Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/3858/23
06.12.2024 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Казимірська Н.В., за участі позивачки - ОСОБА_1 , її представника - адвоката Бора Ю.В., представника відповідача - адвоката Стасюк Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Берегівського району Закарпатської області про визначення місця проживання дітей з матір'ю та відібрання дітей,
Заявлений позов мотивовано тим, що з Відповідачем по даній справі ОСОБА_2 , сторони зареєстрували шлюб 26.07.2014 року, про що посадовою особою Виконавчого комітету Оноцької сільської ради Виноградівського району в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено відповідний актовий запис за № 6, видано Свідоцтво серії НОМЕР_1 від 26.07.2014 року.
На даний час рішенням Виноградівського районного суду від 01.06.2023 шлюб укладений 24.07.2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Під час шлюбу з Відповідачем у сторін народилось четверо дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З моменту укладення шлюбу сторони сім'єю проживали з Відповідачем по місцю його проживання в будинку по АДРЕСА_1 де і народились всі четверо дітей.
До вісімнадцятого року у них все було добре, а у червні Відповідач в процесі однієї з скарг спричинив позивачці тілесні пошкодження. В поліцію і в лікарню вона не зверталась так як думала, що така його поведінка носила одномоментний характер під дією одурманюючих речовин, які він вживав.
Позивачка зберегла шлюб. В них з 2018 року народилось ще двоє діточок, але Відповідач змінився лише в погану сторону (зловживання наркотичними речовинами, не з'явлення додому на протязі декількох діб, погрози, крики сварки, які не припинялись).
Відповідач день за днем «вбивав» позивачку як фізично так і психологічно, і всі її почуття до нього зникли. Лише заради наших дітей вона терпіла йому.
Восени 2022 року вигнав її з дітьми з будинку в с.Онок, тому вона переїхала з дітьми жити в будинок своїх батьків в АДРЕСА_2 де вони і залишились проживати. Всі четверо дітей проживали близько місяця з позивачкою, а потім в грудні він забрав двох старших дітей - дочку ОСОБА_6 і сина ОСОБА_7 , відвіз по місцю свого проживання в с.Онок, де і проживають з ним і на даний час, так як Відповідач з своєю мамою забороняє і всіляко перешкоджає забрати дітей до себе, щоб всі четверо дітей жили і виростали разом.
28.11.2022 року вона приїхала в с.Онок по місцю проживання двох дітей, щоб побачити і поспілкуватись з ними, і в процесі виниклої сварки Відповідач знову спричинив тілесні пошкодження на очах у дітей. Знову в поліцію вона не звернулась, так як не хотіла виносити відносини і проблеми з сім'ї, все ще думала що він схаменеться.
Після цього 27.02.2023 року близько 17 год. вона знову приїхала провідати двох дітей в АДРЕСА_1 , де Відповідач знову при дітях спричинив їй тілесні пошкодження. По даному факту подала заяву в поліцію про вчинене кримінальне правопорушення з боку відповідача.
На даний час сектором дізнання Відділу поліції №1 Берегівського ВП ГУНП в Закарпатській області скеровано до Виноградівського районного суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12023078080000074 від 04.03.2023 року по підозрі ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, у якому позивачку визнано потерпілою.
На тлі тривалих конфліктних ситуацій, що мали і мають місце, у сторін неодноразово виникали питання пов'язані із визначенням подальшого місця проживання їх спільних дітей: доньки ОСОБА_4 та сина ОСОБА_2 .
Зокрема, рішенням виконавчого комітету Виноградівської міської ради №107 від 29.03.2023 року про встановлення графіку зустрічей з дітьми, позивачці визначено участь у вихованні та спілкуванні з моїми малолітніми дітьми.
Але Відповідач постійно всіляко передшкоджае позивачці у побаченні та спілкуванніЗдітьми, зокрема в транспортуванні дітей до місця її проживання АДРЕСА_2 , про що свідчить її неодноразові звернення та повідомлення до поліції.
Таким чином Відповідач свідомо відгородив старших доньку ОСОБА_6 та сина ОСОБА_7 від неї, перешкоджає їх спілкуванню та її участі у вихованні дітей, що в майбутньому спричинить негативний вплив на психологічний розвиток дітей.
Зазначені обставини негативно позначаються на психоемоційному стані малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , в тому числі навчального процесу у школі. Так, діти перестали засвоювати освітній матеріал відповідно рівня їхнього навчання, мають місце запізнення та пропуски занять, відсутність виконання домашніх завдань з окремих предметів, тощо, підтвердження чого надані характеристики з місця навчання дітей.
Це свідчить про неналежну увагу, піклування до дітей з боку Відповідача.
В свою чергу позивачка тривалий період часу демонструвала достатню наполегливість у возз'єднанні її із дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,а також в свою чергу старших дітей з молодшими сестрою ОСОБА_8 та братиком ОСОБА_9 , що підтверджується її численними зверненнями до державних органів.
Двоє молодших моїх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_10 проживають разом зі позивачкою в с.М.Копаня. Чим довше буде тривати невизначеність, тим більше буде втрачатись зв'язок між матір'ю і дочкою ОСОБА_6 та сином ОСОБА_7 , а також між старшими дітьми із молодшими сестрою та братом,налагодження відносин між ними
Відповідно до ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно з ч.2 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини 5еруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що лають істотне значення (ч.1 ст. 161 СК України).
У постанові Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі №377/128/18 вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх 5атьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним ; батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Згідно з положенням ст.8 ЗУ Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень :киття, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, затьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини.
Згідно ст. 150 СК України, обов'язками батьків є піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя.
