465/9870/24
2-о/465/432/24
Іменем України
12.12.2024 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Баран О. І.,
з участю секретаря судового засідання Бровчук В. В.,
заявника ОСОБА_1 ,
представника заявника - адвоката Фис У. М.,
заінтересованої особи ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
Представник заявника, адвокат Фис У.М., 11.12.2024 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 .
Заява мотивована тривалим потерпанням заявниці від домашнього насильства від власного сина, котрий систематично їй погрожує застосуванням насильства, переслідує та залякує її, ніде не працює, зловживає алкогольними напоями, а в стані алкогольного сп'яніння проявляє особливу агресію.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник, адвокат Фис У.М., заяву підтримали, просили її задовольнити.
Заінтересована особа в судовому засіданні зазначив про те, що працює неофіційно барменом. Про вчинене шкодує, однак зазначив про те, що матір також є винною, оскільки провокує його.
Суд, з'ясувавши доводи на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог, з'ясувавши думку заінтересованої особи, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що заявниця є матір'ю заінтересованої особи та вони разом спільно проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Указана квартира належить на праві власності заявниці. Заінтересована особа проживає за указаною адресою, як член сім'ї власника.
Раніше постановою Франківського районного суду м. Львова від 12.01.2023 у справі № 465/165/23 (провадження 3/465/623/23) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. У судовому засіданні ОСОБА_2 заперечив обставини, викладі в указаній постанові, проте зазначив про те, що така ним не оскаржувалась, відтак набрала законної сили.
Відповідно до змісту указаної постанови, ОСОБА_2 29.12.2022 о 00 год. 03 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив фізичне та психологічне насильство стосовно своєї матері, ОСОБА_1 , а саме неодноразово погрожував завданням тілесних ушкоджень, нецензурно виражався, погрожував фізичною розправою.
Відповідно до інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» встановлено, що 01.11.2024 о 01 год. 02 хв. із служби «102» надійшло повідомлення про виклик поліції на адресу: АДРЕСА_1 , здійснений сусідом заявниці, оскільки її син дебоширив. За указаною адресою наряд СПДН ВП ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області зустріла ОСОБА_1 , яка повідомила про виникнення суперечки на побутовому рівні із її сином, який уже пішов у невідомому напрямку. ОСОБА_1 від написання письмової заяви та пояснень відмовилась.
Пізніше, 01.11.2024 о 03 год. 22 хв. із служби «102» надійшло повідомлення ОСОБА_1 про те, що її син дебоширить за адресою: АДРЕСА_2 . Нарядом СПДН ВП ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області проведено ФОРВДН - рівень небезпеки середній та винесено ТЗПсК серії АА 448710 п. 1.2.3. терміном на 9 діб від 01.11.2024.
Пізніше, 30.11.2024 о 20 год. 30 хв. із служби «102» надійшло повідомлення ОСОБА_1 про те, що її син дебоширить за адресою: АДРЕСА_1 . Нарядом СПДН ВП ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області встановлено, що ОСОБА_2 на місці події не було, ОСОБА_1 із заявами не зверталась.
Також встановлено, що раніше 27.03.2024 о 22 год. 39 хв. із служби «102» надійшло повідомлення ОСОБА_3 про те, що за адресою: АДРЕСА_2 , громадянин ОСОБА_4 наніс їй тілесні ушкодження. Однак, ОСОБА_3 написала письмову заяву, у якій просила її повідомлення на лінію «102» не розглядати.
Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_1 , в ночі з 30.10.2024 на 01.11.2024, її син ОСОБА_2 хапав її за горло та погрожував. Після чого вона вибігла у коридор будинку, де почала стукати сусідам у двері. Один із сусідів відчинив двері та здійснив виклик працівників поліції. До прибуття працівників поліції її син залишив квартиру. Оскільки заявниця боялася ночувати у себе, то працівники поліції доставили її за місцем проживання ОСОБА_5 , дівчини сина. Однак, виявилось, що син переховувався в одній із кімнат у квартирі ОСОБА_5 . Після того, як поліція залишила квартиру, син продовжив вчиняти домашнє насильство. Зокрема, бив та душив ОСОБА_6 , а також вдарив ногою в груди заявницю. Після цього заявниця вибігла на вулицю та повторно викликала поліцію. Після прибуття поліції винесено терміновий заборонний припис.
Відповідно до термінового заборонного припису стосовно кривдника, серії АА № 448710 відносно ОСОБА_2 винесено відповідний терміновий заборонний припис терміном на 9 діб з 04 год. 10 хв. 01.11.2024.
Відповідно до письмової заяви ОСОБА_1 від 07.12.2024 вона, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України, звернулася до т.в.о. начальника ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області із письмовою заявою, у якій просила вжити заходів щодо її сина, ОСОБА_2 , який 05.12.2024, близько 01 год. 00 хв., за адресою: АДРЕСА_1 , погрожував їй фізичною розправою та виражався нецензурними словами, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру.
Відтворенням у судовому засіданні відеозапису із нагрудних камер працівників поліції встановлено, що у них зафіксовано дані за 01.11.2024, які відбувалися за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено, що незважаючи на присутність працівників поліції заінтересована особа неодноразово демонстрував намір вчинити фізичну розправу над власною матір'ю, який жодного разу не довів до кінця виключно внаслідок своєчасного втручання працівників поліції.
Оцінка судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
В свою чергу, згідно із п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Предметом доказування є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Відповідно до п. 3, 4, 6, 7, 14, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Пунктом 41 постанови Верховного Суду від 24.05.2024 у справі № 569/19137/23 зазначено, що оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Водночас, пунктами 1, 10 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» встановлено, що постраждала особа має право на: дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства; звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що «обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що «вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство». Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22) вказано, що «обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Висновки суду за результатами розгляду заяви.
З огляду на викладене суд, вважає наявними ризики, які обумовлюють необхідність застосування обмежувального припису.
Суд вважає за можливе визначити відповідний строк у три місяці.
При цьому, суд виходить з того, що такий строк наразі є достатнім для того, аби син зміг зробити для себе належні висновки та надати критичну оцінку власним неправомірним діям відносно матері.
На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, щодо необхідності задоволення заяви частково.
Відповідно до ч. 2 ст. 350-8 ЦПК України про видачу обмежувального припису суд не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.
Відповідно до приписів п. 10 ч. 1 ст. 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення суду.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.
Керуючись ст. 293, 294, 350-1 - 350-6, 430 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Видати обмежувальний припис строком на 3 (три) місяці, яким
- заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання із ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 ;
- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори із ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто та через третіх осіб.
В решті вимог заяви - відмовити.
Копії рішення суду вручити учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.
Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.
Рішення суду підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Заявник: ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );
Заінтересована особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Повний текст рішення складено 16.12.2024.
Суддя: Баран О.І.