЕР_1 , з боку ОСОБА_8 .
Крім того, своє рішення про винуватість ОСОБА_8 суд також обґрунтував протоколами оглядів та додатками до них, зміст та аналіз яких детально розкрито в оскаржуваному вироку.
На підставі дослідження і аналізу зазначених доказів суд першої інстанції встановив, що 26.02.2020 року обвинувачений отримав на відповідальне зберігання автомобіль «CHEVROLET AVEO», на який було накладено арешт відповідно до ухвали слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2020 року. В подальшому ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18.03.2020 року ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2020 року було скасовано та ухвалено нову ухвалу, якою клопотання слідчого про арешт майна задоволено та накладено арешт на автомобіль марки «CHEVROLET AVEO» державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску в кузові сірого кольору, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_8 , шляхом заборони його розпорядження, відчуження та користування. Проте обвинувачений, отримавши 23.06.2020 року вимогу слідчого про передання в строк до 24.06.2020 року автомобіля «CHEVROLET AVEO», який є речовим доказом та на який накладено арешт, в період з 23.06.2020 року по 14.10.2020 року незаконно приховував від органу досудового розслідування арештоване майно, достовірно розуміючи, що він є відповідальною особою по збереженню речового доказу.
Отже встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм належну оцінку, в тому числі оцінивши їх сукупність на предмет достатності та взаємозв'язку для ухвалення вироку, суд першої інстанції з наведенням докладних мотивів дійшов обґрунтованого висновку про вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.388 КК. Приймаючи таке рішення, суд дотримався критерію доведеності винуватості поза розумним сумнівом, який означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Щодо тверджень захисника в апеляційній скарзі про незрозумілість того, яким чином орган досудового розслідування визначив період протягом якого обвинувачений вчиняв злочин, то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції ретельно перевірив твердження сторони обвинувачення про приховування обвинуваченим арештованого майна в період з 23.06.2020 року по 19.10.2020 року. При цьому суд, на підставі дослідження наданих сторонами доказів установив, що з 15.10.2020 року по 26.10.2020 року ОСОБА_8 перебував на стаціонарному лікуванні, що виключає обґрунтованість обвинувачення у незаконному приховуванні обвинуваченим арештованого автомобіля в період з 15.10.2020 року по 19.10.2020 року. Крім того, також суд установив, що листом захисника від 16.10.2020 року прокурора було повідомлено про місцезнаходження речового доказу. З цих підстав суд виключив із обсягу пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення приховування ним арештованого майна в період з 15.10.2020 року по 19.10.2020 року і таке рішення суду колегія суддів вважає правильним.
Доводи захисника про незаконність пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення саме з 23.06.2020 року, оскільки відповідно до вимоги слідчого ОСОБА_8 необхідно було повідомити про місце перебування речового доказу та передати його у строк до 12.00 год. 24.06.2020 року, не можуть вважатися обґрунтованими. Адже з матеріалів кримінального провадження вбачається, що вимогу слідчого про необхідність повідомлення про місце знаходження арештованого автомобіля та передання його слідчому ОСОБА_8 отримав 23.06.2020 року. Відтак саме з 23.06.2020 року у ОСОБА_8 виник обов'язок повідомити слідчого про місце перебування арештованого автомобіля та передачу його слідчому. Проте ОСОБА_8 , не в установлений у вимозі строк (до 12.00 годин 24.06.2020 року), ні в подальшому, аж до 14.10.2020 року зазначених дій не вчинив. З цих підстав колегія суддів вважає цілком законним пред'явлення ОСОБА_8 обвинувачення у приховуванні майна, на яке накладено арешт, починаючи саме з 23.06.2020 року.
З цих же міркувань колегія суддів, з урахуванням виключення судом з обсягу обвинувачення періоду з 15.10.2020 року по 19.10.2020 року, не встановила підстав вважати неконкретним обвинувачення в частині періоду, протягом якого обвинувачений приховував арештований автомобіль.
Та обставина, що слідчим та прокурором в період часу з 23.06.2020 року до 26.10.2020 року не виносилися постанови про призначення експертизи чи будь-які інші процесуальні рішення щодо речового доказу - автомобіля «CHEVROLET AVEO», а також те, що всі експертизи вже були проведені, за жодних обставин не впливає на суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення. Більш того, відповідальність особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.388 КК, не пов'язується із необхідним обов'язковим вчиненням слідчим, прокурором чи іншою особою певних процесуальних дій із майном, на яке накладено арешт. З огляду на формулювання диспозиції ч.1 ст.388 КК сам факт приховування майна, на яке накладено арешт, вже є достатнім для кваліфікації відповідних дій за цією кримінально-правовою нормою.