В свою чергу якщо наші спільні діти ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 залишаться проживати разом зі мною, я переконана, що у майбутньому не буду робити відповідачу ОСОБА_2 перешкоди у побачені із донькою та сином.
Вважає, що необхідним є через рішення суду визначення місця проживання дитини.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789X11 (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частинами 7, 8 ст.7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Частиною 1 ст. 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно зі ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли :годи щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства», діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини,в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 p., заява № 10383/09. зазначено, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини 5уде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» Neulinger and Shuruk v. Switzerland), ([ВП], заява № 41615/07, ССПЛ 2010 року): «136. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ССПЛ 2000-ІХ]. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини гуде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має грунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).
При вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання, школу, друзів; бажання дитини; безпекові питання. Органам державної влади слід враховувати чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків.
Якщо це можливо, суди не повинні допускати розлучення братів і сестер.
Відповідно до частини третьої статті 259 СК України,- «Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов'язані сприяти їхньому спілкуванню.»
З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного із батьків за відповідним графіком (у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 та від 14 грудня 2022 року у справі №742/2571/21 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною у спорах про визначення місця проживання малолітньої дитини).
Суди при вирішення питання про визначення місця проживання кількох малолітніх дітей мають право з урахуванням відповідних фактичних обставин розглянути можливість почергового спільного проживання дітей з одним чи іншим з батьків, у тому числі і з почерговим проживанням кожної дитини окремо з матір'ю та батьком, забезпечивши належний контакт батьків з дітьми та дітей між собою.
У зв'язку з цим позивачка просить визначити місце проживання дітей з матір'ю, відібрати у відповідача дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та повернути їх матері. Допустити негайне виконання рішення в частині відібрання дітей.
Відповідачем на позов подано відзив (а.с.193-203 т.1), згідно якого у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дітей з матір'ю та відібрання дитини просить відмовити.
Доводи відзиву зводяться до того, що відповідачка зловживає алкогольними напоями, умови проживання відповідачки незадовільні, невелика площа житла.
Натомість відповідач позитивно характеризується за місцем роботи, працює та має постійний дохід та зможе у повній мірі забезпечити догляд та належні умови проживання дітям.
У судовому засіданні позивачка та представник позивача - адвокат Бора Ю.В. вимоги позову підтримали з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача - вимоги позову заперечив з підстав, викладених у поданих запереченнях.
Представник Органу опіки та піклування у судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Просили врахувати позицію органу опіки та піклування, викладену у поданому суду висновку.
У судовому засіданні пояснення по справі було дано представником органу опіки та піклування Ловска Г.О., яка підтримала доводи, викладені у висновку від 31.07.2023 року №02-15/3118.
При розгляді справи у присутності представника органу опіки та піклування Ловска Г.О. за клопотанням сторони відповідача було заслухано малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Заслухавши учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
У судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебували у шлюбі, який рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 01.06.2023 року (справа №299/2038/23) було розірвано (а.с.11, 27-28 т.1).
У цьому шлюбі у сторін народилося четверо дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що стверджується копіями свідоцтв про народження дітей (а.с. 12, 13, 14, 15 т.1).
Після розірвання шлюбу колишнє подружжя ОСОБА_12 не дійшли згоди щодо місця проживання дітей.
З пояснень сторін та долучених матеріалів справи вбачається, що двоє молодших дітей ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проживають з матір'ю.
Двоє старших дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають з батьком.
Між сторонами наразі склалися неприязні відносини.
Відповідно висновку органу опіки та піклування Виноградівської міської ради від 31.07.2023 року № 02-15/3188 орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 та відібрання дітей (а.с. 49-51).
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, а передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Розглядаючи вимогу про визначення місця проживання дітей, судом встановлено, що частиною 4 статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
За змістом ч.1 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до вимог ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Як слідує зі змісту ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно ч.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Положеннями ст. 160 Сімейного кодексу України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 Сімейного кодекс України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із суб'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини необхідно врахувати найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Суд констатує, що сторони перебувають неприязних відносинах одне до одного. Зокрема вказане підтверджується взаємними обвинуваченні сторін щодо неналежної та асоціальної поведінки та розглядом судом кримінального провадження відносно ОСОБА_2 за ст.125 КК України у якому позивачка є потерпілою.
Доводи сторін щодо того, що позивачка зловживає алкогольними напоями, а відповідач - наркотичними засобами не підтверджено. Вказане суд розцінює як емоційну характеристику один одного колишнього подружжя. Надані відповідачем фотознімки вказаного не спростовують.
Суд констатує, що взаємовідносини між сторонами, умови виховання та проживання дітей були вивчені органом опіки та піклування при підготовці висновку.
Доводи відповідача про те, що у нього великий будинок, він працевлаштований, мають значення при розгляді даного спору, однак не є вирішальними.
В судовому засіданні було заслухано неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , 2014 р.н. та ОСОБА_15 , 2015 р.н. Діти пояснили, що люблять тата і маму. Однак в силу психоемоційного переживання та дитячого віку діти більш детальних пояснень не дали.
З урахуванням наведеного суд вважає, що доводи позову в частині визначення місця проживання дитини є підставними та підлягають задоволенню.
Вирішуючи вимогу позову про відібрання дітей, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування (ч.2 ст.170 СК України).
Су констатує, що підстав для застосування положень ст.170 СК України під час розгляду справи не встановлено. Жодних підстав стверджувати про наявність небезпеки для життя, здоров'я чи морального виховання дітей не має.
Вказані вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 264, 265 ЦПК України, суд -
Позов задоволити частково.
Визначити місце проживання неповнолітніх ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою АДРЕСА_2 .
У задоволенні решти вимог позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 16.12.2024 року.
ГоловуючийВ. В. Леньо