Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/7904/24
11.12.2024 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Левка Т.Ю., секретар судового засідання Роман К.С., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду м. Виноградів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом,
Позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Хемишинець Е.І., звернулася до Виноградівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача Виноградівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_2 . Батько позивачки та чоловік ОСОБА_3 , помер раніше. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Останнім місцем проживання спадкодавиці було АДРЕСА_1 . Мати позивачки заповіту не залишала. Відкрилася спадщина за законом. Позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, що прийняла спадщину (дочка). До складу спадщини за законом ввійшло наступне майно: - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Правовстановлюючих документів на житловий будинок не виготовлено. Такий рахується за спадкодавицею на підставі записів у погосподарській книзі: книга №5 особовий рахунок НОМЕР_1 , період 1991-1995 рр, книга №2 особовий рахунок НОМЕР_2 період 2016-2023. Зміна назви вулиці та зміна нумерації будинків підтверджена довідкою Виноградівської міської ради від 21.10.2024. Через відсутність правовстановлюючого документу на будинок позивачка неможе оформити спадщину нотаріально. Тому вона змушена захищати своє право у судовому порядку шляхом визнання права.
Позивачка та її представник у підготовче засідання не з'явилися, однак згідно прохоальної частини позовної заяви представник позивачки просила суд провести розгляд справи у їх відсутність.
Представник відповідача будучи повідомленим про день, час та місце розгляду справи належним чином, в підготовче засідання не з'явився, однак подала через канцелярію суду письмову заяву, згідно якої та просить суд розглянути справу у його відсутність, проти вимог позивачки заперечнь не має.
Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, визнаючи в порядку ст.223 ЦПК України необов'язковим відібрання особистих пояснень від учасників процесу, і враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, суд приходить до висновку про ухвалення в підготовчому провадженні рішення про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть.
Батько позивачки та чоловік ОСОБА_2 , помер раніше. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Останнім місцем проживання спадкодавиці було АДРЕСА_1 .
Заповіт померла не залишила, тому спадкування відбувалося за законом.
У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснено, що відносини спадкування регулюються за правилами ЦК 2003 р., якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 р. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК 1963 р., у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Таким чином, спадкування після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбувалось за правилами, встановленими ЦК УРСР 1963 р.
Відповідно до ст.548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до ст.549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Суд констатує, що позивачка, як єдиний спадкоємець першої черги після смерті матері спадщину прийняла на підставі ч.3 ст.549 ЦК Української РСР, так як вступила в управління та володіння спадковим майном, а також проживала із спадкоємцем на день її смерті, що стверджується довідкою Виноградівської міської ради від 21.10.2024 № 20.8-29/221.
Після смерті матері позивачки залишилось спадкове майно, зокрема житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Правовстановлюючих документів на житловий будинок не виготовлено. Такий рахується за спадкодавицею на підставі записів у погосподарській книзі згідно погосподарського обліку Підвиноградівської сільської ради : книга №5 особовий рахунок НОМЕР_1 , період 1991-1995 рр, книга №2 особовий рахунок НОМЕР_2 період 2016-2023. Зміна назви вулиці та зміна нумерації будинків підтверджена довідкою Виноградівської міської ради від 21.10.2024 № 20.8-29/221.
Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати Свідоцтво про право на спадщину. Статтею 1297 зазначеного Кодексу встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Верховний Суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 роз'яснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.
Позивачка звернулася до нотаріальної контори щоб оформити спадкові права після смсерті її матері, однак нотаріусом, було відмовлено позивачці у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок , у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документана спадкове майно.
Разом з цим правовстановлюючих документів на житловий будинок за життя спадкодавця не виготоволено.
Відповідно до ч.1 ст.6 ЦК Української РСР та ст.16 ЦК України 2003 року визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Крім того, відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність Свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК 1963 р., спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Згідно ст.529 ЦК України, в редакції 1963 року, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Відповідно до ст. 548 ЦК 1963 р. для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Виходячи з вимог ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
В п.3.1 Узагальнення проведеного ВССУ від 16.05.2013 року відмічено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК), а в п.3.3, що у випадках відсутності правовстановлюючих документів та відсутності реєстрації об'єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім'я спадкодавця) суди в основному задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно.
Отже, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред'явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Стаття 41 Конституції України закріплює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч. 1). Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ч. 2). Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч. 4).
В силу ст. 548 ЦК України в редакції 1963 року, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно довідки КП «Виноградівське РБТІ» від 13.11.2024 № 1078 та технічного паспорта від 06.11.2024, житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 , будівництвом завершений та інвентаризаційна вартість станом на листопад 2024 року становить 104666 грн.
Згідно архівних даних КП «Виноградівське РБТІ» станом на 01.01.2013 р. правовстановлюючі документи на житловий будинок не оформлені, такий рахується за спадкодавцем ОСОБА_2 згідно довідки Виноградівської міської ради від 21.10.2024.
Згідно даних технічного паспорта спадковий будинок побудований в 1932 році.
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч.4 ст.3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджененаказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Так, 5 серпня 1992 року вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року N 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.
З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року").
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").
За змістом п.62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.
Додатками №32 та №33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.
За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Відповідно до роз'яснень «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» Вищий спеціалізованого суду: лист від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13- по об'єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.
Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 5 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи. Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої ВССУ у своєму листі № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703(в редакції від 01.01.2013 року), рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред"явити позов про визнання його права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою ( ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України).
Таким чином, враховуючи встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, а також оцінюючи надані докази, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Таким чином, враховуючи встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, а також оцінюючи надані докази, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 18, 81, 206, 223, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 6, 529, 548-549 ЦК України, в редакції 1963 року, Постанови ПВС України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», суд, -
Позовні вимоги задоволити.
Визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , набуте в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_2 право власності на наступне майно:
- житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 16.12.2024.
ГоловуючийТ. Ю. Левко