До заперечень апеляційної скарги захисника про недоведеність об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.388 КК, колегія суддів ставиться критично. При цьому судова колегія виходить з того, що об'єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає в приховуванні майна, яке являє собою різні форми його утаювання. Утаювання майна полягає, з-поміж іншого, у неповідомленні інформації про місце його знаходження. Відтак, будь-яких підстав вважати, що суд вийшов за межі диспозиції ч.1 ст.388 КК, як про це стверджувала захисник, колегія суддів не вбачає, оскільки неповідомлення інформації про місце знаходження майна, на яке накладено арешт, є однією з форм його приховування.
Твердження захисника про те, що не повідомлення інформації за своєю суттю є бездіяльністю та не охоплюється диспозицією ч.1 ст.388 КК, відповідно до якої кримінальна відповідальність настає лише за активну поведінку людини, не ґрунтуються на положеннях кримінального закону. Адже склад кримінального правопорушення, передбаченого ст.388 КК, є формальним, його об'єктивна сторона полягає в приховуванні майна, яке може бути вчинене як шляхом дії, так і бездіяльності.
Посилання захисника на ту обставину, що транспортний засіб з моменту передачі його на відповідальне зберігання обвинуваченому, знаходився біля будинку за адресою проживання останнього, а так само і невчинення ОСОБА_8 будь-яких дій з автомобілем, на який накладено арешт, перебуває поза межами пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення. Такі обставини не звільняли ОСОБА_8 від обов'язку повідомити слідчого про місце знаходження автомобіля, на який накладено арешт, та передати його слідчому. Більш того, як у слідчого так і у прокурора в даному випадку був відсутній обов'язок проводити огляд місцевості (прибудинкової території), а тому аргументи захисника в цій частині не вбачаються обґрунтованими.
Отже доводи захисника про відсутність в діях обвинуваченого об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.388 КК, а відтак і про відсутність складу цього кримінального правопорушення, не знайшли свого підтвердження.
Аргументи захисника про відсутність розписки ОСОБА_8 про отримання останнім на відповідальне зберігання транспортного засобу спростовуються матеріалами кримінального провадження, в яких наявна копія відповідної розписки ОСОБА_8 на ім'я т.в.о начальника відділення забезпечення спеціальних майданчиків центру забезпечення ГУНП в Запорізькій області.
Що стосується доводів захисника про відсутність розписки ОСОБА_8 про попереджання його про кримінальну відповідальність за незаконні дії, вчинені з автомобілем, переданим йому на відповідальне зберігання, то колегія суддів зазначає таке.
Кримінальна відповідальність за приховування майна, на яке накладено арешт, здійснене особою, якій це майно ввірене, передбачена національним законодавством (ч.1 ст.388 КК) і не може бути безумовно пов'язана із попередженням чи не попередженням про це відповідну особу.
Крім того, суд першої інстанції слушно зазначив у вироку про те, що ОСОБА_8 , будучи співробітником правоохоронного органу, мав спеціальну освіту, володів відповідними практичними навичками та знаннями, а відтак не міг не знати положення кримінального закону. При цьому суд правильно звернув увагу і на положення ч.2 ст.68 Конституції України, відповідно до якої незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Крім того, відповідно до змісту ухвали слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2020 року автомобіль «CHEVROLET AVEO» був переданий ОСОБА_8 саме на відповідальне зберігання, тобто було йому ввірене.
Посилання захисника у скарзі на ту обставину, що апеляційним судом було скасовано ухвалу слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.02.2020 року, а відтак, на думку захисту, було скасоване і рішення про передачу ОСОБА_8 на відповідальне зберігання автомобіля, а тому відсутні докази того, що ОСОБА_8 був відповідальний за збереження цього транспортного засобу, є необґрунтованими. Адже як станом на момент ухвалення апеляційним судом ухвали від 18.03.2020 року, так і на момент отримання ОСОБА_8 вимоги слідчого про необхідність повідомлення про місце перебування автомобіля «CHEVROLET AVEO», на який накладено арешт, ОСОБА_8 був особою, на відповідальному зберіганні якої перебував зазначений автомобіль, тобто був йому ввірений. Колегія суддів вважає, що скасування судом апеляційної інстанції рішення слідчого судді, в тому числі і щодо передачі автомобіля на відповідальне зберігання автомобіля ОСОБА_8 , автоматично не означає, що з 18.03.2020 року ОСОБА_8 не був особою, на відповідальному зберіганні якої перебував автомобіль. Адже вказаний автомобіль був ним отриманий на відповідальне зберігання ще 26.02.2020 року і вважався таким і на час отримання ОСОБА_8 вимоги слідчого про повідомлення про місце знаходження цього транспортного засобу.
З цих підстав колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги захисника про відсутність в матеріалах провадження доказів передання ОСОБА_8 транспортного засобу саме як зберігачу.
Не є прийнятними і твердження захисника про те, що після накладення арешту на транспортний засіб ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18.03.2020 року, арештований автомобіль не передавався та не був ввірений ОСОБА_8 . Адже з моменту отримання автомобіля ОСОБА_8 26.02.2020 року зазначений автомобіль з цього часу не вибував із відповідального зберігання ОСОБА_8 і безумовно був таким, що ввірений йому на відповідальне зберігання, в тому числі і після скасування апеляційним судом ухвали слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області. А тому наведені захисником в цій частині аргументи, в тому числі і про те, що після 18.03.2020 року ОСОБА_8 вже не був особою, якій це майно було ввірене, є безпідставними.
До аргументів захисника про те, що ОСОБА_8 не мав юридичного обов'язку виконувати явно злочинні, на переконання захисту, вимоги слідчого, який, будучи обізнаним про ухвалу суду апеляційної інстанції, вимагав передати транспортний засіб, колегія суддів ставиться критично. При цьому судова колегія виходить з того, що в ухвалі апеляційного суду від 18.03.2020 року колегією суддів було прямо зазначено про необґрунтованість рішення слідчого судді в частині передачі арештованого автомобіля на відповідальне зберігання ОСОБА_8 за місцем проживання останнього, оскільки зберігання речових доказів у вигляді автомобілів здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів. Відтак слідчим, з огляду на таке судове рішення апеляційного суду, було вручено ОСОБА_8 вимогу про необхідність повідомлення про місце перебування арештованого автомобіля та про передачу його слідчому.
Розташування органу досудового розслідування у м.Мелітополі, тобто за більш ніж 100 км від м.Запоріжжя, на що посилалась захисник, не унеможливлювало вчинення ОСОБА_8 дій, зазначених у вимозі слідчого, в установлений слідчим строк, оскільки останнім достатньо було принаймні повідомити слідчого про місце зберігання чи перебування зазначеного арештованого транспортного засобу, що в подальшому б унеможливлювало настання відповідальності за ст. 388 КК.
Відсутність у ОСОБА_8 станом на день вручення йому вимоги слідчого жодного статусу у кримінальному провадженні на правильне вирішення справи не впливає, оскільки ОСОБА_8 на цей час досі був особою, на відповідальному зберіганні якої перебував арештований автомобіль, тобто був йому ввірений.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що суд не надав оцінки тій обставині, що в ухвалі від 18.03.2020 року колегія суддів апеляційного суду зазначила про необґрунтованість вимоги прокурора в апеляційній скарзі про зобов'язання власника арештованого майна ОСОБА_8 надати слідчому ключі запалювання від автомобіля та свідоцтва про реєстрацію ТЗ, а також тому, що слідчий ТУ ДБР здійснював незаконне керування транспортним засобом 14.02.2020 року по своїм справам, а так само і посилання захисника в додаткових поясненнях на недотримання органом досудового розслідування вимог ст.175 КПК, то колегія суддів зазначає, що ці доводи перебувають поза зв'язком як із висунутим ОСОБА_8 обвинуваченням, так і поза межами обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні.
Аргументи захисту в апеляційній скарзі про однобічне дослідження і оцінку судом наданих доказів спростовуються змістом мотивувальної частини оскаржуваного вироку, з якого вбачається, що оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку. На переконання колегії суддів, сукупність зібраних у справі доказів дала суду обґрунтовані підстави визнати доведеною винуватість ОСОБА_8 і кваліфікувати його дії за ч.1 ст.388 КК.
Закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК, скасування арешту, накладеного на автомобіль «CHEVROLET AVEO» та повернення даного автомобіля ОСОБА_8 , на чому акцентувала увагу захисник в додаткових поясненнях, на доведеність вини обвинуваченого за жодних обставин не впливає та правильності висновків суду не спростовує.
Твердження захисту у додаткових поясненнях про те, що 23.06.2020 року захисник особисто повідомила слідчого про місце знаходження транспортного засобу, нічим не підтверджені. Будь-яких доказів, які би доводили дану обставину, в матеріалах кримінального провадження не міститься і стороною захисту не надано.
Перевіряючи доводи захисника про незаконність долучення судом до матеріалів кримінального провадження постанови про визначення групи прокурорів та постанови про зміну групи прокурорів, а також про порушення судом ст.364 КПК, колегія суддів виходила з такого.
Так, відповідно до ст.2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань. Дотримання встановленої правової процедури здійснення слідчих (розшукових) дій означає, що дії процесуальних суб'єктів мають відповідати вимогам закону. Такі дії мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед органом досудового розслідування на певному етапі кримінального провадження.
Виконання вимог кримінального процесуального закону забезпечується дотриманням кримінальної процесуальної форми, тобто пов'язане з дотриманням гарантій прав і свобод учасників кримінального провадження щодо будь-яких дій та рішень владних суб'єктів кримінального провадження, зокрема: щодо гарантій оскарження і можливості перевірки законності таких рішень, перевірки безсторонності та об'єктивності владних суб'єктів.
Дотримання належної правової процедури здійснення слідчих дій, крім іншого, означає їх виконання спеціально уповноваженою в конкретному провадженні особою, що має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні та публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.
У випадку здійснення прокурором, який не визначений керівником органу прокуратури як такий, що здійснюватиме процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні, дій, передбачених ст.36 КПК, то вони здійснюватимуться неналежним суб'єктом.
Повертаючись до обставин цього кримінального провадження, колегія суддів зазначає, що відповідно до наявних у матеріалах кримінального провадження судових дебатів захисника вбачається, що захист в судових дебатах вперше поставив питання про визнання усіх зібраних у справі доказів недопустимими через відсутність в матеріалах кримінального провадження постанов про призначення прокурора або групи прокурорів у цьому провадженні.
А тому, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції у повній відповідності до вимог ч.5 ст.364 КПК, а також враховуючи положення ст.2 КПК відновив з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами з приводу доводів сторони захисту щодо недопустимості доказів, та за клопотанням прокурора надав можливість представити суду і стороні захисту відповідні процесуальні документи. Адже належна й ретельна оцінка зазначених фактів з урахуванням усіх деталей має принципово важливе значення для постановлення в кримінальному провадженні законного, мотивованого й обґрунтованого судового рішення, яке повинно відповідати вимогам національного та міжнародного законодавства. При цьому сторона захисту мала можливість ознайомитися із цими постановами та висловити свої зауваження.
Відтак, всупереч доводам захисника, жодних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в цій частині колегія суддів не вбачає.
Та обставина, що особи, якими підписані постанови про визначення групи прокурорів та про зміну групи прокурорів у кримінальному провадження, на день долучення їх до матеріалів провадження вже не працюють у прокуратурі, за жодних обставин не ставить під сумнів походження цих постанов, як на тому наголошувала захисник у скарзі.
З цих же мотивів колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги захисника про недопустимість усіх зібраних стороною обвинувачення доказів.
Отже, підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що твердження, наведені захисником в апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків, викладених у вироку суду, і не містять вагомих доводів, які би дозволили колегії суддів дійти переконання, що вирок було постановлено з істотними порушеннями норм процесуального права або з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Разом з тим, з мотивувальної частини вироку вбачається, що суд в обґрунтування винуватості обвинуваченого послався на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Проте, відповідно до ч.2 ст.84 КПК процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Отже витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів в розумінні ч.2 ст.84 КПК, про що слушно зазначила захисник в апеляційній скарзі. А тому колегія суддів, дослідивши наявний в матеріалах провадження витяг з ЄРДР, вважає за необхідне виключити з вироку суду посилання на цей витяг як на доказ винуватості ОСОБА_8 , у зв'язку з чим колегія суддів частково задовольняє апеляційну скаргу захисника.
Крім того, колегією суддів встановлено, що на час апеляційного розгляду сплинули строки давності, передбачені ст.49 КК.
Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Згідно зі ст.74 КК особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинуваченим вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.388 КК, яке відповідно до ст.12 КК відноситься до кримінальних проступків. З дня вчинення даного кримінального проступку минуло більш ніж три роки.
Відтак наведені обставини дають апеляційному суду право звільнити обвинуваченого ОСОБА_8 від призначеного йому вироком покарання на підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК у зв'язку із закінченням строків давності, чим не буде погіршено становище обвинуваченого.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Заводського районного суду м.Запоріжжя від 03 лютого 2023 року щодо ОСОБА_8 в цій справі змінити.
Виключити з вироку суду посилання як на доказ винуватості ОСОБА_8 на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_8 від покарання, призначеного йому вироком суду, у зв'язку із закінченням строків давності.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4